Одні вітри нас в полі зустрічали,
Одна трава хилилася до рук.
Одне на двох у творчості начало:
Махновський степ, дідів козацький дух.

Одна в житті нам слалася дорога
Між кленів і старезних яворів,
Де мчав на конях отаман безногий,
Де віз чумацьким шляхом торохтів.

В калачики пірнав ти аж по вуха,
І важчала од меду голова.
Немов богиню, вечорами слухав
Криницю, що відлунює слова.

Ти мрійником зростав і слідопитом,
Блукало серце між безкраїх нив.
Кружляв із перепілками над житом
І пив густі потоки білих злив.

Найперші твори. Станція Фісаки.
ОУН і синьо-жовті прапори.
І клацають зубами, як собаки,
Налякані андроповські орли.

Із козаків ти, не зі свинопасів,
Високо лине твій орлиний лет.
Вже заздрять графомани й віршомази -
Ти справжній і шанований Поет!

А там, що буде - чи тріумф, чи плаха,
Трива життя під люстрою небес.
Куплю квиток я до Комишувахи
І сяду на пологівський експрес.

Летить стежина з оберемком цвіту,
І травень, захлинаючись дощем,
В чарки нам наливає оковиту,
Моргаючи лукаво: "можу ще!"

Розмови. Вірші. Спогадів намисто,
Над Конкою чарівні вечори,
І б'є по стріхах зорепад ігристий,
Мов яблука, що сипляться згори.

Зірки, як скіфські вогники прозорі,
Бринять для нас у рідній стороні.
(Хоч Лютий каже - "не пиши про зорі",
Та зір чомусь так хочеться мені.)

Звичайні ми поети, не предтечі,
Та все ж палає в нас вогонь мети.
І хай бунтують невгамовні смерчі -
У непогоду цікавіше йти.

Нехай нас доля обмине лукаво
І вірші перетворяться на дим,
Я тисну руку. Так тримати! Браво!
Ти справжній друг, духовний побратим!