Зелена ружа
(цикл)

I. Боротьба з янголом

Тінь крил росла
янгол запіяв затягнув
а його вологі
ніздрі торкалися
моїх очей вуст
ми боролися на землі
втрамбованій газетами
на смітнику де
слина кров і жовч
лежала змішана
з гноєм слів

тінь крил росла
а то були крилá
два
від вуха до вуха гігантські
рожеві
по обидві сторони голови
серед хмар
наші відходи покрили
спортмайданчик
врешті здолав мене
зв’язав облестив обслинив
словом і балакаючи
оптимістично
входив у небо поезії
я впіймав його за ногу
він упав на мій смітник
під мур

я тут
людиноподібна істота
з вибитими на світло
очима


II. «Bocca della verita»

Вуста правди
отвір у кам’яному крузі
отвір у пустці

камінь який
оточує тишу
гладенькою крайкою

камінь з вустами правди
тече з них мовчання
повітря слина кров

випльовує зуби

в полірований і гладенький отвір
дівчина що кипить сміхом
від стоп
на чорній шпильці
до голови
срібної цинамонової
і голубої
в уста правди
вкладає руку
білу теплу

неопала рука
невинної брехні
смішки
не було там політиків
священиків учителів артистів

вуста правди
отвір у кам’яному крузі
чорний язик
що вискочив з вуст
повішеного




III. Зелена ружа

1
«... квітку ружі вишила зеленим...”
(З пісні Вайделоти з поеми «Конрад Валленрод» А.Міцкевича)

Великі міста
ростуть
переповнені
пустіють
приплив
і відплив
лавини людей
так близько поруч
одна біля другої
що видно структуру
з уривків слів
тут і там
розкиданих
можна собі уявити нутро
але в рою
без матері
починаємо жити щораз самотніше
відстань од людини до
росте під неонами
в переповнених містах
тручись між собою до крові
живемо як на острові
заселеному нечисленними істотами
залишаємося зі жменькою найближчих
але й вони відходять
кожне у свій бік
беруть із собою
пилососи кепські картини
жінок дітей
мотори холодильники
певний запас знань
попіл псевдоніми
якісь рештки естетики
віри
щось на кшталт бога
щось на кшталт любові
ще інші
відходять до своїх печер
з м’ясом у зубах
слабші залишаються
у барах за столиками
ще слабші
спираються на тіні слів
але ці слова такі прозорі
що крізь них видно смерть
нічого відходимо
обтяжуючись замкнуті
і ніхто не признається що відходить
ліпше не робити сум’яття
тож усі живуть вічно

пам’ятаєте
ми були відкриті
в часи найбільшого тиску
чуже страждання і чужа радість
легко проникали в наше нутро
ваше життя бігло до мене
з усіх боків
тепер нас покривають панцирі
лише крізь тріщини
в обличчях
можна побачити



2


В мені є
є щось таке
Не не можу
описати
щось є в мені
щось чого не було
і росте
ні це не росте
підходить до горла Ні
підходить це є нерухоме
це мене наповнює Ні
не знаю точно
добре що забуваю
але що це є
кажи по-людськи
чи це любов
ні це не страх
чи це ненависть
ідея так це є пусте
Ні це не ідея
це є майже скрізь
чи це підкрадається до тебе
чи йде відкрито
чи це мовчить чи красномовне
чи це є далеко кричить
о ще є далеко
так так
це є ще дуже далеко
правда скажи мені
що це є ще далеко
але що скажи що
це є вже в мені
тут і тут
і там
але цього не було в мені
знаю що не було
знаю що не було
а тепер це вже є в тобі
підходить тобі до горла
нічого не відчуваєш
скажи мені швидко
яке це є в тобі
чорне чи біле
незряче чи сонце
німе чи гукає
нічого не кажеш
скажи мені що це є далеко
Ні
кажеш що втечеш
нічого не кажеш
скажи
не можеш говорити
ні не боюся бо ніколи
цього я не знав
може переїдемо
добре зараз
на інше місце
побачиш що все
буде добре Ні
каже що немає іншого
місця що не можна переїхати
нічого не кажеш
кажу що ніщо є в нас




IV. Броньована шафа


Броньована шафа
стіна шафи гладенька
полірована
двоє грудей
з лівого боку рука

два
отвірці очі
шпарина вуста
дві дірочки
в носі
губи між
губами зубки
більший отвір
язик
два отвірці
обтулені мушельками
вуха
нігті на нозі
ніс на обличчі
з правого боку рука
броньована шафа
гладенька
з волоссям
тут і там
з волосками
з волоссям на голові
з пучком волосся
під пахвою
розмальований отвір
зеленою фарбою
двоє білих грудей
повні молока
затуляє рукою очі
говорить
дивовижний цей захід
прегарне море
лягає на бік
над морем
на піску



V. Коріння


Світлочутливі
естети
з одним оком
кажучи Ван Гог
малюють сонця
зачіпають банальну
галузку квітучого мигдалю

бачу його вночі

бачу його
в Борінажі
під землею
вогонь
пожирає людей
з очима
із серцем що б’ється
з язиком
в замурованому
хіднику клубиться

небо є високо
підноситься вище
кріт без ока
Ван Гог
торкається світла
двилячись на соняхи
думаю про коріння
що поховане в землі
прагне сонця
не знає
світла
крони

Коли посеред ночі
чужа людина
сказала мені
добридень

я передчув її




VI. У денному світлі

Ще інші
сидять у темряві
зручно
з цукеркою в собі
чекають
на драму чи комедію

на білому простирадлі
жінки з очима
які розплющуються і закриваються
з вустами в яких
рояться білі зуби
роздягаються
на очах зібрáних

з відкритих тіл
тече кров
разом із музикою
та діалогом

усе тут є
забавне потрясне
цікавіше
красивіше
ніж у реальнім світі
раптом змалілім
позбавленім смаку

Коли герой душить
або вкриває
героїню
поцілунками
споживачі переривають смоктання
цукерки
сидять з розхиленими вустами
їхні обличчя повернуті
до білого полотна
яке виділяє з себе
фосфоричний блиск

У денному світлі
справжня сльоза
мала і безбарвна
гидко виглядає
справжня жінка
що йде під муром
і плаче
її ніс почервонів
вії безбарвні
склеєні
панчоха на лівій нозі
перекручена

Якщо страждання
не вразить нутра
нашої руки
не шарпоне
ми нічого не відчуваємо
нічого не бачимо
підтримуємо себе
п’ятьма чуттями
як сліпець
чотирма білими тростинами




VII. Граюча шафа з площі Пігай


Дві ноги
на ніжках
стоїть
граюча шафа
треба вкинути грошик
у шпарину
розташовану збоку
ззаду
або в головах
шафа співає грає
говорить сміється

на шафі
стоїть букетик квітів
келишок
під грудьми
трохи замазане
жовте серце

механік який
відчинив
шафу
мав руки
замарані кров’ю

купки білих
яєчок
на його долоні
розбирали
чорні мурашки
бігали
вздовж пальців
ховали в пагорбі
повному підземних
коридорів




VIII. Могила Данте в Равенні


Данте
Тут нічого немає
Адже тут пусто
Екскурсія зелені окуляри
червоні очі блакитні губи
помаранчеве волосся
голови на м’яко
в головах краса
Ходімо далі
Прошу по черзі
Там нічого немає
Заглядають крізь дірку
Dantis poetae sepulcrum
Інвалід без ноги
який сидить у кутку
говорить засоромлений
Це все
тут більше нічого немає
Сталеві ланцюги
Бронзовий вінок
Virtuti et Honori
Замкнутий на колодку
в капличці
є Данте
є пусто
нічого
немає



IX. До серця

Я бачив
спеціаліста кухаря
він клав руку
в морду
і через трахею
запихував її всередину
вівці
і там хапав
серце живим
затискав пальці
на серці
виривав серце
одним ривком
так
то був спеціаліст



X. Друга пропозиція


Твір
скінчений
треба зламати
а коли зростеться
зламати ще раз
у місцях де він стикається з дійсністю
усунути елементи єднальні
випадкові
які походять з уяви
решту пов’язати
мовчанням
або залишити розв’язані
по закінченні
твору
усунути фундамент
на який він спирається –
оскільки фундаменти
обмежують рух –
тоді конструкція
підійметься
і буде
хвилю летіти
над дійсністю
з якою врешті
зіштовхнеться
зіткнення
буде початком життя
новотвору
який є чужий дійсності
застає її на гарячому
розбиває
перетворює

і сам підлягає
перетворенню




XI. У старому храмі
(спогад із подорожі)


У храмі
восьмисот Будд

один позіхає
другий має довгі брови
крила ластівок
п’ятий гнівається
третього дряпають у п’ятку
шостий слухає спів
птах що сидить
на золоченій долоні
десятий
підіймає меч
дев’ятий квітку лотоса
задимлений місяць

труби
смуги кадила
гонги

монах мовчить
зернятко до зернятка
збирає молитву
брудними пальцями

жовтий череп
з полірованої кості
очі
накриті повіками

може думки про м’ясо
якого він зрікся
про язик жінки
може про птаха
якого тримав у долоні
багато віків тому

у птаху билося серце




XII. Сліпа кишка


Метафізика померла
сказав Віткацій
і відійшов
у нікуди

оптимісти
які його пережили
бігають з формою
з формочкою
для робіння віршів
з піску

вони веселі червоподібні
відростки
сліпої кишки
Європи




XIII. ‘‘‘

Кидали землю на труну
на відкриті очі
на світло

він приглядався до них
збоку
відходячи
глибше

лишився в рідній мові
в землі
як дитина
в лоні матері

не відтяли його
не викинули
росте




XIV. Марс


Кімната

в ній сидить родина
що складається
з п’яти або шести осіб

хтось читає книжку
хтось переглядає фотографії
хтось згадує війну
хтось засинає хтось виходить
хтось помирає в тиші
хтось п’є воду
хтось ламає хліб
Янек пише літеру А
рисує лицаря з блакитною острогою
хтось збирається на Місяць
хтось приніс троянду птаха рибу
падає сніг
дзвонить дзвін

приходить Марс
червоний меч
наповнює кімнату
вогнем




XV. Блазень

Цей блазень
був надто мудрий
аби сміятися
з інших

надто мудрий
тобто смутний

отже сміялися з нього

лише Короля Старого
він мав за рівного
собі
Старий Король його розумів
отже він висміював Короля




XVI. Домик


Я домик для померлих
тут вони знайшли свій
останній притулок

рух рук
у мій бік
візьми мене
з собою візьми
не відпускай

мене відкрили
і поселилися
в холодному
пустому
темному

таке є
їх
світло вічне
таке гріхів відпущення
тіла воскресіння

таке життя вічне




XVII. Зняття тягаря


Прийшов до вас
і каже

ви не відповідальні
ані за світ ані за кінець світу
вам зняли з плечей тягар
ви як птахи й діти
бавтеся

і бавляться

забувають
що сучасна поезія
це боротьба за дихання





XVIII. Людська родина


Не було зірки
над оборою не було магів
та янголів

Жінка у вустах
гризе хустки
щоб ніхто не почув
крику

Мовчущий тесля
дивиться в темряву
не повірив у диво
ніч росте
росте хрест

І люди
повісили зірку
бо їм надто темно
було пусто
тягнув холод
від цієї таємниці
І заспівали

Вітай, сину найпрекрасніший,
Вітай, Ісусе найвдячніший,
Люлі мойому
Дитятку малому люлі.

Що з небесного шатра
До мого ввійшов нутра.
Люлі мойому
Дитятку малому.




XIX. Дітвора


Тепер підбігають діти
вручають в’язанки квітів

усі усміхаються
усі в дітях кохаються

цей чоловік із мордою лисиці
схиляєтсья над дівчинкою
піднімає її вгору

чи піднімає її в зубах
чи перегризає горличко
піднімає янголятко на руках
а руки має в рукавичках
високо піднімає дівчинку

чи з морди лиса ллється кров
то усмішка сочиться
диктатор любить дітей
діти стоять на трибуні
кольорові як лялечки

чому дорослі не як діти
дорослі це погані діти
треба карати дорослих
хай стоять у кутку на горосі
хай сто разів переписують
за кару Думаю отже існую

Сонце світить дощик мжиться
підступає чарівниця
життя є мов лука
по луці стрибає чорний міністр
як зелений коник
шеф розвідки запускає змія
шеф безпеки
з Ясем і Малгосею
плете вінки
з незабудок

міністр Геббельс
отруїв своїх малих
не питав чи хочуть
помирати в бетонній норі

у траві пищить якийсь поет
кажуть діти поважні й сумні
ви панове граєтеся
а нам йдеться про життя




XX. Еротик із кінця ХІХ століття


Ноги дві або чотири
Ноги на голові
Ноги на спині
Ноги на плечах
Ноги викинуті у повітря
Ноги що втікають
Нога зігнута
В коліні
Канканканканканкан

Ботинок за шибкою червоний
золота туфелька
чобіт на нозі лакований
підкручений вус
more ferarum

коліно левиця
панчоха розіп’ята
між пальцями руки
якби я був молодший дівчино
на стегні підв’язка
вуса закручені вгору
борода бандаж матрона
нога закладена на ногу
ноги перехрещені
рубчик сукні дівчинка
тремтливі чорні вуса
нога у ванні
нога на дереві
нога на драбині
ніжка
цілую ручки

між ногами фортепіано
стоять корсети абажури
штучні квіти зірки
начинені орли соколи
фальшиві готичні собори




XXI. Шпагат


Шпагат

на сталевім канаті
роздирання кіньми
білий

шпагат
розтягування між очима
чоловіків
і жінок
від ока до ока
напнутий
рожевий
відбиття
раптове відкриття

замкнення
в світлі
рефлекторів

площини стегон
спокійні обширні
білі холодні
зведені




XXII. Дружина приятеля говорить


Дивиться на мене світлими
блакитними очима
сонце кровоточить
червоне вино є чорне

Він того не розуміє
що я зовсім
не можу бути зараз
такою як була



XXIII. Еротик над Гобі

1

Гобі без дерева
без краплі води
річки відрубані
від джерела і гирла
русла річок
урни повні попелу
по живій воді
Гобі більма солі
десять кілометрів
під твоїми ніжками
під туфельками з крокодила
Гобі є жорстока
червона цегла
вийнята з вогню
голою долонею
пані
у сірому капелюшку
з вологим оком (прирученої) сарни
поправляє собі
губи й волосся
кольору цинамону
везе своє молоде тіло
до свого
чоловіка який уже рік будує
серед гадів плазунів тигрів
метеликів колібрі й слонів
фабрику штучних макаронів
із штучного волокна
і чекає
на її принади
які зі швидкістю звуку
летять до нього
Летять вуста й очі
слід помади на філіжанці
волосся
в якому гуде літак
як бджола в соняшнику
з чорним осердям
везе свою красиву шкіру

це все
тепер є втомлене у сірому
костюмі
Гобі
є внизу
десять тисяч метрів
під маленькою ніжкою

2

В літаку летів божевільний
під наглядом дружини
він зсунувся
з глузду на тлі
тло було красиве
як Отелло
з чорного шовку

їх відділяло десять тисяч кілометрів
вона тут він там
тепер вона усміхалася
до нього солодко
як до тріскачки
раптом
під опущеним рогом чола
заплило кров’ю око
рогача
я виходжу
він сказав на висоті
п’яти кілометрів
але вона показувала
пальчиком світелка внизу
і шепелявила
сміх божевільного
наповнив кадик
літака
профессор археології
загорнув голову в газету
його колега ловив у вусі
вимріяну муху
тим часом чоловік
в якого перевернулося
в голові
пив чай




XXIV. О цій самій порі


Десять тисяч кілометрів
я відлетів од дому
вдягли мене нагодували мене
як дитину

десять тисяч кілометрів
я відлетів од дому
летів у зорях
ліра що бренькає
повітря
між струнами

так далеко перелетіла
пустка гнівна посварена

не наповнили її дракони
золоті леви орли восьминоги
пагоди
храм неба
перлина
коли порожній летить так далеко
мертвий летить серед зорь
і нічого його не пробудить
ані назви чужих міст
ані холодні сирени світанку
не торкнуться його язики вогню
що стоять над полями
він спить із чемним
усміхом на вустах
кланяється
мовить

не розбудить його порцеляни
прозорий дзвіночок
ані гук перенесених
з місця на місце
гір

ані ймення квітів

борода дракона
лапа тигра
жовтий журавель
тінь на вікні
червоні губи
сон квітів

горлові голоси
булькання в темряві
на войлочних підошвах
несуть великі тягарі
і біжать легко швидко птах
я з цим малим тягарем
з одною думкою
йду тяжко й неохоче
на дно сну

у літнім імператорськім парку
Іхеюань
лист лотоса
форма імперії проминула
імператор дракон імператриця пава
пливуть золоті риби
риби вуалехвости
сонячний годинник стоїть ніч

тисячу поем
написано на фабриці локомотивів
на старих газетах
чорним тушем
вимальовано поезію
досконалу
приклеєна до стін
повішена на конструкціях
над машинами
рухається легко
у шовкових хустках
у кольорових шарфах

під хмарою стадо чорних птахів
які це птахи
у вікні гілки дерев
яке це дерево
на підлозі
в ногах ложа сплетені
голубі дракони
борються без передиху
коли заплющую очі
й відкриваю

старе обличчя селянина

його старе обличчя
підготовлене
до при йому моєї усмішки
на ньому є усмішка
прихована
так глибоко
заорана
чекає
треба її покликати
приховану усмішку
в цій зморшці
в бороздах
цього обличчя
котре вже є землею

світло сонця
наповнює долину

сонячний годинник у літньому парку
стоїть
ніч Іхеюань
пливуть золоті рибки
рибки вуалехвости

п’ю зелений
терпкий чай
з білим цвітом
жасмину

о цій самій порі

ваза мов крапля крові
сходить
вирує
світиться росте
опадає
гасне
на пальці дівчини
в китайському цирку

о цій самій порі

в жовтому пилу гудять мотори

о цій самій порі
воли й коні тягнуть вантажні вози

о цій самій порі
в пилюці що гризе
тягнуть вози
чоловіки й жінки
в блакитних груботканках

о цій самій порі
на велетенській жовтій річці
на хребті хвилі
вітрило самотнього човна

наш корабель відходить
і ніколи нічого цим людям
не скажу

пливе човен
і двоє людей
чоловік і жінка
зникають

о цій самій порі

йдемо
в білих масочках на вустах
усмішок
два маленькі сліпі слони
серед китайської порцеляни




XV. Світ 1906 - Колаж


Вже вийшов друком
Київський календар
на 1907 рік.
Готель Європейський
Київ.
Готель Брістоль
у Вільнюсі.
Готель Вікторія
у Варшаві Ясна 8.
Доктор Олександр Бернштейн
приймає від 4-ї до 6-ї години
Хвороби внутрішніх органів
особливо серця і нирок.
Першокласне Вчительське бюро
Леокадії Макс рекомендує
Вчительки Бони польки й іноземки.
Цікава новина!
«Брелок Рентгена»
Вічнотривала пам’ятка
Хто заглядає у скельце Рентгена
Побачить перед собою Оригінал
Коханої особи в натуральну величину.
Як найліпший засіб проти
Ревматизму й Артриту
рекомендуємо
Бальзам єгипетський.
Вже відчинений заклад
Кафе Міньйон
Єдина кав’ярня у Варшаві
яка має чудову терасу
низькі ціни
Продаж молочного в місто.

«Я дім збудував премогутній і милий –
По кожній цеглині, у поті чола,
І тьма моїх сил у труді тім була,
А першії ж бурі його розвалили».

Туалетний годинник із дзеркалом та музикою
«Симфонія»
Тим хто хоче дати собі, родині
й гостям багато приємності,
раджу придбати самогральний туалетний годинник
з красивою музикою «Симфонія»,
котрий грає голосно, делікатним і приємним
тоном вальси, польки, опери, пісні
національні.
Торговий Дім Якубовича
Варшава вул. Пружна.
Рятувальник
пластир від мозолів
…Остерігатися бездієвих
підробок…
Розвиває і зміцнює пам’ять особисто
й заочно та усуває розсіяність
Мнемоніст Професор Г. Штох.
Пастилки проти мігрені.

«Блищав кришталем і сіяв мій дім білий
У сонячних променів світлому злоті;
Коли я на заході йшов в повороті
Із піль, які збіжжям іще не шуміли –

Як блискавки раптом з’явилися хмурі,
А з ними – пекельнії чорнії бурі –
І світлії стіни лягли у руїни».

Прилад для гасіння вогню
Називається «Мінімакс». І виглядає
як не занадто велика металева лійка.
Вже був відчинений на вулиці Маршалковській
№ 144 театр «Ілюзіон» Фрер
Гольді. Небувала новинка,
цілковита ілюзія, чуються і бачаться
Опери, хори з танцями та співом.
Деталі в афішах.
Пригода відомого тенора Карузо
в Нью-Йорку становить предмет жартів
американської та європейської преси.
Карузо зачепив у публічному місці,
в непристойний спосіб, перехожу
американську даму.
Відразу був арештований, на свободу
його випустили після надання
застави.
Хаммурапі.
Велика знаменитість перебувала у Варшаві
протягом двох днів: славетний переможець московського
Дербі, чудовий триліток,
Хаммурапі, син сповненого слави
Ґолті Мора. Хаммурапі зараз у дорозі
до Англії. Має змірятися силами
з англійськими кіньми на англійських доріжках.
Як на коня це є вершина
земних амбіцій.

«О, царство моє – не над земними нивами,
Імла їх закрила пінистими гривами,
Мій дім сонцезатишний і світляний
Потік океану залив водяний.

Та з долу мого у пітьмяній годині
Стодзвонів приглушена музика плине,
Та з долу мого через хвиль округи
Пісні мені грають, блищать райдуги…» і т.д.

Основною рисою поезії З…
є якийсь дивний, глибокий
смуток, якась безмірна, незаспокоєна
туга за привидом щастя, за
полум’ям розвіяної любові.
Поетка будить арфу споминів,
обтрушує її від «іржі з кривавих коралів»,
розігріває, роззолочує – але даремно –
давня сонячна мелодія не хоче
вернутися. Дивовижний сон наяву лопнув,
розвіявся – лишився тільки болісний
спомин тих світлих хвиль,
того вишневого сонячного саду,
в якому поетка залишила
дорогоцінні скарби своїх білих,
дівочих почуттів.
Портрет професора Корна, винахідника,
посланий телеграфом
з відстані 1800 км.
Принц-регент баварський, знятий
Телефотографом із відстані 1800 км.
Апарат, який посилає образотворчі
світлові хвилі, складається з лампи Нернста…
Так виглядає чудесний
телефотогафічний аппарат, схему якого
подаємо водночас.
Ян Сава пробігає усе столітнє
мучеництво вітчизни, від ери
політичного вмирання…
У строфах цієї пісні лунають сурми
Конфедератських боїв, ведених
за свободу і віру, кровоточить трагедія
Рейтана, палає чудовою зорею
Третє Травня і сіє дрож скрегіт
Торговиці, і просувається осяйна
постать вождя у краківській сукмані,
і мчать наполеонівські легіони.
Лютня Яна Сави б’є в крик
здавленого болю…
Тріумф п. Клемансо
В паризькій палаті депутатів
п. Клемансо, міністр внутрішніх
справ, відомий радикальними
переконаннями, виголосив блискавичну
промову проти тактики й практики
сучасного соціалізму.
В школі
– Лізушкевич, зову ти, віслюче, нічого не знаєш
з уроку!
– Пане професор, прошу так не
ставлитись, бо пошлю інтерпеляцію
до Думи зі скаргою, що пан псор не
шанує принципу громадянської
недоторканності.

Кімнатний душ «Гігієна»
для холодного і теплого обливання.
Не займає місця, вішає-
ться на стіну. Заміняє ванну
і лазню. Підбадьорює, зміцнює нерви,
позитивно діє на шкіру, дає
красу і настрій. Для панів офіцерів
неоціненний в походах.


XVI. Фрагмент из двадцятиліття


Що тебе чекає у 1939 році
Саїд Фоуді Варшава
Рік 1939 залишається під впливом
планети Марс,
що загрожує як світові,
так само й існуванню
окремих індивідів.

Золоте серце, спокійний, домосид,
у службовому ранзі, 33 роки,
одружиться з панною,
що має невеликий капітал.
Хто подасть сильнее плече
маленькій, бідній, змученій
життям, стуженій за любов’ю
справді шляхетної людини.
Закопане пансіонат «Лібералів»
під управлінням власниці
тільки для християн.
Великий сад, бассейн для купання,
біжить гаряча й холодна вода.
Канадські п’ятеро близнюків
Миються милом «Пáлмолив».
Ротмістр Сулима раптом прокинувся
і широко розплющив очі.
Він лежав у піжамі на плюшевім
отомані в маленькому, вишукано
облаштованому готельному номері.
Котрі з пань можуть молодій
Панянці позичити 10 зл. на
оплату курсів крою та шиття,
а може, котрі з пань захочуть
замовити в мене всілякі візерунки.
Рослинні мотиви стилізовані
футуристичні.
Кожний з нас носить в собі зародок
нових умов соціального
співжиття. Для втілення
цінності найбільшої Могуті
Речі Посполитої треба, щоби вріс
у Молоду Польську душу новий
ідейний кістяк,
новий ідейний витвір…
Цей витвір, Молоді, мусить стати
лотом ваших сумлінь, так,
що негоди Вас не зламають
і не стривожать, але спричинять те, що високо
понесете стяг Вашої
почесної ідеї.
Романтик, надзвичайно цікавий шатен,
парубок, освічений та інтелігентний,
познанець, ідеальний матеріал
для чоловіка, релігійний, одружиться по справжній
любові з молодою цікавою
ідеалісткою. Радий бачити
ймовірну маєтність.

Перед лицем життя
для розваги пань
Але чи думка поглинута нашим
зовнішнім виглядом здатна
потім відірватися од землі,
коли так важко їй відірватися
від форми носа і кольору волосся?
Ніщо так не вихолощує думки й серця,
як постійна турбота про зовнішній вигляд.
Менше дивитимуся у відбиток мого обличчя в люстрі,
а більше приглядатимуся до справжнього обличчя
моєї душі.



XVII. Писав я

Писав я
хвилину або годину
вечір ніч
мене охоплював гнів
я тремтів або німий
сидів сам біля себе
очі спливали слізьми
писав я вже дуже довго
раптом помітив
що не маю в руці пера