* * *
Й ти вмерти маєш теж, коханий праху,
Й твоя зів’яне врода, мов трава:
Рука ця вміла й мудра голова;
Це тіло зграбне тлін в сильце, мов птаху,
Впіймає, й не уникнути вже краху:
Як листя вітер осені зрива,
Так дінуться десь вроди всі дива –
Пощезнуть від коси одного змаху.
Й любов моя вся, як надійде строк,
Не захистить красу цю від могили,
Як не спинити вітер, що подув,
Й не відвернути в’янення квіток;
Й чи значить щось, яким вродливим був,
Або ж наскільки більш тебе любили.

Edna St. Vincent Millay
* * *
And you as well must die, belovèd dust,
And all your beauty stand you in no stead;
This flawless, vital hand, this perfect head,
This body of flame and steel, before the gust
Of Death, or under his autumnal frost,
Shall be as any leaf, be no less dead
Than the first leaf that fell, this wonder fled,
Altered, estranged, disintegrated, lost.
Nor shall my love avail you in your hour.
In spite of all my love, you will arise
Upon that day and wander down the air
Obscurely as the unattended flower,
It mattering not how beautiful you were,
Or how belovèed above all else that dies.

* * *
Чи думав, любий, де шукать рятунку,
Як час прийде, безжальніший за тлін,
Й візьме з обіймів, від мого цілунку
Тебе, й зістарить – я ж уникну змін?
Як бути нам, що у свої зеніти
Ще линем, сонцю й небесам навстріч,
Хоч долі присуду не відмінити,
Й на все колись гранітна ляже ніч;
Й вогонь цей згасить мороку сувоєм,
Й навіки він у камінь увійде:
Я ще дитя, а ти вже став героєм –
Нас тих колишніх ранок не знайде?
Світає вже, та все нема розради
В жалях цих один одного заради.

Edna St. Vincent Millay
* * *
Oh, my belovиd, have you thought of this:
How in the years to come unscrupulous Time,
More cruel than Death, will tear you from my kiss,
And make you old, and leave me in my prime?
How you and I, who scale together yet
A little while the sweet, immortal height
No pilgrim may remember or forget,
As sure as the world turns, some granite night
Shall lie awake and know the gracious flame
Gone out forever on the mutual stone;
And call to mind that on the day you came
I was a child, and you a hero grown ?–
And the night pass, and the strange morning break
Upon our anguish for each other's sake!