Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.09
09:46
себе обожнюємо ще
комусь реально смішно
не причаститися води
із тих господніх діж нам
плекаючи залежну мить
вичавлюючи прищик
оскільки завтра інший щем
не глибший просто інший
комусь реально смішно
не причаститися води
із тих господніх діж нам
плекаючи залежну мить
вичавлюючи прищик
оскільки завтра інший щем
не глибший просто інший
2026.05.09
09:25
Айвенго! Будь коханим! Будь живучим!
Ба більше – як потужний вовк-вольфрам.
Життя відтворюється у пляшках комбучі,
Співає газом , суне з телеграм.
Але щасливе сховане в Парижі -
Біжить вперед алюром юний Вакх
До лісу за вікном, де ті хто став на л
Ба більше – як потужний вовк-вольфрам.
Життя відтворюється у пляшках комбучі,
Співає газом , суне з телеграм.
Але щасливе сховане в Парижі -
Біжить вперед алюром юний Вакх
До лісу за вікном, де ті хто став на л
2026.05.09
09:13
— Я прийшла до вас не за цим,
Що у голову вбили, друже?
На столі — сигаретний дим,
Самогон і зів'ялі ружі.
Я прошу, не торкайтесь пліч,
Ваші пальці такі холодні.
Наче ця кришталева ніч
Снігопадом зійшла з безодні.
Що у голову вбили, друже?
На столі — сигаретний дим,
Самогон і зів'ялі ружі.
Я прошу, не торкайтесь пліч,
Ваші пальці такі холодні.
Наче ця кришталева ніч
Снігопадом зійшла з безодні.
2026.05.08
23:03
Я і Red Bull - друзі,
Як то кажуть - нерозлийвода,
Я люблю Red Bull пити,
Red Bull любить вливатись в мої уста.
Когось наша дружба харить,
І ми з редбулом - як серед акул,
Та нам начхати, що хто там каже,
Як то кажуть - нерозлийвода,
Я люблю Red Bull пити,
Red Bull любить вливатись в мої уста.
Когось наша дружба харить,
І ми з редбулом - як серед акул,
Та нам начхати, що хто там каже,
2026.05.08
21:05
Марія Вега (1898-1980)
Не дивіться ви так крізь прозурку очей,
джентельмени, піжони та денді!
За п’ятнадцять хвилин не сп’янить мене цей
перший келих духмяного бренді.
Бо я – інститутка, дочка камергера,
Не дивіться ви так крізь прозурку очей,
джентельмени, піжони та денді!
За п’ятнадцять хвилин не сп’янить мене цей
перший келих духмяного бренді.
Бо я – інститутка, дочка камергера,
2026.05.08
20:33
За обрієм, далеко як не першим,
І скільки би їх не нарахував,
Ти знахідкою пошук не завершиш,
Бо це ілюзія і зоровий обман.
Тремке повітря оптику збиває –
Водночас ти і наче на землі,
А виднієшся перед небокраєм,
І скільки би їх не нарахував,
Ти знахідкою пошук не завершиш,
Бо це ілюзія і зоровий обман.
Тремке повітря оптику збиває –
Водночас ти і наче на землі,
А виднієшся перед небокраєм,
2026.05.08
18:10
Місто зморене – в облозі,
тліють школи і будинки,
люди маються в тривозі –
ні м’якушки, ні скоринки.
Дике ревище сирени,
гул гарматний із-за яру...
І забутий, і смиренний
тліють школи і будинки,
люди маються в тривозі –
ні м’якушки, ні скоринки.
Дике ревище сирени,
гул гарматний із-за яру...
І забутий, і смиренний
2026.05.08
17:03
Останній вірш, то все тому віддам.
Нехай із крапкою, готовий.
Звіряюся написаним листкам,
Кому не зміг сказати слова.
Шкодую, що невчасно загубив,
Коли на полі звівся серпень.
Невже напередодні довгих злив
Нехай із крапкою, готовий.
Звіряюся написаним листкам,
Кому не зміг сказати слова.
Шкодую, що невчасно загубив,
Коли на полі звівся серпень.
Невже напередодні довгих злив
2026.05.08
13:30
За цю реальність і гроша не дам я!
Хай промовчить оратор-демагог.
Удвох на кухні, я і світла пам'ять,
Створили нескінченний діалог.
Для мене порятунок - тільки втеча,
І щоб нікого не було навстріч!
Навколо мене - чорна порожнеча,
Хай промовчить оратор-демагог.
Удвох на кухні, я і світла пам'ять,
Створили нескінченний діалог.
Для мене порятунок - тільки втеча,
І щоб нікого не було навстріч!
Навколо мене - чорна порожнеча,
2026.05.08
13:02
Сильний вітер історії дише
У потилицю пеклом лихим.
І напружилась м'язами тиша,
І напружився голосом дим,
Увібравшись в небачені вірші.
Сильний вітер змітає людину
І непевний, фальшивий плакат.
У потилицю пеклом лихим.
І напружилась м'язами тиша,
І напружився голосом дим,
Увібравшись в небачені вірші.
Сильний вітер змітає людину
І непевний, фальшивий плакат.
2026.05.08
11:35
Сьогодні день пам’яті мами, омитий дощами.
І небо захмарене плаче над нами за нами…
Та квітне бузок, наливаються трунком тюльпани,
І образ малюють далекої юної панни –
То спогад-відлуння, то хміль чи видіння, а може…
То сміх дзвінкострунний рясний, н
І небо захмарене плаче над нами за нами…
Та квітне бузок, наливаються трунком тюльпани,
І образ малюють далекої юної панни –
То спогад-відлуння, то хміль чи видіння, а може…
То сміх дзвінкострунний рясний, н
2026.05.08
11:29
Що таке війна?
Це коли весна,
неба свіжа блакить…
А в труні - юнак,
наче просто спить.
Що таке війна?
Це коли весна,
Це коли весна,
неба свіжа блакить…
А в труні - юнак,
наче просто спить.
Що таке війна?
Це коли весна,
2026.05.08
10:15
Знай!- за вОсьмим не завждИ приходить сьоме,
Не тривке, марке, зманіжене, кошлате,
Тихо-мирно, проникати в підсвідоме
Тріскотінням довгим вправної цикади.
Дні друїдів ефемерні і тривожні,
Німфи Фів миліши нам за кола в ЦЕРНі*,
Є крихке передчуття,
Не тривке, марке, зманіжене, кошлате,
Тихо-мирно, проникати в підсвідоме
Тріскотінням довгим вправної цикади.
Дні друїдів ефемерні і тривожні,
Німфи Фів миліши нам за кола в ЦЕРНі*,
Є крихке передчуття,
2026.05.08
09:57
сьогодні був хороший день
а завтра буде ліпший
і я співатиму пісень
на пересічні вірші
чи споглядатиму усе
здійнявшись трішки вище
бо травень і кудись несе
природа ідентичність
а завтра буде ліпший
і я співатиму пісень
на пересічні вірші
чи споглядатиму усе
здійнявшись трішки вище
бо травень і кудись несе
природа ідентичність
2026.05.08
08:37
Я б тебе в юрбі пізнала
серед тисячі облич.
Чом же на воротах раю
просиш «Богу помолись»?
Нащо ті псалми читати
з помислом пустих благань?
Перед образом розп'ятим —
серед тисячі облич.
Чом же на воротах раю
просиш «Богу помолись»?
Нащо ті псалми читати
з помислом пустих благань?
Перед образом розп'ятим —
2026.05.07
19:50
Коли війна ця, врешті, закінчиться,
Повернуться додому українці,
Які по закордонах рятувались,
Дітей порятувати намагались?
Питання багатьох сьогодні мучить.
Я думаю, історія научить,
Як це питання треба розглядати,
Щоб відповідь на нього точну да
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Повернуться додому українці,
Які по закордонах рятувались,
Дітей порятувати намагались?
Питання багатьох сьогодні мучить.
Я думаю, історія научить,
Як це питання треба розглядати,
Щоб відповідь на нього точну да
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Алла Грабинська (1947) /
Проза
«ЛАПОЧКА»
Це була маленька дівчинка. Худенька з тоненькими, як мишачі хвостики, косичками, а очка у неї були карі-карі і великі, наче дві вишеньки. Такі самі, як ті вишні, що вона завжди приносила в двох долоньках складених човником для прителепкуватої Вальки. Не знаю чого її так називали? Була то добра, тиха і шляхетна старенька. Любила дітей і вони крутилися завжди біля неї. Подейкували, що у Громадянську над нею поглумилися червоноармійці, а була вона чи-то вчителька, чи якась панянка? Того вже не можу сказати. Особливо та Валька тягнулася до тієї маленької дівчинки. Називала її Лапочкою. Те «лапочка» так і причепилося до дівчиська. І Лапочка тягнулася до старої. Цілими днями сиділа вона біля Вальки. Мати на роботу, а вона до старенької. Кімната, яку винаймала стара, була малесенька, хоча кімнатою її назвати тяжко, скоріше комірчина без вікон, двері якої виходили просто на вулицю і були завжди відчинені, щоб хоч якесь денне світло зазирнуло до того закамарка. За два кроки від дверей стояло ліжко, а навпроти старий комод з безліччю таємничих великих і малих шухлядок, які притягали до себе усіх дітлахів нашої вулиці, наче магнітом. Які тільки байки не розповідала дітлашня про оті шухлядки: і, що там повно скарбів, що їх Валька приховала ще від самої революції, і що там якісь шпигунські документи з Вітчизняної війни - усякі такі дурниці балакали. Лапочку геть замучили своїми розпитами, скажи, та скажи, що там у тих шухлядах?
«Не знаю!» - відмовляла дівчинка. - Як-то не знаєш? Ти все знаєш. Хитра ти! Цілими днями там ушиваєшся і не знаєш? Брехуха! - Від образи на очі Лапочки набігали сльози і не стікали, а тільки застилали поволокою. Вона всміхалася, бо вже здавна навчилася за тією посмішкою приховувати оті зрадливі росинки.
Вже кінчалося літо і Лапочка мала йти до першого класу. Вона так чекала того дня. Старенька навчила її багато віршів і Фєта, і Тютчева, а найбільшою її гордістю був «Заповіт» Шевченка. Лапочка читала його з таким почуттям, що мама аж заплескала у долоні: «Артисточко ти моя!» - пригорнула до себе дівчинку. - Може хоч у тебе буде щастя? - Пригортала і пестила матір свою донечку дуже рідко. Коли їй було пестити? День і ніч на роботі. Пізно приходить, ледве ногами перебирає, а ще ж треба чогось зварити, та попрати – дітей ж двойко. Хоч син вже й до армії збирається, а все одно матері потребує. Ті мамині обійми так зворушили дитяче серденько, що той «Заповіт» і Шевченко прикипіли до її душі на усе життя.
Бабця Валька приготувала для Лапочки подарунок - з тонкого мережива білий комірчик. - Це тобі, Лапочко, буде до форми. - Приклала старенька до тоненької шийки дівчинки.
- Мені його також для форми моя бабуся зв'язала, коли я йшла до першого класу гімназії. Йому вже багато років, а все, як новий. Поглянь я у ньому на фотографії. - Бабуся відкрила верхню шухляду і витягла товстий, обшитий чорним бархатом з золотими куточками по краях, альбом. – Це усе моє багатство. Цей альбом і брошка. Я їх через усі тортури пронесла і зберегла. -
- Бабусю, а що таке «тортури»?
- Не дай тобі, Боже, Лапочко, узнати, що то таке!
Дівчинка зрозуміла, що ті «тортури» - це щось страшне і болюче. Її маленьке серденько стиснулося від жалю, аж з оченят бризнули сльози. Рученятами вона обхопила стареньку і притулилася до неї, наче хотіла захистити оту нещасну, усіма покинуту і обсміяну стару.
- Ну, що ти, що ти, Лапочко? Яка я глупа! Ти подивись краще сюди. Оце я. Я була тоді така сама, як ти.- З пожовклої фотографії, зробленої на товстій картонці, дивилася великими очима худенька дівчинка з двома тоненькими косичками, у довгому платтячку з білим комірчиком і у пишному фартусі. Старенька була зовсім не подібна на оту дівчинку.
- Це не ви. Це я! - сказала Лапочка і засміялася дзвіночком. Розсміялася і стара: - Як ти здогадалася? Дійсно, я тут подібна на тебе, така ж худенька і кіски мишачі. -
- А це хто? - З фотографії посміхалася красуня в довгому платті, піднятий догори комір якого, прикрашала велика гарна брошка.
- Це моя матуся. - Старенька тяжко зітхнула і знову почала порпатися у шухляді. Витягла звідти маленький пакуночок і обережно його розгорнула. На червоному у білу крапочку шовковому клаптику горіла райдугою брошка, аж на стінах і на стелі відбилися різнокольорові бризки. У Лапочки аж подих перехопило.
- Вона буде твоя після моєї смерті. Крім тебе у мене нікого не має. Альбом і брошку я заповім тобі!
- Не треба, не треба! Тільки не вмирайте, бабусю! - Лапочка знову обхопила її рученятами і притулилася щічкою до зморщеної щоки старої.
- Та що ти, дитятко, я іще не скоро помру!
Під вечір, коли розпечене сонце скотилося і зависло над самим лиманом, усі дітлахи з вулиці побігли купатися. Побігла і Лапочка. Фонтани бризок, піднятих дітьми, у сонячних променях заграли і заіскрилися. Лапочка розвела рученята і закружляла у воді.
- Ці бризки так само міняться, як бабусина брошка.
На другий день була неділя. Лапочка прокинулася, коли сонце промінчиком ковзнуло по подушці, нишком підкралося і впало на самі очка. На дверцятах шафи на вішаку висіла новенька форма з пришитим бабусиним комірчиком і білим фартушком. «Завтра до школи!» - аж усе співало у ній. Мама поралася на кухні. Погукала сусідка і мама вийшла на подвір'я, а Лапочка усе ще лежала в ліжку і мріяла про школу. Потім ввійшла мама до кімнати. – Підіймайся! - наказала вона. Голос у неї був чужий, аж у серці похололо. Дівчинка миттю зіскочила з ліжка і швидко натягнула на себе платтячко. Вона не знала в чому провинилася? Хотіла побігти до кухні митися, але мама схопила її за руку. – Помиєшся потім! Пішли! - Вони йшли по вулиці і мовчали. З сусідської хвіртки визирнуло кирпатеньке дівча і дзвінко прокричало у слід: «Злодійка, злодійка!» Мама тільки ще міцніше стисла руку. І Лапочка зрозуміла, що сталося щось страшне, але, що саме, вона навіть не здогадувалася.
Бабуся сиділа на ліжку розпатлана і запухла від сліз, мовчала і все хиталася. Її запитували, а вона мовчала і все хиталася! Сусіди і мама розпитували і Лапочку. Мовчала і Лапочка тільки з великих карих оченят струмочками бігли сльози. Вона дивилася на бабусю і серденько її розривалося з жалю до неї. Розгнівана мама вдарила дівчинку по щоці. Лапочка вирвалася і побігла до лиману. Сховалася у яру зарослому тереном і дикою маслиною. Там і сиділа цілий день, аж до ночі, поки не знайшли її солдати з військової частини, що стояла біля лиману. А ранком першого вересня відвезли Лапочку до лікарні. Пролежала вона там довго. Лікували їй серце. Коли повернулася, то бабці вже не було. Кажуть забрали її до божевільні. У ту її кімнатку хазяї поскладали усякий мотлох.
Пройшло вже багато часу. Якось Лапочка зайшла до сусідської дівчини по книжки, а там її молодша сестра лялькою бавиться. На ляльці хусточка зав'язана з червоного шовку у білу крапочку…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«ЛАПОЧКА»
Це була маленька дівчинка. Худенька з тоненькими, як мишачі хвостики, косичками, а очка у неї були карі-карі і великі, наче дві вишеньки. Такі самі, як ті вишні, що вона завжди приносила в двох долоньках складених човником для прителепкуватої Вальки. Не знаю чого її так називали? Була то добра, тиха і шляхетна старенька. Любила дітей і вони крутилися завжди біля неї. Подейкували, що у Громадянську над нею поглумилися червоноармійці, а була вона чи-то вчителька, чи якась панянка? Того вже не можу сказати. Особливо та Валька тягнулася до тієї маленької дівчинки. Називала її Лапочкою. Те «лапочка» так і причепилося до дівчиська. І Лапочка тягнулася до старої. Цілими днями сиділа вона біля Вальки. Мати на роботу, а вона до старенької. Кімната, яку винаймала стара, була малесенька, хоча кімнатою її назвати тяжко, скоріше комірчина без вікон, двері якої виходили просто на вулицю і були завжди відчинені, щоб хоч якесь денне світло зазирнуло до того закамарка. За два кроки від дверей стояло ліжко, а навпроти старий комод з безліччю таємничих великих і малих шухлядок, які притягали до себе усіх дітлахів нашої вулиці, наче магнітом. Які тільки байки не розповідала дітлашня про оті шухлядки: і, що там повно скарбів, що їх Валька приховала ще від самої революції, і що там якісь шпигунські документи з Вітчизняної війни - усякі такі дурниці балакали. Лапочку геть замучили своїми розпитами, скажи, та скажи, що там у тих шухлядах?
«Не знаю!» - відмовляла дівчинка. - Як-то не знаєш? Ти все знаєш. Хитра ти! Цілими днями там ушиваєшся і не знаєш? Брехуха! - Від образи на очі Лапочки набігали сльози і не стікали, а тільки застилали поволокою. Вона всміхалася, бо вже здавна навчилася за тією посмішкою приховувати оті зрадливі росинки.
Вже кінчалося літо і Лапочка мала йти до першого класу. Вона так чекала того дня. Старенька навчила її багато віршів і Фєта, і Тютчева, а найбільшою її гордістю був «Заповіт» Шевченка. Лапочка читала його з таким почуттям, що мама аж заплескала у долоні: «Артисточко ти моя!» - пригорнула до себе дівчинку. - Може хоч у тебе буде щастя? - Пригортала і пестила матір свою донечку дуже рідко. Коли їй було пестити? День і ніч на роботі. Пізно приходить, ледве ногами перебирає, а ще ж треба чогось зварити, та попрати – дітей ж двойко. Хоч син вже й до армії збирається, а все одно матері потребує. Ті мамині обійми так зворушили дитяче серденько, що той «Заповіт» і Шевченко прикипіли до її душі на усе життя.
Бабця Валька приготувала для Лапочки подарунок - з тонкого мережива білий комірчик. - Це тобі, Лапочко, буде до форми. - Приклала старенька до тоненької шийки дівчинки.
- Мені його також для форми моя бабуся зв'язала, коли я йшла до першого класу гімназії. Йому вже багато років, а все, як новий. Поглянь я у ньому на фотографії. - Бабуся відкрила верхню шухляду і витягла товстий, обшитий чорним бархатом з золотими куточками по краях, альбом. – Це усе моє багатство. Цей альбом і брошка. Я їх через усі тортури пронесла і зберегла. -
- Бабусю, а що таке «тортури»?
- Не дай тобі, Боже, Лапочко, узнати, що то таке!
Дівчинка зрозуміла, що ті «тортури» - це щось страшне і болюче. Її маленьке серденько стиснулося від жалю, аж з оченят бризнули сльози. Рученятами вона обхопила стареньку і притулилася до неї, наче хотіла захистити оту нещасну, усіма покинуту і обсміяну стару.
- Ну, що ти, що ти, Лапочко? Яка я глупа! Ти подивись краще сюди. Оце я. Я була тоді така сама, як ти.- З пожовклої фотографії, зробленої на товстій картонці, дивилася великими очима худенька дівчинка з двома тоненькими косичками, у довгому платтячку з білим комірчиком і у пишному фартусі. Старенька була зовсім не подібна на оту дівчинку.
- Це не ви. Це я! - сказала Лапочка і засміялася дзвіночком. Розсміялася і стара: - Як ти здогадалася? Дійсно, я тут подібна на тебе, така ж худенька і кіски мишачі. -
- А це хто? - З фотографії посміхалася красуня в довгому платті, піднятий догори комір якого, прикрашала велика гарна брошка.
- Це моя матуся. - Старенька тяжко зітхнула і знову почала порпатися у шухляді. Витягла звідти маленький пакуночок і обережно його розгорнула. На червоному у білу крапочку шовковому клаптику горіла райдугою брошка, аж на стінах і на стелі відбилися різнокольорові бризки. У Лапочки аж подих перехопило.
- Вона буде твоя після моєї смерті. Крім тебе у мене нікого не має. Альбом і брошку я заповім тобі!
- Не треба, не треба! Тільки не вмирайте, бабусю! - Лапочка знову обхопила її рученятами і притулилася щічкою до зморщеної щоки старої.
- Та що ти, дитятко, я іще не скоро помру!
Під вечір, коли розпечене сонце скотилося і зависло над самим лиманом, усі дітлахи з вулиці побігли купатися. Побігла і Лапочка. Фонтани бризок, піднятих дітьми, у сонячних променях заграли і заіскрилися. Лапочка розвела рученята і закружляла у воді.
- Ці бризки так само міняться, як бабусина брошка.
На другий день була неділя. Лапочка прокинулася, коли сонце промінчиком ковзнуло по подушці, нишком підкралося і впало на самі очка. На дверцятах шафи на вішаку висіла новенька форма з пришитим бабусиним комірчиком і білим фартушком. «Завтра до школи!» - аж усе співало у ній. Мама поралася на кухні. Погукала сусідка і мама вийшла на подвір'я, а Лапочка усе ще лежала в ліжку і мріяла про школу. Потім ввійшла мама до кімнати. – Підіймайся! - наказала вона. Голос у неї був чужий, аж у серці похололо. Дівчинка миттю зіскочила з ліжка і швидко натягнула на себе платтячко. Вона не знала в чому провинилася? Хотіла побігти до кухні митися, але мама схопила її за руку. – Помиєшся потім! Пішли! - Вони йшли по вулиці і мовчали. З сусідської хвіртки визирнуло кирпатеньке дівча і дзвінко прокричало у слід: «Злодійка, злодійка!» Мама тільки ще міцніше стисла руку. І Лапочка зрозуміла, що сталося щось страшне, але, що саме, вона навіть не здогадувалася.
Бабуся сиділа на ліжку розпатлана і запухла від сліз, мовчала і все хиталася. Її запитували, а вона мовчала і все хиталася! Сусіди і мама розпитували і Лапочку. Мовчала і Лапочка тільки з великих карих оченят струмочками бігли сльози. Вона дивилася на бабусю і серденько її розривалося з жалю до неї. Розгнівана мама вдарила дівчинку по щоці. Лапочка вирвалася і побігла до лиману. Сховалася у яру зарослому тереном і дикою маслиною. Там і сиділа цілий день, аж до ночі, поки не знайшли її солдати з військової частини, що стояла біля лиману. А ранком першого вересня відвезли Лапочку до лікарні. Пролежала вона там довго. Лікували їй серце. Коли повернулася, то бабці вже не було. Кажуть забрали її до божевільні. У ту її кімнатку хазяї поскладали усякий мотлох.
Пройшло вже багато часу. Якось Лапочка зайшла до сусідської дівчини по книжки, а там її молодша сестра лялькою бавиться. На ляльці хусточка зав'язана з червоного шовку у білу крапочку…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
