ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2025.08.18 12:52
Якби мені дано було від Бога
Мать справу з фарбами – не зі словами,
Я б зміг доповнити Чюрльоніса й Ван Гога
У царині, що зветься Деревами.
Я б показав на полотні німому,
Як поспліталися вони в екстазі,
Як посхилялися на тиху перемову,
Часом вчуваю

Ольга Олеандра
2025.08.18 12:36
Дональд Трамп і путін вова
для душевної розмови
з миротворчим номіналом
рандеву запланували.

Прилетіли. Тисли руки.
Видавали ротом звуки.
Злігшись в аморальних хащах,

Олександр Сушко
2025.08.18 10:56
Пустельників- мовчальників катма,
А пустомель-балакунів до біса.
Для перших світ - для розуму тюрма,
Для других - ґвалт, крикнява парадизна.

Немов на пуп галасував і я,
У перехожих зів'ядали вуха.
Але на тирлі випрозорилась яв:

С М
2025.08.18 06:51
За брамою у Содіз одноріг на два зубці
Дме на флюґельгорні стразові імпровізації
Вінки гвоздикові плетуть нереїди для китів
Нептун танцює хорнпайп, а Саломея ще й стриптиз

Фалос Філ запевнює що має срібний гаш
Та Сучій Семі чує лиш як ниє Втик~алка

Віктор Кучерук
2025.08.18 06:01
Поспішно йде життя моє
В полон лукавого Амура, –
Дедалі ближчою стає
Пора солодкої зажури.
Утіх любовних круговерть
І шквали пристрастей гарячих, –
Узавтра враз наповнять вщерть
Мене неспокоєм збагачень.

Борис Костиря
2025.08.17 22:08
Я лезом ножа в невідомість іду,
Пірнаю у ризик, немов у безодню.
Жену я наосліп епох череду,
Які зазирнули в спустошену бодню.

У грі випадковостей знак впізнаю,
Простягнутий в полі, як посох прадавній.
В бутті я побачив стрімку течію,

Ярослав Чорногуз
2025.08.17 21:24
Маестро, Вашу музику люблю,
Пливу в її казковім океані.
Круїзи відкриваю кораблю,
В країни чарівливо-несказанні.

Вона мов обіймає нас усіх,
Зворушує душевною красою,
Неначе захищаючи від лих,

Галина Кучеренко
2025.08.17 20:51
Не спинися, йдучи понад краєм,
Де життя часто сенси втрачає,
Де до болю напружені нерви
І від стогону крок завмирає…

Не спиняйся там попри втому,
Попри ношу тяжку, над вагому,
Попри стерті ущент резерви,

Євген Федчук
2025.08.17 17:12
Дивлюсь на те, як Трамп себе веде
І, як не жаль, все більше розумію,
Що, коли хтось на нього мав надії,
Що він до миру світ цей приведе,
То все дарма. Бо Трамп зовсім не той
Месія, що світ буде рятувати.
Скоріше буде світом торгувати.
Адже він – бо

Віктор Кучерук
2025.08.17 08:17
Мрій рожевих світ далекий,
Недосяжний і ясний, –
Звіддаля звучить, мов клекіт
Невідомої весни.
Незглибимий і безпечний
Світ моїх найкращих мрій, –
Світлом ділиться звершечка
І думки лаштує в стрій.

Борис Костиря
2025.08.16 22:23
О, скільки масок, лиць, гримас, личин!
Для перевтілення немає меж.
Сьогодні - Гамлет, завтра - Арлекін.
Ти роль нову, як душу, обереш.

Ти входиш у новий потік буття,
Змішавши Бога й біса у собі.
І кров тече у ріку каяття,

Олена Побийголод
2025.08.16 21:40
Із Бориса Заходера

Зустрілися Бека та Бука.
З них жодний не видав і звуку.
Обоє стулили пащеки –
мовчали і Бука, і Бека.

І Бука про себе промукав:

С М
2025.08.16 11:11
Заходиш до кімнати із якимось олівцем
Бачиш оголеного і кажеш “Хто є оцей?”
Змагаєшся справді якось ухопити сенс
Що казать прийшов собі додому
Бо щось-то відбувається, а ти не знаєш у чому річ
Слушний
Містер Джонс

Юрій Гундарєв
2025.08.16 09:23
Літні дні лічені -
насолоджуйся кожним,
повернись обличчям
до краси Божої!

Ось м’ячем-сонцем
у високім небі
довгорукі сосни

Віктор Кучерук
2025.08.16 06:52
Правду легко зрозуміти,
Хто б і що не говорив, –
Щастя вічно більше в світі,
Ніж усякої жури.
А коли його багато –
Почуттям не дати стрим, –
Будеш радість виражати,
Нею тішитись затим.

Борис Костиря
2025.08.15 21:59
Старий шукає ровесників,
але їх уже більше
у царстві мертвих, а не живих.
З ким йому розмовляти?
Він бачить молодих,
яких зовсім не розуміє.
Як перекинути місток
до померлих? Як відновити
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18

Эвилвен Писатель
2025.03.09

Вікторія Гавриленко
2025.02.12

Богдан Архіпов
2024.12.24

Богдан Фекете
2024.10.17

Полікарп Смиренник
2024.08.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Марія Берберфіш (1987) / Проза

 ОТРИМАНИЙ ДЗВІНОК
– Ой, телефон… – Уляна видобула з кишені свій мобільний. – Це мій дзвонить. Треба кудись відійти, бо тут не поговорити нормально.
– То відбіжи кудись, а я на тебе тут почекаю, – мовила подруга, відсунувши від себе порожню чашку з-під чаю.
Молода жінка поспішила подалі від гучної музики, яку вона зараз майже ненавиділа. Опинившись на достатній відстані, натиснула "прийняти виклик".
– Алло. Привіт, сонечко. Я тут сиділа в кав’ярні з Інною… – затараторила, озираючись на різні боки.
– Ти хоч би подзвонила, Улю, – почула незадоволений голос чоловіка. - І чого так довго не відповідала?
– Вибач. У мене все добре, – відказала вона. – Я скоро буду вдома.
– Я чекаю на тебе. Не барися.
– Усе, я біжу до Інни. До зустрічі.
Вимкнулася. Швидко пішла в напрямку кав’ярні. Жінку занепокоїли два невідомих, які прямували їй назустріч. Вирішила їх обійти. Незнайомці ж – напереріз. Уляна кинулася назад. Помчала вулицею. Навколо – нікого. Натужно думала, куди тікати. Серце било на спалах. Калатало шалено. Дихати було все важче. Насилу втягувала в себе повітря.
– Стій, ти! – врізався в спину крик одного з чоловіків. – Можеш не старатися, не втечеш!
Жінка втратила свідомість.
Прийшовши до тями, завмираючи, згадувала пережите ввечері й дивилася в темряву. Відчувала біль у грудях. Не бачила нічого, крім чорноти перед очима. «Де я?» – не знала відповіді на запитання. Уляна тремтіла. Горло стискалося, мовби хтось душив. Секунди, хвилини…
Через деякий час видно стало трохи краще: очі звикли до пітьми. Жінка помітила маленьке вікно, розташоване дуже високо. Вгледіла, що кімната, в якій вона перебуває, – майже порожня. В одному з кутів стояла шафа. Спробувала підвестися. Вийшло, але насилу. У голові паморочилося. Хитаючись, дісталася дверей. Вони не відчинялися. Уляна почала бити по ним долонями. Кулаками. Відгуку не було. Не знала, що робити. Розпач термосив її душею, наче вітер – якимсь клаптиком тканини.
Жінка полізла до кишені, витягла інгалятор. Скористалася. Дихати стало трохи легше. Але ліків було обмаль. Уляна дивилася на вікно. Не зводила з нього очей. «Що ж робити? Що?» – не могла збагнути. «Надто високо… Чому? Чого це все – зі мною?!», – вхопилася за голову. «А ці покидьки? Що вони зі мною зроблять, коли прийдуть?» – жінка здригнулася. «Хто вони взагалі такі? Що їм від мене треба?» – не знала. Думала, думала… Надія зблиснула перед нею миттєво. Уляна підійшла до шафи, спробувала посунути її. Безуспішно. Відкрити також не виходило. Штовхнула її ще раз. Закашлялася, відскочила. Дерев’яне одоробло з гуркотом упало на підлогу.
Вона оперлася об стінку. Вронила порожній інгалятор. Укотре втягнула в себе повітря. Зі свистом. Насилу. «Хвороба розчавить мене тут…» – проричало в голові. Слабкість тягнула Уляну додолу, згибаючи їй коліна. Жінка сіла на підлогу. В голові паморочилося. Вдихнула повітря так, як іще ніколи в житті. Темрява почала наповнюватися дивними видіннями. «Це все недуга… Це вона… Нікого тут немає… Крім мене…» – переконувала себе, коли чорнота згустилася перед нею в розпливчасту фігуру. Жінка йожилася під вагою жаху. Смерть іще ніколи не була так близко. Здавалося, ось-ось торкнеться, схопить, потягне за собою... Спогади, думки мчали крізь затуманену, застрашену свідомість. Удома на неї чекав коханий чоловік. Жінка щиро вважала, що з ним їй неабияк пощастило. Любив її, обожнював, як то кажуть, на руках носив. За кілька днів до них мали б приїхати її батьки. У матері місяць тому був День народження. Чудово відсвяткували, у дружньому родинному колі. А вчора шеф обіцяв підвищення… Дихати стало ще важче. У якусь мить Уляна подумки попрощалася з усім. Але напад почав відступати. Жінка ще раз подивилася на вікно. Останнім часом вона сильно схудла через тяжку хворобу. Тож і мала надію, що зможе вилізти. «Хоч би не зависоко!» – волала в собі.
Ступила на шафу, смикнула ручку. «Є!» – очі заблищали. Трохи підтягнулася. Було важко. Свіже повітря тішило, оповідало про життя. Земля була близько. Опинившись на вулиці, стоячи на асфальті, глибоко вдихнула. Пішла, озираючись навкруги. Навколо не було ані душі: пізня година давала про себе знати. Двори, провулки, проспекти лишалися позаду. А попереду був ще не закінчений шлях. Уляна поспішала додому.

(2012 р.)




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2012-08-05 19:36:12
Переглядів сторінки твору 1472
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.655 / 5.43)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.088 / 5.33)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.800
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2013.05.14 00:32
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Оксана Галузкевич (Л.П./Л.П.) [ 2012-08-05 19:45:52 ]
Добре, коли отак усе закінчується.
Було страшно - читати.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Марія Берберфіш (Л.П./Л.П.) [ 2012-08-05 19:49:27 ]
Такий замисел)
Дякую щиро Вам за увагу, Оксано.