ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Бояров
2025.04.12 21:40
У двадцять я тішився Словом Святим,
Почитував бунінські твори між тим.
Мена й полонила панянка киргизька,
Сержанта тоді ще славетного війська –
Цікавили ж більше любов та інтим.

Життя освятилося смислом новим,
Коли пощастило побачити зблизька,

Борис Костиря
2025.04.12 21:33
Настільки все перевернулося!
Я не можу впізнати
навколишню реальність.
Чорне стало білим,
а біле - чорним.
Матерія вислизає
із-під ніг. Я не можу
вхопити за хвіст

Борис Костиря
2025.04.12 21:28
Море висохло...
Тепер у ньому не потоне
корабель, який стоїть
на дні з камінням
і кістяками риб.
Море, яке штовхало
у божевілля штормів,
лякало шаленістю хвиль,

Тетяна Левицька
2025.04.12 14:12
Заховали від світу сумнівні стосунки.
Гра на нервах не може будити в мені
поетичних мелодій чудні візерунки.
Суперечки закоханих — зливи грибні.
Четвертуєш мовчанням, караєш за вірність?
Гільйотина і то краще... раз, і нема!
Чи хіба гонорова, надмір

Артур Сіренко
2025.04.12 13:11
Я прийшов до брами,
А там самотній гідальго –
На Дон Кіхота зовсім не схожий,
Ані трошечки, ані на цяпочку,
Без коня й кіраси, але бородатий
І сивий як лунь навесні,
І старий як світ варварів,
Ключі мідні причепив до поясу:

Іван Потьомкін
2025.04.12 12:23
“Верта милий при місяці .
Всенький день малює –
Тому мальви, тому ружі,
Коні та корови,
Тільки чомусь не малює
Мої чорні брови”.
“Писав тебе, моя люба,
Аж чотири ночі,

Софія Кримовська
2025.04.12 11:00
Перса давно загубили звабу,
Тіло набуло вторинної цноти.
Ти у душі ще далеко не баба,
але ж лопата, город, субота...

Козак Дума
2025.04.12 10:17
Світоч – додолу, треба додому,
мати до хати гукає.
Серця судоми, вечір навколо
маревом долу стікає.

Піниться море, бризки угору,
хвилі до берега линуть.
Звірі – у нори, спати упору,

Віктор Кучерук
2025.04.12 05:55
То дороги кінцівками місиш,
То дивана сідницями треш, –
Ятаганом увігнутий місяць
Серед неба спиняється теж.
Височить, як маяк, нерухомо,
Світло сіючи лиш навскоси, –
То у тілі немає утоми,
То не можеш набутися сил.

Ярослав Чорногуз
2025.04.11 23:07
Депресій смуга і образ
Чомусь урвалася раптово.
Ти помудрішала ураз,
Веселим, ніжним стало слово.

Немов збагнула, що життя --
Всього лиш мить короткочасна...
Кохаймося до забуття,

Борис Костиря
2025.04.11 21:45
Я повертаюся з ночі,
укритий пожухлим листям
і водоростями.
Повернення з ночі,
ніби з важкого космічного
похмілля, після
летаргійного сну.
Повернення з ночі,

Борис Костиря
2025.04.11 21:43
Зайти в тишу,
зайти в інший вимір,
по той бік
і вже не повернутися.
Це зовсім інша
магма буття,
інше пульсування.
Та діють протилежні

Володимир Бойко
2025.04.11 17:19
Силкуються вернутись холоди,
Морозами лякають наостанок,
Та ми ж набідувались до біди.
Опісля ночі – все одно світанок.

Заколотилось – друзі, вороги,
Безпринципні, безликі і колишні.
Але весніє і на ладан дише

Артур Курдіновський
2025.04.11 15:03
Я по коліна у воді.
Моя душа давно померла.
На шиї - амулет із шерлу,
Єдиний чорний. Білі перли
Радіють, поки молоді.
Я по коліна у воді.

Чіплявся за бездушну тінь

Леся Горова
2025.04.11 15:01
Весно, весно моя безсиренна, якими шляхами ти
Пробираєшся вперто глибокими вирвами-ранами?
Чорний крук не дає тобі крила лелечі розпрямити.
Та щодня виглядаю тебе я годинами ранніми.

І як сонце увись підіймає свій обвід золОчений,
Виглядаю тебе, ве

Пиріжкарня Асорті
2025.04.11 11:35
Надійшла пропозиція від Старшого Брата проаналізувати, як воно і що. Він має таку схильність як ерудований Інтернет-сапієнс. До цього було лише ранкове вітання – млинцем, а днями було з пиріжком. Нормальна кафе-практика. До слова, програма співроб
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Софія Пасічник
2025.03.18

Эвилвен Писатель
2025.03.09

Вікторія Гавриленко
2025.02.12

Богдан Архіпов
2024.12.24

Богдан Фекете
2024.10.17

Полікарп Смиренник
2024.08.04

Тетяна Стовбур
2024.07.02






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Марія Берберфіш (1987) / Проза

 ОТРИМАНИЙ ДЗВІНОК
– Ой, телефон… – Уляна видобула з кишені свій мобільний. – Це мій дзвонить. Треба кудись відійти, бо тут не поговорити нормально.
– То відбіжи кудись, а я на тебе тут почекаю, – мовила подруга, відсунувши від себе порожню чашку з-під чаю.
Молода жінка поспішила подалі від гучної музики, яку вона зараз майже ненавиділа. Опинившись на достатній відстані, натиснула "прийняти виклик".
– Алло. Привіт, сонечко. Я тут сиділа в кав’ярні з Інною… – затараторила, озираючись на різні боки.
– Ти хоч би подзвонила, Улю, – почула незадоволений голос чоловіка. - І чого так довго не відповідала?
– Вибач. У мене все добре, – відказала вона. – Я скоро буду вдома.
– Я чекаю на тебе. Не барися.
– Усе, я біжу до Інни. До зустрічі.
Вимкнулася. Швидко пішла в напрямку кав’ярні. Жінку занепокоїли два невідомих, які прямували їй назустріч. Вирішила їх обійти. Незнайомці ж – напереріз. Уляна кинулася назад. Помчала вулицею. Навколо – нікого. Натужно думала, куди тікати. Серце било на спалах. Калатало шалено. Дихати було все важче. Насилу втягувала в себе повітря.
– Стій, ти! – врізався в спину крик одного з чоловіків. – Можеш не старатися, не втечеш!
Жінка втратила свідомість.
Прийшовши до тями, завмираючи, згадувала пережите ввечері й дивилася в темряву. Відчувала біль у грудях. Не бачила нічого, крім чорноти перед очима. «Де я?» – не знала відповіді на запитання. Уляна тремтіла. Горло стискалося, мовби хтось душив. Секунди, хвилини…
Через деякий час видно стало трохи краще: очі звикли до пітьми. Жінка помітила маленьке вікно, розташоване дуже високо. Вгледіла, що кімната, в якій вона перебуває, – майже порожня. В одному з кутів стояла шафа. Спробувала підвестися. Вийшло, але насилу. У голові паморочилося. Хитаючись, дісталася дверей. Вони не відчинялися. Уляна почала бити по ним долонями. Кулаками. Відгуку не було. Не знала, що робити. Розпач термосив її душею, наче вітер – якимсь клаптиком тканини.
Жінка полізла до кишені, витягла інгалятор. Скористалася. Дихати стало трохи легше. Але ліків було обмаль. Уляна дивилася на вікно. Не зводила з нього очей. «Що ж робити? Що?» – не могла збагнути. «Надто високо… Чому? Чого це все – зі мною?!», – вхопилася за голову. «А ці покидьки? Що вони зі мною зроблять, коли прийдуть?» – жінка здригнулася. «Хто вони взагалі такі? Що їм від мене треба?» – не знала. Думала, думала… Надія зблиснула перед нею миттєво. Уляна підійшла до шафи, спробувала посунути її. Безуспішно. Відкрити також не виходило. Штовхнула її ще раз. Закашлялася, відскочила. Дерев’яне одоробло з гуркотом упало на підлогу.
Вона оперлася об стінку. Вронила порожній інгалятор. Укотре втягнула в себе повітря. Зі свистом. Насилу. «Хвороба розчавить мене тут…» – проричало в голові. Слабкість тягнула Уляну додолу, згибаючи їй коліна. Жінка сіла на підлогу. В голові паморочилося. Вдихнула повітря так, як іще ніколи в житті. Темрява почала наповнюватися дивними видіннями. «Це все недуга… Це вона… Нікого тут немає… Крім мене…» – переконувала себе, коли чорнота згустилася перед нею в розпливчасту фігуру. Жінка йожилася під вагою жаху. Смерть іще ніколи не була так близко. Здавалося, ось-ось торкнеться, схопить, потягне за собою... Спогади, думки мчали крізь затуманену, застрашену свідомість. Удома на неї чекав коханий чоловік. Жінка щиро вважала, що з ним їй неабияк пощастило. Любив її, обожнював, як то кажуть, на руках носив. За кілька днів до них мали б приїхати її батьки. У матері місяць тому був День народження. Чудово відсвяткували, у дружньому родинному колі. А вчора шеф обіцяв підвищення… Дихати стало ще важче. У якусь мить Уляна подумки попрощалася з усім. Але напад почав відступати. Жінка ще раз подивилася на вікно. Останнім часом вона сильно схудла через тяжку хворобу. Тож і мала надію, що зможе вилізти. «Хоч би не зависоко!» – волала в собі.
Ступила на шафу, смикнула ручку. «Є!» – очі заблищали. Трохи підтягнулася. Було важко. Свіже повітря тішило, оповідало про життя. Земля була близько. Опинившись на вулиці, стоячи на асфальті, глибоко вдихнула. Пішла, озираючись навкруги. Навколо не було ані душі: пізня година давала про себе знати. Двори, провулки, проспекти лишалися позаду. А попереду був ще не закінчений шлях. Уляна поспішала додому.

(2012 р.)




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2012-08-05 19:36:12
Переглядів сторінки твору 1433
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.655 / 5.43)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.088 / 5.33)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.800
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2013.05.14 00:32
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Оксана Галузкевич (Л.П./Л.П.) [ 2012-08-05 19:45:52 ]
Добре, коли отак усе закінчується.
Було страшно - читати.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Марія Берберфіш (Л.П./Л.П.) [ 2012-08-05 19:49:27 ]
Такий замисел)
Дякую щиро Вам за увагу, Оксано.