* * *
Мене більш не кохай, божка любові
Відринь, якщо вона така гірка
Тобі вже, й прощавай на цьому слові;
Будь завжди юним – ось моя рука.
Сильніш в мені ця спрага – й вже навіки,
Хоч і пила; тобі ж, немов пісок
У рот, цілунок мій, як на повіки
Монетки дві, чи для долонь гвіздок.
Й кинь слово зліш, щоб розігнула спину,
Щоб застидилась сліз в прощальний час,
Бо як років стрій озвірілий стріну? –
Що не посмів би зачіпати нас,
Як з факелом під спів крокуєм в ногу;
Мені ж одній долати цю дорогу.

Edna St. Vincent Millay
* * *
Love me no more, now let the god depart,
If love be grown so bitter to your tongue!
Here is my hand; I bid you from my heart
Fare well, fare very well, be always young.
As for myself, mine was a deeper drouth:
I drank and thirsted still; but I surmise
My kisses now are sand against your mouth,
Teeth in your palm and pennies in your eyes.
Speak but one cruel word, to shame my tears;
Go, but in going, stiffen up my back
To meet the yelping of the mustering years —
Dim, trotting shapes that seldom will attack
Two with a light who match their steps and sing:
To one alone and lost, another thing.

* * *
Як з бігом часу раптом ти згадаєш,
Коли обсядуть сум, вагання, страх,
Й знайти від них спасіння зажадаєш
У мріях, насолодах, похвалах;
Коли зігнешся під скорбот вагою,
Як в осуд перейде колишня лесть, –
Згадай же, як гордилась я тобою
За мужність, благородство, розум, честь.
Не виграти зі смертю в грі змагання:
Й коли зітне її коса мене
Раніше, хай тобі моє кохання
Хоч крихту тої гордості верне:
Воскресне тоді в пам’яті саме
Й тебе ще вище над людьми здійме.

Edna St. Vincent Millay
* * *
If in the years to come you should recall,
When faint in heart or fallen on hungry days,
Or full of griefs and little if at all
From them distracted by delights or praise;
When failing powers or good opinion lost
Have bowed your neck, should you recall to mind
How of all men I honoured you the most,
Holding your noblest among mortal-kind:
Might not my love — although the curving blade
From whose wide mowing none may hope to hide,
Me long ago below the frosts had laid —
Restore you somewhat to your former pride?
Indeed I think this memory, even then,
Must raise you high among the run of men.