* * *
Коли помреш ти й поглядом бентежним
Наскрізь вже не пронижеш – сяйва чар
Такий в нім: наче блиском ефемерним
Планети дві у просвіт поміж хмар
Сяйнули раптом з неба в млу світанку,
Та лиш на мить – вже й сліду їх нема,
Хай хтось би і вдивлявся до останку
З надією, аж поки зникне й тьма; –
Тоді тебе забула б, може, й разом
Весь біль і смуток, зажила б, як всі?
О ні! Ще не потьмаривсь доки розум,
У ньому блиск тих зір у всій красі,
Яскравіш сяйво з пам’яті ллючи,
Ніж альфи всіх сузір’їв уночі.

Edna St. Vincent Millay
* * *
When you are dead, and your disturbing eyes
No more as now their stormy lashes lift
To lance me through — as in the morning skies
One moment, plainly visible in a rift
Of cloud, two splendid planets may appear
And purely blaze, and are at once withdrawn,
What time the watcher in desire and fear
Leans from his window in the dawn —
Shall I be free, shall I be once again
As others are, and count your loss no care?
Oh, never more, till my dissolving brain
Be powerless to evoke you out of air,
Remembered morning stars, more fiercely bright
Than all the Alphas of the actual night!

* * *
Кохав мене ти? – ні! – та що поробиш;
Тебе ж я – більше, ніж саме життя;
Несправедливість в цім, бо як не годиш,
Мені одній лиш туга й каяття.
А вибір зброї? – все ж я вибираю,
Щоб зброя та ржавіла в забутті:
Вночі у мріях в ігри інші граю –
Гравці знатніші й ставки вже не ті.
Й коли світанок осяває доли,
Буджусь я в розладі зі світом всім:
З дітьми всіма, які спішать до школи,
З тим дурнем, що відраз причина – в нім.
Ти йдеш; мені ж, самотній, і світлиця
Холодна вже відтоді, мов темниця.

Edna St. Vincent Millay
* * *
You loved me not at all, but let it go;
I loved you more than life, but let it be.
As the more injured party, this being so,
The hour's amenities are all to me —
The choice of weapons; and I gravely choose
To let the weapons tarnish where they lie;
And spend the night in eloquent abuse
Of senators and popes and such small fry
And meet the morning standing, and at odds
With heaven and earth and hell and any fool
Who calls his soul his own, and all the gods,
And all the children getting dressed for school . . .
And you will leave me, and I shall entomb
What's cold by then in an adjoining room.