У мірошника старого
Жив був сірий кіт,
Та кмітливого такого
Ще не бачив світ.
Що старий не побажає –
За єдину мить
Вcе дістане й приготує
Діду сірий кіт.
І вареники в сметані,
Борщ чи деруни,
Чи млинці пухкі й рум’яні
З вишнями смачні.
Повечеряє мірошник –
Люльку кіт несе,
Тупне лапкою тихенько –
Сяє в хаті все.
У святу неділю діду
Чарку наливав,
Сам не пив вина й горілки
Та не розмовляв.
Розумів кіт українську,
Грецьку розумів,
Від латині аж до ранку
Ніжно муркотів.
Розумів, але ніколи
Кіт не розмовляв,
“Розумієш” – дід питає,
Котик каже: “Мяв.”
Ось збирається в Полтаву
Якось ранком дід,
Гладить котика та каже:
“Повернусь в обід,
Не сумуй ти тут за мною,
Рибки полови,
Запросили в гості діда,
В гості до вдови. ”
Ось поїхав дід в Полтаву,
Котик вудки взяв
І муркоче сумно-сумно:
“Мяу, мяу, мяв. ”
Повертається до хати
Через тиждень дід,
В хаті прибрано та тепло,
На столі обід.
Повернувся дід з Полтави
Та вже не один,
Жінка двері відкриває,
Поряд з нею син.
Кіт частує всіх, як знає,
Страви подає,
“Як тобі тут – дід питає –
Серденько моє?
Що я вже не побажаю –
За єдину мить
Вcе дістане й приготує
Діду сірий кіт.
І вареники в сметані,
Борщ чи деруни,
Чи млинці пухкі й рум’яні
З вишнями смачні.
Повечеряю – до мене
Люльку кіт несе,
Тупне лапкою тихенько –
Сяє в хаті все.
У святу неділю чарку
Повну наливав,
Сам не пив вина й горілки,
Та не розмовляв.
Нашу мову розуміє,
Грецьку розумів,
Від латині аж до ранку
Ніжно муркотів.
Розуміє, та ніколи
Він не розмовляв,
“Розумієш” – я питаю,
Котик каже: “Мяв.”
– Що ж тут дивного такого
Жіночка йому,
Розуміти – розуміє,
А мовчить чому?

Так в житті у нас буває
Я й сам не збагну,
Дурять нас – всі розуміють,
А мовчать чому?!