Як Санчо Панса тепер десь ходе та носе не стільки зброю свого Дон-Кіхота, як славу про його звитяги та добрі діла, так само і секта читачів пересувається за твоїми віршами.
"Ти солодшаєш, мій солодкий". Коли я з цієї секти перейду до иншої - секти епігонів, то я підхоплю цей рядок, присвятивши його, наприклад, квасу.

І от я беру твій рядок, трішки його змінюю - до такого стану, щоб він мені ще більше сподобавсь, і починаю творить щось своє, начебто нове.
Це епігонство.
А коли я починаю розказувать казку, що ми там якісь глибоко споріднені душі, а це не епігонство, і тому я взявсь за продовження вже написаного, я себе можу скільки завгодно заспокоювать тим, що я не епігон, але це буде не так. Існує така вірогідність - якоїсь там спорідненості душ. Так, і її може відчуть хто завгодно, де завгодно і по відношенню до будь-кого, але настільки це саме так, якщо люди або не бачили одне одного, або десь там танцювали на одних хрестинах чи панахиді - це питання.
Зазвичай за такою "спроідненістю може стоять звичайне епігонство.
Мені хотілось би використать твій рядок саме у такому вигляді, але він виглядає таким, наче його адресовано особі чоловічої статі. А це - не моя тема.

Вітаю, В осенііто!
Думаю, для твого зростання не завадить трохи конструктивної критики.
Ємоційно вірш наповнений, щирий - це плюс.
За технікою - посередній:
1. Рима: веселку-напевно - так собі.
2.Розмірність першого куплета не співпадає з розмірністю другого: у 2 і 4 рядках наголос на останньому складі, а в 6 і 8 - на передостанньому.
3. "НЕхай кажуть" - вимагає наголосу на першому складі.
4."Хай" і "нехай" - майже повтор у сусідньому рядку.
5.В кінцівці бажано чіткіше відобразити протиставлення, приміром так:
"Хоч і кажуть, що все проходить -
Пам'ятаю твій смак солодкий."

Я не знаю, якого редагування вимагає вірш, якщо його написано серцем?
Під час правок можна загубити той настрій та емоційний запал.
Переважна більшість віршів після правок нагадує вправно зліплену піцу.