Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.27
20:38
Півник заспівав в Єрусалимі,
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «кру-кру», неспішний постук дя
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «кру-кру», неспішний постук дя
2026.09.27
17:09
Наші греблі не «той уже рве»,
про якого ми, може, й не чули.
Рось ридає потоками мулу,
стогне Стугна, Славута реве,
в морі сліз потопає минуле...
і ніхто вже не кличе, не зве
як бувало, аж поки забули.
про якого ми, може, й не чули.
Рось ридає потоками мулу,
стогне Стугна, Славута реве,
в морі сліз потопає минуле...
і ніхто вже не кличе, не зве
як бувало, аж поки забули.
2026.09.27
15:07
У березні тепло таке непевне,
Як подих свічки чи легка печаль.
Слова банальні, стерті і даремні
Нас не зігріють, як сумний причал.
Крізь товщу льоду і завали снігу
Прорветься сонце і торкнеться нас
У метушні і невгамовнім бігу,
Як подих свічки чи легка печаль.
Слова банальні, стерті і даремні
Нас не зігріють, як сумний причал.
Крізь товщу льоду і завали снігу
Прорветься сонце і торкнеться нас
У метушні і невгамовнім бігу,
2026.09.27
10:30
Ви все вночі живете, крадучись,
Неначе равлик меншовартісний,
На місяць срібний задивляючись,
Шукаючи камінчик якісний.
Приречено і недовірливо
У темних вербах роси грієте,
Їх, ніби оловом, торкаючись —
Неначе равлик меншовартісний,
На місяць срібний задивляючись,
Шукаючи камінчик якісний.
Приречено і недовірливо
У темних вербах роси грієте,
Їх, ніби оловом, торкаючись —
2026.09.27
07:07
Серед саду яблуня гілляста
Губить спілі яблука, коли
Журавлі засмучено та часто
Угорі покрикують: Курли...
Яблука важкі, червонобокі
До землі спрямовують гілля,
Бо поналивалися вже соком
І похолоділи без тепла.
Губить спілі яблука, коли
Журавлі засмучено та часто
Угорі покрикують: Курли...
Яблука важкі, червонобокі
До землі спрямовують гілля,
Бо поналивалися вже соком
І похолоділи без тепла.
2026.09.27
06:11
ІХ. ОСТАННІЙ РАХУНОК ЛИХВАРЯ
У тісній, закритій на засуви кімнаті міняйла Каїма, ранок починався зі звуку, який він любив понад усе на світі – тихого, кришталевого дзвону золота. На великому дубовому столі лежали акуратні стовпчики сестерціїв та денар
2026.09.26
23:53
я шпигун
у борделю цім
знаю що сниш
уві сні своїм
про ті слова
до смаку тобі
і потаємніші страхи
у борделю цім
знаю що сниш
уві сні своїм
про ті слова
до смаку тобі
і потаємніші страхи
2026.09.26
23:12
Стратегія без тактики – що теорія без практики.
Закономірність законом не міряна.
Сердечні стосунки обертаються сердечними травмами.
Навіть люди з високим IQ в кінцевому підсумку можуть виявитися нелюдами. Що вже казати про «верхи» московські…
2026.09.26
22:23
а хтось же вимикає ліхтарі
і зачиняє час від часу брами
на самоті
без драми чи дорами
ймовірно без думок
без особливо мрій
яке їм діло далебіг
чи ти поет
і зачиняє час від часу брами
на самоті
без драми чи дорами
ймовірно без думок
без особливо мрій
яке їм діло далебіг
чи ти поет
2026.09.26
20:09
Чи був він гарним завдяки
Знанням про Небеса,
Зібравши злидням мідяки,
Як рятівна краса,
Коли за місяцем кружляв,
Мов обраний народ,
У дим, що берегом лежав,
Знанням про Небеса,
Зібравши злидням мідяки,
Як рятівна краса,
Коли за місяцем кружляв,
Мов обраний народ,
У дим, що берегом лежав,
2026.09.26
15:57
Розбитий необачно телефон -
Тяжка і неймовірна катастрофа,
Кошмарний, хворобливий, душний сон,
В якому втрачені великі строфи.
Розбитий світ у звалищі планет,
Армагеддон здійснився на паркеті,
Обірваний невтілений кларнет,
Зупинений квартет пішов у
Тяжка і неймовірна катастрофа,
Кошмарний, хворобливий, душний сон,
В якому втрачені великі строфи.
Розбитий світ у звалищі планет,
Армагеддон здійснився на паркеті,
Обірваний невтілений кларнет,
Зупинений квартет пішов у
2026.09.26
13:33
Судилось їм нести перший дощ Святій Землі.
Тож поки в куренях з галуззям замість даху
Юдеї згадують минуле свого дому,
Долаючи і біль, і неймовірну втому,
Крильми гуртують птахи хмари.
Щороку виряджає їх Всевишній,
Щоб пораділи праведні і грішні.
Тож поки в куренях з галуззям замість даху
Юдеї згадують минуле свого дому,
Долаючи і біль, і неймовірну втому,
Крильми гуртують птахи хмари.
Щороку виряджає їх Всевишній,
Щоб пораділи праведні і грішні.
2026.09.26
12:02
В кабінеті холоднім, що кликали вдома «Сибіром»,
де сторіночку кожну пронизливий протяг гортав,
порятунок рудий, з муркотінням, що варте довіри —
кіт Мурлика терпляче зап’ястя Франка зігрівав.
Уже сутінки вкрили шпилі усіх львівських домівок,
вже
де сторіночку кожну пронизливий протяг гортав,
порятунок рудий, з муркотінням, що варте довіри —
кіт Мурлика терпляче зап’ястя Франка зігрівав.
Уже сутінки вкрили шпилі усіх львівських домівок,
вже
2026.09.26
07:51
VIIІ. СКИНУТИЙ З ПРЕСТОЛУ
У розкішних термах – міських лазнях Помпей – ранок минав у лінивій млості. Багатий патрицій Секст відпочивав у басейні з теплою водою. Два темношкірі раби-чужинці без упину обмахували його пальмовим листям, а третій розтирав
2026.09.26
07:30
Вересневої ночі
Не засну, як на сміх, -
То заплющую очі,
То розплющую їх.
Я крізь темряву кличу
Марно душу німу,
Бо мовчиш таємниче
Невідомо чому.
Не засну, як на сміх, -
То заплющую очі,
То розплющую їх.
Я крізь темряву кличу
Марно душу німу,
Бо мовчиш таємниче
Невідомо чому.
2026.09.26
01:43
Немовби в зошит в лінію косу
Ще ледве пише дощик букви вкрап.
А між рядками осінь губить сум,
Плете до школи тяжко дітвора.
В калюж дзеркалах нас ховає день.
У хвилях жовтих кленів тане тиш.
І сонця крихти вороння краде.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ще ледве пише дощик букви вкрап.
А між рядками осінь губить сум,
Плете до школи тяжко дітвора.
В калюж дзеркалах нас ховає день.
У хвилях жовтих кленів тане тиш.
І сонця крихти вороння краде.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Адель Станіславська (1976) /
Проза
Софія (ч. ІІ)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Софія (ч. ІІ)
Поперед батькові очі з'явилися обоє…
- Вуйку Іване, маю до вас справу невідкладну… Хочу просити руки вашої Софії.
- А то чого се така невідкладна справа, хлопче? - Буркнув недоволено Софіїн вітець. – Ще-с відай у войску не служив, а вже женив би-с ся?
- Не служив… Але женитися маю намір твердий. Прошу, вуйку Йване, не відмовляйте-ми в цій просьбі, бо я люблю Софію, а вона мене…
Іван глипнув на доньку, що мовчки стояла коло Андрія і теребила в руках хустину, не здімаючи очей на батька.
- Що є, Софіє? Се правда? Ти хочеш за него заміж?
- Хочу, тату… - Ледь чутно мовила дівчина.
- Ади яке щістє… Катерино, чуєш? Маємо осьди клопіт...
- Який клопіт, Йванку? – Катерина визирнула з комори, обтрушуючи руки від борошна об запаску.
- А дивись забаглось осим двом дітвакам женитись...
- Йой, Боже… А то що є? Софіє, що то є, га?
- Нічого, мамо…
Запала мовчанка, аж чути було як пищать комарі, що нароїлися через відчинене вікно знадвору на світло в хаті.
- Не буде сего, Андрію. – Стиха, але твердо мовив Іван. - Молоді ви ще, се раз. А друге те, що не маю я наміру свою Софію за тебе давати. От тобі мій одвіт! Йди собі, хлопче. Не про тебе ся дівка. Знайди собі другу.
Іван статечно закурив люльку, і випустивши пару кілець сизого диму, примружився на молодих.
- Тату…
- Що, Софіє?
Софія умовкла. Не сміла відкрити рота на батьків спокій. Знала, що не добрий се знак. Бо завжди, коли був дуже сердитий, удавав з себе спокійного.
- Мусите вуйку дати її за мене, бо як не дасте, встид мати будете.
- Що?! – У Івана від злості аж руки затремтіли. – Та як ти смієш мені в моїй хаті такі слова говорити, га? Ану марш мені з-перед очей моїх!
- Тату, в мене буде дитина!.. – Вигукнула Софія і вмовкла, злякано затамувавши подих.
- Матінко Божа! – Заголосила Іваниха. – А се за що така кара! Оце дівочка нам зробила! То за порядного парубка, ґаздовитого, зрілого йти не хтіла, а з осим недорослим дитинку сотворити вспіла!
- Замовкни, Катерино, стуль писок! Нема чого голосити! – Іван скоро опанував себе і прицикнувши на жінку, став щось живо міркувати.
Молоді стояли, як вкопані. Софія тремтіла, але не плакала. А хлопець стояв гордо підвівши голову, намагаючись не виказати свого немалого хвилювання.
- Женитися, кажеш…- обізвався нарешті Іван. – А родичі твої вже про те знають?
- Знають, вуйку.
- І що казали? – Зблиснув недобрим оком старий.
- Казали, що молоді ми ще, але, як така справа, то не боронять.
- То добре. – Мовив стиха. - Буде Софія твоєю. Тілько ніц вам не дам. Ніц, ані кришки…
За кілька місяців відгуляли скромне весілля. Софіїного встиду ніхто не видів, бо була марна, аж світилася. Але злі язики плескали, перешіптуючись поміж себе, що певно така молода худюща, бо в «подолку носить», через те й весілля таке ґальопове Іван з Катериною доньці зробили…
А ще за пару місяців забрали Андрія до війська. А Софія лишилася у невістках коло свекрухи мужа дожидати. Тільки спершу сина, котрого народила в люті морози наприкінці зими, як почала даватися взнаки її доленька люта…
- Вуйку Іване, маю до вас справу невідкладну… Хочу просити руки вашої Софії.
- А то чого се така невідкладна справа, хлопче? - Буркнув недоволено Софіїн вітець. – Ще-с відай у войску не служив, а вже женив би-с ся?
- Не служив… Але женитися маю намір твердий. Прошу, вуйку Йване, не відмовляйте-ми в цій просьбі, бо я люблю Софію, а вона мене…
Іван глипнув на доньку, що мовчки стояла коло Андрія і теребила в руках хустину, не здімаючи очей на батька.
- Що є, Софіє? Се правда? Ти хочеш за него заміж?
- Хочу, тату… - Ледь чутно мовила дівчина.
- Ади яке щістє… Катерино, чуєш? Маємо осьди клопіт...
- Який клопіт, Йванку? – Катерина визирнула з комори, обтрушуючи руки від борошна об запаску.
- А дивись забаглось осим двом дітвакам женитись...
- Йой, Боже… А то що є? Софіє, що то є, га?
- Нічого, мамо…
Запала мовчанка, аж чути було як пищать комарі, що нароїлися через відчинене вікно знадвору на світло в хаті.
- Не буде сего, Андрію. – Стиха, але твердо мовив Іван. - Молоді ви ще, се раз. А друге те, що не маю я наміру свою Софію за тебе давати. От тобі мій одвіт! Йди собі, хлопче. Не про тебе ся дівка. Знайди собі другу.
Іван статечно закурив люльку, і випустивши пару кілець сизого диму, примружився на молодих.
- Тату…
- Що, Софіє?
Софія умовкла. Не сміла відкрити рота на батьків спокій. Знала, що не добрий се знак. Бо завжди, коли був дуже сердитий, удавав з себе спокійного.
- Мусите вуйку дати її за мене, бо як не дасте, встид мати будете.
- Що?! – У Івана від злості аж руки затремтіли. – Та як ти смієш мені в моїй хаті такі слова говорити, га? Ану марш мені з-перед очей моїх!
- Тату, в мене буде дитина!.. – Вигукнула Софія і вмовкла, злякано затамувавши подих.
- Матінко Божа! – Заголосила Іваниха. – А се за що така кара! Оце дівочка нам зробила! То за порядного парубка, ґаздовитого, зрілого йти не хтіла, а з осим недорослим дитинку сотворити вспіла!
- Замовкни, Катерино, стуль писок! Нема чого голосити! – Іван скоро опанував себе і прицикнувши на жінку, став щось живо міркувати.
Молоді стояли, як вкопані. Софія тремтіла, але не плакала. А хлопець стояв гордо підвівши голову, намагаючись не виказати свого немалого хвилювання.
- Женитися, кажеш…- обізвався нарешті Іван. – А родичі твої вже про те знають?
- Знають, вуйку.
- І що казали? – Зблиснув недобрим оком старий.
- Казали, що молоді ми ще, але, як така справа, то не боронять.
- То добре. – Мовив стиха. - Буде Софія твоєю. Тілько ніц вам не дам. Ніц, ані кришки…
За кілька місяців відгуляли скромне весілля. Софіїного встиду ніхто не видів, бо була марна, аж світилася. Але злі язики плескали, перешіптуючись поміж себе, що певно така молода худюща, бо в «подолку носить», через те й весілля таке ґальопове Іван з Катериною доньці зробили…
А ще за пару місяців забрали Андрія до війська. А Софія лишилася у невістках коло свекрухи мужа дожидати. Тільки спершу сина, котрого народила в люті морози наприкінці зими, як почала даватися взнаки її доленька люта…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
