Захоплений процесом Івановий кум Саливон розгорнув бурхливу діяльність із просування молодого, перспективного та незаплямованого кандидата в депутати, власне, в самі депутати. Нещадно експлуатуючи подаровані претендентом у народні обранці милиці, Саливон обчовгав із ними всеньке село, аж від Колодрабівки до Загребелля, всіх агітував голосувати виключно за свого та обіцяв, що в разі його перемоги до села нарешті таки підведуть газ від газопроводу Уренгой – Помари – Ужгород та пивопровід від Томашківського пивзаводу. Останнє навряд чи було узгоджено з пошуковцем заповітного верховнорадівського крісла, бо, як розказував мені всезнаючий Крошка, довірені особи кандидата, що навідалися, було, в село неабияк такій дивовижній ініціативі здивувалися, втім (про всяк випадок) категорично заперечувати її не стали.
У власній врем'янці, де Саливониха гнала зазвичай самогонку, Саливон облаштував опорний пункт, громадську приймальну та агітаційний намет укоханого кандидата одночасно, на мотузках для сушіння білизни порозвішував інформаційні матеріали, а кожного, хто проходив повз хату невідчепливо запрошував на просвітницьку бесіду.
З того виходив негаразд, бо саме повз Саливонову хату традиційно гнали на яри пасти сільську череду. Оскільки ж чередник ніяк не міг уникнути відвідання опорного пункту, тире – громадської приймальні та інше, то обезголовлене стадо тут таки розбрідалося по городах із яких не всі господарі поприбирали ще буряки та гарбузи. До того ж деякі, особливо полохливі телята лякалися величезного портрета кандидата, що його Саливон прилаштував на розтяжці понад вулицею, й розбігалися тими ж таки городами якнайдалі. Були скандали, які Саливон утім доволі вправно гасив, обіцяючи постраждалим, що збитки буде компенсовано з фонду кандидата.
Скоро путівець до хати невсипучого ентузіаста виборчої справи почали добряче витолочувати Тойоти, Лексуси та Ленд Крузери численної кандидатової челяді, тоді світло в опорному пункті не гасло, траплялося, й далеко за північ, а вранці сусіди чули, як Саливониха торохтить на обійсті порожніми пляшками, спішно готуючи осердя майбутнього сільського процвітання до нових візитів.
Іван люто заздрив, утім його пропозиція облаштувати на власному подвір'ї опорний пункт і таке інше якого не будь кандидата-конкурента Одарининого розуміння не знайшла. Її аргументація була короткою: "Досить на село й одного дармоїда!"
Отут хоч-не-хоч, а наверне на філософію, тому, гадаю, доречними будуть кілька чергових зразків багатосотлітньої фольклорної спадщини виростогубів:

– Печені голуби не летять до виростоГУБИ.
– Де чорт не зможе, там виростогубиха поможе!
– За двома хрущами поженешся – жодного не впіймаєш!

Далі буде…