ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.03
08:07
Зайду і трепетно відкрию скриню.
Зчорнілий дуб вже шашлем поточило.
Відчую там прозорі світлі тіні
Всіх тих, кому вона давно служила.
Уже й шафИ блищали поліроллю,
Сучасні меблі зваблювали хату.
Та мабуть не хватало сили волі
Зчорнілий дуб вже шашлем поточило.
Відчую там прозорі світлі тіні
Всіх тих, кому вона давно служила.
Уже й шафИ блищали поліроллю,
Сучасні меблі зваблювали хату.
Та мабуть не хватало сили волі
2024.05.03
06:09
Послухай, враже! Твій огидний дотик
Відбитий міццю наших контратак.
Ти думав, Харків мій - слухняний котик?
Запам'ятай: мій Харків - це їжак,
Злопам'ятний та дуже небезпечний!
Серця здолати наші ти не зміг.
Всі балачки про дружбу - недоречні!
Відбитий міццю наших контратак.
Ти думав, Харків мій - слухняний котик?
Запам'ятай: мій Харків - це їжак,
Злопам'ятний та дуже небезпечний!
Серця здолати наші ти не зміг.
Всі балачки про дружбу - недоречні!
2024.05.03
05:47
Вже не біліє снігом хата
І бур’янами поросло
Оце подвір’я довгувате,
Де найзатишніше було.
Покриті шаром пилу вікна
Вже не блищать ні вдаль, ні ввись, –
І півень той не кукурікне,
Що навстріч біг мені колись.
І бур’янами поросло
Оце подвір’я довгувате,
Де найзатишніше було.
Покриті шаром пилу вікна
Вже не блищать ні вдаль, ні ввись, –
І півень той не кукурікне,
Що навстріч біг мені колись.
2024.05.03
01:37
І доки в’ється життєва пряжа, і робить оберт веретено, а кров у жилах така гаряча – мені далеко не все одно: чи в добрім гуморі будеш зранку? І що наснилось тобі вночі? Без слів відчути б і забаганку, і все, про що ти чомусь мовчиш… Не дати сісти бодай п
2024.05.02
22:35
В світі все невипадково
Було, буде, є…
То й співає колискову
Серденько моє.
Всі думки такі прозорі,
Світлі та легкі.
Місяць впав і згасли зорі.
Бо ж твої такі
Було, буде, є…
То й співає колискову
Серденько моє.
Всі думки такі прозорі,
Світлі та легкі.
Місяць впав і згасли зорі.
Бо ж твої такі
2024.05.02
19:57
Було то все за давніх тих часів,
Коли ще старі боги правували.
І люди їх богами визнавали,
І не жаліли величальних слів.
Жилося людям сутужно тоді,
Хоч боги, наче, їм допомагали,
Своїми все ж руками здобували.
А, як бувало, рід не углядів
Коли ще старі боги правували.
І люди їх богами визнавали,
І не жаліли величальних слів.
Жилося людям сутужно тоді,
Хоч боги, наче, їм допомагали,
Своїми все ж руками здобували.
А, як бувало, рід не углядів
2024.05.02
12:35
Велике пошанування до батька й матері,
бо Господь Пресвятий ставить його вище пошанування до Себе Самого…
Є в тебе майно чи нема - шануй батька твого і матір твою,
навіть якщо живеш милостинею"
Раббі Шимон бар Йохай
Давно це сталось. Тоді, як в І
2024.05.02
11:03
Четвер Великий. Таїнство вечері.
Ісус омив всім учням ноги
У знак покори. Чиста атмосфера.
Благословення людям Богом.
І кожному із учнів дав він хліба.
За всіх страждав Ісус у муках,
Бо розіп*яли його згодом тіло.
Ісус омив всім учням ноги
У знак покори. Чиста атмосфера.
Благословення людям Богом.
І кожному із учнів дав він хліба.
За всіх страждав Ісус у муках,
Бо розіп*яли його згодом тіло.
2024.05.02
10:26
Літери
Я отримав букву R,
відтепер я - Шарль Бодлер!
Літера казкова:
раз! - і все готово.
Я отримав букву R,
відтепер я - Шарль Бодлер!
Літера казкова:
раз! - і все готово.
2024.05.02
10:19
Нотатки дружини письменника
Скажу відверто: мені особисто подобаються оповідання мого чоловіка - короткі, але дуже зворушливі. І нехай він досі не лауреат премій, як дехто з його однокурсників, не входить до правління творчих спілок, не видає щорічно ч
2024.05.02
08:59
Не розказуй мені про любов —
бо блаженство злетіло раптово,
ніби в небо пташина казкова,
що покинула рідний альков.
Не розказуй мені про любов!
Не торкайся моєї руки,
струмом доторк холодний на шкірі,
бо блаженство злетіло раптово,
ніби в небо пташина казкова,
що покинула рідний альков.
Не розказуй мені про любов!
Не торкайся моєї руки,
струмом доторк холодний на шкірі,
2024.05.02
08:05
Голубі троянди
Я у вІрші ховаюся, ніби в дитинстві за штору.
Між рядками ховаю себе від тривог і жахіть.
Але схованка ця ненадійна і зовсім прозора.
То колись під вікном було затишно й тепло сидіть.
Той куточок наснився мені: із тканини м'якої
Я у вІрші ховаюся, ніби в дитинстві за штору.
Між рядками ховаю себе від тривог і жахіть.
Але схованка ця ненадійна і зовсім прозора.
То колись під вікном було затишно й тепло сидіть.
Той куточок наснився мені: із тканини м'якої
2024.05.02
05:59
У старомодній та незграбній шафі
Знайшов я дещо. Зовсім не чекав.
Знайшов свого дитинства нотний зошит,
Який не бачив новомодних шаф.
Серед старих блокнотів та конспектів
Мені засяяв, наче діамант,
Дешевий та простенький нотний зошит,
Знайшов я дещо. Зовсім не чекав.
Знайшов свого дитинства нотний зошит,
Який не бачив новомодних шаф.
Серед старих блокнотів та конспектів
Мені засяяв, наче діамант,
Дешевий та простенький нотний зошит,
2024.05.02
04:40
На все твоя, мій Боже, милість
І ласка істинна твоя, -
Тож не журюся, що змінилась
Життя земного течія.
Уже відлунює гучніше
Мені минуле шумом днів
І в серцем вистражданих віршах,
І в чистих трелях ніжних слів.
І ласка істинна твоя, -
Тож не журюся, що змінилась
Життя земного течія.
Уже відлунює гучніше
Мені минуле шумом днів
І в серцем вистражданих віршах,
І в чистих трелях ніжних слів.
2024.05.01
17:52
Червоними слізьми країна плаче,
сумує без упину третій рік…
І кровотеча більшає, тим паче,
що ріки крові – не берези сік!.
Як виявилось, цирк – то небезпека,
загрози пік – зелене шапіто!.
Канабісом торгують у аптеках,
сумує без упину третій рік…
І кровотеча більшає, тим паче,
що ріки крові – не берези сік!.
Як виявилось, цирк – то небезпека,
загрози пік – зелене шапіто!.
Канабісом торгують у аптеках,
2024.05.01
17:10
Будь такою, яка ти нині є.
Я подібних тобі жінок,
Хай вже скроні взялися інеєм,
Ще не бачив, мій свідок – Бог!
Будь земною і будь небесною…
Нероздільні «краса» і «ти»,
Наче Бог сполучив тебе з нею
Як синоніми… Будь завжди
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Я подібних тобі жінок,
Хай вже скроні взялися інеєм,
Ще не бачив, мій свідок – Бог!
Будь земною і будь небесною…
Нероздільні «краса» і «ти»,
Наче Бог сполучив тебе з нею
Як синоніми… Будь завжди
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Адель Станіславська (1976) /
Проза
Софія(ч.VІ)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Софія(ч.VІ)
З Романом Софію познайомив Марусин чоловік Василь. Привів собі якось гостя, з котрим разом на залізничній колії працювали. А Софія тої днини у Марусі чогось була...
Роман мав приємну зовнішність, був худорлявим, високим на зріст, з пшеничним чубом та карими очима. Сподобав собі він її, почав учащати до Василя з Марусею, а ті - Софію на гостину защораз прикликати.
Роман був чоловіком зрілим, літ на дванадцять старшим за Софію, розведеним. Мав доньку від першого шлюбу, котра жила з своєю матір'ю. Маруся радила та намовляла Софію, аби не була дурна, та придивлялася до файного хлопа, бо:
- Скілько отако сама, ні в дівках, ні в молодицях ходити будеш? Андрій не вертає, Петра відігнала, а дитина сиротою росте. Скоро питати зачне де тато, та же п’ять рочків уже йому! Як за себе не думаєш, то, бодай, про дитину подумай!
- Але він розвівся чогось з жінкою, Марусю… Може баламут який?..
- Не баламут. Не склалося йому життє. Жінка зрадлива трафилася. Заки з війни вернувся - дитинку си вродила від другого. А він не пробачив… А котрий би пробачив таке, Софіє? Хіба дурний!
- Хіба дурний… - задумливо повторила Софія.
- Подумай, Софійко. Він таки фист собі тебе вподобав – ніц нема балачки, лиш за тебе. Він родини хоче, дітей. Йому жінки треба, розумієш? А тобі - чоловіка. Ти собі подумай, я тобі зле не раджу.
Софія поради послухала. Розуміла, що Марія правду каже. Та й Роман не викликав у неї відрази - виглядав чоловіком привітним, впевненим і розсудливим. А, що любив він, аби все було по його слову, то дуже скоро став добиватися, щоб Софія з дитиною перебралася до нього. І хоч жив на самому краю села, під лісом у малій хатинці, що виділила йому залізниця - зібрала речі, дитину та й стали жити разом, узаконивши ті стосунки, як і належить, громадянським шлюбом…
Петро тяжко пережив новину про Софіїне заміжжя... Кілька разів намагався зустрітися з нею, але вона затято уникала його. Зазнавши тяжкого удару вдруге, скоро потому й сам оженився на дівчині з іншого села, та слід за ним простиг...
А Софія, з болем у серці, стала звикати до нового життя.
Роман був лагідним у постелі. А поза нею жорстким та вимогливим, як до себе так і до Софії. Роботу шанував і пильнував її ліпше, як жінку, котру, проте, не ображав, але хотів, аби була йому послушна. Софія спочатку плакала собі нишком, як вдавалося бути наодинці з собою, а що таке траплялося не часто, то тлумила в собі той біль, та й приймалася поволі нових порядків.
Чи любив Роман Назарка, чи ні, проте, не кривдив ніколи, навіть словом. Був добрим і справедливим. А той, у свою чергу, не завдавав особливого клопоту, і кликав Романа татом. Роман тішився сим дуже, цінуючи дитячу прихильність.
Жилося Софії не солодко… До роботи було далеко, ще й тягнути за собою дитину мусила щодня туди і звідти, чи в спеку, чи в холод, бо лишати самого в хатині коло колії та лісу не могла. Як приходила з роботи, мала наварити їсти, попрати, прибрати, город обійти…
Пару раз траплялося видіти, як влітку гадина залазила до сіней. Добре, що на ті випадки, Бог милував, усе Роман був удома, то викидав тоту нечисть з хати. Чи страху не мав, чи був настільки кмітливим, та ласка Божа, не зачепили вони нікого, не вжалили.
Стріха у тій хатчині була благенечка, що, як падав зливний дощ, то зі стелі цяпотіло так, ніби та була не стелею, а суцільним решетом. А, як гуркотів рейками поїзд попри неї, то, здавалося, колисалася від вітру…
Відмучилися Софія з Романом в тій хатині три роки та й перейшли жити в село, купивши собі обійстячко невелчике. Тішилися з того, як діти – на своє спромоглися.
Минали роки. Рік по тім, як оселилася Софія ґаздинею у власній хаті, народився в них з Романом синочок Іванко, а ще за три – другий, Мирослав.
Роман був господарем добрим. Дбав на сім'ю, дозираючи, аби ні жінка, ні діти не знали ні в чім нужди. Заробляв добре. Софія ж, у свою чергу, чоловіка поважала і корилася йому у всьому. І навіть відчувала себе щасливою…
Трапилося їм у родині близькій весілля. Зібралися з Романом та й пішли, залишивши дітей на Ганнусю, сестру Софіїну, на що та радо погодилася, бо дуже любила своїх племінників.
Весільна брама лоскотала ніздрі смерековим ароматом та всміхалася до них густо уквітчаними різнокольоровими ружами та стрічками. На подвір'ї було гамірно. Гасали дітлахи, жваво снували помічниці кухарочки, стояли групками перемовляючись перші гості.
Весільні музики, заздрівши новоприбулих гостей, заграли «надобридень». Слухаючи того вітального марша, упав погляд Софії на пару, що стояла неподалік у колі таких самих молодих ґаздів, звідки на неї пильно дивилися до болю рідні очі - очі Петра...
Роман мав приємну зовнішність, був худорлявим, високим на зріст, з пшеничним чубом та карими очима. Сподобав собі він її, почав учащати до Василя з Марусею, а ті - Софію на гостину защораз прикликати.
Роман був чоловіком зрілим, літ на дванадцять старшим за Софію, розведеним. Мав доньку від першого шлюбу, котра жила з своєю матір'ю. Маруся радила та намовляла Софію, аби не була дурна, та придивлялася до файного хлопа, бо:
- Скілько отако сама, ні в дівках, ні в молодицях ходити будеш? Андрій не вертає, Петра відігнала, а дитина сиротою росте. Скоро питати зачне де тато, та же п’ять рочків уже йому! Як за себе не думаєш, то, бодай, про дитину подумай!
- Але він розвівся чогось з жінкою, Марусю… Може баламут який?..
- Не баламут. Не склалося йому життє. Жінка зрадлива трафилася. Заки з війни вернувся - дитинку си вродила від другого. А він не пробачив… А котрий би пробачив таке, Софіє? Хіба дурний!
- Хіба дурний… - задумливо повторила Софія.
- Подумай, Софійко. Він таки фист собі тебе вподобав – ніц нема балачки, лиш за тебе. Він родини хоче, дітей. Йому жінки треба, розумієш? А тобі - чоловіка. Ти собі подумай, я тобі зле не раджу.
Софія поради послухала. Розуміла, що Марія правду каже. Та й Роман не викликав у неї відрази - виглядав чоловіком привітним, впевненим і розсудливим. А, що любив він, аби все було по його слову, то дуже скоро став добиватися, щоб Софія з дитиною перебралася до нього. І хоч жив на самому краю села, під лісом у малій хатинці, що виділила йому залізниця - зібрала речі, дитину та й стали жити разом, узаконивши ті стосунки, як і належить, громадянським шлюбом…
Петро тяжко пережив новину про Софіїне заміжжя... Кілька разів намагався зустрітися з нею, але вона затято уникала його. Зазнавши тяжкого удару вдруге, скоро потому й сам оженився на дівчині з іншого села, та слід за ним простиг...
А Софія, з болем у серці, стала звикати до нового життя.
Роман був лагідним у постелі. А поза нею жорстким та вимогливим, як до себе так і до Софії. Роботу шанував і пильнував її ліпше, як жінку, котру, проте, не ображав, але хотів, аби була йому послушна. Софія спочатку плакала собі нишком, як вдавалося бути наодинці з собою, а що таке траплялося не часто, то тлумила в собі той біль, та й приймалася поволі нових порядків.
Чи любив Роман Назарка, чи ні, проте, не кривдив ніколи, навіть словом. Був добрим і справедливим. А той, у свою чергу, не завдавав особливого клопоту, і кликав Романа татом. Роман тішився сим дуже, цінуючи дитячу прихильність.
Жилося Софії не солодко… До роботи було далеко, ще й тягнути за собою дитину мусила щодня туди і звідти, чи в спеку, чи в холод, бо лишати самого в хатині коло колії та лісу не могла. Як приходила з роботи, мала наварити їсти, попрати, прибрати, город обійти…
Пару раз траплялося видіти, як влітку гадина залазила до сіней. Добре, що на ті випадки, Бог милував, усе Роман був удома, то викидав тоту нечисть з хати. Чи страху не мав, чи був настільки кмітливим, та ласка Божа, не зачепили вони нікого, не вжалили.
Стріха у тій хатчині була благенечка, що, як падав зливний дощ, то зі стелі цяпотіло так, ніби та була не стелею, а суцільним решетом. А, як гуркотів рейками поїзд попри неї, то, здавалося, колисалася від вітру…
Відмучилися Софія з Романом в тій хатині три роки та й перейшли жити в село, купивши собі обійстячко невелчике. Тішилися з того, як діти – на своє спромоглися.
Минали роки. Рік по тім, як оселилася Софія ґаздинею у власній хаті, народився в них з Романом синочок Іванко, а ще за три – другий, Мирослав.
Роман був господарем добрим. Дбав на сім'ю, дозираючи, аби ні жінка, ні діти не знали ні в чім нужди. Заробляв добре. Софія ж, у свою чергу, чоловіка поважала і корилася йому у всьому. І навіть відчувала себе щасливою…
Трапилося їм у родині близькій весілля. Зібралися з Романом та й пішли, залишивши дітей на Ганнусю, сестру Софіїну, на що та радо погодилася, бо дуже любила своїх племінників.
Весільна брама лоскотала ніздрі смерековим ароматом та всміхалася до них густо уквітчаними різнокольоровими ружами та стрічками. На подвір'ї було гамірно. Гасали дітлахи, жваво снували помічниці кухарочки, стояли групками перемовляючись перші гості.
Весільні музики, заздрівши новоприбулих гостей, заграли «надобридень». Слухаючи того вітального марша, упав погляд Софії на пару, що стояла неподалік у колі таких самих молодих ґаздів, звідки на неї пильно дивилися до болю рідні очі - очі Петра...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію