* * *
Себе я знаю й вибір свій зробила,
Залежності від настроїв твоїх
Я позбулась; чи люба, чи немила –
Це не міняє намірів моїх.
Що дав, забрати можеш: всі витрати
Вернути чи заміну їм знайти;
Лиш узи, що змогли нас поєднати,
Ослабити не здатен навіть ти.
І зрозумій, бо вже ілюзій досить:
Твого цілунку ждатиму повік;
Ті кухля зайвого води не просять,
Хто до жари пустель південних звик.
Звеличуй чи кляни мене одну ти:
Єдине, що не вдасться – це зігнути.

Edna St. Vincent Millay
* * *
I know my mind and I have made my choice;
Not from your temper does my doom depend;
Love me or love me not, you have no voice
In this, which is my portion to the end.
Your presence and your favours, the full part
That you could give, you now can take away:
What lies between your beauty and my heart
Not even you can trouble or betray.
Mistake me not — unto my inmost core
I do desire your kiss upon my mouth;
They have not craved a cup of water more
That bleach upon the deserts of the south;
Here might you bless me; what you cannot do
Is bow me down, who have been loved by you.


* * *
Любове хвора, сил вже не стає:
Що смертна, визнай; не противсь потребі
Життя позбутись: пір’я ж бо твоє
Не для пилюки – для польоту в небі.
Розтріпана ти, гнана звідусіль,
Кульгава, вже обвисли крила куці;
Менш горда, аніж чайка в піні хвиль,
Менш люба, аніж сокіл у грязюці.
І хоч твоя велична ще краса,
Але що дати здатна духу й тілу,
І від журби мене вже не спаса;
То ж краще згинь, залиш мене безкрилу;
Й вигойдуйся на хвилях вже де-небудь,
Там, де ще поруч з білим чорний лебідь.

Edna St. Vincent Millay
* * *
O ailing Love, compose your struggling wing!
Confess you mortal; be content to die.
How better dead, than be this awkward thing
Dragging in dust its feathers of the sky;
Hitching and rearing, plunging beak to loam,
Upturned, disheveled, uttering a weak sound
Less proud than of the gull that rakes the foam,
Less kind than of the hawk that scours the ground.
While yet your awful beauty, even at bay,
Beats off the impious eye, the outstretched hand,
And what your hue or fashion none can say,
Vanish, be fled, leave me a wingless land . . .
Save where one moment down the quiet tide
Fades a white swan, with a black swan beside.