Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.22
09:14
Ти казав, що любов не згасає
у горнилі кармічних сердець?
Та постійного щастя немає —
є початок, і хай йому грець!
Посадив синю птаху за ґрати
пеленати дитя самоти?
Як не хочеш кохання втрачати,
у горнилі кармічних сердець?
Та постійного щастя немає —
є початок, і хай йому грець!
Посадив синю птаху за ґрати
пеленати дитя самоти?
Як не хочеш кохання втрачати,
2025.11.22
07:30
Хочу щось намалювати. – мовив батьку син.
Аркуш чистий, та великий в татка попросив.
- Можеш сонечко чи хмарку. Ось тобі листок.
- Я корову намалюю. – враз надумав той.
Олівці шукав довгенько, думав щось своє.
І прибіг до батька знову, бо питання є.
Аркуш чистий, та великий в татка попросив.
- Можеш сонечко чи хмарку. Ось тобі листок.
- Я корову намалюю. – враз надумав той.
Олівці шукав довгенько, думав щось своє.
І прибіг до батька знову, бо питання є.
2025.11.22
06:28
Життя - вистава. Скрізь горять софіти.
Все знаю наперед. Нудьга зелена!
Я викинув костюм із реквізитом...
Ви ж, дурники, - мерщій по мізансценах!
Повторюю для вас усіх востаннє:
Я справжній у своїх похмурих віршах!
Сьогодні ваша роль - палке кохан
Все знаю наперед. Нудьга зелена!
Я викинув костюм із реквізитом...
Ви ж, дурники, - мерщій по мізансценах!
Повторюю для вас усіх востаннє:
Я справжній у своїх похмурих віршах!
Сьогодні ваша роль - палке кохан
2025.11.21
22:14
На цвинтарі листя опале
Про щось прошепоче мені,
Немовби коштовні опали,
Розкидані у бистрині.
На цвинтарі листя стражденне
Нам так мовчазливо кричить.
Постійність є у сьогоденні,
Про щось прошепоче мені,
Немовби коштовні опали,
Розкидані у бистрині.
На цвинтарі листя стражденне
Нам так мовчазливо кричить.
Постійність є у сьогоденні,
2025.11.21
21:13
мовчіть боги
сумління слова не давало
мовчіть бо ви
розбіглись по нірван підвалах
немов щурі
з небесних кораблів
в землі сирій
покоїться ваш гнів
сумління слова не давало
мовчіть бо ви
розбіглись по нірван підвалах
немов щурі
з небесних кораблів
в землі сирій
покоїться ваш гнів
2025.11.21
21:11
вже тебе немає поруч і тепла
самоту в душі сьогодні я знайшла
з мого серця аж то смерті
Бог велів тебе не стерти
знемагаю по тобі
я існую бо ти є і вірю снам
ти релігія моя де сам-на-сам
самоту в душі сьогодні я знайшла
з мого серця аж то смерті
Бог велів тебе не стерти
знемагаю по тобі
я існую бо ти є і вірю снам
ти релігія моя де сам-на-сам
2025.11.21
16:14
І прийшла Перемога!
Уся Україна в Києві постала.
Зійшов Віктор
од Андрія,
од Первозваного –
Багатоочікуваний.
На Михайла
він, як святий Михаїл, у вогні помаранчевім
Уся Україна в Києві постала.
Зійшов Віктор
од Андрія,
од Первозваного –
Багатоочікуваний.
На Михайла
він, як святий Михаїл, у вогні помаранчевім
2025.11.21
16:07
У мене дуже мало часу
до неминучої біди,
та поки-що і цього разу
як Перебендя у Тараса
ще вештаюсь туди-сюди.
Зів’яло бачене раніше.
Не ті часи і біди інші:
у небо падає земля,
до неминучої біди,
та поки-що і цього разу
як Перебендя у Тараса
ще вештаюсь туди-сюди.
Зів’яло бачене раніше.
Не ті часи і біди інші:
у небо падає земля,
2025.11.21
15:58
Багатострадний верші пад
Джерел утомлених від спраги
Не відсторонить листопад
Бо він такий… цікаві справи…
У нього розклад, власний ритм
І безліч сотенних сюрпризів
А ще набрид волюнтаризм
Пустоголових арт-харцизів
Джерел утомлених від спраги
Не відсторонить листопад
Бо він такий… цікаві справи…
У нього розклад, власний ритм
І безліч сотенних сюрпризів
А ще набрид волюнтаризм
Пустоголових арт-харцизів
2025.11.21
09:21
Осені прощальної мотив
нотами сумними у етері.
Він мене так легко відпустив,
ніби мріяв сам закрити двері.
Різко безпорадну відірвав
від грудей своїх на теплім ложі,
хоч вагомих не було підстав
нотами сумними у етері.
Він мене так легко відпустив,
ніби мріяв сам закрити двері.
Різко безпорадну відірвав
від грудей своїх на теплім ложі,
хоч вагомих не було підстав
2025.11.21
02:48
Димок мисливського багаття
Серед осінньої імли...
Згадаймо, хто живий ще, браття,
Як ми щасливими були!
Тісніше наше дружне коло,
Та всіх до нього не збереш:
Не стало Смоляра Миколи,
Серед осінньої імли...
Згадаймо, хто живий ще, браття,
Як ми щасливими були!
Тісніше наше дружне коло,
Та всіх до нього не збереш:
Не стало Смоляра Миколи,
2025.11.20
22:08
Я іду у широкім роздоллі,
В чистім полі без тіні меча.
І поламані, згублені долі
Запалають, немовби свіча.
Я іду у широкім роздоллі.
Хоч кричи у безмежність віків,
Не відкриє криваві долоні
В чистім полі без тіні меча.
І поламані, згублені долі
Запалають, немовби свіча.
Я іду у широкім роздоллі.
Хоч кричи у безмежність віків,
Не відкриє криваві долоні
2025.11.20
21:46
Прем’єр угорський Орбан заграє
Постійно з москалями. Мутить воду,
Щоби завдати Україні шкоди:
Європа вчасно поміч не дає.
З ним зрозуміло, бо таких, як він
Москва багато в світі розплодила.
На чомусь десь, можливо підловила
І в КаДеБе агент іще оди
Постійно з москалями. Мутить воду,
Щоби завдати Україні шкоди:
Європа вчасно поміч не дає.
З ним зрозуміло, бо таких, як він
Москва багато в світі розплодила.
На чомусь десь, можливо підловила
І в КаДеБе агент іще оди
2025.11.20
21:20
Ой учора ізвечора сталася новина:
Зчаровала дівчинонька вдовиного сина.
А як мала чарувати, кликала до хати:
“Зайди, зайди, козаченьку, щось маю сказати!"
Українська народна пісня
Перше ніж сказати своє заповітне,
Запросила козаченька шклянку в
Зчаровала дівчинонька вдовиного сина.
А як мала чарувати, кликала до хати:
“Зайди, зайди, козаченьку, щось маю сказати!"
Українська народна пісня
Перше ніж сказати своє заповітне,
Запросила козаченька шклянку в
2025.11.20
13:41
У Росії немає своєї мови,
чуже ім’я, чужа і мова,
своє – матюк та жмих полови,
в їх словнику свого – ні слова…
До них слов’яне із хрестами
своєю мовою ходили,
німих Христовими устами
молитись Господу навчили.
чуже ім’я, чужа і мова,
своє – матюк та жмих полови,
в їх словнику свого – ні слова…
До них слов’яне із хрестами
своєю мовою ходили,
німих Христовими устами
молитись Господу навчили.
2025.11.20
10:40
Хмар білосніжні вузлики
Звісили сірі зАв'язки.
Може, то дійство запуску
Ватяних дирижабликів
Під вітродуйну музику?
Так він легенько дмухає -
Листя сухе терасою
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Звісили сірі зАв'язки.
Може, то дійство запуску
Ватяних дирижабликів
Під вітродуйну музику?
Так він легенько дмухає -
Листя сухе терасою
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олексій Ганзенко (1958) /
Проза
ВІЙНА З ЛОЗОХВОСТИКАМИ. Фрагменти. 3
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ВІЙНА З ЛОЗОХВОСТИКАМИ. Фрагменти. 3
Вони йшли сонною неосвітленою вуличкою Лисянки, була вже пізня пора й у більшості хат спали, лише в деяких вікнах то рівно сяяли жовтим лампочки, то блимали блакитними сполохами телевізори, та погавкували де-не-де під вікнами пси. Іван нечутною котячою ходою крокував попереду, а Максимко дріботів слідом.
Минули одну вулицю, другу, пройшли путівчиком понад річкою, звернули на третю. Іван простував упевнено, видно добре знав дорогу, хоч і був не з місцевих. Нарешті підійшли до великої цегляної хати, що ховалася в темряві за високим суцільним парканом. Біля хати було тихо, у вікнах не світилось. Іван озирнувся, схилився до Максимка:
– Хазяїв немає, собака певно вже захолов – удень я його підгодував. Зараз я тебе пересаджу, хвіртка в них замкнута, але дурники, блябуду, не подумали, що можна ж розчинити ворота! То ти мені їх розчиниш. Там, унизу й вгорі засувки – найдеш!
Здійнятий дужими руками, Максимко злетів угору, на воріття, зістрибнув на той бік, намацав у темряві засувки і вже за мить Іван нечутно прослизнув на подвір’я й тихо причинив за собою стулки воріт.
– Тепер сюди! Диви: вікна загратовані, але ти малий – пропхнешся! Бачиш: кватирка відчинена, провітрюють! Залізеш, вийдеш у сіни й відімкнеш мені двері, в них там англійський замок. Зрозумів? На, блябуду, ліхтарик. Йди!
Все виявилось напрочуд легко: Максимко без пригод проковзнув у хату, пробрався, увімкнувши ліхтарик, до вхідних дверей і от Іван уже всередині. Відібрав у хлопця блимавку та заходився нишпорити в чужій хаті впевнено, цілеспрямовано, либонь добре знав, що шукав. І дійсно, досить таки швидко знайшов.
– Є! – промовив задоволено, дістаючи з якоїсь шухляди та відкриваючи невеличку скриньку. – Йди сюди, глянь!
У різьбленій, гаптованій зсередини червоним оксамитом, рахві лежав рівненький стосик розмальованих та розписаних незнайомими літерами папірців. Вони були незвично продовгуваті, але Максимко здогадався – гроші! Правда, таких грошей він іще не бачив.
– Ненаші…
– Еге ж, – хмикнув Іван. – Ненаші. Долари! Робимо ноги, малолітко! Нам тут, блябуду, більше ловити нічого!
Спорожніла скринька м’яко впала на встелену килимом підлогу. Але вона була така гарна, така манлива. Так зграбно лежав у ній щойно стосик розписаних незнайомими літерами папірців, що Максимко не втримався, підхопив шкатулу, пхнув за пазуху й подався за Іваном…
Минули одну вулицю, другу, пройшли путівчиком понад річкою, звернули на третю. Іван простував упевнено, видно добре знав дорогу, хоч і був не з місцевих. Нарешті підійшли до великої цегляної хати, що ховалася в темряві за високим суцільним парканом. Біля хати було тихо, у вікнах не світилось. Іван озирнувся, схилився до Максимка:
– Хазяїв немає, собака певно вже захолов – удень я його підгодував. Зараз я тебе пересаджу, хвіртка в них замкнута, але дурники, блябуду, не подумали, що можна ж розчинити ворота! То ти мені їх розчиниш. Там, унизу й вгорі засувки – найдеш!
Здійнятий дужими руками, Максимко злетів угору, на воріття, зістрибнув на той бік, намацав у темряві засувки і вже за мить Іван нечутно прослизнув на подвір’я й тихо причинив за собою стулки воріт.
– Тепер сюди! Диви: вікна загратовані, але ти малий – пропхнешся! Бачиш: кватирка відчинена, провітрюють! Залізеш, вийдеш у сіни й відімкнеш мені двері, в них там англійський замок. Зрозумів? На, блябуду, ліхтарик. Йди!
Все виявилось напрочуд легко: Максимко без пригод проковзнув у хату, пробрався, увімкнувши ліхтарик, до вхідних дверей і от Іван уже всередині. Відібрав у хлопця блимавку та заходився нишпорити в чужій хаті впевнено, цілеспрямовано, либонь добре знав, що шукав. І дійсно, досить таки швидко знайшов.
– Є! – промовив задоволено, дістаючи з якоїсь шухляди та відкриваючи невеличку скриньку. – Йди сюди, глянь!
У різьбленій, гаптованій зсередини червоним оксамитом, рахві лежав рівненький стосик розмальованих та розписаних незнайомими літерами папірців. Вони були незвично продовгуваті, але Максимко здогадався – гроші! Правда, таких грошей він іще не бачив.
– Ненаші…
– Еге ж, – хмикнув Іван. – Ненаші. Долари! Робимо ноги, малолітко! Нам тут, блябуду, більше ловити нічого!
Спорожніла скринька м’яко впала на встелену килимом підлогу. Але вона була така гарна, така манлива. Так зграбно лежав у ній щойно стосик розписаних незнайомими літерами папірців, що Максимко не втримався, підхопив шкатулу, пхнув за пазуху й подався за Іваном…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Нотатки білоплямистого виростогуба (28)"
• Перейти на сторінку •
"Нотатки білоплямистого виростогуба (27)"
• Перейти на сторінку •
"Нотатки білоплямистого виростогуба (27)"
Про публікацію
