
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.08.18
12:36
Дональд Трамп і путін вова
для душевної розмови
з миротворчим номіналом
рандеву запланували.
Прилетіли. Тисли руки.
Видавали ротом звуки.
Злігшись в аморальних хащах,
для душевної розмови
з миротворчим номіналом
рандеву запланували.
Прилетіли. Тисли руки.
Видавали ротом звуки.
Злігшись в аморальних хащах,
2025.08.18
10:56
Пустельників- мовчальників катма,
А пустомель-балакунів до біса.
Для перших світ - для розуму тюрма,
Для других - ґвалт, крикнява парадизна.
Немов на пуп галасував і я,
У перехожих зів'ядали вуха.
Але на тирлі випрозорилась яв:
А пустомель-балакунів до біса.
Для перших світ - для розуму тюрма,
Для других - ґвалт, крикнява парадизна.
Немов на пуп галасував і я,
У перехожих зів'ядали вуха.
Але на тирлі випрозорилась яв:
2025.08.18
06:51
За брамою у Содіз одноріг на два зубці
Дме на флюґельгорні стразові імпровізації
Вінки гвоздикові плетуть нереїди для китів
Нептун танцює хорнпайп, а Саломея ще й стриптиз
Фалос Філ запевнює що має срібний гаш
Та Сучій Семі чує лиш як ниє Втик~алка
Дме на флюґельгорні стразові імпровізації
Вінки гвоздикові плетуть нереїди для китів
Нептун танцює хорнпайп, а Саломея ще й стриптиз
Фалос Філ запевнює що має срібний гаш
Та Сучій Семі чує лиш як ниє Втик~алка
2025.08.18
06:01
Поспішно йде життя моє
В полон лукавого Амура, –
Дедалі ближчою стає
Пора солодкої зажури.
Утіх любовних круговерть
І шквали пристрастей гарячих, –
Узавтра враз наповнять вщерть
Мене неспокоєм збагачень.
В полон лукавого Амура, –
Дедалі ближчою стає
Пора солодкої зажури.
Утіх любовних круговерть
І шквали пристрастей гарячих, –
Узавтра враз наповнять вщерть
Мене неспокоєм збагачень.
2025.08.17
22:08
Я лезом ножа в невідомість іду,
Пірнаю у ризик, немов у безодню.
Жену я наосліп епох череду,
Які зазирнули в спустошену бодню.
У грі випадковостей знак впізнаю,
Простягнутий в полі, як посох прадавній.
В бутті я побачив стрімку течію,
Пірнаю у ризик, немов у безодню.
Жену я наосліп епох череду,
Які зазирнули в спустошену бодню.
У грі випадковостей знак впізнаю,
Простягнутий в полі, як посох прадавній.
В бутті я побачив стрімку течію,
2025.08.17
21:24
Маестро, Вашу музику люблю,
Пливу в її казковім океані.
Круїзи відкриваю кораблю,
В країни чарівливо-несказанні.
Вона мов обіймає нас усіх,
Зворушує душевною красою,
Неначе захищаючи від лих,
Пливу в її казковім океані.
Круїзи відкриваю кораблю,
В країни чарівливо-несказанні.
Вона мов обіймає нас усіх,
Зворушує душевною красою,
Неначе захищаючи від лих,
2025.08.17
20:51
Не спинися, йдучи понад краєм,
Де життя часто сенси втрачає,
Де до болю напружені нерви
І від стогону крок завмирає…
Не спиняйся там попри втому,
Попри ношу тяжку, над вагому,
Попри стерті ущент резерви,
Де життя часто сенси втрачає,
Де до болю напружені нерви
І від стогону крок завмирає…
Не спиняйся там попри втому,
Попри ношу тяжку, над вагому,
Попри стерті ущент резерви,
2025.08.17
17:12
Дивлюсь на те, як Трамп себе веде
І, як не жаль, все більше розумію,
Що, коли хтось на нього мав надії,
Що він до миру світ цей приведе,
То все дарма. Бо Трамп зовсім не той
Месія, що світ буде рятувати.
Скоріше буде світом торгувати.
Адже він – бо
І, як не жаль, все більше розумію,
Що, коли хтось на нього мав надії,
Що він до миру світ цей приведе,
То все дарма. Бо Трамп зовсім не той
Месія, що світ буде рятувати.
Скоріше буде світом торгувати.
Адже він – бо
2025.08.17
08:17
Мрій рожевих світ далекий,
Недосяжний і ясний, –
Звіддаля звучить, мов клекіт
Невідомої весни.
Незглибимий і безпечний
Світ моїх найкращих мрій, –
Світлом ділиться звершечка
І думки лаштує в стрій.
Недосяжний і ясний, –
Звіддаля звучить, мов клекіт
Невідомої весни.
Незглибимий і безпечний
Світ моїх найкращих мрій, –
Світлом ділиться звершечка
І думки лаштує в стрій.
2025.08.16
22:23
О, скільки масок, лиць, гримас, личин!
Для перевтілення немає меж.
Сьогодні - Гамлет, завтра - Арлекін.
Ти роль нову, як душу, обереш.
Ти входиш у новий потік буття,
Змішавши Бога й біса у собі.
І кров тече у ріку каяття,
Для перевтілення немає меж.
Сьогодні - Гамлет, завтра - Арлекін.
Ти роль нову, як душу, обереш.
Ти входиш у новий потік буття,
Змішавши Бога й біса у собі.
І кров тече у ріку каяття,
2025.08.16
21:40
Із Бориса Заходера
Зустрілися Бека та Бука.
З них жодний не видав і звуку.
Обоє стулили пащеки –
мовчали і Бука, і Бека.
І Бука про себе промукав:
Зустрілися Бека та Бука.
З них жодний не видав і звуку.
Обоє стулили пащеки –
мовчали і Бука, і Бека.
І Бука про себе промукав:
2025.08.16
11:11
Заходиш до кімнати із якимось олівцем
Бачиш оголеного і кажеш “Хто є оцей?”
Змагаєшся справді якось ухопити сенс
Що казать прийшов собі додому
Бо щось-то відбувається, а ти не знаєш у чому річ
Слушний
Містер Джонс
Бачиш оголеного і кажеш “Хто є оцей?”
Змагаєшся справді якось ухопити сенс
Що казать прийшов собі додому
Бо щось-то відбувається, а ти не знаєш у чому річ
Слушний
Містер Джонс
2025.08.16
09:23
Літні дні лічені -
насолоджуйся кожним,
повернись обличчям
до краси Божої!
Ось м’ячем-сонцем
у високім небі
довгорукі сосни
насолоджуйся кожним,
повернись обличчям
до краси Божої!
Ось м’ячем-сонцем
у високім небі
довгорукі сосни
2025.08.16
06:52
Правду легко зрозуміти,
Хто б і що не говорив, –
Щастя вічно більше в світі,
Ніж усякої жури.
А коли його багато –
Почуттям не дати стрим, –
Будеш радість виражати,
Нею тішитись затим.
Хто б і що не говорив, –
Щастя вічно більше в світі,
Ніж усякої жури.
А коли його багато –
Почуттям не дати стрим, –
Будеш радість виражати,
Нею тішитись затим.
2025.08.15
21:59
Старий шукає ровесників,
але їх уже більше
у царстві мертвих, а не живих.
З ким йому розмовляти?
Він бачить молодих,
яких зовсім не розуміє.
Як перекинути місток
до померлих? Як відновити
але їх уже більше
у царстві мертвих, а не живих.
З ким йому розмовляти?
Він бачить молодих,
яких зовсім не розуміє.
Як перекинути місток
до померлих? Як відновити
2025.08.15
18:27
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 7 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Шахерезада і
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Шахерезада і
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Марія Берберфіш (1987) /
Проза
"ЖЕРТВА"
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"ЖЕРТВА"
«Зараз тут іще раз усе роздивлюся», – подумала Ілона, увійшовши до крамниці, де мав минути її перший робочий день. «Як же ж усе чудово склалося! Заживемо тепер…» – раділа, зачиняючи за собою двері. Невеличкий міні-маркет, зовсім звичайний, яких багато, зустрів молоду жінку вранішньою прохолодою. Вчора вона вже була тут: вивчала документацію, роздивлялася крам під керівництвом Віктора, хазяїна бізнесу. Ілона подивилася на годинник. Мала ще час попити кави до того, як відчинити міні-маркет для покупців. Зайшла до підсобки. Намацала пальцями вмикач світла. Натиснула. Темно. «Перегоріла чи що?» – подумала невдоволено. У службовій кімнаті не було вікна, і це не подобалося жінці.
Вона вийшла до торгового залу. Там світло загорілося. «Значить, таки лампочці тій кінець», – відзначила в собі. Повернулася до підсобки, залишивши двері відчиненими, щоби бачити хоча б щось. Раптом здригнулася: із сусідньої кімнати, де був склад товарів, донісся стукіт. Ілона замислилася, що б то могло бути. Думки ж не малювали їй нічого доброго. Звук пролунав наново. «Зайти туди? Ні. Не можу. Але ж не повинно там нічого страшного…, – простягнула руку до замку. – Та ні. Краще не відчиняти…», – відступила на пару кроків назад. Поглянула на чашку. Кави вже не хотілося. Зиркнула на двері, що вели до приміщення, з якого до неї двічі долетів дивний шум. «А якщо…? Ні, це неможливе. Маячня», – подумала раптом. Та неспокій, що вже закрався в Ілонину свідомість, не полишав жінку. «А це що?» – запитала себе, почувши недалеко від себе, з кімнати-складу, якесь шкрябання.
«Треба опанувати себе. Там, мабуть, пусте щось… Миші чи щури… А я нісенітницю якусь вигадую. Лізе ж до голови всяке!» – міркувала, заламуючи собі пальці. Попрямувала до виходу з підсобки, але її зупинив і змусив озирнутися новий звук. Ще більш моторошний. Це був ляск металу, що почувся з тієї ж кімнати-складу. Зовсім близько. «Це ж… Біля дверей. Поряд!» – Ілона зірвалася з місця й побігла геть. «Ключі!» – згадала вже біля виходу з крамниці. Поглянула назад. «Треба повернутися. І телефон там…», – думала, дивлячись у темряву підсобки. Зробила крок до неї. Ще один. Серце калатало. Горло стискалося. Ноги підкошувалися. Та вона повинна була йти туди, звідки очікувала на недобре. «Як можна було не взяти найголовніше? – картала себе. – Уже була б на вулиці… Подзвонила б…». Ще трохи наблизилася до підсобки. «А якщо, поки я бігла, ті двері було відчинено?! Якщо там, у мороці…?» – вдарила Ілону думка. Не знала, що робити. Не наважувалася рушити з місця. Тишу порушив скрип. Жінка відступила назад. Потім кинулася до каси й сховалася за нею. Завмерла. Почулися кроки. Повільні. «Що тепер? Що далі?» – не могла втямити. «Треба щось…» – оглянула все поруч. Пригнулася так низько, як тільки могла. «Він! Наближається…» – подивилася вбік, де були вхідні двері крамниці. «Зараз побачить мене! І – кінець. Ця потвора! Чому я лишила ключі в підсобці? А чи він їх знайшов?» – свердлили думки.
Побачивши обідраного, згорбленого чоловіка, який підійшов до виходу з міні-маркету, Ілона затамувала подих, притиснулася до касового столу. Він же, вгледівши її, зробив крок назад. На кілька секунд у замкненому просторі запанувала тиша.
– Не наближайся, Вікторе, – прошипіла жінка і, вскочивши, стрімголов помчала до підсобки, де були ключі й інші потрібні речі.
– Що, не вийшло у вас позбутися мене?! Гадали, що я не вирвуся з вашого капкану? – викрикнув чоловік, догнавши її й схопивши за волосся. – Я зараз зателефоную до поліції, а ти все розповіси. І не думай… Чуєш, не думай навіть жартувати!
Та Ілона вирвалася й, забігши до службового приміщення, вхопила ніж.
– Ах ти ж… Справу мою – загарбати, а мене…! А я ж тобі допомагав, довіряв, на роботу влаштував! А ти… А де ж твій приятель? Отой, з яким ви мене скрутили. Тобі самій зараз не впоратися, – чоловік міцно вхопив її за руку.
Лезо ляснуло по підлозі. Жінка намацала на столі ключі й спробувала звільнитися, та даремно. Кілька митей – і Ілона впала, втративши свідомість.
– Алло! Поліція? Приїжджайте швидше, – далі Віктор поспішно диктував адресу.
Наступного ранку він прийшов до своєї крамниці, де мав минути його робочий день. «Добре, що цих узяли. Тепер не чіпатимуть мене», – міркував собі. За кілька годин чоловік повинен був завітати до слідчого, який тепер вів справу його ворогів. «Ілону шкода… Я думав, вона мені – подруга… Чому вона так…? Подивимось… Може, вони схаменулися?», – і зробив собі кави.
2012 р.
Вона вийшла до торгового залу. Там світло загорілося. «Значить, таки лампочці тій кінець», – відзначила в собі. Повернулася до підсобки, залишивши двері відчиненими, щоби бачити хоча б щось. Раптом здригнулася: із сусідньої кімнати, де був склад товарів, донісся стукіт. Ілона замислилася, що б то могло бути. Думки ж не малювали їй нічого доброго. Звук пролунав наново. «Зайти туди? Ні. Не можу. Але ж не повинно там нічого страшного…, – простягнула руку до замку. – Та ні. Краще не відчиняти…», – відступила на пару кроків назад. Поглянула на чашку. Кави вже не хотілося. Зиркнула на двері, що вели до приміщення, з якого до неї двічі долетів дивний шум. «А якщо…? Ні, це неможливе. Маячня», – подумала раптом. Та неспокій, що вже закрався в Ілонину свідомість, не полишав жінку. «А це що?» – запитала себе, почувши недалеко від себе, з кімнати-складу, якесь шкрябання.
«Треба опанувати себе. Там, мабуть, пусте щось… Миші чи щури… А я нісенітницю якусь вигадую. Лізе ж до голови всяке!» – міркувала, заламуючи собі пальці. Попрямувала до виходу з підсобки, але її зупинив і змусив озирнутися новий звук. Ще більш моторошний. Це був ляск металу, що почувся з тієї ж кімнати-складу. Зовсім близько. «Це ж… Біля дверей. Поряд!» – Ілона зірвалася з місця й побігла геть. «Ключі!» – згадала вже біля виходу з крамниці. Поглянула назад. «Треба повернутися. І телефон там…», – думала, дивлячись у темряву підсобки. Зробила крок до неї. Ще один. Серце калатало. Горло стискалося. Ноги підкошувалися. Та вона повинна була йти туди, звідки очікувала на недобре. «Як можна було не взяти найголовніше? – картала себе. – Уже була б на вулиці… Подзвонила б…». Ще трохи наблизилася до підсобки. «А якщо, поки я бігла, ті двері було відчинено?! Якщо там, у мороці…?» – вдарила Ілону думка. Не знала, що робити. Не наважувалася рушити з місця. Тишу порушив скрип. Жінка відступила назад. Потім кинулася до каси й сховалася за нею. Завмерла. Почулися кроки. Повільні. «Що тепер? Що далі?» – не могла втямити. «Треба щось…» – оглянула все поруч. Пригнулася так низько, як тільки могла. «Він! Наближається…» – подивилася вбік, де були вхідні двері крамниці. «Зараз побачить мене! І – кінець. Ця потвора! Чому я лишила ключі в підсобці? А чи він їх знайшов?» – свердлили думки.
Побачивши обідраного, згорбленого чоловіка, який підійшов до виходу з міні-маркету, Ілона затамувала подих, притиснулася до касового столу. Він же, вгледівши її, зробив крок назад. На кілька секунд у замкненому просторі запанувала тиша.
– Не наближайся, Вікторе, – прошипіла жінка і, вскочивши, стрімголов помчала до підсобки, де були ключі й інші потрібні речі.
– Що, не вийшло у вас позбутися мене?! Гадали, що я не вирвуся з вашого капкану? – викрикнув чоловік, догнавши її й схопивши за волосся. – Я зараз зателефоную до поліції, а ти все розповіси. І не думай… Чуєш, не думай навіть жартувати!
Та Ілона вирвалася й, забігши до службового приміщення, вхопила ніж.
– Ах ти ж… Справу мою – загарбати, а мене…! А я ж тобі допомагав, довіряв, на роботу влаштував! А ти… А де ж твій приятель? Отой, з яким ви мене скрутили. Тобі самій зараз не впоратися, – чоловік міцно вхопив її за руку.
Лезо ляснуло по підлозі. Жінка намацала на столі ключі й спробувала звільнитися, та даремно. Кілька митей – і Ілона впала, втративши свідомість.
– Алло! Поліція? Приїжджайте швидше, – далі Віктор поспішно диктував адресу.
Наступного ранку він прийшов до своєї крамниці, де мав минути його робочий день. «Добре, що цих узяли. Тепер не чіпатимуть мене», – міркував собі. За кілька годин чоловік повинен був завітати до слідчого, який тепер вів справу його ворогів. «Ілону шкода… Я думав, вона мені – подруга… Чому вона так…? Подивимось… Може, вони схаменулися?», – і зробив собі кави.
2012 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію