Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Тебе нещадно візьме і розбудить,
Забравши із нірвани, ніби дим,
І кинувши у заржавілий будень.
Хоч сон несе не тільки сяйва благ,
Але й безодню страхів і кошмарів,
Про нього ти складаєш квіти саг,
Gran Caf de Gijn відкрилося 1888 року в класичному для того часу стилі – з мармуровими столами, дзеркалами і червоними оксамитовими шторами. Згодом заклад став популярним с
метали чорного литва
вона по своєму амбітна
й нова
а золотарська виживає
в металах жовтого литва
& по криничному глибока
Що ти любиш? Що тобі байдуже?
Чим ти обираєш, пострічавшись з ранком,
свою на сьогодні важну забаганку?
Як ти обираєш пензлі та палітру
для свого сьогодні й по життю ужитку?
Часто вносиш зміни, додаєш деталі?
а солонина до обіду
хай тиждень іще повисить
стріляє ліпший друг щурів на
гусячі харчі
мислиш місця вистачає у цих
простирадлах ~ чи?
Ти моє кохання - сонце золоте.
Ти моє кохання - трав духмяна свіжість,
Ти моє кохання - почуття святе.
Ти моя любове - сяєво проміння,
Ти моя любове - колихання віт,
злодій світ,
в якому Бог –
лише прохожий,
в якому –
злодію він свій,
мені – не свій,
та і не божий?
виблискує промінням золотим.
Купає у Дніпрі прозору кригу,
мов кришталеві витвори сльоти.
На узбережжі дубне сокорина,
лоскоче вітер сиві буклі* хмар.
За горизонтом снігову перину
Так раптово, неждано і нагло.
Прокидаюсь під звуки гріхів,
Як народжений заново Нарбут.
Прокидаюсь під звуки весни,
Під симфонію сонця і вітру.
Входить з гуркотом сонце у сни,
Без емоцій і слів. Повсякденно. Рутина проста.
Доки можу - лечу, бо коротке життя у пернатих:
перемелює піря та крила смертельний верстат.
Я сьогодні - герой, урочистості, держнагороди.
Побратима плече, П
Та небосхил уже теплом пропах
І все частіш склубоченим туманом
Сніги куритись стали на полях.
Іде весна і відзначати кличе
Свій кожен крок спрямований до нас,
Але своє усміхнене обличчя,
Не завжди виставляє нап
І відмінить ніхто не вправі
Тому, що ти увесь стоїчний.
Отож, гуляй і мрій надалі…
І не забудь про відпочинок,
Про захист власний від пройдохів…
Обзаведись для «клина» клином
Хоча би з кимсь, хоча би трохи.
приречений цуратися гордині,
іду у ногу з течією вод
по схиленій до заходу долині.
Минаю нерозведені мости
над рукавами синього Дунаю,
та до кінця ніколи не дійти,
І чи втомився, чи так собі про щось подумав,
Сокира вислизнула з рук й шубовснула у воду.
«Ой, що ж мені теперечки робить?
Вона ж у мене одна в господі!»-
Отак ось лементує чоловік, та хто ж почує...
Раптом з води
Несе в моря корвети паперові.
Я скоро знов до ранку не засну,
Як соловей співатиме в діброві.
Душа міняє агрегатний стан –
Тече крижинка по щоці сльозою.
Суворішим іще на зиму став,
Мій сум про тебе. Звісно, що стече,
Напишеться підранішнім дощем
По склі нічному наостанок сказане.
Й садно, натерте часом, запече.
Спочатку ледве чутно, ледве впізнано.
Беззвучно закричу в ту мить: почуй,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
УКРАЇНСЬКИЙ ВАВИЛОН (літературна пародія)
Розкинула ноги по полю дорога,
Чи з пагорбів збігла в шовкову траву,
Розсипав волосся відьмак по підлозі…
Зухвала коза заплелася в покоси…
… Ідуть ворожбити, летять босоркані,
І п’яні спокійно ступають в олжу.
Герой цього часу цитує Плутарха
Чи Будду, чи в буді впадає в ніщо.
І віником блудним шукає облуди,
Чи блуду, чи Бога, чи Бог знає що.
Пейзаж вавилонський придумав Вавилов,
Чи вичитав може, чи, може, я сам? ..
А там, де розкинула ноги по травах,
Де замах на запах – найважчий з гріхів,
Де всі босоркані цілуються вранці,
Ніколи ніхто не впадає у гнів.
Василь Кузан Розкинула ноги по полю дорога
Набридли коханки мені поетеси,Дорога розкинула ноги сама…
Своїм я заїхав між них «Мерседесом»,
Під кущ волохатий ввігнавсь до керма.
Зухвала коза задивилась в покоси,
Тоді розігналась і збігла в траву
Й зухвало промекала: «Мріяти досить!
Я теж хочу, Васю, отак, наяву!»
А Будда безбожно штовхнув мене в буду…
Немов укусила раптово оса:
«До дна випий чашу великого блуду,
Щоб потім докладно про все написав!»
Пейзаж вавилонський придумав Вавилов –
Уява у мене працює на «п»ять»!
Аж тут де не взявся Ляшко* і на вила
Хотів за ці жарти невинні піднять.
Волосся відьмак сипле знову і знову,
Воно на дорозі, неначе той мак.
Герой цього часу – Василь Кузанова –
Облудного блуду - великий мастак!
24.10.7520 р. (Від Трипілля) (2012)
*Ляшко Олег - кандидат у депутати до Верховної Ради України - зображений на бігбордах - у вишиванці з вилами.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
