ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
14:27
Стежки дитинства пролягали полем,
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
2024.03.28
14:03
Минуле вже не повернути.
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
2024.03.28
13:26
Стікаю лавою
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
2024.03.28
13:12
Харківські сльози, серпневі краплинки,
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
2024.03.28
11:28
Все залежить - де і з ким…
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
2024.03.28
10:38
Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
2024.03.28
08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
2024.03.28
05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
2024.03.27
22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана.
Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху:
по президентах чи по тобі самому?
Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить,
бажаючи добра в майбутнім.
2024.03.27
22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
2024.03.27
22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
2024.03.27
10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
2024.03.27
08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
2024.03.27
07:22
Ядро душі жагуче –
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
2024.03.27
06:04
Наповнений по горло незабутнім,
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
2024.03.27
00:08
Прийшло розуміння. А що було треба,
Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.
Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.
Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Ефект метелика
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ефект метелика
Таня Малярчук. Біографія випадкового чуда: роман. – Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2012. – 240 с.
Найдивовижніше в чудесах те, що вони справді трапляються. Існують люди, які про це знають. Зазвичай, це письменники. Застерігаю, що зміна поколінь тут ні до чого. Саме знання азів психології та вміння художньо їх втілити, наявність власного стилю, самообмеження заради творчого результату, відмова від самозамилування (додам, що переважання того чи іншого робить літературу для мене нецікавою) дозволяє мені назвати Таню Малярчук світлоносним явищем у літературі початку двадцять першого століття
«Мистецтво не є тупим копіюванням кримінальних архівів або картинки за вікном, це паралельна реальність» (О. Соловей). Коли життя пересічної людини, як правило, малоподієве, втрачає сенс, то конфлікт між реальністю й відчуттям справедливості неминучий. Проте героїня «Біографії...» Лєна успішно розв’язує його через вихід на інший рівень візуальності. На шляху в незвідане вона знаходить таку собі саморегулюючу форму заміни/обміну, коли повітряна яма зовнішнього існування заповнюється фантазіями зі світу підсвідомих імпульсів, котрі, в свою чергу, пов’язані з космосом, і побачити їх можна тільки внутрішнім зором уяви. Завдяки прийому паралельності реалій/ірреалій, художня фіксація цих збігів і перехрещень не здається чимось дивовижним, швидше, навпаки, закономірним. Магнітне поле інтриги становить напруга способу життя у двох вимірах. Слово і діло розділяє провалля між рутиною прози повсякденності та ілюзіями, котрі займають місце реальності, ущемленої мерзенністю світу («У Лєни ніколи нічого не було, але вона мала тверезий розум. Тверезий і ясний. Можливо, трохи цинічний, але цинізм – це форма захисту в умовах надзвичайного стану. На розум Лєна покладала останні свої надії»).
Подвійна оптика художнього бачення Т. Малярчук пропонує просту інтерпретацію зовнішньої заплутаності подій, коли нібито випадкові обставини виносяться за дужки нормального життя і породжують небачені досі форми соціальної мімікрії. Неподолана схильність головної героїні до справедливості діє як наркотик, діє вибухово. Пізнання життєвих протиріч приходить поза дійсністю, і нерідко всупереч їй. Право вибору надано всім персонажам роману ( правда, не у всіх цей вибір адекватний розумінню справедливості), і це веде за собою зміну власної екзистенції, що при всій своїй практичній безплідності оголює хронічну недугу нашого суспільства – янусоликість. Тенденція до божевілля героїні роману сприймається як норма. Для неї це вихід/прорив до особистого Бога через пережиття власної катастрофи у руслі певної камерності чехівського психологізму. А дещо показовий комізм змальованих ситуацій є очевидним обігруванням типових кліше казковості й міфотворення, до яких помітно схильна титульна нація:
( «Лєна спалахнула.
– Але їсти собак – це ненормально!
– Для нас ненормально, я з вами згодна. А в Китаї
навпаки – звичайна річ...
– То нехай своїх псів і їдять! А українським нехай
дадуть спокій!»).
Творчість завжди надлишкова, вона зневажає закони раціо. За Т. Малярчук, дійсність мистецьки переконлива: тональність письма індивідуальна, густа, концентрована й одночасно легка і прозора, наче лет метелика; трошки іронії (іронія – краща протиотрута проти всілякої фальші), скепсису, гіркоти, дистанція від щойно написаного, котра підкреслює самотність окремої людини у нашому суспільстві. Воістину, божевільня стає схованкою навіть для пересічної особистості. Назвати ту обставину, що Таня Малярчук на матеріалі власних спостережень дослідила якийсь там соціальний зріз епохи межичасся, видається мені банально-заштампованим висновком. Так чи інак, всі письменники нового часу цього прагнуть.
У нас усі жанри імпортовані (думка не моя, та шкода, не пам’ятаю, хто автор), тому нічого дивного нема в тій показовій тенденції, що в нашому літературному рухові запанувала епоха палп-фікшн: швидко пишеться, ще швидше читається і... без жалю викидається на умовний смітник. Нинішні реалії неспокійного й непередбачуваного мистецького сьогодення призводять до того, що «балом править» успіх комерційний, не художній. І майже як вирок сприймається афоризм Роксани Харчук: «Письменників стає дедалі більше, а літератури дедалі менше». Сподіваюся, що raison d’etre першої половини цього визначення щодо творчості Тані Малярчук умотивовано.
Найдивовижніше в чудесах те, що вони справді трапляються. Існують люди, які про це знають. Зазвичай, це письменники. Застерігаю, що зміна поколінь тут ні до чого. Саме знання азів психології та вміння художньо їх втілити, наявність власного стилю, самообмеження заради творчого результату, відмова від самозамилування (додам, що переважання того чи іншого робить літературу для мене нецікавою) дозволяє мені назвати Таню Малярчук світлоносним явищем у літературі початку двадцять першого століття
«Мистецтво не є тупим копіюванням кримінальних архівів або картинки за вікном, це паралельна реальність» (О. Соловей). Коли життя пересічної людини, як правило, малоподієве, втрачає сенс, то конфлікт між реальністю й відчуттям справедливості неминучий. Проте героїня «Біографії...» Лєна успішно розв’язує його через вихід на інший рівень візуальності. На шляху в незвідане вона знаходить таку собі саморегулюючу форму заміни/обміну, коли повітряна яма зовнішнього існування заповнюється фантазіями зі світу підсвідомих імпульсів, котрі, в свою чергу, пов’язані з космосом, і побачити їх можна тільки внутрішнім зором уяви. Завдяки прийому паралельності реалій/ірреалій, художня фіксація цих збігів і перехрещень не здається чимось дивовижним, швидше, навпаки, закономірним. Магнітне поле інтриги становить напруга способу життя у двох вимірах. Слово і діло розділяє провалля між рутиною прози повсякденності та ілюзіями, котрі займають місце реальності, ущемленої мерзенністю світу («У Лєни ніколи нічого не було, але вона мала тверезий розум. Тверезий і ясний. Можливо, трохи цинічний, але цинізм – це форма захисту в умовах надзвичайного стану. На розум Лєна покладала останні свої надії»).
Подвійна оптика художнього бачення Т. Малярчук пропонує просту інтерпретацію зовнішньої заплутаності подій, коли нібито випадкові обставини виносяться за дужки нормального життя і породжують небачені досі форми соціальної мімікрії. Неподолана схильність головної героїні до справедливості діє як наркотик, діє вибухово. Пізнання життєвих протиріч приходить поза дійсністю, і нерідко всупереч їй. Право вибору надано всім персонажам роману ( правда, не у всіх цей вибір адекватний розумінню справедливості), і це веде за собою зміну власної екзистенції, що при всій своїй практичній безплідності оголює хронічну недугу нашого суспільства – янусоликість. Тенденція до божевілля героїні роману сприймається як норма. Для неї це вихід/прорив до особистого Бога через пережиття власної катастрофи у руслі певної камерності чехівського психологізму. А дещо показовий комізм змальованих ситуацій є очевидним обігруванням типових кліше казковості й міфотворення, до яких помітно схильна титульна нація:
( «Лєна спалахнула.
– Але їсти собак – це ненормально!
– Для нас ненормально, я з вами згодна. А в Китаї
навпаки – звичайна річ...
– То нехай своїх псів і їдять! А українським нехай
дадуть спокій!»).
Творчість завжди надлишкова, вона зневажає закони раціо. За Т. Малярчук, дійсність мистецьки переконлива: тональність письма індивідуальна, густа, концентрована й одночасно легка і прозора, наче лет метелика; трошки іронії (іронія – краща протиотрута проти всілякої фальші), скепсису, гіркоти, дистанція від щойно написаного, котра підкреслює самотність окремої людини у нашому суспільстві. Воістину, божевільня стає схованкою навіть для пересічної особистості. Назвати ту обставину, що Таня Малярчук на матеріалі власних спостережень дослідила якийсь там соціальний зріз епохи межичасся, видається мені банально-заштампованим висновком. Так чи інак, всі письменники нового часу цього прагнуть.
У нас усі жанри імпортовані (думка не моя, та шкода, не пам’ятаю, хто автор), тому нічого дивного нема в тій показовій тенденції, що в нашому літературному рухові запанувала епоха палп-фікшн: швидко пишеться, ще швидше читається і... без жалю викидається на умовний смітник. Нинішні реалії неспокійного й непередбачуваного мистецького сьогодення призводять до того, що «балом править» успіх комерційний, не художній. І майже як вирок сприймається афоризм Роксани Харчук: «Письменників стає дедалі більше, а літератури дедалі менше». Сподіваюся, що raison d’etre першої половини цього визначення щодо творчості Тані Малярчук умотивовано.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію