Скільки й знаю Івана Низового (по віршах, заочно й по розмовах, відколи ми подружилися), він ніколи не був надто прихильний до влади, не співав «осанни» окремим партійним і державним зверхникам, хоча до певного часу вірив у комуністичну справедливість (теоретично) і в «месіянство» Леніна (скоріше, серцем, а не розумом). Цілковите прозріння прийшло до нього наприкінці вісімдесятих, і він викинув портрет вождя з балкону третього поверху: геть, маро, з душі! І приєднався до просвітян, до Руху, брав активну участь у боротьбі за відновлення правди і справедливості: публікував у періодиці полум'яні статті на захист рідної мови, домагався перейменування «совєтських» міст і вулиць на новий лад, встановлення пам'ятника Т.Г. Шевченку в Луганську, «декомунізації» обласного письменницького осередку, який очолив у травні 1992 року й вів через усілякі штучні та природні труднощі аж до лютого 1998 року... У газетних і журнальних публікаціях, у численних поетичних збірках, спонсорованих патріотично налаштованими людьми, Іван Низовий розвінчував комуністичні міфи та радянсько-інтернаціоналістичні легенди, закликав співвітчизників до творення справді незалежної національної держави – України. Поет одним із перших усвідомив, що плодами справжніх романтиків свободи скористалися «спадкоємці комуно-шовіністів», захопивши владу й віднявши у народу право на державотворення. Усвідомив – і став у несхитну опозицію до них. І не тільки у своїй творчості... У 2000 році безпартійний у всі часи поет стає членом УНП «Собор», яка пізніше об'єдналась з УРП, обирається заступником голови обласної організації і займається питаннями культури та духовності. Тісне спілкування з видатними діячами партії Левком Лук'яненком, Костянтином Ситником, Володимиром Шовкошитним, Віктором Шишкіним, Любов'ю Стасів дало заряд активності немолодому вже й хворому поетові-патріоту, подвоїло його сили, примножило можливості... Він часто виступає в різних аудиторіях, проводить своєрідні уроки патріотизму й громадянської мужності. Разом із депутатами Верховної Ради, представниками опозиційних партій та організацій виїздить у райони області, де зустрічається з різними людьми. Це дає йому нові теми для творення так званої «антилірики». А ще Іван Низовий проводить активну просвітницьку роботу як в обласному центрі, так і в глибинці, пропагуючи творчість видатних українських письменників Бориса Грінченка, Олександра Олеся, Ліни Костенко, Василя Стуса... Лише за 2003-й рік він неодноразово побував у Новоайдарському, Старобільському, Сватівському, Слов'яносербському районах, й містах Красний Луч, Краснодон, Сєверодонецьк, здійснив просвітницьку подорож до Харкова, Сум, рідних йому Білопілля та села Марківки, що у верхів'ї Сули... Слід іще сказати, що поет крім своїх авторських видань, подарував сотні й сотні книг зі своєї особистої бібліотеки читачам Сватівщини й Білопільщини (Сумська область).
Поет і сьогодні плідно працює в ім'я незалежної Україна. Дай, Боже, йому доброго здоров'я!


Анатолій Назаренко

2003