Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.05
15:16
І
І живу, й виживаю окремо
від юрби, що заковтує сир
мишоловки. Лякає дилема –
чи герой, чи фальшивий кумир,
чи дрімуче, чи дуже зелене
Україну веде у ясир?
І стає, навіть дуже, помітно,
І живу, й виживаю окремо
від юрби, що заковтує сир
мишоловки. Лякає дилема –
чи герой, чи фальшивий кумир,
чи дрімуче, чи дуже зелене
Україну веде у ясир?
І стає, навіть дуже, помітно,
2026.03.05
11:31
Весна. Нарешті. Цього року тебе чекала особливо.
Хоча зима, морозна й сніжна, була вражаюче красива.
Ходила в білому й шапками поснулі віти прикрашала.
І дихала на перехожих сліпучо-мерехливим жаром.
Але тепла не вистачало. А без тепла краси замало.
Хоча зима, морозна й сніжна, була вражаюче красива.
Ходила в білому й шапками поснулі віти прикрашала.
І дихала на перехожих сліпучо-мерехливим жаром.
Але тепла не вистачало. А без тепла краси замало.
2026.03.05
11:30
Скарай мене, Поезіє, дорогою.
Я стільки не добрав на ній думок.
Дорогою і людською тривогою,
Карай! Карай, щоб голос мій не мовк.
2
Отак би йшов і йшов
До скону підошов,
Я стільки не добрав на ній думок.
Дорогою і людською тривогою,
Карай! Карай, щоб голос мій не мовк.
2
Отак би йшов і йшов
До скону підошов,
2026.03.05
11:24
Закутий дощами в оселі тісній,
Не можеш ти вийти нікуди навколо,
Немовби закутий в темниці німій.
Стоїть чатовим незворушливий Молох.
Закутий дощами в кайданах тяжких,
Не можеш ти рушити птахом на волю.
Закутий дощами в тенетах сумних,
Не можеш ти вийти нікуди навколо,
Немовби закутий в темниці німій.
Стоїть чатовим незворушливий Молох.
Закутий дощами в кайданах тяжких,
Не можеш ти рушити птахом на волю.
Закутий дощами в тенетах сумних,
2026.03.05
10:09
Вже кілька сот в душі поранень
І безліч стомлених думок.
Чи хтось, чи щось до себе манить.
Не відгадати, не пророк…
І біль розмножився у болі…
Дійшло, і раптом зрозумів,
Що поруч шастає недоля,
І безліч стомлених думок.
Чи хтось, чи щось до себе манить.
Не відгадати, не пророк…
І біль розмножився у болі…
Дійшло, і раптом зрозумів,
Що поруч шастає недоля,
2026.03.05
07:00
Уплелась неминучість у долі
Непокірним і вільним "люблю"!
Я ту ніжність, що зріла поволі
Безкінечно з тобою ділю.
І, вростаючи словом навічно
У твій Всесвіт у кожному дні,
Відчуваю мотиви зустрічні
Непокірним і вільним "люблю"!
Я ту ніжність, що зріла поволі
Безкінечно з тобою ділю.
І, вростаючи словом навічно
У твій Всесвіт у кожному дні,
Відчуваю мотиви зустрічні
2026.03.04
19:34
Хто збирав металобрухт
і макулатуру
у того кремезний дух,
здатен зрушить фуру.
Комсомольці, піонери
в наші сімдесяті,
ніби справжні мародери
і макулатуру
у того кремезний дух,
здатен зрушить фуру.
Комсомольці, піонери
в наші сімдесяті,
ніби справжні мародери
2026.03.04
17:03
В небе на Дерибасовской
белая чайка кружит.
Эта весна начинается
от ланжероновских плит.
Солнце искрит в отражениях
серых досужливых луж.
Март начинает движение
белая чайка кружит.
Эта весна начинается
от ланжероновских плит.
Солнце искрит в отражениях
серых досужливых луж.
Март начинает движение
2026.03.04
16:41
І
На Україну зазіхає світ
і майже вся орда її вважає
своєю територією від
правобережжя Дону до Дунаю.
ІІ
Ми сіяли історію одні,
На Україну зазіхає світ
і майже вся орда її вважає
своєю територією від
правобережжя Дону до Дунаю.
ІІ
Ми сіяли історію одні,
2026.03.04
11:29
Ти – вінець сотворіння
Ти – вінець сотворіння
Але уже нікуди йти
Онде стабільність, якої ви прагнули
У єдиний гарантований спосіб
Серед артефактів лишених від нас
Ти – вінець сотворіння
Але уже нікуди йти
Онде стабільність, якої ви прагнули
У єдиний гарантований спосіб
Серед артефактів лишених від нас
2026.03.04
10:39
Російські окупанти офіційно стверджують, що б'ють лише по військових об'єктах…
Унаслідок чергової нічної масованої атаки на Київ загинула 12-річна Олександра Поліщук, учениця 7-Б класу.
Знов військові об'єкти — діти!
Витягують з-під завалу
юну зо
Унаслідок чергової нічної масованої атаки на Київ загинула 12-річна Олександра Поліщук, учениця 7-Б класу.
Знов військові об'єкти — діти!
Витягують з-під завалу
юну зо
2026.03.04
10:15
Засуваю ворота від лих і нещасть,
Та даремна ця спроба нічого не варта.
Зачиняюсь від хаосу, лютих ненасть.
Догорає у серці невтілена ватра.
Засуваю ворота від битв і нашесть,
Від знущань, катувань, безнадії та мору.
Від епохи збираю небачен
Та даремна ця спроба нічого не варта.
Зачиняюсь від хаосу, лютих ненасть.
Догорає у серці невтілена ватра.
Засуваю ворота від битв і нашесть,
Від знущань, катувань, безнадії та мору.
Від епохи збираю небачен
2026.03.04
06:06
Зітхання матері й відбитки
Її повік невтомних ніг,
Чутно донині й добре видко
В дворі, на полі, вздовж доріг.
Їх не убило всяке горе
І болі знищить не змогли, -
Вони, мов плетиво узорів
Діянь і прагнень на землі.
Її повік невтомних ніг,
Чутно донині й добре видко
В дворі, на полі, вздовж доріг.
Їх не убило всяке горе
І болі знищить не змогли, -
Вони, мов плетиво узорів
Діянь і прагнень на землі.
2026.03.04
01:18
Весно! Мила чарівнице!
З льоду робиш ти водицю,
З неба синього казково
Ллється дощик іграшковий!
Весно! Радісна панянко!
Розфарбовуєш альтанку
В ніжні кольори зелені
З льоду робиш ти водицю,
З неба синього казково
Ллється дощик іграшковий!
Весно! Радісна панянко!
Розфарбовуєш альтанку
В ніжні кольори зелені
2026.03.03
22:23
І
Сьогодні що не авгур, то поет.
І як не засміятися на кутні,
вичитуючи опуси майбутні,
де що не автор, то авторитет,
і що не геній, то анахорет
окремої і запашної кухні.
Сьогодні що не авгур, то поет.
І як не засміятися на кутні,
вичитуючи опуси майбутні,
де що не автор, то авторитет,
і що не геній, то анахорет
окремої і запашної кухні.
2026.03.03
18:57
В-есна і жінка, звісно, неподільні.
Е-(Є) в кожній усмішка від Лади.
С-іяє сонце, дихається вільно.
Н-ароджують життя, рулади.
А як в романтику цілком пірнають!
І тануть всі сніги навколо.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Е-(Є) в кожній усмішка від Лади.
С-іяє сонце, дихається вільно.
Н-ароджують життя, рулади.
А як в романтику цілком пірнають!
І тануть всі сніги навколо.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.26
2026.02.25
2026.02.24
2026.02.14
2026.02.11
2026.02.05
2026.02.03
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олена Балера (1974) /
Вірші
Гімн інтелектуальній красі (переклад з Персі Біші Шеллі)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Гімн інтелектуальній красі (переклад з Персі Біші Шеллі)
Примарна тінь невидимої Cили,
Яка незримо поміж нас пливе,
Легким крилом торкає все живе,
Як літній вітер між квіток носила,
Промінням місячним, що освітило
Гірські потоки блиском нетривким,
Лишається вона в серцях людських;
Як вечір в розмаїтих барвах весь,
Як хмари, що охоплюють зірки,
Як музика з перебігом стрімким,
Осяює вона душі криниці,
Іще дорожча нам у таємниці.
О, Духу красоти, святий і пишний,
Ти осяваєш тіло і думки
Відтінками, немов ясні струмки,
Лише прийшов, зникаєш скороспішно
І весь наш світ лишаєш неутішним.
Чому яскраве сонце не навік
Плете веселки над стрічками рік
І квіти всі втрачають пелюстки?
Чому страхи і мрії, смерть, життя
Зникають назавжди, без вороття
І для людей завжди межа видніє
Добра і зла, зневіри і надії?
Та голос із піднесеного світу,
Безмовний до поета, пригаса.
Всі назви – Демон, Привид, Небеса –
Лише слова, які не зрозуміти, –
Крихкими мареннями без одвіту
Не зможуть відвернути те, що є, –
Що сумнів і мінливість нам дає.
Твій промінь, мов тумани, зависа,
Як музика, що принесли вітри,
Як місячне світіння, що згори
Дарує істину й благовоління
В житті тривожному, як сновидіння.
Любов, Надія і Самоповага
Прийдуть і, ніби хмари, відпливуть.
Страшну долає й неймовірну путь
Людина, що безсмертя знає спрагу
Та має в серці силу і відвагу.
Ти провіщаєш сяйво знов і знов
В очах, коли з’являється любов.
Ти живиш роздумів таємну суть,
Як темрява вогню поклала край.
Як прийдеш тінню, нас не покидай,
Коли життя людини страхом чорним
Безрадісність реальності огорне.
Іще хлопчиною я знов і знову
Поміж печер, западин та руїн,
В густих лісах блукаючи один,
Осяяний зірками, до розмови
Із духами померлих був готовий,
Та не побачив їх, не чув їх глас.
Коли ж я мріяв у солодкий час,
Як вітер залицявся до рослин,
Навколо прокидалось все живе
І тьохкали птахи про щось нове,
В ту мить на мене тінь твоя упала –
В екстазі все мое єство кричало!
І я тобі поклявся присвятити
Усе життя – обітницю прийми!
Із калатанням серця і слізьми
Я й досі кличу духів знаменитих,
І кожну мить я ними оповитий:
В часи серйозних і сумлінних дум
І як кохання відганяє сум.
Та серце радісно не защемить,
Є невідступна думка в голові –
Щоб вільним був од тьми і рабства світ.
Красо велична, ти даруєш свято,
Яке слова безсилі передати.
Та ось в гармонії згасання цвіту
Іде врочистий і безхмарний день.
Осінній блиск у небесах ніде
Не був побаченим посеред літа,
Таку красу не кожний би помітив.
Твоя природа – істина сама,
Яку в юнацькі роки я приймав.
Спокійна зрілість в інший бік веде:
Щоб відпочити, стомлена душа
В себе красу вміщати поспіша.
Хто зрів тебе, о, справедливий Духу,
Себе і людство научився слухать.
Яка незримо поміж нас пливе,
Легким крилом торкає все живе,
Як літній вітер між квіток носила,
Промінням місячним, що освітило
Гірські потоки блиском нетривким,
Лишається вона в серцях людських;
Як вечір в розмаїтих барвах весь,
Як хмари, що охоплюють зірки,
Як музика з перебігом стрімким,
Осяює вона душі криниці,
Іще дорожча нам у таємниці.
О, Духу красоти, святий і пишний,
Ти осяваєш тіло і думки
Відтінками, немов ясні струмки,
Лише прийшов, зникаєш скороспішно
І весь наш світ лишаєш неутішним.
Чому яскраве сонце не навік
Плете веселки над стрічками рік
І квіти всі втрачають пелюстки?
Чому страхи і мрії, смерть, життя
Зникають назавжди, без вороття
І для людей завжди межа видніє
Добра і зла, зневіри і надії?
Та голос із піднесеного світу,
Безмовний до поета, пригаса.
Всі назви – Демон, Привид, Небеса –
Лише слова, які не зрозуміти, –
Крихкими мареннями без одвіту
Не зможуть відвернути те, що є, –
Що сумнів і мінливість нам дає.
Твій промінь, мов тумани, зависа,
Як музика, що принесли вітри,
Як місячне світіння, що згори
Дарує істину й благовоління
В житті тривожному, як сновидіння.
Любов, Надія і Самоповага
Прийдуть і, ніби хмари, відпливуть.
Страшну долає й неймовірну путь
Людина, що безсмертя знає спрагу
Та має в серці силу і відвагу.
Ти провіщаєш сяйво знов і знов
В очах, коли з’являється любов.
Ти живиш роздумів таємну суть,
Як темрява вогню поклала край.
Як прийдеш тінню, нас не покидай,
Коли життя людини страхом чорним
Безрадісність реальності огорне.
Іще хлопчиною я знов і знову
Поміж печер, западин та руїн,
В густих лісах блукаючи один,
Осяяний зірками, до розмови
Із духами померлих був готовий,
Та не побачив їх, не чув їх глас.
Коли ж я мріяв у солодкий час,
Як вітер залицявся до рослин,
Навколо прокидалось все живе
І тьохкали птахи про щось нове,
В ту мить на мене тінь твоя упала –
В екстазі все мое єство кричало!
І я тобі поклявся присвятити
Усе життя – обітницю прийми!
Із калатанням серця і слізьми
Я й досі кличу духів знаменитих,
І кожну мить я ними оповитий:
В часи серйозних і сумлінних дум
І як кохання відганяє сум.
Та серце радісно не защемить,
Є невідступна думка в голові –
Щоб вільним був од тьми і рабства світ.
Красо велична, ти даруєш свято,
Яке слова безсилі передати.
Та ось в гармонії згасання цвіту
Іде врочистий і безхмарний день.
Осінній блиск у небесах ніде
Не був побаченим посеред літа,
Таку красу не кожний би помітив.
Твоя природа – істина сама,
Яку в юнацькі роки я приймав.
Спокійна зрілість в інший бік веде:
Щоб відпочити, стомлена душа
В себе красу вміщати поспіша.
Хто зрів тебе, о, справедливий Духу,
Себе і людство научився слухать.
Опубліковано на сайті alarum - http://alarum.16mb.com/2012/06/z-anglijs-koyi-poeziyi/
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
