ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

В Горова Леся
2025.12.04 21:40
Вишні кудлаті - клубки єгози,
Мокрі, сумні та знімілі.
Бути веселою і не проси,
Я прикидатись не вмію.

Не обминеш ні голок ні шипів.
З того самій мені важко.
Завтра у дяку, що перетерпів

Євген Федчук
2025.12.04 19:59
Обступили парубки дідуся старого
Та й питатися взялись всі гуртом у нього:
- Кажуть, діду, що колись ви козакували,
В чужих землях і краях частенько бували.
Чи то правда, чи то ні? Може, люди брешуть
Та даремно лиш про вас язиками чешуть?
- Ні, брех

Іван Потьомкін
2025.12.04 17:58
Ти поспішаєш...
Ну, скажи на милість,
Куди летиш, що гнуться закаблуки?
Забула праску вимкнуть?
Вередували діти?
По пиятиці чоловік ні кує-ні меле?..
...Просто мусиш поспішать...
Бо ти - Жінка...

Сергій Губерначук
2025.12.04 13:42
Тільки через певний час
ти даси мені свою руку.
Але це знову будуть сновидіння.
Це знову буде дзвоник,
до якого я не добіжу,
бо я писатиму ці вірші,
які набагато важливіші,
ніж те, що я… тебе люблю.

Борис Костиря
2025.12.04 13:12
В неволі я відшукую свободу,
А у свободі - пута кам'яні.
Отримуєш найвищу нагороду -
Із ноосфери квіти неземні.

У рабстві ти відшукуєш бунтарство,
А в бунті - підступ, зраду і удар,
У ницості - величність, в черні - панство,

Ольга Олеандра
2025.12.04 10:51
Привіт, зима! Я знову входжу в тебе.
Ти зустрічаєш, відкриваючись мені
безкраїм полотном живого неба,
в якім горять немеркнучі вогні,
в якім ростуть дива і дивовижі,
з якого сипле ласка і дари.
в якім живе тепло глибоких зближень,
де тануть нашаров

С М
2025.12.04 06:06
Щось ухопив на око, гадав, що збагнув
Але залишив усе це позаду
Якби я знав тоді, що знаю зараз
Гадаєш, я сліпим зостався би?
Перемовлюся із колодязем бажань
Про своє останнє бажання ще
Якщо ідеш за мною, ділися надбаннями
Бо настала ніч, я в ній г

Кока Черкаський
2025.12.04 05:01
Вкрути ж мені, вкрути,
Бо все перегоріло,
Врятуй від темноти,
Щоб в грудях зажевріло,

Завібрували щоб
Енергії вібрацій,
Щоб як нова копійка

Мар'ян Кіхно
2025.12.04 03:24
Як уже десь тут було сказано, на все свій час і своє врем'я. Час розставляти ноги і врем'я стискати коліна, час подавати заяву в ЗАГС і врем'я на позов до суду, час одягати джинси і врем'я знімати труси, час висякатися і врем'я витирати рукавом носа

Володимир Бойко
2025.12.04 00:46
Найпевніший спосіб здолати українців – поділити їх і розсварити. Хто зазирнув у душу політика – тому дідько вже не страшний. На зміну турецьким башибузукам прийшли російські рашибузуки. Краще ламати стереотипи, аніж ламати себе. Дзеркало душі

Тетяна Левицька
2025.12.04 00:28
Я скоріш всього сова,
що боїться світла
і улесливі слова,
що яскраво світять.
Не розказую про те,
як яси жадаю —
вранці сонце золоте
запиваю чаєм.

Світлана Пирогова
2025.12.03 22:58
М-алий Фонтан - для серця люба батьківщина.
А-вжеж, найкращеє в житті село.
Л-юблю красу його і неньку Україну.
И-верень - грудочку землі і тло.
Й-оржисті трави, щедрий ліс, гаї, дорогу.

Ф-онтанські зваби - поле і ставок.
О-бійстя і садки. Летить

Артур Курдіновський
2025.12.03 21:51
НЕ ТРЕБА "ПОТІМ" (діалог у співавторстві з Лілія Ніколаєнко)

***

Прощай сьогодні. “Потім” вже не треба.
Я скнію в римах, ніби в ланцюгах.
Від тебе в них тікаю, та нудьга
Згорілими рядками вкрила небо.

Микола Дудар
2025.12.03 21:39
Куди і з ким — не коментую.
Лишила осінь повноважень.
Це наче в ліс послати тую
Від алілуї персонажем…

Коли кого — вже не цікавить.
Лишила ніч передумови.
Це наче вдих бензин заправить

Борис Костиря
2025.12.03 18:52
Зима ударила у бруд
Лицем в безсилості нещасній.
І бруд заполоняє брук,
Мов Брут з ножем несвоєчасним.

Зима пірнула у абсурд
І стала стала осінню неждано.
І Божий замисел заглух

Тетяна Левицька
2025.12.03 15:31
Якби лише земля мала
тримала на цім світі,
то я б під хатою росла,
Черемхою у цвіті.
Пахтіла б медом навесні,
і раювала літом,
а восени удалині
блищала фіанітом.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Павло Інкаєв
2025.11.29

Артем Ігнатійчук
2025.11.26

Галина Максимів
2025.11.23

Марко Нестерчук Нестор
2025.11.07

Гриць Янківська
2025.10.29

Роман Чорношлях
2025.10.27

Лев Маркіян
2025.10.20






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олена Балера (1974) / Вірші

 Гімн інтелектуальній красі (переклад з Персі Біші Шеллі)
Примарна тінь невидимої Cили,
Яка незримо поміж нас пливе,
Легким крилом торкає все живе,
Як літній вітер між квіток носила,
Промінням місячним, що освітило
Гірські потоки блиском нетривким,
Лишається вона в серцях людських;
Як вечір в розмаїтих барвах весь,
Як хмари, що охоплюють зірки,
Як музика з перебігом стрімким,
Осяює вона душі криниці,
Іще дорожча нам у таємниці.

О, Духу красоти, святий і пишний,
Ти осяваєш тіло і думки
Відтінками, немов ясні струмки,
Лише прийшов, зникаєш скороспішно
І весь наш світ лишаєш неутішним.
Чому яскраве сонце не навік
Плете веселки над стрічками рік
І квіти всі втрачають пелюстки?
Чому страхи і мрії, смерть, життя
Зникають назавжди, без вороття
І для людей завжди межа видніє
Добра і зла, зневіри і надії?

Та голос із піднесеного світу,
Безмовний до поета, пригаса.
Всі назви – Демон, Привид, Небеса –
Лише слова, які не зрозуміти, –
Крихкими мареннями без одвіту
Не зможуть відвернути те, що є, –
Що сумнів і мінливість нам дає.
Твій промінь, мов тумани, зависа,
Як музика, що принесли вітри,
Як місячне світіння, що згори
Дарує істину й благовоління
В житті тривожному, як сновидіння.

Любов, Надія і Самоповага
Прийдуть і, ніби хмари, відпливуть.
Страшну долає й неймовірну путь
Людина, що безсмертя знає спрагу
Та має в серці силу і відвагу.
Ти провіщаєш сяйво знов і знов
В очах, коли з’являється любов.
Ти живиш роздумів таємну суть,
Як темрява вогню поклала край.
Як прийдеш тінню, нас не покидай,
Коли життя людини страхом чорним
Безрадісність реальності огорне.

Іще хлопчиною я знов і знову
Поміж печер, западин та руїн,
В густих лісах блукаючи один,
Осяяний зірками, до розмови
Із духами померлих був готовий,
Та не побачив їх, не чув їх глас.
Коли ж я мріяв у солодкий час,
Як вітер залицявся до рослин,
Навколо прокидалось все живе
І тьохкали птахи про щось нове,
В ту мить на мене тінь твоя упала –
В екстазі все мое єство кричало!

І я тобі поклявся присвятити
Усе життя – обітницю прийми!
Із калатанням серця і слізьми
Я й досі кличу духів знаменитих,
І кожну мить я ними оповитий:
В часи серйозних і сумлінних дум
І як кохання відганяє сум.
Та серце радісно не защемить,
Є невідступна думка в голові –
Щоб вільним був од тьми і рабства світ.
Красо велична, ти даруєш свято,
Яке слова безсилі передати.

Та ось в гармонії згасання цвіту
Іде врочистий і безхмарний день.
Осінній блиск у небесах ніде
Не був побаченим посеред літа,
Таку красу не кожний би помітив.
Твоя природа – істина сама,
Яку в юнацькі роки я приймав.
Спокійна зрілість в інший бік веде:
Щоб відпочити, стомлена душа
В себе красу вміщати поспіша.
Хто зрів тебе, о, справедливий Духу,
Себе і людство научився слухать.




Опубліковано на сайті alarum - http://alarum.16mb.com/2012/06/z-anglijs-koyi-poeziyi/


Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2012-12-21 17:35:53
Переглядів сторінки твору 2367
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.000 / 5.68)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.059 / 5.84)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.735
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ПЕРЕКЛАДИ
Автор востаннє на сайті 2025.09.25 17:32
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олена Балера (М.К./М.К.) [ 2013-03-31 18:11:30 ]
Percy Bysshe Shelley

Hymn to Intellectual Beauty

The awful shadow of some unseen Power
Floats through unseen among us, – visiting
This various world with as inconstant wing
As summer winds that creep from flower to flower, –
Like moonbeams that behind some piny mountain shower,
It visits with inconstant glance
Each human heart and countenance;
Like hues and harmonies of evening, –
Like clouds in starlight widely spread, –
Like memory of music fled, –
Like aught that for its grace may be
Dear, and yet dearer for its mystery.

Spirit of Beauty, that dost consecrate
With thine own hues all thou dost shine upon
Of human thought or form, – where art thou gone?
Why dost thou pass away and leave our state,
This dim vast vale of tears, vacant and desolate?
Ask why the sunlight not for ever
Weaves rainbows o'er yon mountain-river,
Why aught should fail and fade that once is shown,
Why fear and dream and death and birth
Cast on the daylight of this earth
Such gloom, – why man has such a scope
For love and hate, despondency and hope?

No voice from some sublimer world hath ever
To sage or poet these responses given –
Therefore the names of Demon, Ghost, and Heaven,
Remain the records of their vain endeavour,
Frail spells – whose uttered charm might not avail to sever,
From all we hear and all we see,
Doubt, chance, and mutability.
Thy light alone – like mist oe'er the mountains driven,
Or music by the night-wind sent
Through strings of some still instrument,
Or moonlight on a midnight stream,
Gives grace and truth to life's unquiet dream.

Love, Hope, and Self-esteem, like clouds depart
And come, for some uncertain moments lent.
Man were immortal, and omnipotent,
Didst thou, unknown and awful as thou art,
Keep with thy glorious train firm state within his heart.
Thou messgenger of sympathies,
That wax and wane in lovers' eyes –
Thou – that to human thought art nourishment,
Like darkness to a dying flame!
Depart not as thy shadow came,
Depart not – lest the grave should be,
Like life and fear, a dark reality.

While yet a boy I sought for ghosts, and sped
Through many a listening chamber, cave and ruin,
And starlight wood, with fearful steps pursuing
Hopes of high talk with the departed dead.
I called on poisonous names with which our youth is fed;
I was not heard – I saw them not –
When musing deeply on the lot
Of life, at that sweet time when winds are wooing
All vital things that wake to bring
News of birds and blossoming, –
Sudden, thy shadow fell on me;
I shrieked, and clasped my hands in ecstasy!

I vowed that I would dedicate my powers
To thee and thine – have I not kept the vow?
With beating heart and streaming eyes, even now
I call the phantoms of a thousand hours
Each from his voiceless grave: they have in visioned bowers
Of studious zeal or love's delight
Outwatched with me the envious night –
They know that never joy illumed my brow
Unlinked with hope that thou wouldst free
This world from its dark slavery,
That thou – O awful Loveliness,
Wouldst give whate'er these words cannot express.

The day becomes more solemn and serene
When noon is past – there is a harmony
In autumn, and a lustre in its sky,
Which through the summer is not heard or seen,
As if it could not be, as if it had not been!
Thus let thy power, which like the truth
Of nature on my passive youth
Descended, to my onward life supply
Its calm – to one who worships thee,
And every form containing thee,
Whom, Spirit fair, thy spells did bind
To fear himself, and love all human kind.