Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.22
01:23
Йшов Час – невблаганний як сама Галактика (а може ще більш невблаганніший). Асистент Морока Анатолій продовжував працювати на кафедрі фітопатології – у його свідомості ця кафедра була єдиним можливим світом буття. Думки в нього роїлися навколо жуків-скрип
2026.03.21
22:05
І
Вертаюся в часи нічні
у нереальні сни,
коли були щасливі дні
і не було війни,
аби забутися на час
або відволіктись
від потойбічного колись
Вертаюся в часи нічні
у нереальні сни,
коли були щасливі дні
і не було війни,
аби забутися на час
або відволіктись
від потойбічного колись
2026.03.21
16:58
Підтримуючи аналітичну практику "пиріжкарень", напишу про "сирітський" вірш на своїй сторінці. На ній і забезпечу свій допис відповідними гіперпосиланнями, технологія створення яких відома нашим штатним співробітникам.
Природно, що видалити її зможу
2026.03.21
13:12
Продираюсь крізь сон, мов крізь ліс несходимий і вічний,
Крізь шторми, і буран, і прозрінь запізніле вино.
Між дерев прокидаються зрілості вигаслі свічі,
Як біблійні волхви, як зупинене давнє кіно.
Продираюсь крізь ліс із його чагарями й кущами
Крізь шторми, і буран, і прозрінь запізніле вино.
Між дерев прокидаються зрілості вигаслі свічі,
Як біблійні волхви, як зупинене давнє кіно.
Продираюсь крізь ліс із його чагарями й кущами
2026.03.21
09:24
Загасли зірки за холодним вікном,
Зажевріла обрію смужка рум'яна.
Будильник ось-ось – і озвучить підйом,
Сьогоднішній день зачинається зрана.
Панує пронизливий ранішній бриз,
Упорали небо пошарпані хмари.
Святкує сімейство моє Науриз,
Зажевріла обрію смужка рум'яна.
Будильник ось-ось – і озвучить підйом,
Сьогоднішній день зачинається зрана.
Панує пронизливий ранішній бриз,
Упорали небо пошарпані хмари.
Святкує сімейство моє Науриз,
2026.03.21
08:31
Про щастя: арії, пісні,
тремкі балади,
та вітер виє у мені
гучним торнадо.
Йду по стерні до забуття
дороговказом.
Навіщо вірні почуття,
коли не разом?
тремкі балади,
та вітер виє у мені
гучним торнадо.
Йду по стерні до забуття
дороговказом.
Навіщо вірні почуття,
коли не разом?
2026.03.21
07:06
Співучими струмочками
Тече поміж горбочками
До пінистої річечки вода, -
Під сонцем і під зорями
Наспівує прискорено,
Щоб у путі не мучила нуда.
Про весняне піднесення
Співає гучно й весело
Тече поміж горбочками
До пінистої річечки вода, -
Під сонцем і під зорями
Наспівує прискорено,
Щоб у путі не мучила нуда.
Про весняне піднесення
Співає гучно й весело
2026.03.20
21:02
Вечір палко вдивляється в очі весні,
до зими обернувши затінену спину.
Зорі сяють в його пелехатій чуприні,
як далекі й досяжні вітальні вогні.
Вони звуть її, – Весно, і вказують шлях
крізь пошерхлі брудними торос
до зими обернувши затінену спину.
Зорі сяють в його пелехатій чуприні,
як далекі й досяжні вітальні вогні.
Вони звуть її, – Весно, і вказують шлях
крізь пошерхлі брудними торос
2026.03.20
19:41
Михайло Голодний (1903-1949)
В степу під Херсоном
попасище коням,
в степу під Херсоном курган.
Лежить під курганом,
повитим туманом,
матрос Железняк, партизан.
В степу під Херсоном
попасище коням,
в степу під Херсоном курган.
Лежить під курганом,
повитим туманом,
матрос Железняк, партизан.
2026.03.20
18:36
Ти поспішаєш...
Ну, скажи на милість,
Куди летиш, що гнуться закаблуки?
Забула праску вимкнуть?
Вередували діти?
По пиятиці чоловік ні кує-ні меле?..
...Просто мусиш поспішать...
Бо ти - Жінка...
Ну, скажи на милість,
Куди летиш, що гнуться закаблуки?
Забула праску вимкнуть?
Вередували діти?
По пиятиці чоловік ні кує-ні меле?..
...Просто мусиш поспішать...
Бо ти - Жінка...
2026.03.20
16:16
Земле предків, Правіри, ти свята є по праву.
Як витримуєш, рідна, цю злочинну державу,
Цей цинічний, жорстокий механізм геноциду,
Цей ерзац-суверенний анахтемський гармидер?
Хмарочоси, котеджі, полігони військові -
Нема доброг
Як витримуєш, рідна, цю злочинну державу,
Цей цинічний, жорстокий механізм геноциду,
Цей ерзац-суверенний анахтемський гармидер?
Хмарочоси, котеджі, полігони військові -
Нема доброг
2026.03.20
15:21
То – двері з очком,
зле старе призволяще,
яке мертві гноми зіжруть.
То хворе на все!
Не простиме ні за що –
крадіжками суще! Хай мруть
його осоружні думки небувалі
і стогони після розлук.
зле старе призволяще,
яке мертві гноми зіжруть.
То хворе на все!
Не простиме ні за що –
крадіжками суще! Хай мруть
його осоружні думки небувалі
і стогони після розлук.
2026.03.20
11:47
Зазирни в мої сни, ти побачиш простори безкраї,
Де цвітуть анемони і родить калина густа.
Зазирни в мої сни, ніби в очі самого розмаю,
Де відкриється совість та істина зовні проста.
Зазирни в мої сни, у буремні, бурунні століття,
Де зіткнулись
Де цвітуть анемони і родить калина густа.
Зазирни в мої сни, ніби в очі самого розмаю,
Де відкриється совість та істина зовні проста.
Зазирни в мої сни, у буремні, бурунні століття,
Де зіткнулись
2026.03.20
10:16
Подвійне, а з назвою – і потрійне "кохаю і люблю" виглядає таким, ніби автор у бажанні бути почутим виконав повтор, який переданий майже сигналом бідства на той випадок, якщо раптом хтось погано ловить. Далі – "ніколи не порівняну ні з ким" – і в цьом
2026.03.20
08:23
Кохаю і люблю, моя кохано,
Ніколи не порівняну ні з ким,
Тебе одну - натхненно й полум'яно
Своїм чуттям, високим і святим.
Живу тобою, дихаю, вмираю,
Відроджуюсь, як блискавка і грім,
Крізь віддаль неокреслено безкраю,
Ніколи не порівняну ні з ким,
Тебе одну - натхненно й полум'яно
Своїм чуттям, високим і святим.
Живу тобою, дихаю, вмираю,
Відроджуюсь, як блискавка і грім,
Крізь віддаль неокреслено безкраю,
2026.03.20
07:55
Цілу зиму нею снили,
Виглядали з дня на день,
А вона лиш пахла мило
Після стужі де-не-де
На відкритих сонцю схилах
Невисоких наших круч,
Мов не мала зовсім сили
Віднайти потрібний ключ
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Виглядали з дня на день,
А вона лиш пахла мило
Після стужі де-не-де
На відкритих сонцю схилах
Невисоких наших круч,
Мов не мала зовсім сили
Віднайти потрібний ключ
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ірина ШушнякФедоришин (1981) /
Проза
На порозі Різдва
Петро поспіхом переступив поріг і швидко зачинив за собою двері старого австрійського будинку, які незадоволено проскрипіли своєю старизною.
- Припікає сьогодні морозець, припікає. Свята мають бути такі, як треба! - весело сказав молодий чоловік, хукаючи в замерзлі руки, і загубився у надрах сякого-такого приміщення.
Напередодні Різдвяних свят у видавничій спілці відчувався ажіотаж, усім було ніколи – приготування, приготування і ще раз приготування. Робота вже не робота, а так – погане маскування феєрверку емоцій.
- Пані Гафійко, а Ви вже все на кутю купили?
- На кутю і не тільки, - діловито і грайливо усміхнулася офіс-менеджер Агафія. – Та я вчора після роботи закупилась по повній програмі. Торби ледве доволокла додому. Але така щаслива. Дівчатонька, Ви не повірите: за 200 гривень купила і безподібну свинячу вирізку на шинку, і шпондерок, і на холодець... Продавець спізнювалася на маршрутку, хай здорова буде, гарно уступила!
- О, тоді по святах ми оголосимо свій вердикт про вирізку, - не приховуючи піднесеного настрою, викрикував у дверях Петро, який знову був «на старті».
- Розумнику, а ти куди вже знову зібрався? Ти з поверненням?
- Я ще на зустріч із замовниками, а потім… Прикриєте, якщо щось… На годину вже не повертатимусь, бо затори на дорогах кілометрові.
- Ти ще там трохи побалакай… І вже телефоную шефу… Біжи давай, а то замовників проґавиш, - продовжувала з удаваною серйозністю офіс-менджер.
І знову недовгу мовчанку порушила Агафія:
- А чого це в нас сьогодні так холодно? – звернулась до дизайнерок, з якими ділила робочу кімнату. - Ну, зима-зимою, але опалення для чого… Минулого місяця такі рахунки поприходили, що ще трохи і порозганяють нас. А котельня байдикує... Чи може то якась аварія… Красунечки, та ви вже чисто позамерзали, давайте вже помалу завершуйте. Чоловіки розбіглись у справах, а ми що тут від дзвінка до дзвінка сидітимемо?
Озвалася Леся, яка від самісінького ранку вела мовчазну дуель зі своїми робочими завданнями, а робота не йшла:
- Щодо мене, то ще маю віддати в друк буклети і вже можна зі спокійною совістю на вихідні. А хвостики залишати не хочеться, та й хто дозволить…
Сивочолий сторож Ярослав не мав нагальної службової потреби безперестанно вглядатися у обличчя моніторів спостереження. Відвідувачів було обмаль. Походжав собі трохи, розминаючи ноги. На одну кульгав – дошкуляла після складного перелому.
- Може чаю? Зігрієтесь! – запропонував дівчатам, в яких вже встигли почервоніти носики від холоду і дехто сидів у рукавицях.
- Як не пропонуєте нічого міцнішого для зігріву, то будемо вдячні і за чай, - хіхікали бешкетуючи працівниці видавничої спілки.
- Ну, вже точно не сьогодні, дівчатка…
І знову до роботи. Заклацали комп’ютерні мишки і клавіатури. Сьорбали дівчата гарячий чай. Часом хтось телефонував і на завершення лунало Гафійчине: «Дякуємо і Вам веселих свят!».
Сутеніло. В колективі одноголосно було вирішено – пора додому. Леся вже щось собі муркотіла під ніс і приводила до ладу робоче місце. Агафія ще раз перечитувала список своїх закупів (чи бува щось не упустила). Вовтузились і інші у стільцях. Вичікували ще поки добіжить чверть поточної години. Вранці вказівка керівництва була такою: «Якщо не буде нагальних справ, то о шістнадцятій можете йти додому. До свят вже не так багато залишилось, мабуть, усі маєте вдома справи». «Як Ви здогадались…», - безслівно парирувала робоча команда.
- О, а це хто ще до нас навідався? Якщо не помиляюся, Григорук. Так, власною персоною,- спостерігав уголос у своєму робочому куточку пан Ярослав, за замом-друкарем, який впевнено прямував від автівки до вхідних дверей.
«Кхииии-ккхи», - вкотре запротестували старі двері.
- Доброго дня! Привіз Вам роботу... Васильович ненав’язливо дав знати, що краще замовлення доставити ще до свят. А я саме їхав у вашу сторону, то й прихопив з друкарні залишок корпоративних журналів наших друзів-будівельників, щоб справа не затягнулася і ми всі, м‘ягкокажучи, не отримали на горіхи від них після свят. Там половина залишилась – дві тисячі примірників. Мої хлопці біля входу поскладали.
- А, чи не могли б … - Агафія намагалась виплутатись із халепи.
- Гафійко, люба, дуже поспішаємо, ввечері ще на поїзд, їду до мами. Після свят до вас зазирну, побалакаємо. Хай щастить, смачної куті!
- І В-а-м…
В кімнаті всі перезирнулися. Знизили плечима. Скривилися.
Телефонувати Петру? Не варто. Улюбленому шефу Олександру Васильовичу? Теж. Затягнеться час і … Не краща ідея.
- Дівчата, все гаразд, не журіться! – не поділяв загальної розгубленості пан Ярослав. – я справлюсь, ідіть.
- Пане Ярославе... А Ваша нога? Весь день так і шукаєте собі роботу. Та й хіба Вам додому не кортить?
- Не хвилюйтесь, милі мої. Збирайтесь. Рідні вас давно зачекались.
- А Ви? - не здавались молоді господині.
- Мене удома ніхто не чекає. Я самотній, тому мені нема чого поспішати. Біжіть-біжіть. Я справлюсь сам. Хто тут мужчина? Я й змінщику дозволив спізнитися, - спокійно без докорів і нарікань на долю відповів старий і покульгав у під’їзд.
Самотність звикла ховатися за буденністю, наче її і не було… А ще пан Ярослав вірив у дива і диво ось-ось мало статися…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
На порозі Різдва
Петро поспіхом переступив поріг і швидко зачинив за собою двері старого австрійського будинку, які незадоволено проскрипіли своєю старизною. - Припікає сьогодні морозець, припікає. Свята мають бути такі, як треба! - весело сказав молодий чоловік, хукаючи в замерзлі руки, і загубився у надрах сякого-такого приміщення.
Напередодні Різдвяних свят у видавничій спілці відчувався ажіотаж, усім було ніколи – приготування, приготування і ще раз приготування. Робота вже не робота, а так – погане маскування феєрверку емоцій.
- Пані Гафійко, а Ви вже все на кутю купили?
- На кутю і не тільки, - діловито і грайливо усміхнулася офіс-менеджер Агафія. – Та я вчора після роботи закупилась по повній програмі. Торби ледве доволокла додому. Але така щаслива. Дівчатонька, Ви не повірите: за 200 гривень купила і безподібну свинячу вирізку на шинку, і шпондерок, і на холодець... Продавець спізнювалася на маршрутку, хай здорова буде, гарно уступила!
- О, тоді по святах ми оголосимо свій вердикт про вирізку, - не приховуючи піднесеного настрою, викрикував у дверях Петро, який знову був «на старті».
- Розумнику, а ти куди вже знову зібрався? Ти з поверненням?
- Я ще на зустріч із замовниками, а потім… Прикриєте, якщо щось… На годину вже не повертатимусь, бо затори на дорогах кілометрові.
- Ти ще там трохи побалакай… І вже телефоную шефу… Біжи давай, а то замовників проґавиш, - продовжувала з удаваною серйозністю офіс-менджер.
І знову недовгу мовчанку порушила Агафія:
- А чого це в нас сьогодні так холодно? – звернулась до дизайнерок, з якими ділила робочу кімнату. - Ну, зима-зимою, але опалення для чого… Минулого місяця такі рахунки поприходили, що ще трохи і порозганяють нас. А котельня байдикує... Чи може то якась аварія… Красунечки, та ви вже чисто позамерзали, давайте вже помалу завершуйте. Чоловіки розбіглись у справах, а ми що тут від дзвінка до дзвінка сидітимемо?
Озвалася Леся, яка від самісінького ранку вела мовчазну дуель зі своїми робочими завданнями, а робота не йшла:
- Щодо мене, то ще маю віддати в друк буклети і вже можна зі спокійною совістю на вихідні. А хвостики залишати не хочеться, та й хто дозволить…
Сивочолий сторож Ярослав не мав нагальної службової потреби безперестанно вглядатися у обличчя моніторів спостереження. Відвідувачів було обмаль. Походжав собі трохи, розминаючи ноги. На одну кульгав – дошкуляла після складного перелому.
- Може чаю? Зігрієтесь! – запропонував дівчатам, в яких вже встигли почервоніти носики від холоду і дехто сидів у рукавицях.
- Як не пропонуєте нічого міцнішого для зігріву, то будемо вдячні і за чай, - хіхікали бешкетуючи працівниці видавничої спілки.
- Ну, вже точно не сьогодні, дівчатка…
І знову до роботи. Заклацали комп’ютерні мишки і клавіатури. Сьорбали дівчата гарячий чай. Часом хтось телефонував і на завершення лунало Гафійчине: «Дякуємо і Вам веселих свят!».
Сутеніло. В колективі одноголосно було вирішено – пора додому. Леся вже щось собі муркотіла під ніс і приводила до ладу робоче місце. Агафія ще раз перечитувала список своїх закупів (чи бува щось не упустила). Вовтузились і інші у стільцях. Вичікували ще поки добіжить чверть поточної години. Вранці вказівка керівництва була такою: «Якщо не буде нагальних справ, то о шістнадцятій можете йти додому. До свят вже не так багато залишилось, мабуть, усі маєте вдома справи». «Як Ви здогадались…», - безслівно парирувала робоча команда.
- О, а це хто ще до нас навідався? Якщо не помиляюся, Григорук. Так, власною персоною,- спостерігав уголос у своєму робочому куточку пан Ярослав, за замом-друкарем, який впевнено прямував від автівки до вхідних дверей.
«Кхииии-ккхи», - вкотре запротестували старі двері.
- Доброго дня! Привіз Вам роботу... Васильович ненав’язливо дав знати, що краще замовлення доставити ще до свят. А я саме їхав у вашу сторону, то й прихопив з друкарні залишок корпоративних журналів наших друзів-будівельників, щоб справа не затягнулася і ми всі, м‘ягкокажучи, не отримали на горіхи від них після свят. Там половина залишилась – дві тисячі примірників. Мої хлопці біля входу поскладали.
- А, чи не могли б … - Агафія намагалась виплутатись із халепи.
- Гафійко, люба, дуже поспішаємо, ввечері ще на поїзд, їду до мами. Після свят до вас зазирну, побалакаємо. Хай щастить, смачної куті!
- І В-а-м…
В кімнаті всі перезирнулися. Знизили плечима. Скривилися.
Телефонувати Петру? Не варто. Улюбленому шефу Олександру Васильовичу? Теж. Затягнеться час і … Не краща ідея.
- Дівчата, все гаразд, не журіться! – не поділяв загальної розгубленості пан Ярослав. – я справлюсь, ідіть.
- Пане Ярославе... А Ваша нога? Весь день так і шукаєте собі роботу. Та й хіба Вам додому не кортить?
- Не хвилюйтесь, милі мої. Збирайтесь. Рідні вас давно зачекались.
- А Ви? - не здавались молоді господині.
- Мене удома ніхто не чекає. Я самотній, тому мені нема чого поспішати. Біжіть-біжіть. Я справлюсь сам. Хто тут мужчина? Я й змінщику дозволив спізнитися, - спокійно без докорів і нарікань на долю відповів старий і покульгав у під’їзд.
Самотність звикла ховатися за буденністю, наче її і не було… А ще пан Ярослав вірив у дива і диво ось-ось мало статися…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
