Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.14
10:30
Не віриться, що зараз травень
Отак неждано підійшов.
І музика крізь свіжі трави
Вливається крізь біль і шок.
Нові надії пробивають
Жорсткі заслони небуття.
Зупиниться новітній варвар
Отак неждано підійшов.
І музика крізь свіжі трави
Вливається крізь біль і шок.
Нові надії пробивають
Жорсткі заслони небуття.
Зупиниться новітній варвар
2026.11.14
08:39
Сиротливо слову на папері,
Поки інші бродять у думках, -
Варто, може, прочинити двері
Та вказати на потрібний шлях?
Щоб слова злетілися, мов птиці,
В рими повні, в речення стрункі, -
Хочу з серця, наче із криниці,
Вичерпати строфи гомінкі.
Поки інші бродять у думках, -
Варто, може, прочинити двері
Та вказати на потрібний шлях?
Щоб слова злетілися, мов птиці,
В рими повні, в речення стрункі, -
Хочу з серця, наче із криниці,
Вичерпати строфи гомінкі.
2026.11.13
20:39
Я втішена тобою, я втишена тобою,
Як світ після відбою усіх земних тривог.
У нас з тобою, ні, кохання не запоєм,
А тихі почуття, розділені на двох.
Так юність не змогла б, у неї інша вдача -
Шаленство та азарт і ще сліпі дощі.
І хто б тоді зумів? І
Як світ після відбою усіх земних тривог.
У нас з тобою, ні, кохання не запоєм,
А тихі почуття, розділені на двох.
Так юність не змогла б, у неї інша вдача -
Шаленство та азарт і ще сліпі дощі.
І хто б тоді зумів? І
2026.11.13
13:49
Недремні очі у сліпої власті
і особливо пильні при вогні.
Розпалює суґестія у масці
зеленої і крапленої масті
вендету судочинства і брехні,
та намагання викурити трясця,
задіяне у внутрішній війні
супроти новоявлених династій,
і особливо пильні при вогні.
Розпалює суґестія у масці
зеленої і крапленої масті
вендету судочинства і брехні,
та намагання викурити трясця,
задіяне у внутрішній війні
супроти новоявлених династій,
2026.11.13
10:23
Тут важлива місія —
Та, що вабить збуджене
Ранками алюзії
Біля скла повздовжнього,
В колі із мережива,
Сутінках напружених,
Біля знов відроджених
В боротьбі за розуми.
Та, що вабить збуджене
Ранками алюзії
Біля скла повздовжнього,
В колі із мережива,
Сутінках напружених,
Біля знов відроджених
В боротьбі за розуми.
2026.11.13
06:27
Зоря спалахує й згасає
В передвечірній сизій млі,
Але на попіл не згоряє,
Не поспішає до землі.
Так само мрія у людини:
Померкне трохи й знов блищить, -
Вперед спрямовує щоднини
І душу гріє кожну мить.
В передвечірній сизій млі,
Але на попіл не згоряє,
Не поспішає до землі.
Так само мрія у людини:
Померкне трохи й знов блищить, -
Вперед спрямовує щоднини
І душу гріє кожну мить.
2026.11.12
23:32
дощ пішов по обіді
цей нудний листопадовий дощ
листопад без дощу проти правил
нехай би неписаних
стукотить несміливо в шибку
мов останній із найбідніших родичів
ми стрічали їх
усі ці південні північні західні східні
цей нудний листопадовий дощ
листопад без дощу проти правил
нехай би неписаних
стукотить несміливо в шибку
мов останній із найбідніших родичів
ми стрічали їх
усі ці південні північні західні східні
2026.11.12
22:33
Пророкам було велено воскресати
В країні, де собори будують з ясенів,
Зрізуючи їхні ще живі стовбури,
Як зрізують свічки залізними ножицями
Біля закіптюжених портретів апостолів,
Коли циферблати
вічнопоспішаючих годинників
Перетв
В країні, де собори будують з ясенів,
Зрізуючи їхні ще живі стовбури,
Як зрізують свічки залізними ножицями
Біля закіптюжених портретів апостолів,
Коли циферблати
вічнопоспішаючих годинників
Перетв
2026.11.12
20:29
Стояв звичайний березневий ранок.
Був понеділок. В школу треба йти.
Я кусень хліба смальцем намастив,
Вхопив портфель і вискочив на ганок.
Жуючи хліб, дістався до зупинки.
Трамвай ось-ось повинен підійти,
Мене до школи швидко довезти.
Трамваєм шлях
Був понеділок. В школу треба йти.
Я кусень хліба смальцем намастив,
Вхопив портфель і вискочив на ганок.
Жуючи хліб, дістався до зупинки.
Трамвай ось-ось повинен підійти,
Мене до школи швидко довезти.
Трамваєм шлях
2026.11.12
20:24
Мені не дасть спокою цей плач,
плач із середини лісу,
із його гущавини.
Плач дитини чи невідомого пророка,
плач сторіччя,
плач незбагненності,
невизначеності.
Плач, який переходить
плач із середини лісу,
із його гущавини.
Плач дитини чи невідомого пророка,
плач сторіччя,
плач незбагненності,
невизначеності.
Плач, який переходить
2026.11.12
15:05
Зранку зібраним чилімам
Відра додані в світлицях,
Над рогами їх витає
Дум неясних зграя дика.
Ширма з хутра у куточку
У ранковому серпанку
Шепіт шашеля рятує.
Явори, каміння, крики,
Відра додані в світлицях,
Над рогами їх витає
Дум неясних зграя дика.
Ширма з хутра у куточку
У ранковому серпанку
Шепіт шашеля рятує.
Явори, каміння, крики,
2026.11.12
11:02
Леся Українка і Василь Симоненко, молоді, красиві, харизматичні, повернулися до нас…
4 листопада 2026 року на сцені Національного академічного драматичного театру імені Лесі Українки в Києві відбулася надзвичайна подія. Вірші двох видатних українських
2026.11.12
07:21
Ворог винищити нас не в змозі,
Не убити волі у серцях -
Попри перепони на дорозі,
Ми незламні будем до кінця.
В стійкості кується перемога,
Людський дух гартується в боях -
До мети освітлює дорогу
Незборима правди течія.
Не убити волі у серцях -
Попри перепони на дорозі,
Ми незламні будем до кінця.
В стійкості кується перемога,
Людський дух гартується в боях -
До мети освітлює дорогу
Незборима правди течія.
2026.11.12
06:54
«РАФАЕЛЬ САНТІ: ПЕРЕДЧУТТЯ, АБО ТРАГЕДІЯ ГАРМОНІЇ»
(Драматичний есей-містерія в голосах на три з’яви з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Рафаель Санті – Майстер світла, принц живопису, який шукає абсолютну гармонію;
(Драматичний есей-містерія в голосах на три з’яви з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Рафаель Санті – Майстер світла, принц живопису, який шукає абсолютну гармонію;
2026.11.11
23:37
Замовить Mot et Chandon
У приватний кабінет
”Хай їдять торт“ звелить
Мовби Мері-Антуанет
Ліки від певності
Хрущов ти, чи Кеннеді
Будь-коли тебе запросить і ти скажеш ”так“
У приватний кабінет
”Хай їдять торт“ звелить
Мовби Мері-Антуанет
Ліки від певності
Хрущов ти, чи Кеннеді
Будь-коли тебе запросить і ти скажеш ”так“
2026.11.11
21:38
Ще нас нема, а камені живуть -
нутро застигле давнього вулкана.
Ці свідки світотворення, що стануть
І свідками занепаду, мабуть...
І перший водоспад, і перший ліс,
І перше слово, так, оте, найперше,
Що блискавку об камінь раптом скреше -
І розіллє
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...нутро застигле давнього вулкана.
Ці свідки світотворення, що стануть
І свідками занепаду, мабуть...
І перший водоспад, і перший ліс,
І перше слово, так, оте, найперше,
Що блискавку об камінь раптом скреше -
І розіллє
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ірина ШушнякФедоришин (1981) /
Проза
На порозі Різдва
Петро поспіхом переступив поріг і швидко зачинив за собою двері старого австрійського будинку, які незадоволено проскрипіли своєю старизною.
- Припікає сьогодні морозець, припікає. Свята мають бути такі, як треба! - весело сказав молодий чоловік, хукаючи в замерзлі руки, і загубився у надрах сякого-такого приміщення.
Напередодні Різдвяних свят у видавничій спілці відчувався ажіотаж, усім було ніколи – приготування, приготування і ще раз приготування. Робота вже не робота, а так – погане маскування феєрверку емоцій.
- Пані Гафійко, а Ви вже все на кутю купили?
- На кутю і не тільки, - діловито і грайливо усміхнулася офіс-менеджер Агафія. – Та я вчора після роботи закупилась по повній програмі. Торби ледве доволокла додому. Але така щаслива. Дівчатонька, Ви не повірите: за 200 гривень купила і безподібну свинячу вирізку на шинку, і шпондерок, і на холодець... Продавець спізнювалася на маршрутку, хай здорова буде, гарно уступила!
- О, тоді по святах ми оголосимо свій вердикт про вирізку, - не приховуючи піднесеного настрою, викрикував у дверях Петро, який знову був «на старті».
- Розумнику, а ти куди вже знову зібрався? Ти з поверненням?
- Я ще на зустріч із замовниками, а потім… Прикриєте, якщо щось… На годину вже не повертатимусь, бо затори на дорогах кілометрові.
- Ти ще там трохи побалакай… І вже телефоную шефу… Біжи давай, а то замовників проґавиш, - продовжувала з удаваною серйозністю офіс-менджер.
І знову недовгу мовчанку порушила Агафія:
- А чого це в нас сьогодні так холодно? – звернулась до дизайнерок, з якими ділила робочу кімнату. - Ну, зима-зимою, але опалення для чого… Минулого місяця такі рахунки поприходили, що ще трохи і порозганяють нас. А котельня байдикує... Чи може то якась аварія… Красунечки, та ви вже чисто позамерзали, давайте вже помалу завершуйте. Чоловіки розбіглись у справах, а ми що тут від дзвінка до дзвінка сидітимемо?
Озвалася Леся, яка від самісінького ранку вела мовчазну дуель зі своїми робочими завданнями, а робота не йшла:
- Щодо мене, то ще маю віддати в друк буклети і вже можна зі спокійною совістю на вихідні. А хвостики залишати не хочеться, та й хто дозволить…
Сивочолий сторож Ярослав не мав нагальної службової потреби безперестанно вглядатися у обличчя моніторів спостереження. Відвідувачів було обмаль. Походжав собі трохи, розминаючи ноги. На одну кульгав – дошкуляла після складного перелому.
- Може чаю? Зігрієтесь! – запропонував дівчатам, в яких вже встигли почервоніти носики від холоду і дехто сидів у рукавицях.
- Як не пропонуєте нічого міцнішого для зігріву, то будемо вдячні і за чай, - хіхікали бешкетуючи працівниці видавничої спілки.
- Ну, вже точно не сьогодні, дівчатка…
І знову до роботи. Заклацали комп’ютерні мишки і клавіатури. Сьорбали дівчата гарячий чай. Часом хтось телефонував і на завершення лунало Гафійчине: «Дякуємо і Вам веселих свят!».
Сутеніло. В колективі одноголосно було вирішено – пора додому. Леся вже щось собі муркотіла під ніс і приводила до ладу робоче місце. Агафія ще раз перечитувала список своїх закупів (чи бува щось не упустила). Вовтузились і інші у стільцях. Вичікували ще поки добіжить чверть поточної години. Вранці вказівка керівництва була такою: «Якщо не буде нагальних справ, то о шістнадцятій можете йти додому. До свят вже не так багато залишилось, мабуть, усі маєте вдома справи». «Як Ви здогадались…», - безслівно парирувала робоча команда.
- О, а це хто ще до нас навідався? Якщо не помиляюся, Григорук. Так, власною персоною,- спостерігав уголос у своєму робочому куточку пан Ярослав, за замом-друкарем, який впевнено прямував від автівки до вхідних дверей.
«Кхииии-ккхи», - вкотре запротестували старі двері.
- Доброго дня! Привіз Вам роботу... Васильович ненав’язливо дав знати, що краще замовлення доставити ще до свят. А я саме їхав у вашу сторону, то й прихопив з друкарні залишок корпоративних журналів наших друзів-будівельників, щоб справа не затягнулася і ми всі, м‘ягкокажучи, не отримали на горіхи від них після свят. Там половина залишилась – дві тисячі примірників. Мої хлопці біля входу поскладали.
- А, чи не могли б … - Агафія намагалась виплутатись із халепи.
- Гафійко, люба, дуже поспішаємо, ввечері ще на поїзд, їду до мами. Після свят до вас зазирну, побалакаємо. Хай щастить, смачної куті!
- І В-а-м…
В кімнаті всі перезирнулися. Знизили плечима. Скривилися.
Телефонувати Петру? Не варто. Улюбленому шефу Олександру Васильовичу? Теж. Затягнеться час і … Не краща ідея.
- Дівчата, все гаразд, не журіться! – не поділяв загальної розгубленості пан Ярослав. – я справлюсь, ідіть.
- Пане Ярославе... А Ваша нога? Весь день так і шукаєте собі роботу. Та й хіба Вам додому не кортить?
- Не хвилюйтесь, милі мої. Збирайтесь. Рідні вас давно зачекались.
- А Ви? - не здавались молоді господині.
- Мене удома ніхто не чекає. Я самотній, тому мені нема чого поспішати. Біжіть-біжіть. Я справлюсь сам. Хто тут мужчина? Я й змінщику дозволив спізнитися, - спокійно без докорів і нарікань на долю відповів старий і покульгав у під’їзд.
Самотність звикла ховатися за буденністю, наче її і не було… А ще пан Ярослав вірив у дива і диво ось-ось мало статися…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
На порозі Різдва
Петро поспіхом переступив поріг і швидко зачинив за собою двері старого австрійського будинку, які незадоволено проскрипіли своєю старизною. - Припікає сьогодні морозець, припікає. Свята мають бути такі, як треба! - весело сказав молодий чоловік, хукаючи в замерзлі руки, і загубився у надрах сякого-такого приміщення.
Напередодні Різдвяних свят у видавничій спілці відчувався ажіотаж, усім було ніколи – приготування, приготування і ще раз приготування. Робота вже не робота, а так – погане маскування феєрверку емоцій.
- Пані Гафійко, а Ви вже все на кутю купили?
- На кутю і не тільки, - діловито і грайливо усміхнулася офіс-менеджер Агафія. – Та я вчора після роботи закупилась по повній програмі. Торби ледве доволокла додому. Але така щаслива. Дівчатонька, Ви не повірите: за 200 гривень купила і безподібну свинячу вирізку на шинку, і шпондерок, і на холодець... Продавець спізнювалася на маршрутку, хай здорова буде, гарно уступила!
- О, тоді по святах ми оголосимо свій вердикт про вирізку, - не приховуючи піднесеного настрою, викрикував у дверях Петро, який знову був «на старті».
- Розумнику, а ти куди вже знову зібрався? Ти з поверненням?
- Я ще на зустріч із замовниками, а потім… Прикриєте, якщо щось… На годину вже не повертатимусь, бо затори на дорогах кілометрові.
- Ти ще там трохи побалакай… І вже телефоную шефу… Біжи давай, а то замовників проґавиш, - продовжувала з удаваною серйозністю офіс-менджер.
І знову недовгу мовчанку порушила Агафія:
- А чого це в нас сьогодні так холодно? – звернулась до дизайнерок, з якими ділила робочу кімнату. - Ну, зима-зимою, але опалення для чого… Минулого місяця такі рахунки поприходили, що ще трохи і порозганяють нас. А котельня байдикує... Чи може то якась аварія… Красунечки, та ви вже чисто позамерзали, давайте вже помалу завершуйте. Чоловіки розбіглись у справах, а ми що тут від дзвінка до дзвінка сидітимемо?
Озвалася Леся, яка від самісінького ранку вела мовчазну дуель зі своїми робочими завданнями, а робота не йшла:
- Щодо мене, то ще маю віддати в друк буклети і вже можна зі спокійною совістю на вихідні. А хвостики залишати не хочеться, та й хто дозволить…
Сивочолий сторож Ярослав не мав нагальної службової потреби безперестанно вглядатися у обличчя моніторів спостереження. Відвідувачів було обмаль. Походжав собі трохи, розминаючи ноги. На одну кульгав – дошкуляла після складного перелому.
- Може чаю? Зігрієтесь! – запропонував дівчатам, в яких вже встигли почервоніти носики від холоду і дехто сидів у рукавицях.
- Як не пропонуєте нічого міцнішого для зігріву, то будемо вдячні і за чай, - хіхікали бешкетуючи працівниці видавничої спілки.
- Ну, вже точно не сьогодні, дівчатка…
І знову до роботи. Заклацали комп’ютерні мишки і клавіатури. Сьорбали дівчата гарячий чай. Часом хтось телефонував і на завершення лунало Гафійчине: «Дякуємо і Вам веселих свят!».
Сутеніло. В колективі одноголосно було вирішено – пора додому. Леся вже щось собі муркотіла під ніс і приводила до ладу робоче місце. Агафія ще раз перечитувала список своїх закупів (чи бува щось не упустила). Вовтузились і інші у стільцях. Вичікували ще поки добіжить чверть поточної години. Вранці вказівка керівництва була такою: «Якщо не буде нагальних справ, то о шістнадцятій можете йти додому. До свят вже не так багато залишилось, мабуть, усі маєте вдома справи». «Як Ви здогадались…», - безслівно парирувала робоча команда.
- О, а це хто ще до нас навідався? Якщо не помиляюся, Григорук. Так, власною персоною,- спостерігав уголос у своєму робочому куточку пан Ярослав, за замом-друкарем, який впевнено прямував від автівки до вхідних дверей.
«Кхииии-ккхи», - вкотре запротестували старі двері.
- Доброго дня! Привіз Вам роботу... Васильович ненав’язливо дав знати, що краще замовлення доставити ще до свят. А я саме їхав у вашу сторону, то й прихопив з друкарні залишок корпоративних журналів наших друзів-будівельників, щоб справа не затягнулася і ми всі, м‘ягкокажучи, не отримали на горіхи від них після свят. Там половина залишилась – дві тисячі примірників. Мої хлопці біля входу поскладали.
- А, чи не могли б … - Агафія намагалась виплутатись із халепи.
- Гафійко, люба, дуже поспішаємо, ввечері ще на поїзд, їду до мами. Після свят до вас зазирну, побалакаємо. Хай щастить, смачної куті!
- І В-а-м…
В кімнаті всі перезирнулися. Знизили плечима. Скривилися.
Телефонувати Петру? Не варто. Улюбленому шефу Олександру Васильовичу? Теж. Затягнеться час і … Не краща ідея.
- Дівчата, все гаразд, не журіться! – не поділяв загальної розгубленості пан Ярослав. – я справлюсь, ідіть.
- Пане Ярославе... А Ваша нога? Весь день так і шукаєте собі роботу. Та й хіба Вам додому не кортить?
- Не хвилюйтесь, милі мої. Збирайтесь. Рідні вас давно зачекались.
- А Ви? - не здавались молоді господині.
- Мене удома ніхто не чекає. Я самотній, тому мені нема чого поспішати. Біжіть-біжіть. Я справлюсь сам. Хто тут мужчина? Я й змінщику дозволив спізнитися, - спокійно без докорів і нарікань на долю відповів старий і покульгав у під’їзд.
Самотність звикла ховатися за буденністю, наче її і не було… А ще пан Ярослав вірив у дива і диво ось-ось мало статися…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
