(Чи казка?)

Він падав… Як обірваний жовтий листок з дерева. Падав, кружляючи навколо своєї осі, опускаючись все нижче і нижче. Мерехтіло перед очима світло і тінь, спалахи і цілковита темрява. Було страшно і моторошно. Все сталося не так, як він хотів… Зовсім не так…

З усього розмаху, він гепнувся об щось тверде і холодне. Заболіли поламані крила. Тепер він не зможе літати… Ангел звівся на ноги і почав оглядатися довкола.

Зачовгані, слизькі сходи, покриті льодовою кіркою. Снували люди. Багато людей. Одежа переважно темних відтінків. Люди похмуро проходили повз нього, не помічаючи ні його самого, ні його поламаних крил. Вони мовчки зникали за скляними дверима.

Раптом Ангел почув дитячий плач. Плакав малюк, немовля. У його плачі вчувався біль і страх. Ангел, керуючись звичкою, поспішив на допомогу, волочачи за собою поламані крила. За скляними дверима плач чувся голосніше. Дитя було ще зовсім маленьке. Його пригортала до себе мама, і, як могла, заспокоювала. Дитя верещало, люди мовчки розступалися і відвертали погляди.

Людей було дуже багато. Дехто із них сиділа на стільцях попід стінами, інші стояли, а ще інші просто сновигали поміж ними. В повітрі панував неспокій, занепокоєння, сум’яття, тривога і острах.

Відчинилися одні з численних дверей, і за ними зникла мати з немовлям. Дитина кричала і за дверима. Ангел підійшов ближче і прочитав табличку на дверях: "Хірург-онколог". Люди стиха перешіптувалися. За дверима чувся плач немовляти.

Ангел подивився вздовж коридору. Багато дверей зліва і справа. Черги стомлених людей біля них. Він відчував тривогу кожної людини. Їх страждання і болі гнітом лягали йому на плечі. Пекли і боліли зламані крила.

Із сусідніх дверей на милицях вийшов старенький дідок. За ним слідом з’явилася червонощока молодиця в білій шапочці та білому халаті. «Ану, хутчіш за мною!» - прикрикнула вона на дідуся і, обігнавши його, зникла за поворотом. Дідусь закивав головою, намагаючись швидше переставляти милиці. Коли він дійшов до повороту, молодиця уже нервово тупала ніжкою метрів за сто, перед дверима до іншого коридору. Ангел поспішив туди.

Коридорів було багато. Зліва і справа безліч дверей. За дверима ліжка. На ліжках – люди. Панує зловісна тиша. Від щойно вимитої підлоги тхне хлором. Ангел спроквола йшов по коридору, тягнучи за собою зболені крила.

Та зненацька він натрапив на ліжко. Воно стояло біля стіни коридору, а на ньому лежала стара, сива і зморщена бабця. Ангел почув кроки і оглянувся. До бабці наближалася гарна, висока лікарка, у свіжовипрасуваному халатику і в модельних черевичках на підборах. Він навіть і не стямився, як бабця підхопилася з ліжка і кинулася навперейми до лікарки.

- Це вам, це вам, - зашептала вона, тремтячими руками запихаючи в кишеню халата складену удвоє купюру.

- Та що ви, що ви, не потрібно, - стиха опиралася лікарка, засовуючи купюру углиб кишені.

- Не хвилюйтеся, все буде добре, - промовила вона, і зацокала каблучками у своїх справах.
Бабця сухенькою ручкою перехрестила їй спину навздогін.

Запахло шинкою. Двері ліворуч були прочинені, і Ангел зазирнув у них. На столі розкладені сало та ковбаси, квашені помідори та огірки, оселедець, парує картопля, гіркою нарізаний хліб, горілка, вино, мінералка. «За здоров’я!» - сказала чорнява жіночка і перехилила чарку. Інші жінки швиденько зробили те саме і прийнялись закусувати гарячою бараболею. «Старша сестра» - прочитав напис на дверях Ангел.

По коридору йшов молодий хлопець. Худий, лисий, змучений – він заледве переставляв ноги, тримаючись рукою за стіну. Дійшовши до потрібних йому дверей, стомлено опустився на скрипуче ліжко.

Невдовзі Ангел почув щирий, світлий, дзвінкий голосочок. Співала дівчина. Срібний голос вдарявся у стіни, підносився до стелі і розливався навсібіч.

«Небо і земля, Небо і земля,
Нині торжествують.
Ангели й люди, Ангели й люди
Весело празнують»

Ангел побачив молоду дівчину, одягнену в білий кожушок. У неї були голубі очі та світле волосся. Поряд неї стояв високий, чорнявий хлопець. Він теж був одягнений у білий кожушок і підспівував дівчині. Молоді голоси летіли по коридору і наповнювали простір радістю та щастям.

Кволо виходили з палат хворі, аби подивитися на тих, хто співає. Почали визирати з дверей лікарі та медсестри.

Рвучкою, розмашистою ходою йшов церковний служитель і, вмочуючи щітку у пластмасове відро, кропив наліво і направо, примовляючи: «Іорданською водою Іісус охрещається!» За ним поспішав чоловік, котрий в одній руці ніс те відро, а в іншій шестилітрову капронову каністру, теж наповнену водою. А позаду них йшла дівчина, несучи в руках целофанові пакети з наколядованим.

«Христос родився, Бог воплотився
Ангели співають, Царіє вітають,
Поклін віддають, Пастиріє грають,
Чудо, чудо повідають».

Чудові голоси заворожували. Служитель навсібіч кропив щіткою і поспішав далі, вперед. За ним невідривно біг чоловік з відром.

А до дівчини з целофановими пакетами сходилися пацієнти та медсестри. Кожен давав чи то гроші, чи то коробку шоколадних цукерок. Дівчина, мило посміхаючись, ховала все те до пакетів.

Люди поволі розходилися кожен у свою палату. За ними тягнувся шлейф сумних думок. Медсестри радо поверталися до свого столу. А в кінці коридору затихав голос:
«Ангели й люди, Ангели й люди
Весело празнують»

Ангел тихо заплакав. Він так хотів побувати на Землі. Він так просив, щоб його відпустили. Зрештою, він порушив заборону і утік, аби попасти сюди. І ось він тут, хоча й з поламаними крилами.
Та він знає, що потрібно робити людям. Потрібно покаятися! Вимолити прощення!

- Люди, - кричав Ангел, - покайтеся! Залиште беззаконня своє! Віруйте!

Він кричав щосили. Кричав довго і наполегливо.

... Та чи хто почув?... Хоча... Може, ви чули голос Ангела?

29.01.2012р.