У вітальні Човганів – раптова мовчанка. Ні, слава Богу, нічого лихого, а навпаки - радісна новина: Човган-син, що перепарубкував, за місцевими мірками, років на п’ять-шість, повідомив Човгана-батька і пишнотілу мачуху про свій намір одружитися. Звичайно, цього сподівалися з огляду на нічні телефонні розмови парубка, коли повертався на вихідні з комерційного інституту, який закінчував. Підслухавши під дверима, мачуха зробила висновок, що «сонечко», «зіронько» і «ягідко» - то вже близько до весілля і поспішила нащебетати чоловікові... Той тільки знизив плечима, хоча інформацію намотав на вус, щоправда згодом забув.
    Мовчанка після слів «ну, треба тату і мамо… щось із тим весіллям робити» нагадувала телепередачу «Що? Де? Коли?». Принаймні, Човган-старший перед тим, як озвучити своє у відповідь, перебрав в уяві свиней, биків і домашню птицю для м’ясних страв на весільний стіл, збудував подумки на городі весільну халабуду і навіть вирахував дату, до якої впорається з клопотами… Мачуха кидала погляди на обох Човганів, і коли їй увірвався терпець, сполохала мовчанку.
    -А до сватів коли? Познайомитись…
    - А ми… - в Човгана-батька розкрилилася фантазія, - влаштуємо сватання, як у предків бувало…
    Погодивши із сватами цю вельми делікатну справу, Човгани з двома парубками-односельцями через три дні під вечір заїхали Москвичем на вимощене плиткою подвір’я. Поки на подвір’ї цілувалися з моложавою і рухливою господинею і підстаркуватим господарем, парубки, буцімто знічев’я, пройшлися біля цікавих на сусідських воротях, поцікавившись у свою чергу, що то за люди, до яких сватається їхній друг Човган-молодший, і, задоволені почутим, миттю повернулися, щоб продовжити доручену їм місію.
    - Наш лебідь, - розпочав парубок на ім’я Федір у найбільшій кімнаті, де було накрито святково стіл, - літав і літав над лугами та полями, річками та озерами, милуючись чудовим світом, а одного разу зрозумів, що в його житті бракує… Як ви гадаєте, чого бракує? Підкажи, Василю, - штовхнув у бік колегу по амплуа.
    - Лебідки! – доточив Василь і продовжив, поважно здійнявши палець, - ох, нелегко знайти лебедю пару! Куди тільки око не бігало – немає! Аж тут залетів сердечний в інститут комерційний, а там вона, лебідка його, крильми махає і махає – закликає глянути на неї! Таке і без окулярів не прогавиш.
    - Не прибалакуй! – Човган-старший невдоволено зайорзав на кріслі.
    - І зустрілися їхні погляди, - озвався знову Федір, - як зустрічаються небесні світила в нічному небі – величні та прекрасні, а все інше – темінь, бо що зрівняється з любов’ю, яка спалахнула між лебедем і лебідкою? Ніщо! Вирішив лебідь наш у гніздо лебідчине навідатися, поклонитися її рідним і просити, щоб відпустили в його небо – будуть щасливі удвох. Кланяйся, лебедю!
    Тепер усі звернули увагу на Човгана-молодшого, і він, ніяковіючи, пошанував родину нареченої.
    - Тож чи утішиться лебідь? – прозвучала бадьоро остання фраза Василя.
    - Так! – моложаві руки господині сплеснули від задоволення.
    Господар багатозначно мовчав, потім похитався на дивані і прорік.
    - Якщо ви згадали старовину… Я також згадаю: не піде молодша заміж хутчіше старшої… Сватайте старшу.
    - Дякую, тату!.. – наречена, що стояла за спинами батьків, вибігла з кімнати.
    Господиня потягнула господаря в коридор, де, зробивши вираз обличчя, який можна назвати гієна огненна, люто прошипіла.
    - Ти що, старий йолупе, одурів? В якому столітті живеш? Посміховиська хочеш?
    - Молодша поступиться старшій! – ще дужче наїжачився господар.
    - Ага, бика до нас привезли: на тобі, бицю, не ту корову, а іншу! – господинині щелепи нервово засмикалися, - щоб тебе трафило, анахронізма клятого!
    В цей час за святковим столом усі спантеличено переглядалися. Федір налив оковитої по вінця Човгану-молодшому.
    - Пий, лебедю! Рятуйся від стресу!
    Старша дочка господарів, збліднувши і заплакавши, також залишила гостей, щоб розшукати молодшу. За хвилину обидві сестри дивилися у вічі одна одній.
    - Прости! – старшій було нелегко на душі, - я подивована… я відмовлюся і заспокою батька…
    - Отакої! – молодша осідлала сарказм і ринула в наступ, - батько добре бачить, що не зарадиш собі і залишишся одинокою… Скільки разів тобі товкмачила: іди на дискотеку, а не сопи за книжками, надінь міні, а не броню монашки, не ховай очей, а полюй ними… Навчись заманювати , щоб не вирвався… І кого я повчаю – старшу на шість років сестру! Не стидно такою нікчемою бути!.. А сьогодні нікчемі жениха подавай! Ні, не віддам, бо потрібен мені самій, бо не так просто було обвести його довкруг пальця…
    Повернувшись за стіл, господарі застали жваву розмову, яка відразу припинилася. Кілька пар очей уп’ялися в їхні обличчя.
    - Прошу панство повечеряти і лягати спати, - поспішив перехопити ініціативу господар, - ранок над добою зверхник!..
    Човган-старший і його пишнотіла дружина, нервово пошептавшись півгодини, стихли у відведеній їм кімнаті навпроти гостинної. Човган-молодший, Федір і Василь вибрали варіант «у сусідів». Путня розмова у них не клеїлася, тому пішли прогулятися селищем.
    - Укради, Човгане, наречену тай годі! – заметушився з порадою Федір, - майбутній тесть у миліцію не побіжить.
    - Укради! – підтримав Василь і вихопив поглядом із гурту місцевих парубків знайомого. Махнув заклично рукою і подався знайомцеві назустріч. Довго розмовляли наодинці, жестикулювали і реготали. Під кінець розмови Василів знайомець чомусь спохмурнів…
    - Разом навчаємося в політехнічному… - Василеві пояснення, коли повернувся, не втрапили до вух друзів - і Човгана-молодшого, і Федора сповнювали емоції… Несподівано поряд різко загальмував Опель: машину занесло, і Човган-молодший відчув удар буфером у стегно. Скрикнувши від болю, махнув рукою переляканому шоферові.
    - Все гаразд. Жити буду. Довези до нічлігу…

    Василя і Федора занепокоїв стогін друга уві сні. Хоч і заборонив будь-кому повідомляти про отриману ним травму, тихцем вибралися у двір і постукали у вікно нареченої. Невдовзі сестри, що ночували разом, нахилилися над Човганом-молодшим.
    -Тхне горілкою… - молодша скривилася, як середа на п’ятницю, - годі штукарства: якщо напоїли, - без комедії…
    -Як ти можеш так! – дорікнула старша молодшій, чий тупіт стихав за порогом, а потім торкнулася лагідно травмованого.
    -Володю, проснися: я допоможу тобі.
    Ліки і компрес старшої дійсно втихомирили біль. Володимир розглядав рятівницю при доброму світлі: схожа, дуже схожа на його наречену – те ж красиво округлене підборіддя, тонкі привабливі губи, класичний грецький носик і великі виразно-загадкові очі… Але у ній більше… дівочої щемності…серця… Вона, здається, ровесниця… Якось тьмяно, ніби фіалка з-під торішнього листя, пробивалося Володимирове почуття до сестри нареченої. Тільки… навіщо воно: наречена на третьому місяці вагітності. Завтра повідомить про це її дивакуватому батькові і… грайте, музики, весільний марш…
    Василь і Федір мовчазно спостерігали за Володимиром і його рятівницею. Перший помітно хвилювався: не йшла з голови розмова з одногрупником із політехнічного. Чому здригнувся одногрупник, почувши, кого сватають? Чи немає тут якого зигзагу?
    -Федоре, - шепнув, - а гайда мого знайомця за шкірку брати…

    Зранку всі моторно зібралися у святково-застільній вітальні. Човган-старший приготував повчальну промову, пишнотіла відшліфувала кілька колючих реплік… Човгану-мододшому уявлялася реакція присутніх на його повідомлення… Сестри ховали очі одна від одної. У господаря хати боліла голова від нічної опери, яку влаштувала йому господиня … Василя і Федора мучила невідомість і, нарешті, вони усміхнулися… Василевому одногрупникові з компанією.
    -Прошу в господарів руки і серця молодшої дочки, вона носить моє дитя… - промимрив новоспечений жених, який ще не встиг добре протверезитися після нічної гулянки.
    Господарі і Човгани оторопіли. Господиня мимоволі сіла в тарілку з холодцем, яку забула на лаві, її, занадто вночі відспіваний, а тому не дуже тямущий чоловік, важко дихаючи, вичавив із себе.
    -Проси старшої!
    -Не треба! –спохопився Човган-молодший, - старшу віддайте за мене!

    Москвич Човганів повільно викотився з подвір’я. На задньому сидінні до свого лебедя тулилася лебідка з великим серцем… Їм було тісно в салоні. Вони прагли в небо, щоб окреслити в ньому перший життєвий круг, подарований провидінням…
2012р.