Не було ще культу і застою,
Ще антропос бога не створив…
У прадавню еру мезозою
Сходились на сходку ящери.

Археорніс кудкудакав гордо –
Понад план одненьке зніс яйце.
Скрасивши собі думками морду,
Смачно бронтозавр жував сінце.

Стегозаври тютюном чаділи,
Мекав диплодок, немов коза…
І ураз під небеса злетіло:
– Хай живе Великий Динозавр!

Вождь підвівсь під шквал овацій:
– Заври!
Любі співвітчизники мої…
Над його чолом шуміли лаври,
Ними мух гонили холуї…

– В нас бедлам. Той сокорить, той мука
І говорить, що на ум збреде.
Не країна – лебідь, рак і щука.
Це нас до добра не доведе

І звести нам вежу не поможе.
Є урок повчальний – Вавилон.
Тож віднині тільки хрюкать можна.
Проти?.. За?.. Утримались?.. – Закон!

Стихли всі. Точив серця їм шашіль,
Якщо шашіль був уже в ті дні…
Раптом птеродон малий закашляв:
– Це – великозаврський шовінізм!

У вождя лице позеленіло:
– Слухай, западенець… птеродон,
Як під сумнів взяти ти посміло
Одностайно схвалений закон?!

Знаю: під стропом ховаєш кріса,
Каменя за пазуху поклав…
Зашуміли ящери, зійшлися.
Кожен різав, дер, душив і рвав…

І таких ще не було баталій.
І поволі мезозой згасав.
І був день. І вечір був останній.
І вмирав останній динозавр.

1988