Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.18
20:12
Коли війна закінчилась, москалі завзято
Узялись про перемоги книжечки писати.
Тонни книжок написали про Московську битву,
Як їм удалося вперше ворога розбити,
Сталінградську, Курську, звісно, про взяття Берліна,
Як поставили фашистів вони на коліна.
Узялись про перемоги книжечки писати.
Тонни книжок написали про Московську битву,
Як їм удалося вперше ворога розбити,
Сталінградську, Курську, звісно, про взяття Берліна,
Як поставили фашистів вони на коліна.
2026.06.18
20:04
Війни невигойні стигмати.
Печаль Арахна тче і тче.
Виходить на узвишшя Мати
І руку прикладає до очей.
Кого там надивляє, – не питайте.
Про те в нас знають навіть малюки...
...Війни невигойні стигмати,
Невжеж ви оселились навіки?
Печаль Арахна тче і тче.
Виходить на узвишшя Мати
І руку прикладає до очей.
Кого там надивляє, – не питайте.
Про те в нас знають навіть малюки...
...Війни невигойні стигмати,
Невжеж ви оселились навіки?
2026.06.18
14:21
Лютує сіре небо грозове.
Живуть під ним приборкані міщани.
Безпосередність малюка Жерве
Зустрілася з підступністю Вальжана.
Знов заглушають Божу благодать
Реальності приземлені куплети.
Нічого не змінилося. Дзвенять
Живуть під ним приборкані міщани.
Безпосередність малюка Жерве
Зустрілася з підступністю Вальжана.
Знов заглушають Божу благодать
Реальності приземлені куплети.
Нічого не змінилося. Дзвенять
2026.06.18
12:57
Ми зійшлися, щоб множився рід,
Щоб зростав український нарід,
Та життя скерувало не так -
Ми злучали котів і собак.
Бо найперше цінує наш рід
Непоганий стабільний дохід,
А як треба продовжити рід -
Щоб зростав український нарід,
Та життя скерувало не так -
Ми злучали котів і собак.
Бо найперше цінує наш рід
Непоганий стабільний дохід,
А як треба продовжити рід -
2026.06.18
11:59
А кого я знайду на забутій стежині?
Може, Будду, а може, в лахмітті Христа.
Чи Конфуція в давній, старій одежині.
Ця стежина - пролог до нового хреста.
На зарослій і вкритій снігами стежині
Відшукаю забуті, затихлі слова,
Що сховались колись у зел
Може, Будду, а може, в лахмітті Христа.
Чи Конфуція в давній, старій одежині.
Ця стежина - пролог до нового хреста.
На зарослій і вкритій снігами стежині
Відшукаю забуті, затихлі слова,
Що сховались колись у зел
2026.06.18
10:15
Кінець! Я все колишнє перезрів.
Кольт у руці не виправить мій нрав,
та крапку покладе тому, як жив,
нехай і з тим, за що усе б віддав.
Моя душа неначе за дверми,
в яких немає клямки вороття
аби не повернути до юрми,
Кольт у руці не виправить мій нрав,
та крапку покладе тому, як жив,
нехай і з тим, за що усе б віддав.
Моя душа неначе за дверми,
в яких немає клямки вороття
аби не повернути до юрми,
2026.06.18
08:09
Вовк почув від Лиса вість,
Що разів, напевно, шість
У саду з'являвся гість,
Що кору і зелень їсть,
І від саду аж до гаю
Непокареним петляє,
Бо, не маючи утоми,
Відточив отак прийоми
Що разів, напевно, шість
У саду з'являвся гість,
Що кору і зелень їсть,
І від саду аж до гаю
Непокареним петляє,
Бо, не маючи утоми,
Відточив отак прийоми
2026.06.18
03:59
Поганий правнуче!
Ми, славний прадід твій,
не задля того це понаскладали,
щоб всяке падло,
опинившися в віддаленні,
про се ліпило, як йому намарено, й
грошву легку звивало у сувій
на сплату світла,
Ми, славний прадід твій,
не задля того це понаскладали,
щоб всяке падло,
опинившися в віддаленні,
про се ліпило, як йому намарено, й
грошву легку звивало у сувій
на сплату світла,
2026.06.17
22:45
Борис Скорбін (1904-1972; народився й провів молодість в Україні)
Ми діти тих, хто бій давав
самій Центральній Раді,
хто паровоз свій полишав,
йдучи на барикади.
Наш паровозе, мчи притьма,
Ми діти тих, хто бій давав
самій Центральній Раді,
хто паровоз свій полишав,
йдучи на барикади.
Наш паровозе, мчи притьма,
2026.06.17
21:35
неминучість намагається
влізти в душу ніби
їй мало того що вона і так
неминуча
мовби поганські боги
якім обов’язкова
маніфестація
неминучість ревно
влізти в душу ніби
їй мало того що вона і так
неминуча
мовби поганські боги
якім обов’язкова
маніфестація
неминучість ревно
2026.06.17
20:26
Я брав круті пороги без вагань,
Палив мости, не дбаючи про попіл.
Із безлічі безумних сподівань
Лишав собі лише гарячий клопіт.
Здавався світ підручним і малим,
Кохання — штормом, а невдачі — димом,
І кожен день у пошуках мети
Палив мости, не дбаючи про попіл.
Із безлічі безумних сподівань
Лишав собі лише гарячий клопіт.
Здавався світ підручним і малим,
Кохання — штормом, а невдачі — димом,
І кожен день у пошуках мети
2026.06.17
13:46
У день сонцестояння,
Коли Сонце дивувалось і завмирало
Споглядаючи людей і коней,
Ясени та просо,
І синиці й вивільги
Славили буяння зела,
Вчитель Досконалий з Північних Мурів
Запитав музику Жовтої Істини:
Коли Сонце дивувалось і завмирало
Споглядаючи людей і коней,
Ясени та просо,
І синиці й вивільги
Славили буяння зела,
Вчитель Досконалий з Північних Мурів
Запитав музику Жовтої Істини:
2026.06.17
12:04
Мені часу, напевно, ніколи не стане.
Я постійно біжу і не знаю куди.
У далеких полях чи лісах Індостану
Я шукаю розгойдані смисли годин.
Ніби відповідь на нерозв'язні питання,
Я шукаю у джунглях безумного дня.
А впіймаю у руки часи катування,
Я постійно біжу і не знаю куди.
У далеких полях чи лісах Індостану
Я шукаю розгойдані смисли годин.
Ніби відповідь на нерозв'язні питання,
Я шукаю у джунглях безумного дня.
А впіймаю у руки часи катування,
2026.06.17
09:34
Чумацький шлях як ніч ,як сон
Чумак завжди хороший,
Був в дивну сіль поверх кальсон
Він схований між грошей.
Модерн вовни давно відсох,
Вогонь в очах світився,
Зелених щічок світлий мох,
У кузні де дрімав Сварог,
Чумак завжди хороший,
Був в дивну сіль поверх кальсон
Він схований між грошей.
Модерн вовни давно відсох,
Вогонь в очах світився,
Зелених щічок світлий мох,
У кузні де дрімав Сварог,
2026.06.17
09:11
Безпорадний погляд,
Усмішка Мадонни.
Чорна кішка поряд,
Як думки бездонні.
На полиці образ —
Божа Діва плаче,
Поховала вчора
Господа, неначе.
Усмішка Мадонни.
Чорна кішка поряд,
Як думки бездонні.
На полиці образ —
Божа Діва плаче,
Поховала вчора
Господа, неначе.
2026.06.17
07:36
На столі смачний сніданок
Жде на Рому кожен ранок:
Трошки ситної вівсянки
І компоту з ягід склянка,
Чи вареників із сиром
Дух іде по тій квартирі,
Де онукові радіти
Бабця буде ціле літо.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Жде на Рому кожен ранок:
Трошки ситної вівсянки
І компоту з ягід склянка,
Чи вареників із сиром
Дух іде по тій квартирі,
Де онукові радіти
Бабця буде ціле літо.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.18
2026.06.15
2026.06.14
2026.06.11
2026.06.08
2026.06.05
2026.06.01
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Бур'ян (1951) /
Вірші
Незборима Нація
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Незборима Нація
Гудуть бори над сонною Десною,
Де ширить плечі збурений Дніпро.
Варяги там у "греки" йшли з весною,
Везли на торг, із півночі, добро.
І завертали під тінисті кручі,
Смолили днища зношених човнів.
Вділяли князю краму на онучі,
Боялись таємничих чаклунів.
Стояли там утрьох на перевозі
Брати всезнані - Кий, Хорив, і Щек.
Сестричка ж, Либідь, вічно у тривозі,
Сушила одіж їх біля печер.
Те місце Бог обрав для благодаті -
Андрій-апостол так провозвістив.
Церкви на кручах виросли багаті,
Де вічний праліс корені пустив.
Тут Русь постала - Київська Держава,
Що всьому краю велич принесла.
Її Європа рівнею вважала,
Вона слов'янам ненькою була.
Та час минав - князям ставало тісно
Тут, на дідизні, правити гуртом,
Тож розсварились так криваво й злісно,
Що дехто поплатився й животом!
А тут уже й Орда не забарилась -
Під брами стала київських воріт.
Дружина князя хоч і мужньо билась,
Та хмари стріл затьмили білий світ.
І впала Русь - розсипалась на порох
В пітьмі віків - і згадки не було.
Тоді й свої, як найлютіший ворог,
Бува, чинили тут криваве зло.
Та ще Москва оружною рукою
Гребла під себе землю навкруги.
І не було на цій землі спокою -
Лиш злобний вислід вражої ноги.
Богдан і той, (наш гетьман православний),
Державу здав під зверхність московит.
Козацький дух був знищений безславно,
А знать в Москву метнулась, до корит!
Чи ж знав Андрій, апостол Первозваний,
Що Київ рабства вкутає ганьба?
Вже ж був Мойсей, з єгипетського брану,
Що сорок літ вивітрював раба!
Отак минало триста літ неволі,
Чужим царям співалися псалми.
Народ тужив, бо сподівався долі,
Щоб вийти, врешті, з "братньої" тюрми.
Сяйнув Майдан, як істина прозріння,
Як спалах духу, той, що не вмира.
І встав з колін, за Божим повелінням,
Народ-борець, що волю обирав.
Хоч дехто й нині в рабському поклоні
Сутулі спини хилить до колін.
Їх темні душі й досі ще в полоні
І, як вогню, бояться перемін.
А суть одна в продажної натури -
(Сей вид ссавців в природі не зником!) -
Спішать васали за кремлівські мури,
Як древній князь в Орду, за ярликом.
Усе минає в просторі і в часі
І рабство душ, як сон лихий, мине.
Та Нація, що нині відбулася,
Вовік життя творитиме земне!
2011р.
Де ширить плечі збурений Дніпро.
Варяги там у "греки" йшли з весною,
Везли на торг, із півночі, добро.
І завертали під тінисті кручі,
Смолили днища зношених човнів.
Вділяли князю краму на онучі,
Боялись таємничих чаклунів.
Стояли там утрьох на перевозі
Брати всезнані - Кий, Хорив, і Щек.
Сестричка ж, Либідь, вічно у тривозі,
Сушила одіж їх біля печер.
Те місце Бог обрав для благодаті -
Андрій-апостол так провозвістив.
Церкви на кручах виросли багаті,
Де вічний праліс корені пустив.
Тут Русь постала - Київська Держава,
Що всьому краю велич принесла.
Її Європа рівнею вважала,
Вона слов'янам ненькою була.
Та час минав - князям ставало тісно
Тут, на дідизні, правити гуртом,
Тож розсварились так криваво й злісно,
Що дехто поплатився й животом!
А тут уже й Орда не забарилась -
Під брами стала київських воріт.
Дружина князя хоч і мужньо билась,
Та хмари стріл затьмили білий світ.
І впала Русь - розсипалась на порох
В пітьмі віків - і згадки не було.
Тоді й свої, як найлютіший ворог,
Бува, чинили тут криваве зло.
Та ще Москва оружною рукою
Гребла під себе землю навкруги.
І не було на цій землі спокою -
Лиш злобний вислід вражої ноги.
Богдан і той, (наш гетьман православний),
Державу здав під зверхність московит.
Козацький дух був знищений безславно,
А знать в Москву метнулась, до корит!
Чи ж знав Андрій, апостол Первозваний,
Що Київ рабства вкутає ганьба?
Вже ж був Мойсей, з єгипетського брану,
Що сорок літ вивітрював раба!
Отак минало триста літ неволі,
Чужим царям співалися псалми.
Народ тужив, бо сподівався долі,
Щоб вийти, врешті, з "братньої" тюрми.
Сяйнув Майдан, як істина прозріння,
Як спалах духу, той, що не вмира.
І встав з колін, за Божим повелінням,
Народ-борець, що волю обирав.
Хоч дехто й нині в рабському поклоні
Сутулі спини хилить до колін.
Їх темні душі й досі ще в полоні
І, як вогню, бояться перемін.
А суть одна в продажної натури -
(Сей вид ссавців в природі не зником!) -
Спішать васали за кремлівські мури,
Як древній князь в Орду, за ярликом.
Усе минає в просторі і в часі
І рабство душ, як сон лихий, мине.
Та Нація, що нині відбулася,
Вовік життя творитиме земне!
2011р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
