" Торуй свій шлях - той, що твоїм назвався,
той, що обрав тебе навіки-вік.
До нього змалку ти заповідався,
до нього сам Господь тебе прирік."

Василь Стус

На початку Другої світової війни, активне суспільне життя в селі із милозвучною назвою Камінна Гора* (суч. Кам’яна Гора) не припинялось. При Народному домі «Просвіта» працював садок для дітей і театральний гурток для молоді. Дитячий садок утримувався за кошт громади. У ньому малі камінногірці бавились та навчались, а працювали із дітьми молоді дівчата, що мали освіту, а головно – час, адже садок був у прямому розумінні народним, чи як би тепер сказали – на громадських засадах. У садку діти проводили час лише до полудня. На обід подавались традиційні місцеві страви: вареники із сиром чи картоплею, борщ, пенцак** тощо. Дитячі забавки також були традиційними і складали невід’ємну частину місцевого фольклору***. До прикладу ігрові веснянки – «Гарно в нашому садочку» та «Я – майстер ковальський»:

1. Я – майстер ковальський,
є в мене робота.
До труду і праці
є в мене охотa.

Приспів:
Бух (5 разів), тож то з мене коваль-зух,
Бух (5 разів), тож то з мене коваль-зух.

2. Роблю я підкови,
роблю я долота,
у моїм верстаті –
скоро йде робота.

Приспів:
Бух (5 разів), тож то з мене коваль-зух,
Бух (5 разів), тож то з мене коваль-зух.

Ця забавка у місцевої дітвори була однією з найулюбленіших. В ній оспівувалась праця і задоволення майстра від виконаної роботи. Веснянка «Гарно в нашому садочку, як дитині у віночку…» виховувала в дітях любов до рідного краю, повагу до природи («де травичка – там метелик, а де квітка, там є джмелик»). Ось такий дитячий рай!
Серед добровільних вихователів, у садку працювала й Кушнірівська Ганна – висока чорнявка, освічена й трудолюбива. Для неї жодна хвилина не минала марно. Ввечері вона залюбки бігла до «Просвіти» на репетиції драматичного гуртка. В Галичині – театр був однією із найважливіших творчих форм спілкування людей. Взимку камінногірці тішили односельчан постановками таких вистав, як: «Зимовий вечір» М. Старицького, «Сватання на Гончарівці» Г. Квітки-Основ’яненка, «Доки сонце зійде, роса очі виїсть…» М. Кропивницького, «Лимерівна» П. Мирного та ін. А що в гуртку збиралась молодь, то нерідко між ними виникали взаємні симпатії. Ось так і Ганна закохалась у ставного красеня Івана з роду Мізерників. І хоч хлопець він був видний та дуже здібний, однак не з багацького роду (йому батьки відписали лишень три морги поля – це, приблизно, один гектар. Дуже мало по тогочасних мірках). Тому батьки Гануні були категорично проти їхнього стрічання. Та молодь свої почуття не вимірює моргами поля, а ще й війна – здавалося все проти них… Почався для Гануні надзвичайно довгий період важкого, сповненого постійних хвилювань, життя. Якось прийшли до Івана хлопці зі служби безпеки УПА. Дізналися, що він у 39-му мав необережність вступити в комсомол – не одна українська душа пропала, занапащена комуняцькою пропагандою. Однак Іван був хлопець не з боязких. Пояснив ситуацію, сказав, що заяву на вступ до комсомолу порвав, а сам визнає – помилявся. Щира розмова врятувала йому життя. Щоб спокутувати гріх, було присуджено Івану відбудовувати Монастирецьку церкву, яка саме згоріла від блискавки. А що камінногірець був чудовий тесля, то будував, ще й керував роботами. Тож постала церква ще гарніша, ніж була – й досі стоїть!
В 43-му Іван та Гануня, попри несприйняття її батьками цього шлюбу, таки побралися, а незадовго – Іван пішов воювати. Здібний був чоловік! Щоб не робив – усе виходило в нього якнайкраще: чи то гра у виставі, чи теслярська робота, чи військова служба. У повстанцях сотник Іван отримав псевдо - "Лютий". Воював завзято, здобув не одну перемогу, тому полювала за ним ціла зграя НКВДистів та марно. Десь так у 45-му, зробили повстанці Іванові криївку недалеко від дому. Але як народна мудрість каже: «не так тії воріженьки, як добріїї люди». Іванові ординарці – брати Василь та Іван Пікули видали місцезнаходження криївки НКВДистам. Катували «Лютого» спочатку в Магерівському відділку НКВД, а потім – у тюрмі на Лонцького у Львові. Переказували люди, що сотник Іван на псевдо «Лютий» на катуваннях кричав лише одне: «Слава Україні!».
Більше Ганна його не бачила…

«І знову хмари потемніли,
А з моря б’є туман:
Скажи, скажи, чого задумавсь
Наш славний отаман!

О, друже, друже наш повстанче,
Повстанче молодий –
Ми тебе чесно поховаєм,
А завтра підем в бій!»
***
«Ми тюрми поломим,
Ворогів подушим,
Таки Україну
Сотворити мусим!»
***
«Сибірські тундри, Казахстан,
Соловки і підвали,
Табори, дроти, холод, жах –
Нам сили не зламали!»
(пісні записані з уст Катерини Кожушко, в дівоцтві – Іванець)

*Камінна Гора – наголос у слові «Камінна» ставиться на другий склад, в слові «Гора» - на перший;
**пенцак – ячмінна крупа з маслом;
***фольклор – (з англ. – народна мудрість), усна народна творчість.

16. 02. 2013