Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
2026.11.15
09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
2026.11.15
07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
2026.11.15
07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
2026.11.15
01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців.
Хтось демократією живе, хтось нею грається.
Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує.
Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті.
Криводушн
2026.11.14
23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
2026.11.14
22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Лариса Чаєчка (1970) /
Проза
«О, друже, друже наш повстанче…»
1. Я – майстер ковальський,
є в мене робота.
До труду і праці
є в мене охотa.
Приспів:
Бух (5 разів), тож то з мене коваль-зух,
Бух (5 разів), тож то з мене коваль-зух.
2. Роблю я підкови,
роблю я долота,
у моїм верстаті –
скоро йде робота.
Приспів:
Бух (5 разів), тож то з мене коваль-зух,
Бух (5 разів), тож то з мене коваль-зух.
Ця забавка у місцевої дітвори була однією з найулюбленіших. В ній оспівувалась праця і задоволення майстра від виконаної роботи. Веснянка «Гарно в нашому садочку, як дитині у віночку…» виховувала в дітях любов до рідного краю, повагу до природи («де травичка – там метелик, а де квітка, там є джмелик»). Ось такий дитячий рай!
Серед добровільних вихователів, у садку працювала й Кушнірівська Ганна – висока чорнявка, освічена й трудолюбива. Для неї жодна хвилина не минала марно. Ввечері вона залюбки бігла до «Просвіти» на репетиції драматичного гуртка. В Галичині – театр був однією із найважливіших творчих форм спілкування людей. Взимку камінногірці тішили односельчан постановками таких вистав, як: «Зимовий вечір» М. Старицького, «Сватання на Гончарівці» Г. Квітки-Основ’яненка, «Доки сонце зійде, роса очі виїсть…» М. Кропивницького, «Лимерівна» П. Мирного та ін. А що в гуртку збиралась молодь, то нерідко між ними виникали взаємні симпатії. Ось так і Ганна закохалась у ставного красеня Івана з роду Мізерників. І хоч хлопець він був видний та дуже здібний, однак не з багацького роду (йому батьки відписали лишень три морги поля – це, приблизно, один гектар. Дуже мало по тогочасних мірках). Тому батьки Гануні були категорично проти їхнього стрічання. Та молодь свої почуття не вимірює моргами поля, а ще й війна – здавалося все проти них… Почався для Гануні надзвичайно довгий період важкого, сповненого постійних хвилювань, життя. Якось прийшли до Івана хлопці зі служби безпеки УПА. Дізналися, що він у 39-му мав необережність вступити в комсомол – не одна українська душа пропала, занапащена комуняцькою пропагандою. Однак Іван був хлопець не з боязких. Пояснив ситуацію, сказав, що заяву на вступ до комсомолу порвав, а сам визнає – помилявся. Щира розмова врятувала йому життя. Щоб спокутувати гріх, було присуджено Івану відбудовувати Монастирецьку церкву, яка саме згоріла від блискавки. А що камінногірець був чудовий тесля, то будував, ще й керував роботами. Тож постала церква ще гарніша, ніж була – й досі стоїть!
В 43-му Іван та Гануня, попри несприйняття її батьками цього шлюбу, таки побралися, а незадовго – Іван пішов воювати. Здібний був чоловік! Щоб не робив – усе виходило в нього якнайкраще: чи то гра у виставі, чи теслярська робота, чи військова служба. У повстанцях сотник Іван отримав псевдо - "Лютий". Воював завзято, здобув не одну перемогу, тому полювала за ним ціла зграя НКВДистів та марно. Десь так у 45-му, зробили повстанці Іванові криївку недалеко від дому. Але як народна мудрість каже: «не так тії воріженьки, як добріїї люди». Іванові ординарці – брати Василь та Іван Пікули видали місцезнаходження криївки НКВДистам. Катували «Лютого» спочатку в Магерівському відділку НКВД, а потім – у тюрмі на Лонцького у Львові. Переказували люди, що сотник Іван на псевдо «Лютий» на катуваннях кричав лише одне: «Слава Україні!».
Більше Ганна його не бачила…
«І знову хмари потемніли,
А з моря б’є туман:
Скажи, скажи, чого задумавсь
Наш славний отаман!
О, друже, друже наш повстанче,
Повстанче молодий –
Ми тебе чесно поховаєм,
А завтра підем в бій!»
***
«Ми тюрми поломим,
Ворогів подушим,
Таки Україну
Сотворити мусим!»
***
«Сибірські тундри, Казахстан,
Соловки і підвали,
Табори, дроти, холод, жах –
Нам сили не зламали!»
(пісні записані з уст Катерини Кожушко, в дівоцтві – Іванець)
*Камінна Гора – наголос у слові «Камінна» ставиться на другий склад, в слові «Гора» - на перший;
**пенцак – ячмінна крупа з маслом;
***фольклор – (з англ. – народна мудрість), усна народна творчість.
16. 02. 2013
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«О, друже, друже наш повстанче…»
" Торуй свій шлях - той, що твоїм назвався,
той, що обрав тебе навіки-вік.
До нього змалку ти заповідався,
до нього сам Господь тебе прирік."
Василь Стус
На початку Другої світової війни, активне суспільне життя в селі із милозвучною назвою Камінна Гора* (суч. Кам’яна Гора) не припинялось. При Народному домі «Просвіта» працював садок для дітей і театральний гурток для молоді. Дитячий садок утримувався за кошт громади. У ньому малі камінногірці бавились та навчались, а працювали із дітьми молоді дівчата, що мали освіту, а головно – час, адже садок був у прямому розумінні народним, чи як би тепер сказали – на громадських засадах. У садку діти проводили час лише до полудня. На обід подавались традиційні місцеві страви: вареники із сиром чи картоплею, борщ, пенцак** тощо. Дитячі забавки також були традиційними і складали невід’ємну частину місцевого фольклору***. До прикладу ігрові веснянки – «Гарно в нашому садочку» та «Я – майстер ковальський»:1. Я – майстер ковальський,
є в мене робота.
До труду і праці
є в мене охотa.
Приспів:
Бух (5 разів), тож то з мене коваль-зух,
Бух (5 разів), тож то з мене коваль-зух.
2. Роблю я підкови,
роблю я долота,
у моїм верстаті –
скоро йде робота.
Приспів:
Бух (5 разів), тож то з мене коваль-зух,
Бух (5 разів), тож то з мене коваль-зух.
Ця забавка у місцевої дітвори була однією з найулюбленіших. В ній оспівувалась праця і задоволення майстра від виконаної роботи. Веснянка «Гарно в нашому садочку, як дитині у віночку…» виховувала в дітях любов до рідного краю, повагу до природи («де травичка – там метелик, а де квітка, там є джмелик»). Ось такий дитячий рай!
Серед добровільних вихователів, у садку працювала й Кушнірівська Ганна – висока чорнявка, освічена й трудолюбива. Для неї жодна хвилина не минала марно. Ввечері вона залюбки бігла до «Просвіти» на репетиції драматичного гуртка. В Галичині – театр був однією із найважливіших творчих форм спілкування людей. Взимку камінногірці тішили односельчан постановками таких вистав, як: «Зимовий вечір» М. Старицького, «Сватання на Гончарівці» Г. Квітки-Основ’яненка, «Доки сонце зійде, роса очі виїсть…» М. Кропивницького, «Лимерівна» П. Мирного та ін. А що в гуртку збиралась молодь, то нерідко між ними виникали взаємні симпатії. Ось так і Ганна закохалась у ставного красеня Івана з роду Мізерників. І хоч хлопець він був видний та дуже здібний, однак не з багацького роду (йому батьки відписали лишень три морги поля – це, приблизно, один гектар. Дуже мало по тогочасних мірках). Тому батьки Гануні були категорично проти їхнього стрічання. Та молодь свої почуття не вимірює моргами поля, а ще й війна – здавалося все проти них… Почався для Гануні надзвичайно довгий період важкого, сповненого постійних хвилювань, життя. Якось прийшли до Івана хлопці зі служби безпеки УПА. Дізналися, що він у 39-му мав необережність вступити в комсомол – не одна українська душа пропала, занапащена комуняцькою пропагандою. Однак Іван був хлопець не з боязких. Пояснив ситуацію, сказав, що заяву на вступ до комсомолу порвав, а сам визнає – помилявся. Щира розмова врятувала йому життя. Щоб спокутувати гріх, було присуджено Івану відбудовувати Монастирецьку церкву, яка саме згоріла від блискавки. А що камінногірець був чудовий тесля, то будував, ще й керував роботами. Тож постала церква ще гарніша, ніж була – й досі стоїть!
В 43-му Іван та Гануня, попри несприйняття її батьками цього шлюбу, таки побралися, а незадовго – Іван пішов воювати. Здібний був чоловік! Щоб не робив – усе виходило в нього якнайкраще: чи то гра у виставі, чи теслярська робота, чи військова служба. У повстанцях сотник Іван отримав псевдо - "Лютий". Воював завзято, здобув не одну перемогу, тому полювала за ним ціла зграя НКВДистів та марно. Десь так у 45-му, зробили повстанці Іванові криївку недалеко від дому. Але як народна мудрість каже: «не так тії воріженьки, як добріїї люди». Іванові ординарці – брати Василь та Іван Пікули видали місцезнаходження криївки НКВДистам. Катували «Лютого» спочатку в Магерівському відділку НКВД, а потім – у тюрмі на Лонцького у Львові. Переказували люди, що сотник Іван на псевдо «Лютий» на катуваннях кричав лише одне: «Слава Україні!».
Більше Ганна його не бачила…
«І знову хмари потемніли,
А з моря б’є туман:
Скажи, скажи, чого задумавсь
Наш славний отаман!
О, друже, друже наш повстанче,
Повстанче молодий –
Ми тебе чесно поховаєм,
А завтра підем в бій!»
***
«Ми тюрми поломим,
Ворогів подушим,
Таки Україну
Сотворити мусим!»
***
«Сибірські тундри, Казахстан,
Соловки і підвали,
Табори, дроти, холод, жах –
Нам сили не зламали!»
(пісні записані з уст Катерини Кожушко, в дівоцтві – Іванець)
*Камінна Гора – наголос у слові «Камінна» ставиться на другий склад, в слові «Гора» - на перший;
**пенцак – ячмінна крупа з маслом;
***фольклор – (з англ. – народна мудрість), усна народна творчість.
16. 02. 2013
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
