ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.22
02:03
Мені заснути не дають
Чиїсь обличчя у тумані.
Веде крізь сни в часи жадані
Незрозуміла біла путь,
Де весни сліз гірких не ллють
На дні солодкої омани.
Мені заснути не дають
Чиїсь обличчя у тумані.
Веде крізь сни в часи жадані
Незрозуміла біла путь,
Де весни сліз гірких не ллють
На дні солодкої омани.
Мені заснути не дають
2024.05.22
00:07
Не дивуйся, що я дуже різний та непростий.
Наче троє живуть в мені. Схожі, немов брати.
Але досить відмінні характерами вони.
Перший – той не злякається чорта або труни.
Добивається, хоч бич чого та кого хотів.
Навіть танк не посунув би з обраних ни
Наче троє живуть в мені. Схожі, немов брати.
Але досить відмінні характерами вони.
Перший – той не злякається чорта або труни.
Добивається, хоч бич чого та кого хотів.
Навіть танк не посунув би з обраних ни
2024.05.21
23:17
Жебрак на землі просить на хліб.
Падати далі нікуди.
Нижче тільки пекло.
Він сходив землю
уздовж і впоперек,
Знає її родимки, шрами,
Падати далі нікуди.
Нижче тільки пекло.
Він сходив землю
уздовж і впоперек,
Знає її родимки, шрами,
2024.05.21
21:39
Боги Богів...і тих Богів Боги,
і той, хто над Богами й над собою,
скажіть нам, людям, де ті береги,
де хвилі духу б'ються до прибою -
й радіють грою.
Де врозсип розлітаються зірки,
а згустки душ - насилених на нитку -
і той, хто над Богами й над собою,
скажіть нам, людям, де ті береги,
де хвилі духу б'ються до прибою -
й радіють грою.
Де врозсип розлітаються зірки,
а згустки душ - насилених на нитку -
2024.05.21
20:32
А тепер забери у мови усю її кров,
Щоб кожен рядок став глухою стіною розпачу,
Щоб сонце здавалося болем старих розмов
А слово — веслом, що постійно гребе до острова.
До острова, подібних якому цілий архіпелаг
У морі самотнього вітру порожніх роздумі
Щоб кожен рядок став глухою стіною розпачу,
Щоб сонце здавалося болем старих розмов
А слово — веслом, що постійно гребе до острова.
До острова, подібних якому цілий архіпелаг
У морі самотнього вітру порожніх роздумі
2024.05.21
11:51
СО-СУ-КУР
Вітаємо із створенням літературного блоку СО-СУ-КУР (Соболь-Сушко-Курдіновський)!
Блок СО-СУ-КУР -
свято культур,
група поетів,
Вітаємо із створенням літературного блоку СО-СУ-КУР (Соболь-Сушко-Курдіновський)!
Блок СО-СУ-КУР -
свято культур,
група поетів,
2024.05.21
11:25
Вертить римами поет,
Віршики ладнає.
То ронделик, то сонет -
Він війни не знає.
Знову зрада і любов,
Пристрасні сюжети...
Що там жертви, що там кров,
Віршики ладнає.
То ронделик, то сонет -
Він війни не знає.
Знову зрада і любов,
Пристрасні сюжети...
Що там жертви, що там кров,
2024.05.21
10:58
Мрії збуваються.
https://m.youtube.com/watch?v=WmxjyMRUCJE&si=9IyrcA6yGrlEhr8k
https://m.youtube.com/watch?v=WmxjyMRUCJE&si=9IyrcA6yGrlEhr8k
2024.05.21
08:12
Яка морська краса! Ось "Ланжерон",
Відомий дельфінарій "Немо".
Небесний усміхається капрон,
Яскрава сонця хризантема.
А Чорне море в синьому вбранні,
Хоч від плактону зеленіє,
І хвилями підморгує мені,
Відомий дельфінарій "Немо".
Небесний усміхається капрон,
Яскрава сонця хризантема.
А Чорне море в синьому вбранні,
Хоч від плактону зеленіє,
І хвилями підморгує мені,
2024.05.21
07:03
Сколихнувши гілку,
Забриніла бджілка
І смоктати стала з квіточки нектар, –
Видно в пелюстинках
Лиш комахи спинку
Золотисто-сіру, як погаслий жар.
До нектару ласа,
Робить вихиляси
Забриніла бджілка
І смоктати стала з квіточки нектар, –
Видно в пелюстинках
Лиш комахи спинку
Золотисто-сіру, як погаслий жар.
До нектару ласа,
Робить вихиляси
2024.05.21
04:06
Неначе блискавка у квітні,
Розколе тишу тріолет.
Нове замінить на новітнє,
Неначе блискавка у квітні.
Коли бажання заповітні
Прикрасить римами поет,
Неначе блискавка у квітні,
Розколе тишу тріолет.
Нове замінить на новітнє,
Неначе блискавка у квітні.
Коли бажання заповітні
Прикрасить римами поет,
Неначе блискавка у квітні,
2024.05.21
00:02
Ні, «любов» - заслабке те слівце, як на мене.
Я тобою живу, а не просто люблю.
Чоловік – то чисельник, а жінка – знаменник
Апріорі ніколи не рівний нулю.
Та обов’язок цей - хоч чогось бути вартим -
Із тобою приємність, але не тягар.
Жили рвуть,
Я тобою живу, а не просто люблю.
Чоловік – то чисельник, а жінка – знаменник
Апріорі ніколи не рівний нулю.
Та обов’язок цей - хоч чогось бути вартим -
Із тобою приємність, але не тягар.
Жили рвуть,
2024.05.20
20:34
Прозорий метелик засинає на осонні її плеча
І годинник стрекоче мов бабка між стрілками очерету,
І вітер в кімнату завіявшись не втече,
Торкнеться стегна, мов підкреслить свою безпредметність.
Наче все, що було тільки слів невагомість пливка,
Наче д
І годинник стрекоче мов бабка між стрілками очерету,
І вітер в кімнату завіявшись не втече,
Торкнеться стегна, мов підкреслить свою безпредметність.
Наче все, що було тільки слів невагомість пливка,
Наче д
2024.05.20
20:34
Прозорий метелик засинає на осонні її плеча
І годинник стрекоче мов бабка між стрілками очерету,
І вітер в кімнату завіявшись не втече,
Торкнеться стегна, мов підкреслить свою безпредметність.
Наче все, що було тільки слів невагомість пливка,
Наче д
І годинник стрекоче мов бабка між стрілками очерету,
І вітер в кімнату завіявшись не втече,
Торкнеться стегна, мов підкреслить свою безпредметність.
Наче все, що було тільки слів невагомість пливка,
Наче д
2024.05.20
19:15
Підбитий у відльоті птах.
Як птах тужавіє в надії.
Розгін...Стрибок...
Ще... Ще... І ще...
...Дивак в літах, хіба ж не ти отак
І пінишся, і рвешся у чуттєвій вирві?
Розгін... Стрибок...
Ще... Ще... І ще...
Як птах тужавіє в надії.
Розгін...Стрибок...
Ще... Ще... І ще...
...Дивак в літах, хіба ж не ти отак
І пінишся, і рвешся у чуттєвій вирві?
Розгін... Стрибок...
Ще... Ще... І ще...
2024.05.20
13:30
Вплетись у пам'ять чорною стрічкою.
Чи на землі нам щастя ще буде?
Січень ув очі жбурляє січкою,
але не милішим був і грудень.
Ми повизбируєм снігу перлини,
платтячко буде доні на свято,
час відрахує останні години,
їх лишається геть небагато.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Чи на землі нам щастя ще буде?
Січень ув очі жбурляє січкою,
але не милішим був і грудень.
Ми повизбируєм снігу перлини,
платтячко буде доні на свято,
час відрахує останні години,
їх лишається геть небагато.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Лариса Чаєчка (1970) /
Проза
Терпіння винагороджується!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Терпіння винагороджується!
Він не пам’ятав ні хто він, ні звідки… Пам’ятав лишень, що йому було тепло й затишно і раптом усе змінилось. Він – мале чорне котя, що брело вуличкою… Раптом до нього підскочив чорний кудлатий пес. Кіт швидко чкурнув на дерево – добре, що було поряд. Кудлань голосно гавкав, наче хотів сказати: «Агов! Вітаємо тебе на вулиці! Нашого полку прибуло!» Мабуть, мав на увазі приблудних псів-котів, яких розвелося чимало. Чорнюк довго сидів на дереві і перелякано зиркав на людей, що ходили взад-вперед, собак і котів, які на цій вулиці почували себе впевнено, наче вдома. Просидівши так до вечора, зрештою зліз і почав никати навколо у пошуках притулку на ніч. Зрештою, його наче магнітом потягнуло до прочинених дверей підвалу і він побіг туди. Там знайшов якийсь закапелок і виснажений довготривалим сидінням на дереві, задрімав. Відтоді, цей підвальний темний куток став його домівкою. Вдень котя вибиралось на білий світ у пошуках чогось їстівного: харчувавсь недоїдками із пакетів, що їх викидали люди. Цій безпритульній зграйці псів-котів неймовірно щастило, бо чорні великі кульки комунальні служби не поспішали прибирати. Собаки роздирали пакети зубами і розтягували їх вміст по вулиці, а коти приходили потім і делікатно визбирували те, що залишилось. Одного разу мале котя побачило, як декілька більших котів кудись поважно мандрують. Він прокравсь за ними і у невеличкій теплій прибудові зміг напитись теплого молока, що якась жінка плеснула в миску. Десять котів різної масті і віку примостились коло миси і дружно хлебтали цей поживний наїдок. Таке життя тривало десь з-півроку.
Якось Чорнюк чимчикував вуличкою і несподівано для себе почув людський голос, що ніжно звертався до нього. Не звиклий до ласки, не повірив… А що дівчина наполегливо кликала, підняв одну лапу в задумі: «підходити чи ні». Якусь мить ще вагався, а потім повагом рушив до незнайомки. Вона ніжно погладила його за вушком і кіт відчув оте вже добряче призабуте тепло людських долонь. Відтоді, котя щораз виглядало свою нову приятельку – вона не забувала пригостити його чимсь смачненьким. Але ви не подумайте, ні-і… Він її любив не за ласощі – вона нагадувала про втрачений домашній затишок, а він так цього потребував! Будучи справжнім вуличним котярою і маючи вдосталь часу, Чорнюк з’ясував, де жила ця мила й добра людина. А що мешкала вона на першому поверсі, то просто вискакував на балкон і заглядав у вікна. Мила особа, однак, нечасто бувала вдома. Зате коли з’являлась, Чорнюк гордо підносив свою котячу голову, вирівнював спинку і підіймав догори хвіст, щоб вона бачила, який він красень. Така відданість вражала і одного разу люди в квартирі на першому поверсі вирішили: «раз він нас обрав, значить – це наш кіт!»
Минуло декілька років… Чорнюк, залишаючись незалежним і гуляючи на вулиці скільки схоче, завжди повертається додому (через балкон). На нього чекає вечеря і люблячі господарі. Що ще треба для котячого щастя? Терпіння таки винагороджується!
15. 02. 2013
Якось Чорнюк чимчикував вуличкою і несподівано для себе почув людський голос, що ніжно звертався до нього. Не звиклий до ласки, не повірив… А що дівчина наполегливо кликала, підняв одну лапу в задумі: «підходити чи ні». Якусь мить ще вагався, а потім повагом рушив до незнайомки. Вона ніжно погладила його за вушком і кіт відчув оте вже добряче призабуте тепло людських долонь. Відтоді, котя щораз виглядало свою нову приятельку – вона не забувала пригостити його чимсь смачненьким. Але ви не подумайте, ні-і… Він її любив не за ласощі – вона нагадувала про втрачений домашній затишок, а він так цього потребував! Будучи справжнім вуличним котярою і маючи вдосталь часу, Чорнюк з’ясував, де жила ця мила й добра людина. А що мешкала вона на першому поверсі, то просто вискакував на балкон і заглядав у вікна. Мила особа, однак, нечасто бувала вдома. Зате коли з’являлась, Чорнюк гордо підносив свою котячу голову, вирівнював спинку і підіймав догори хвіст, щоб вона бачила, який він красень. Така відданість вражала і одного разу люди в квартирі на першому поверсі вирішили: «раз він нас обрав, значить – це наш кіт!»
Минуло декілька років… Чорнюк, залишаючись незалежним і гуляючи на вулиці скільки схоче, завжди повертається додому (через балкон). На нього чекає вечеря і люблячі господарі. Що ще треба для котячого щастя? Терпіння таки винагороджується!
15. 02. 2013
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію