Файні!
А ви знаєте, Миролаве.
Я зустрічав наших музикантів у Нью-Йоркському метро.
Не буду називати їхні імена, бо це досить відомий гурт(у минулому) - було цікаво.

Бачите, Мирославе, де Гупало, там і весело!
Якщо хочете,я не буду зачіпати Ваших творів.
Я висловив свою думку. Якщо Ви орієнтуєтеся на мову, якою користувалися 100 років тому, то все правильно,хай Вам Бог допомагає. Але яка перспектива?Стосовно слова "горілиць" у мене інша думка, бо є ще прислівник "долІлиць".Так не повинно бути, щоб говорили-писали "горілИць",але "долІлиць". Як правило, на -иць падає наголос у родовому відмінку іменників. А щодо солов'їв у Вас дійсно суттєвий промах. Повірте, що рано чи пізно він вилізе,як кажуть, боком...
Можете слухати й Галину, котра не може без мене,як той реп'яшок...Але ж вона спирається на словники синонімів. Я про наголоси, а вона про синоніми!? Добре, що не про музичні терміни!У даному випадку до уваги беруться словники наголосів. Звичайно,колись цінувався словник Грінченка,і не вина укр.поетів у тому, що вони послуговувалися словниками Карманського,а біда. Бо не вистачало освіти, укр.книг, а Василь Стус навіть писав ув ув'язненні. Словники Карманського - це саморобні словники, від слова "карман"(кишеня).Часто-густо укр. митці(особливо ті, хто жив поза Україною)виписували "смачні",соковиті рідні слова,аби потім їх вживати у своїх творах. Звичайно, це були слова,які не повторювалися в російській мові("горілиць" теж).Одначе наголос брався з поетичних рядків,що публікувалися,звичайно, не без помилок. Не міг Василь Стус у своїх жахливих умовах встежити за правильність наголосів. Це факт! А ми з вами можемо це зробити. До речі, я теж мав словника Карманського, що зберігся (хоча й не повністю). І не я його вигадав. Я тільки назву дав. Колись за часів рад.влади збиралося укр. товариство у Москві коло пам’ятника Миколі Гоголю на Гоголівському бульварі. Тоді відчувалася потреба спілкування саме рідною мовою, з рук у руки передавалися різні виписки, слова, вислови. Так появлялися словники Карманського(на кшталт Кобзаревих захалявних книжок…). Звичайно, вони мали радше тлумачний характер і майже нічого спільного не мали зі словником синонімів Караванського. Карман – це не Караван.
Раджу проаналізували вживання слова "Украйна", це із лексики застарілої. Так Україну тепер зневажливо називають російські шовіністи...Хоча у поетичному творі можна тлумачити "Украйну" як творчу знахідку. І таке буває...

Пане Мирославе! Сильний вірш! Аж серце рветься... І у нас, в Івано-Франківську, на "стометрівці" грають такі ж сопілкарі, скрипалі... Божественно грають... І від їхньої музики сумно стає на душі, боляче за нашу Україну...
Щиро дякую за такий вірш!

Шановні колеги! Дякую всім за жваве обговорення: мислю, воно було корисне усім. Інша річ, у таких дискусіях не повинно бути місця ані нав'язуванню своєї думки, ані образам, ані агресії. Виключно конструктив з метою допомогти авторові, а не лякати його "перспективою", "суттєвими промахами" і яким "боком" усе це "вилізе". На те він і автор.
Ще раз дякую! Щасти!

Тоді у стилі ПМ я скажу: Мирославе, Ви - геній, ви так відчуваєте українську душу,що у мене аж серце плаче. Головне зміст, а помилки - дурниця!
Вам це подобається? Тішить Ваше самолюбство? А що Вам скаже редактор у видавництві, коли захочете видати книжку?
Я без наміру Вас образити! На жаль, більшість віршувальників у ПМ тільки шукають нагоди і причини, аби образитися. Якщо Ви теж таку нагоду знайшли - вибачте. Я можу заплющувати очі на огріхи і верзти Вам нісенітниці,як все прекрасно.Або ж взагалі не помічати Ваших творів. Тільки б Вам легше було...

Вітаю, пане Мирославе! Після свого сьогоднішнього Kirche, Kinder, Küche заглянула на Вашу сторінку...
Згадалися слова нашої мудрої Поетеси:
МІЖ ІНШИМ
Коли я буду навіть сивою,
і життя моє піде мрякою,
а для тебе буду красивою,
а для когось, може, й ніякою.
А для когось лихою, впертою,
ще для когось відьмою, коброю.
А між іншим, якщо відверто,
то була я дурною і доброю.
Безборонною, несинхронною
ні з теоріями, ні з практиками.
і боліла в мене іронія
всіма ліктиками й галактиками.
І не знало міщанське кодло,
коли я захлиналась лихом,
що душа між люди виходила
забинтована білим сміхом.
І в житті, як на полі мінному,
я просила в цьому сторіччі
хоч би той магазинний мінімум:
— Люди, будьте взаємно ввічливі! —
і якби на те моя воля,
написала б я скрізь курсивами:
— Так багато на світі горя,
люди, будьте взаємно красивими!
© Ліна Костенко
:)))

П.С. Пане Мирославе,Ви - Красень!!!
:)))

Мирославе ))))))))))))))))))))))))))))!!!!!!!!!!!!!!!!!

Не проста тема піднята...
Але ж не всім годиться бути легкоатлетами, велетні духу, що підпирають небо правди, теж нам потрібні.

Vivat, Маестро !