Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.17
00:42
Я більше не почую голос Ваш,
Дотепний анекдот по телефону.
Зі спогадів малюється колаж,
Уся надія в безнадії тоне.
Чого вартує надскладний пасаж,
Написаний байдужим фанфароном?
Освітлювався творчий мій багаж
Дотепний анекдот по телефону.
Зі спогадів малюється колаж,
Уся надія в безнадії тоне.
Чого вартує надскладний пасаж,
Написаний байдужим фанфароном?
Освітлювався творчий мій багаж
2026.05.16
18:41
Дійові особи:
ЖУРНАЛІСТ - 75 років
ПОЕТ - 45 років
ФІЛОСОФ - хто його знає, скільки років
АКТ 1 (і останній)
ЖУРНАЛІСТ: Гав!
ЖУРНАЛІСТ - 75 років
ПОЕТ - 45 років
ФІЛОСОФ - хто його знає, скільки років
АКТ 1 (і останній)
ЖУРНАЛІСТ: Гав!
2026.05.16
18:30
Наше життя - темна мить. Залишається тільки
Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить…
(З останніх надходжень)
Бачу вже, як за хвилину знервовані пальці автора цієї стр
Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить…
(З останніх надходжень)
Бачу вже, як за хвилину знервовані пальці автора цієї стр
2026.05.16
15:31
Наше життя - темна мить. Залишається тільки
Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить.
Світе мій милий! В яку порожнечу пішов ти?
Як повернути найкращі твої голоси?
Ніжн
Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить.
Світе мій милий! В яку порожнечу пішов ти?
Як повернути найкращі твої голоси?
Ніжн
2026.05.16
13:25
Про "мудрий вкраїнський нарід"
Давно позабути вже слід.
І про "древню націю" теж-
Бо вже їдуть сюди з Бангладеш,
Із Індії, із Пакистану-
Їсти нашу сметану,
Жерти наш хліб і сало,
Давно позабути вже слід.
І про "древню націю" теж-
Бо вже їдуть сюди з Бангладеш,
Із Індії, із Пакистану-
Їсти нашу сметану,
Жерти наш хліб і сало,
2026.05.16
11:28
було нам добре під зірками
були ідеї під парами
і вистачало мелодрами
реально
весна тендітна пелюстками
кохав і я тебе оксано
ми бавились в аероплана
часами
були ідеї під парами
і вистачало мелодрами
реально
весна тендітна пелюстками
кохав і я тебе оксано
ми бавились в аероплана
часами
2026.05.16
11:25
Спливала ніч жарка й загайна,
я додивлявсь останні сни,
аж тут явилась звістка файна:
вернувсь товариш із війни.
Часи тягнулися марудні,
тримали справи клопіткі,
та все ж ми стрілись пополудні
я додивлявсь останні сни,
аж тут явилась звістка файна:
вернувсь товариш із війни.
Часи тягнулися марудні,
тримали справи клопіткі,
та все ж ми стрілись пополудні
2026.05.16
10:55
Як прикро те, що рік минає,
Що час зміта все навкруги
Шаленим штормом небокраю,
Змішавши води й береги.
Летять епохи серпантином,
Немовби мить, за роком рік.
І бачить чоловік дитинно
Юрбу самотніх і калік.
Що час зміта все навкруги
Шаленим штормом небокраю,
Змішавши води й береги.
Летять епохи серпантином,
Немовби мить, за роком рік.
І бачить чоловік дитинно
Юрбу самотніх і калік.
2026.05.16
10:49
НЕЖДАНА: СМЕРТЬ ПІД КУПОЛАМИ
Поки законні діти князя вчили латину та готувалися до європейських королівств, маленька Неждана бігала босоніж по піску Десни і наливалася красою як дика рожа. Вона була тінню утраченого кохання Ярославової юності, про яку
2026.05.16
09:25
скажи! – приречені чи ще!?-
голодні, без одежі, босі,
але з надією на Досі,
як Іов в притчі із нічим,
долають відчуття буття
і , ремствуючи на пророче,
як черви, що пролізли в очі,
голодні, без одежі, босі,
але з надією на Досі,
як Іов в притчі із нічим,
долають відчуття буття
і , ремствуючи на пророче,
як черви, що пролізли в очі,
2026.05.16
09:10
Здавалося, не стрінемось з тобою,
хоч вий білугою від болю та наруги.
Моя печаль горою кам'яною,
бентежним океаном — хвиля туги.
Приходиш уві сні в сорочці білій.
Хоча за спиною лелечі крила,
я добре знаю, що осиротіли
хоч вий білугою від болю та наруги.
Моя печаль горою кам'яною,
бентежним океаном — хвиля туги.
Приходиш уві сні в сорочці білій.
Хоча за спиною лелечі крила,
я добре знаю, що осиротіли
2026.05.16
07:37
По той бік стін
Ледь чутний дзвін
Без перемін
Звучить: Дзінь... Дзінь...
Буває, грім,
Злякавши дім,
Стихає в нім
Німім, живім.
Ледь чутний дзвін
Без перемін
Звучить: Дзінь... Дзінь...
Буває, грім,
Злякавши дім,
Стихає в нім
Німім, живім.
2026.05.15
19:24
Під союзом, що укладали юдеї з Богом,
Першим поставив свій підпис
Нехем’я-Тіршата, син Хахаліт та Цідкіягу .
...Вдивлявсь Нехем’я в рукотворне диво -
Відбудований Єрусалим із Храмом -
І промайнули перед ним два з лишком роки.
Той день, коли почув о
Першим поставив свій підпис
Нехем’я-Тіршата, син Хахаліт та Цідкіягу .
...Вдивлявсь Нехем’я в рукотворне диво -
Відбудований Єрусалим із Храмом -
І промайнули перед ним два з лишком роки.
Той день, коли почув о
2026.05.15
17:00
тут бував
прадавній ліс
повен радості
і сліз
небо лоскотав
верхів'ям
потопав
у птахоспів'ї
прадавній ліс
повен радості
і сліз
небо лоскотав
верхів'ям
потопав
у птахоспів'ї
2026.05.15
15:44
її знайшли
всього опісля
повішаною
десь на вишні
недалік
чому на вишні
ми не зрозуміли
я вішався би сам
всього опісля
повішаною
десь на вишні
недалік
чому на вишні
ми не зрозуміли
я вішався би сам
2026.05.15
13:13
Шкіра чобіт і колонська вода
Свічадо ~ вікно де жила самота
Довкола неї саду квіт
Пурпур кармін фіолет і блакить
Прийшла мертвою далі у безвість пішла
Сад зачинився квіт поїла іржа
На стіні того саду легенда вістить
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Свічадо ~ вікно де жила самота
Довкола неї саду квіт
Пурпур кармін фіолет і блакить
Прийшла мертвою далі у безвість пішла
Сад зачинився квіт поїла іржа
На стіні того саду легенда вістить
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Христенко (1958) /
Проза
Нове життя (Уривок з роману ч.1)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Нове життя (Уривок з роману ч.1)
Вечоріло. До Нового року лишалось кілька годин. Місто, охоплене передсвятковою лихоманкою, гуло, мов стривожений вулик. Так було і здається, що так буде завжди.
Таня, студентка другого курсу Харківського Університету, також поспішала. Вже п'ята вечора, а вона ще без зачіски.
З неба, ніби з величезного пульверизатора, моросив дрібнесенький дощик. Було напрочуд тепло, але морозець — льодових справ майстер — робив свою справу, перетворюючи дороги і тротуари на блискучу ковзанку. Перехожі скорочували крок, йшли обережно і невпевнено, наче пінгвіни, кумедно вихиляючись у різні боки, аби втримати рівновагу. Невдахи, яким не вдалось уникнути падіння, емоційно, не добираючи слів, висловлювали все, що вони думають про таку погоду.
На пішохідному переході стояла бабуся. Її некрасиве обличчя було пошматоване глибокими зморшками, а великий крючкуватий ніс нависав над верхньою губою, вкритою коротесенькими чорними вусиками. Згорблене роками і незгодами тіло правицею спиралось на дерев'яну сучкувату палицю. Ліва рука цупко тримала затерту сумку, схожу на клунок — певно, з новорічними подарунками для самої себе. Світлофор привітно сигналізував: «Шлях вільний», - але старенька розгублено стояла, не довіряючи своїм тремтячим ногам перенести крихке, мов кришталь, тіло через проїзжу частину, схожу на дзеркало, в якому мерехтіли різноколірні вогники вечірнього міста. Дівчина кинула на бабцю здивований погляд і рушила назустріч зеленому світлу. В голові її закрутилась думка: « Десь я її вже бачила.» Мозок натужно рився у шухлядках пам'яті, шукаючи збіг образів. Згадала! Давно, ще в дитинстві, татко читав маленькій Тані казку про Бабу Ягу. Саме на її зображення з книги і була схожа старенька.
« А чому Баба Яга така зла?» - питала у тата. А він, поміркувавши, відповідав: «Давним давно, коли вона була ще маленькою дівчинкою, як ти, в неї не було ні мами, ні татка, ні старшої сестри і ніхто її не любив. Однолітки глузували з того, яка вона бідна і некрасива. Бідолашна плакала, ображалась — та все дарма. Коли трохи підросла - оселилась у дрімучому лісі, бо серед диких звірів їй було затишніше жити, ніж серед людей...»
«А мені її жаль... Справді.» - подумала Таня, зупиняючись.
За мить дівчина перетнула вулицю у зворотньому напрямку і наблизилась до незнайомки. Та, зацементована безвихіддю власного становища, продовжувала стояти, мов скіфська кам'яна баба.
- Дозвольте, я Вам допоможу, — ввічливо мовила дівчина, протягуючи руку до бабусиної сумки. Та, здригнувшись від несподіванки, ніби хтось розбудив її посеред ночі, насторожено зиркнула на Таню, водночас притискаючи обшарпаний клунок до себе, наче то був її найдорожчий скарб. З під довжелезних густих брів блиснули глибокі, як два дула двостволки, пронизливі очі . Холодний погляд припнув Таню до бруківки, ніби шпилька метелика. Налякані до нестями «мурахи» табуном пробігли по дівочій спині, шукаючи порятунку. Їй стало так моторошно, що захотілось крикнути: «Мамо!» - і побігти неозираючись якнайдалі. Кілька секунд, під скануючим поглядом-рентгеном бабці, вона боролась з власними страхами і врешті, опанувавши себе мовила: « Не бійтеся, я хочу допомогти». Здивована власною хоробрістю, дівчина запокоїлась і навіть легенько усміхнулась. Подумалось: « Дарма я злякалась. Бабуся ж сама боїться, аби її не ошукали.»
На обличчі старої з'явився непідробний подив: « Та невже? За скільки років у півторамільйонному місті нарешті знайшлася добра душа, яка хоче мені допомогти?! Отакої! А я вже й не сподівалась...»
З певною недовірою вона протягнула дівчині свій клунок і взяла її під руку, продовжуючи пильно вивчати чепурне молоде обличчя. Світлофор знову доброзичливо засвітився зеленим і вони неспішно рушили.
На тому боці вулиці старенька обплела лагідну дівочу руку своїми вузлуватими, схожими на коріння, пальцями і заплющила очі. Таня відчула, як дивне тепло з легким поколюванням потекло через її долоню, наповнюючи все тіло відчутяям легкості і ейфорії.
За хвильку, ніби опритомнівши, бабуся подивилась зволоженими від сліз очима на дівчину і мовила: « У тебе буде цікаве життя. Матимеш люблячого чоловіка і двох діток, а пізніше — ще трьох: онуків.»
- Дякую, - відповіла дівчина і чарівно посміхнулась. - А давайте, я Вас додому доведу.
- Та ні, не треба. Тут я вже сама.
- До побачення. З Новим Роком!
- Біжи, дитинко, біжи. На тебе чекають.
Бабця ще довго стояла, проводжаючи поглядом Таню, яка їй нагадала давню заповітну мрію - мати доньку.
Озирнувшись навкруги, старенька нарешті помітила, яким чудовим буває цей світ. Вперше за довгі роки він посміхнувся їй і вона, зрадівши, як мале дівча, що отримало довгоочікуваного подарунка від Діда Мороза, зробила крок у нове життя.
13.02 2013р.
Таня, студентка другого курсу Харківського Університету, також поспішала. Вже п'ята вечора, а вона ще без зачіски.
З неба, ніби з величезного пульверизатора, моросив дрібнесенький дощик. Було напрочуд тепло, але морозець — льодових справ майстер — робив свою справу, перетворюючи дороги і тротуари на блискучу ковзанку. Перехожі скорочували крок, йшли обережно і невпевнено, наче пінгвіни, кумедно вихиляючись у різні боки, аби втримати рівновагу. Невдахи, яким не вдалось уникнути падіння, емоційно, не добираючи слів, висловлювали все, що вони думають про таку погоду.
На пішохідному переході стояла бабуся. Її некрасиве обличчя було пошматоване глибокими зморшками, а великий крючкуватий ніс нависав над верхньою губою, вкритою коротесенькими чорними вусиками. Згорблене роками і незгодами тіло правицею спиралось на дерев'яну сучкувату палицю. Ліва рука цупко тримала затерту сумку, схожу на клунок — певно, з новорічними подарунками для самої себе. Світлофор привітно сигналізував: «Шлях вільний», - але старенька розгублено стояла, не довіряючи своїм тремтячим ногам перенести крихке, мов кришталь, тіло через проїзжу частину, схожу на дзеркало, в якому мерехтіли різноколірні вогники вечірнього міста. Дівчина кинула на бабцю здивований погляд і рушила назустріч зеленому світлу. В голові її закрутилась думка: « Десь я її вже бачила.» Мозок натужно рився у шухлядках пам'яті, шукаючи збіг образів. Згадала! Давно, ще в дитинстві, татко читав маленькій Тані казку про Бабу Ягу. Саме на її зображення з книги і була схожа старенька.
« А чому Баба Яга така зла?» - питала у тата. А він, поміркувавши, відповідав: «Давним давно, коли вона була ще маленькою дівчинкою, як ти, в неї не було ні мами, ні татка, ні старшої сестри і ніхто її не любив. Однолітки глузували з того, яка вона бідна і некрасива. Бідолашна плакала, ображалась — та все дарма. Коли трохи підросла - оселилась у дрімучому лісі, бо серед диких звірів їй було затишніше жити, ніж серед людей...»
«А мені її жаль... Справді.» - подумала Таня, зупиняючись.
За мить дівчина перетнула вулицю у зворотньому напрямку і наблизилась до незнайомки. Та, зацементована безвихіддю власного становища, продовжувала стояти, мов скіфська кам'яна баба.
- Дозвольте, я Вам допоможу, — ввічливо мовила дівчина, протягуючи руку до бабусиної сумки. Та, здригнувшись від несподіванки, ніби хтось розбудив її посеред ночі, насторожено зиркнула на Таню, водночас притискаючи обшарпаний клунок до себе, наче то був її найдорожчий скарб. З під довжелезних густих брів блиснули глибокі, як два дула двостволки, пронизливі очі . Холодний погляд припнув Таню до бруківки, ніби шпилька метелика. Налякані до нестями «мурахи» табуном пробігли по дівочій спині, шукаючи порятунку. Їй стало так моторошно, що захотілось крикнути: «Мамо!» - і побігти неозираючись якнайдалі. Кілька секунд, під скануючим поглядом-рентгеном бабці, вона боролась з власними страхами і врешті, опанувавши себе мовила: « Не бійтеся, я хочу допомогти». Здивована власною хоробрістю, дівчина запокоїлась і навіть легенько усміхнулась. Подумалось: « Дарма я злякалась. Бабуся ж сама боїться, аби її не ошукали.»
На обличчі старої з'явився непідробний подив: « Та невже? За скільки років у півторамільйонному місті нарешті знайшлася добра душа, яка хоче мені допомогти?! Отакої! А я вже й не сподівалась...»
З певною недовірою вона протягнула дівчині свій клунок і взяла її під руку, продовжуючи пильно вивчати чепурне молоде обличчя. Світлофор знову доброзичливо засвітився зеленим і вони неспішно рушили.
На тому боці вулиці старенька обплела лагідну дівочу руку своїми вузлуватими, схожими на коріння, пальцями і заплющила очі. Таня відчула, як дивне тепло з легким поколюванням потекло через її долоню, наповнюючи все тіло відчутяям легкості і ейфорії.
За хвильку, ніби опритомнівши, бабуся подивилась зволоженими від сліз очима на дівчину і мовила: « У тебе буде цікаве життя. Матимеш люблячого чоловіка і двох діток, а пізніше — ще трьох: онуків.»
- Дякую, - відповіла дівчина і чарівно посміхнулась. - А давайте, я Вас додому доведу.
- Та ні, не треба. Тут я вже сама.
- До побачення. З Новим Роком!
- Біжи, дитинко, біжи. На тебе чекають.
Бабця ще довго стояла, проводжаючи поглядом Таню, яка їй нагадала давню заповітну мрію - мати доньку.
Озирнувшись навкруги, старенька нарешті помітила, яким чудовим буває цей світ. Вперше за довгі роки він посміхнувся їй і вона, зрадівши, як мале дівча, що отримало довгоочікуваного подарунка від Діда Мороза, зробила крок у нове життя.
13.02 2013р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
