" Кохання, як зерно: аби де — не проросте"

Виходячи в люди ми ретельно, як до театральної вистави, готуємось, аби постати перед знайомими і , особливо незнайомими, в найвигіднішому ракурсі: підбираємо одяг, взуття, зачіску, грим згідно з тим образом і тією роллю, які вважаємо для себе найвигіднішими для майбутньої вистави. Ролі, які ми обираємо можуть змінюватись і трансформуватись, але одне правило є непорушним: враження, яке ми маємо справити, має бути найкращим.
Цього вечора в охайній двокімнатній квартирі спального району міста мільйонника святкували Новий Рік. Діючі особи були такі: Любов – двадцятивосьмирічна хлібосольна господиня, - розлучена, дітей не має; Таня – її молодша сестра, – студентка, вірна і віддана, потребує розуміння і надійного плеча (а хто ж його не потребує?); Василь і Маруся – сусіди поверхом нижче, – подружжя, п’ятий рік, як переїхали з села; Сергій – душевний, чуйний науковий співробітник, Юля – драматург, режисер-постановник, костюмер і талановита актриса власного театру – майстерно володіє різними ролями, залежно від обставин:
а) жінка-подарунок долі, несправедливо ображена і беззахисна,
б) зваблива кицька без зайвих комплексів,
в) жінка-вамп,
г) породиста норовиста кобилка, яка шукає багатого і щедрого володаря,
і т.д.
Кожен намагався викласти на поверхню свої найкращі якості – привабливу верхівку айсберга, а іншу, - підводну частину, - якнайглибше приховати.
Життя – вічний спектакль. Куди не поглянеш - всюди декорації, костюми, монологи, інтриги, сюжетні лінії. Кожен водночас і актор і глядач. Це грандіозне дійство захоплює, наче бурхливий потік і несе, як у пригодницькому трилері, розгортаючи ланцюжок непередбачених подій. Уявне перемішується з реальним, вигадане з дійсним, омріяне з досягнутим. Калейдоскоп театралізованих сцен перемішується в коктейль з інгредієнтів так, що навіть наймудріші не в змозі чітко відділити правду від вигадки.
Маруся – рожевощока, пишна, мов та паляниця, у свої 24 виглядала на всі 32. “Така вже доля у ранньої ягідки” - частенько співчувала власному зображенню у великому дзеркалі спальні, намагаючись зняти з себе будь-яку відповідальність. Ще не встиг стихнути гамір випускного вечора у сільській школі, як вона вже приміряла весільну сукню. А через півроку – народила. Дошлюбна поведінка — та, що вимагає від жінки регулярних зусиль, аби бути привабливою для чоловіків — просто не встигла стати для Марусі звичкою. Швидко виконавши програму-мінімум свого життя, вона дещо передчасно, як здавалось її чоловіку, перейшла відразу на фінішну стадію – вирощування дітей. Молода мама знехтувала золотим правилом жінки: “Бути привабливою скрізь і завжди, навіть на власних похоронах”. Це дало їй можливість не відмовляти собі у маленьких слабкостях: смачненько попоїсти, одягатись аби як, не дотримуватись режиму і спати досхочу. Напружуватись, аби зберегти фігуру і привабливу зовнішність, тим паче, збагачувати свій внутрішній світ вона вважала абсолютно зайвим. І справді: „Для чого?” Чоловік у неї вже є, а інші її особливо не хвилювали. „Чи приваблює вона свого чоловіка?” – така думка в її голові навіть не гостювала. Звісно, Маруся помічала зацікавлені погляди, якими Василь супроводжував привабливих жінок і дівчат. Інколи, їй навіть здавалось, що він соромиться її габаритів. Але власна лінь заспокійливо нашіптувала на вухо: „Що тут зробиш. Всі чоловіки – „кобелі”. Намагатись цьому протидіяти — марна справа”.
Дивлячись на своє гладеньке, без жодної зморшки, обличчя, вона собі подобалась. А те, що Василь акцентував свою увагу на інших — не таких привабливих частинах її тіла — самозакохано ігнорувала.
Новоспечена, ще не зцементована приятельськими стосунками різнобарвна компанія, розпалась на групки: Люба з Марусею вправлялись на кухні, Таня прикрашала ялинку, а Юля чаклувала над сервіровкою святкового столу. Чоловіки, не маючи спільних тем для розмови, розбрелись по квартирі: Василь — майстер на всі руки - впевнено орудував викруткою, ремонтуючи гірлянду, а Сергій занурився у Ольгину бібліотеку.
Порпаючись, у пошуках зниклого електричного контакту, Василь не переставав дивуватись китайському економічному диву: як може економіка зростати такими неймовірними темпами, виробляючи переважним чином неякісну, шкідливу для здоров'я і довкілля продукцію? Важко знайти людину, яка б не скуштувала “красивих неїстівних китайських цукерок”, але жага дешевої юшки продовжує підтримувати попит на товари з написом “made in China”. В решті-решт, здолавши традиційні недоробки китайських виробників, Василь вийшов покурити на сходовий майданчик. За хвилину, непомітно для інших, за ним мишкою шмигнула Юля. Вона рідко палила – лише у випадку крайньої потреби. Але сьогодні якраз і був той самий випадок. Беззвучно зачинивши за собою вхідні двері, молода жінка, грайлива і граціозна, як пантера, з хижо-звабливими вогниками у очах повільно, з напускною байдужістю, підійшла і оксамитовим голосом запитала, чи не знайдеться в нього, часом, сигарети. Кремезний чоловік від несподіванки на мить втратив дар мови і мислення, і завмер на затяжці. Його розширені груди неабияк пасували до атлетичної статури, нагадуючи Іллю Муромця, що збирається свиснути так, що сам Соловей-Розбійник міг би залишитись заїкою на все життя.. Пауза тривала кілька секунд, доки мозок, відчуваючи нестачу кисню, подав сигнал „SOS!”, звертаючись до легенів, аби ті не байдикували і забезпечили нормальний рух повітря у системі вентиляції. В перекладі на людську мову це звучало приблизно так: ”Альо, гараж”! Ви що там – обкурились, „бісові діти!” Забули де раки зимують? То я можу нагадати: підйом о шостій, зарядка, пробіжка 5км – все, як в армії! А ну, швидко працювати, трясця вашій матері!”
Вийшовши зі ступору, легені стиснулись, як пневматичний прес і потужний струмінь диму вирвався з його рота прямо Юлі в обличчя. Напівпрозорий потік повітря, змішаного з димом, легеньким вітерцем торкався жіночих губ і лагідно колихав кінчики розкішного волосся. Відчуття було не з приємних, але молодий чоловік в цю мить був так схожий на паротяг, часів громадянської війни, що вона не втрималась і пирснула від сміху. Приємно здивований, що все так добре для нього закінчилось, Василь і сам розреготався. Від його могутнього низького голосу щось затремтіло у неї в середині і тепла хвиля, наче цунамі, народжена внизу живота, покотила свої нестримні хвилі в усі боки, доводячи її тіло до тремтіння. Ніжно охоплюючи губами запропоновану сигарету, жінка трошки нахилилась, підносячи її до грайливого полум’я запальнички. Вправний язичок ніжно облизував білу, гладеньку поверхню з різних боків, то зближуючись, то відходячи вбік, лоскотав і грався, доки вона не розпалилась настільки, що впустила його в себе. Жар спопеляв її тіло і димок задоволення неспішно струмував догори, зайвий раз підтверджуючи, що саме там і є рай. Юля жадібно втягнула в себе цю швидкоплинну порцію задоволення з присмаком ментолу.
Її тіло, зголодніле і невдоволене так потребувало тепла і ласки!..
Ні, вона не була самотньою: минув лише тиждень, як пішла від свого колишнього, до речі – бізнесмена. Набридло жити в заміському домі, з кованими гратами на вікнах, який нагадував десятикамерну срібну клітку, де її одягали, годували, але – не любили. Заклопотаний „хазяїн” всі свої сили витрачав на бізнес, а до неї повертався знесилений, як вичавлений лимон. До інтиму частенько не доходило взагалі, а в ті рідкісні вечори, коли вона, не шкодуючи зусиль, використовувала весь свій арсенал звабливості, його „боєць” був

в’ялий і нікчемний, наче зірваний зморщений огірочок, що пролежав під палючим сонцем не один день. Та це лише півбіди. Головне, що вона цікавила його, не як особистість, а як “породиста кобилка”, якою він міг би похизуватись на всіляких тусовках, світських раутах і званих вечірках. А яка особистість стане з цим миритись?
Але сьогодні – все виглядало зовсім інакше. Її кмітливе око помітило, як сексуальне бажання, ігноруючи межі пристойності бугром випирало на Василевих штанях. До того ж запах... Запах домінантного самця пронизував її свідомість, паралізуючи мораль, етику та інші досягнення цивілізації. Серцебиття прискорилось і схвильовані груди ритмічно підіймались і опускались, ніби запрошуючи на „дикі танці”.
Чоловік невідривно дивися на її грайливі, сексуальні груди. Його очі навіть боялись кліпнути, аби не втратити ні миті цього дива. Руки аж тремтіли від бажання вхопити не досить глибоке декольте і розірвати плаття навпіл, аби визволити ці два милих колобочки з вишеньками на маківках з полону дорогої тканини і випустити їх на волю. В ту мить він навіть не здогадувався про те, скількох бідолах ті хитрющі колобки звели з розуму, роздягли до нитки, використали, „висмоктали”, „з’їли” і покинули. Від ненаситного бажання його очі налились кров’ю, наче у бика, якого дражнить тореадор. Серце гупало ковальським молотом, розпющуючи, ніби пластилінові фігурки, будь-які думки, окрім однієї: „Хочу її! Тут і зараз!” На підтвердження його слів, гудзик натужно заскрипів, з останніх сил намагаючись втримати ширінку від навали дикого звіра.
Втративши відчуття простору, часу і ситуації ці двоє, вже ладні були вибігти на вулицю, піймати машину і мчати у її затишне однокімнатне гніздечко, аби віддатися своїм бажанням. Дарма, що на вулиці мінус десять, а на ній тільки легке плаття; що він залишив гаманець в кишені піджака, а вона не взяла сумочку – їхні очі зустрілись і не хотіли розлучатись. Вони взялись за руки з наміром побігти сходами назустріч щастю.
В цю мить двері відчинились: з них визирнула зацікавлена Любов і запитала: ”Овва! То ось ви де! Ходімо швидше! Час сідати до столу!”.
Ця невчасна поява господині подіяла на них, як відро крижаної води, несподівано вилите на голову, що перебувала у стані алкогольного сп’яніння. Після кількох секунд нерішучості Юлія визволила свою руку з міцної чоловічої п’ятірні і пташкою пурхнула у відчинені двері. Чоловік неохоче посунув слідом.
7.03.2013р.