ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.21
20:17
Минуле не багате на сонети.
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
2024.11.21
19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
2024.11.21
18:25
І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
2024.11.21
18:18
Ми розучились цінувати слово,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
2024.11.21
17:53
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2024.11.21
13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
2024.11.21
06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
2024.11.21
06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
2024.11.21
04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
2024.11.21
01:27
Я розіллю л
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
2024.11.20
21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
2024.11.20
13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
2024.11.20
09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
2024.11.20
07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
2024.11.20
07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.10.17
2024.08.04
2024.07.02
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Христенко (1958) /
Проза
Недоглянута (уривок з роману ч.3)
Новорічна ніч вступила у свої права. Всі веселились, жартували, їли, пили, проголошували тости. Яка ж це чудова і мудра знахідка предків: привселюдно говорити компліменти, висловлювати подяки і побажання, намічати плани, аби всі, хто проникся позитивними думками і почуттями, осушили свої келихи, наповнюючись відчуттям прекрасного і віри в себе.
Потім влаштували танці. Здавалось, один Василь був чимось стурбований. Він даремно намагався зустрітись поглядом з Юлею, але вона, ніби навмисно, уникала візуального контакту. В решті-решт, чоловік не витримав такого знущання і запросив її на танець. Танцював він приблизно так, як ведмідь у цирку, але вона ризикнула своїми стрункими ніжками і витонченими туфельками, за що отримала від нього бонусні бали у шкалі оцінки жіночої привабливості, хоч у цьому і не було потреби, бо Юля й без цього затьмарила всіх його попередніх симпатій. Жінка граціозно поклала свої гнучкі, як лоза, руки йому на плечі, а він обережно, наче боявся зламати, тримав її за тонку талію і вони неспішно пливли на хвилях мелодійних звуків. Дивлячись зверху, він, як водій-професіонал, підмічав її жіночі принади і подумки відпускав компліменти. На мові автолюбителя це звучало приблизно так:” Яка краса: „ходова” – м’яка, як у „мерседеса”, „бампери”(груди) і облицювання – як у „Феррарі”, салон (шкіра) – велюр, оптика (очі) – сині з сучасною підсвіткою...”
Та ніщо не триває вічно. І ця, найчарівніша у Василевому житті, Новорічна ніч поступово затихала. Втомлені гості почали розходитись по домівках. Юля залишалась ночувати у Люби, а Василь разом з дружиною мав повертатись до “сімейного вогнища”. Йому зовсім не хотілось розлучатися з жінкою, яка йому так припала до душі. Окрилене романтичними почуттями тіло рвалась до неї у обійми, але обов'язки чоловіка і батька, ніби кайдани, стримували від радикальних вчинків.
Вдома чоловік прийняв теплий душ, аби зняти нервове напруження. Але сьогодні цей випробуваний засіб не спрацював. Втомлений чоловік пірнув під ковдру, вмощуючись поряд зі сплячою дружиною. Але нереалізований чоловічий потенціал, наче той вулкан, клекотів усередині, не даючи заснути. Уява — талановита художниця, рівна по майстерності Мікеланджело і Леонардо, - малювала напівоголену Юлю: звабливу, ніжну, сексуальну. Не відкриваючи очей, аби не втратити своїх фантазій, чоловік почав ніжно обіймати, пестити і цілувати сонну Марусю, запрошуючи її до любощів. Вона, потроху звільняючись від пут сну, вступала у гру. Василь не міг більше стримуватись, і перейшов до активних дій дещо швидше, ніж того хотіла дружина, але його енергія і натиск дали їй таке глибоке задоволення, якого вона вже давно не отримувала. На чоловічий стогін жінка відгукувалась, ніби відлунням, зойками і криком, аж доки вони разом не затихли у обіймах. Приходячи до тями після такого буремного сексу, Маруся відчувала себе, як у раю. На щастя, вона не знала, що подумки її чоловік кохався не з нею, а з іншою жінкою.
Виснажений, мов іграшковий зайчик з рекламного ролика батарейок „Дюрасел”, Василь заснув, провалившись у темні глибини океану Морфея. Лише під ранок, дивний сон, чи то “вірус”, заполонив його операційну систему. Наснилось, що їде він на авто по знайомій трасі. Стрічка дороги неспішно біжить через ліс. Ще здалеку вгледів точену жіночу фігурку, що голосувала на узбіччі, аби хто підвіз. Зазвичай кожного дня чимало молодих, привабливих жінок водії бачать на зупинках і узбіччях доріг. Але ця була не така – зовсім не схожа на жриць найдревнішої професії: пристойно одягнена, без зайвого макіяжу та ще й з валізами. Василь зупинив авто і вийшов, аби допомогти покласти речі, але жінка, на диво, якось дивно йому посміхнулась і нічого не кажучи, занурилась у ліс і пішла по стежині. Він озвався, але вона не відповіла. Поклавши речі в авто, здивований чоловік пішов за жінкою. Вона йшла повільно і граціозно. Він прискорився, однак відстань між ними не скорочувалась. Навкруги співали пташки, сонце між листям мерехтіло зайчиками. Коли Василь вже хотів повернути назад, жінка знову посміхнулась йому, поманивши за собою. Йому навіть спало на думку, що це – Мавка, але якась незнана сила підштовхувала йти за нею.
Аж ось, дерева розступились і він побачив затишну галявину з гарнесеньким будиночком і садочком, оздобленим різнобарвними квітами. Жіночка зайшла всередину, запрошуючи чоловіка слідувати за нею. Він ступив у напівтемну кімнату і протягнув руку, наче хотів помацати простір. На диво, його рука торкнулась чогось теплого, м’якого і звабливого на дотик. Чиясь голова повільно повернулась до нього і з посмішкою промовила: ”Лю-у-у-у-у-бий!” Лише тоді він розгледів, що то була корова, яку він тримав рукою за вим’я. Василь відсахнувся, але чиїсь міцні обійми не відпускали його. Ватага холодних, як лід, мурах пробігла по його спині, ховаючись у заростях волосся, від чого волосинки настовбурчились, як наелектризовані, а голова стала нагадувати переляканого їжака. Серце закалатало, а свідомість, наче рятівний жилет, витягла його з глибин царства сну на поверхню. Василь лежав у ліжку в обіймах дружини, однією рукою тримаючи її за груди. Маруся притиснула до нього своє велике, прикрашене численними жировими складками тюленяче тіло. На її обличчі світилась грайлива посмішка з написом: „Усе це – твоє!”
Приємно втішена надзвичайною сексуальною активністю чоловіка, вона підбадьорила його компліментом: ”Що, Васильку, іще хочеш? Ну ти – гігант! Стаханов з його рекордами – відпочиває!”
Чоловік здивовано дивився сонними очима навколо, потроху звикаючи до повернення у звичне, рутинне, до оскоми набридле шлюбне життя. Уважно оцінивши поглядом свою дружину він раптом усвідомив: як вона змінилась за останні шість років. Вогники в очах майже зовсім згасли, гарнесеньку шию, яку він так полюбляв цілувати тепер приховувало подвійне підборіддя, пружні сексуальні груди перетворились на дві ліниво обвислі півкулі, розміром з середній кавун, а гнучка талія безслідно потонула в огрядному животі, вкритому товстим шаром жиру. Лише губи залишились майже неушкодженими. Йому пригадалось, як нещодавно, вона хвалилась подругам:” Я задоволена життям. В мене є син, чоловік, достаток. А що мені ще треба?”
Ось що буває з людиною, яка, досягнувши своєї мети, зупинилась.
Василь ще продовжував кохати її ту – з минулого, – струнку, веселу, енергійну. Але нині Маруся стала блідою подобою, чи то невдалою карикатурою, на саму себе – колишню. Його дратувало і навіть ображало те, як вона бездумно, разом з власною особистістю, знищує все те, що він у ній кохав. Хтось втокмачив в їй не надто розумну голову, начебто „дорога до серця чоловіка проходить через його шлунок!” Дружина смачно готувала і щоденно протоптувала цю стежину, залишивши решту можливих шляхів на поталу непролазним бур’янам. Навіть сексуально-привабливою вона востаннє намагалась бути за мить до обміну обручками. Василеві цього було замало. Хотілось руху вперед, розвитку, розширення горизонтів, якоїсь новизни, різноманітності, а вдома його чекало затхле, одноманітне болото. Спершу чоловік намагався ділитись з дружиною своїми думками, почуттями, відкриттями. Він розповідав їй про те, що якихось десять тисяч років тому більша частина Британських островів, північна частина сучасної Німеччини і Польщі були вкриті льодовиком, завтовшки 400м. В той же час територія сучасної пустелі Сахари була зеленим, родючим оазисом! А всі люди - брати і сестри, бо в них, як стверджують вчені, одна праматір!
Слухаючи все це, вона округлювала очі, дивуючись: ”Навіщо він мені розповідає ці байки? Як це стосується мене, його і нашого сина?” В решті, не витримуючи навали абсолютно безкорисної, як їй здавалось, інформації, жінка перебивала Василя і починала говорити сама, як то кажуть, по суті справи: наскільки піднялись ціни на продукти харчування, де сьогодні у їхнього сина вискочив прищик і скільки разів він пукнув, попоївши горохового супу.
У Василя з’явилось таке відчуття, що їхній подружній тандем вичерпав свій ресурс, а обмін інформацією втратив будь-який сенс.
По мірі того, як дружина набирала вагу, прикрашаючи своє, в недалекому минулому, пружне і звабливе тіло целюлітом, вони все рідше разом вибирались “ у люди”. Чоловік почав соромитись того, що його друга половинка така неприваблива нечупара, бо поряд з нею виглядав “лохом” і невдахою.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Недоглянута (уривок з роману ч.3)
Жінка — як квітка, - приваблює чоловіка, доки не зав’яне.
За столом юрмилась весела компанія. Василь потайки милувався Юленькою, дивуючись тим, як решта спрямувала погляди на телевізор, в очікуванні, коли стрілки годинника сповістять про прихід Нового року. Одночасно з останнім ударом по традиції мали загадати бажання і випити за їх здійснення. У кришталевих келихах пінилось рожеве шампанське і сотні бульбашок, ніби новонароджені мрії, спливали на поверхню і лопались, наповнюючи п’янким ароматом легені і помисли учасників цього священнодійства, названого у народі коротким словом “свято”. Василь відчув, як в його серці посіялось зернятко мрії і залпом осушив свій келих, аби найменша бульбашка не була втрачена.
Новорічна ніч вступила у свої права. Всі веселились, жартували, їли, пили, проголошували тости. Яка ж це чудова і мудра знахідка предків: привселюдно говорити компліменти, висловлювати подяки і побажання, намічати плани, аби всі, хто проникся позитивними думками і почуттями, осушили свої келихи, наповнюючись відчуттям прекрасного і віри в себе.
Потім влаштували танці. Здавалось, один Василь був чимось стурбований. Він даремно намагався зустрітись поглядом з Юлею, але вона, ніби навмисно, уникала візуального контакту. В решті-решт, чоловік не витримав такого знущання і запросив її на танець. Танцював він приблизно так, як ведмідь у цирку, але вона ризикнула своїми стрункими ніжками і витонченими туфельками, за що отримала від нього бонусні бали у шкалі оцінки жіночої привабливості, хоч у цьому і не було потреби, бо Юля й без цього затьмарила всіх його попередніх симпатій. Жінка граціозно поклала свої гнучкі, як лоза, руки йому на плечі, а він обережно, наче боявся зламати, тримав її за тонку талію і вони неспішно пливли на хвилях мелодійних звуків. Дивлячись зверху, він, як водій-професіонал, підмічав її жіночі принади і подумки відпускав компліменти. На мові автолюбителя це звучало приблизно так:” Яка краса: „ходова” – м’яка, як у „мерседеса”, „бампери”(груди) і облицювання – як у „Феррарі”, салон (шкіра) – велюр, оптика (очі) – сині з сучасною підсвіткою...”
Та ніщо не триває вічно. І ця, найчарівніша у Василевому житті, Новорічна ніч поступово затихала. Втомлені гості почали розходитись по домівках. Юля залишалась ночувати у Люби, а Василь разом з дружиною мав повертатись до “сімейного вогнища”. Йому зовсім не хотілось розлучатися з жінкою, яка йому так припала до душі. Окрилене романтичними почуттями тіло рвалась до неї у обійми, але обов'язки чоловіка і батька, ніби кайдани, стримували від радикальних вчинків.
Вдома чоловік прийняв теплий душ, аби зняти нервове напруження. Але сьогодні цей випробуваний засіб не спрацював. Втомлений чоловік пірнув під ковдру, вмощуючись поряд зі сплячою дружиною. Але нереалізований чоловічий потенціал, наче той вулкан, клекотів усередині, не даючи заснути. Уява — талановита художниця, рівна по майстерності Мікеланджело і Леонардо, - малювала напівоголену Юлю: звабливу, ніжну, сексуальну. Не відкриваючи очей, аби не втратити своїх фантазій, чоловік почав ніжно обіймати, пестити і цілувати сонну Марусю, запрошуючи її до любощів. Вона, потроху звільняючись від пут сну, вступала у гру. Василь не міг більше стримуватись, і перейшов до активних дій дещо швидше, ніж того хотіла дружина, але його енергія і натиск дали їй таке глибоке задоволення, якого вона вже давно не отримувала. На чоловічий стогін жінка відгукувалась, ніби відлунням, зойками і криком, аж доки вони разом не затихли у обіймах. Приходячи до тями після такого буремного сексу, Маруся відчувала себе, як у раю. На щастя, вона не знала, що подумки її чоловік кохався не з нею, а з іншою жінкою.
Виснажений, мов іграшковий зайчик з рекламного ролика батарейок „Дюрасел”, Василь заснув, провалившись у темні глибини океану Морфея. Лише під ранок, дивний сон, чи то “вірус”, заполонив його операційну систему. Наснилось, що їде він на авто по знайомій трасі. Стрічка дороги неспішно біжить через ліс. Ще здалеку вгледів точену жіночу фігурку, що голосувала на узбіччі, аби хто підвіз. Зазвичай кожного дня чимало молодих, привабливих жінок водії бачать на зупинках і узбіччях доріг. Але ця була не така – зовсім не схожа на жриць найдревнішої професії: пристойно одягнена, без зайвого макіяжу та ще й з валізами. Василь зупинив авто і вийшов, аби допомогти покласти речі, але жінка, на диво, якось дивно йому посміхнулась і нічого не кажучи, занурилась у ліс і пішла по стежині. Він озвався, але вона не відповіла. Поклавши речі в авто, здивований чоловік пішов за жінкою. Вона йшла повільно і граціозно. Він прискорився, однак відстань між ними не скорочувалась. Навкруги співали пташки, сонце між листям мерехтіло зайчиками. Коли Василь вже хотів повернути назад, жінка знову посміхнулась йому, поманивши за собою. Йому навіть спало на думку, що це – Мавка, але якась незнана сила підштовхувала йти за нею.
Аж ось, дерева розступились і він побачив затишну галявину з гарнесеньким будиночком і садочком, оздобленим різнобарвними квітами. Жіночка зайшла всередину, запрошуючи чоловіка слідувати за нею. Він ступив у напівтемну кімнату і протягнув руку, наче хотів помацати простір. На диво, його рука торкнулась чогось теплого, м’якого і звабливого на дотик. Чиясь голова повільно повернулась до нього і з посмішкою промовила: ”Лю-у-у-у-у-бий!” Лише тоді він розгледів, що то була корова, яку він тримав рукою за вим’я. Василь відсахнувся, але чиїсь міцні обійми не відпускали його. Ватага холодних, як лід, мурах пробігла по його спині, ховаючись у заростях волосся, від чого волосинки настовбурчились, як наелектризовані, а голова стала нагадувати переляканого їжака. Серце закалатало, а свідомість, наче рятівний жилет, витягла його з глибин царства сну на поверхню. Василь лежав у ліжку в обіймах дружини, однією рукою тримаючи її за груди. Маруся притиснула до нього своє велике, прикрашене численними жировими складками тюленяче тіло. На її обличчі світилась грайлива посмішка з написом: „Усе це – твоє!”
Приємно втішена надзвичайною сексуальною активністю чоловіка, вона підбадьорила його компліментом: ”Що, Васильку, іще хочеш? Ну ти – гігант! Стаханов з його рекордами – відпочиває!”
Чоловік здивовано дивився сонними очима навколо, потроху звикаючи до повернення у звичне, рутинне, до оскоми набридле шлюбне життя. Уважно оцінивши поглядом свою дружину він раптом усвідомив: як вона змінилась за останні шість років. Вогники в очах майже зовсім згасли, гарнесеньку шию, яку він так полюбляв цілувати тепер приховувало подвійне підборіддя, пружні сексуальні груди перетворились на дві ліниво обвислі півкулі, розміром з середній кавун, а гнучка талія безслідно потонула в огрядному животі, вкритому товстим шаром жиру. Лише губи залишились майже неушкодженими. Йому пригадалось, як нещодавно, вона хвалилась подругам:” Я задоволена життям. В мене є син, чоловік, достаток. А що мені ще треба?”
Ось що буває з людиною, яка, досягнувши своєї мети, зупинилась.
Василь ще продовжував кохати її ту – з минулого, – струнку, веселу, енергійну. Але нині Маруся стала блідою подобою, чи то невдалою карикатурою, на саму себе – колишню. Його дратувало і навіть ображало те, як вона бездумно, разом з власною особистістю, знищує все те, що він у ній кохав. Хтось втокмачив в їй не надто розумну голову, начебто „дорога до серця чоловіка проходить через його шлунок!” Дружина смачно готувала і щоденно протоптувала цю стежину, залишивши решту можливих шляхів на поталу непролазним бур’янам. Навіть сексуально-привабливою вона востаннє намагалась бути за мить до обміну обручками. Василеві цього було замало. Хотілось руху вперед, розвитку, розширення горизонтів, якоїсь новизни, різноманітності, а вдома його чекало затхле, одноманітне болото. Спершу чоловік намагався ділитись з дружиною своїми думками, почуттями, відкриттями. Він розповідав їй про те, що якихось десять тисяч років тому більша частина Британських островів, північна частина сучасної Німеччини і Польщі були вкриті льодовиком, завтовшки 400м. В той же час територія сучасної пустелі Сахари була зеленим, родючим оазисом! А всі люди - брати і сестри, бо в них, як стверджують вчені, одна праматір!
Слухаючи все це, вона округлювала очі, дивуючись: ”Навіщо він мені розповідає ці байки? Як це стосується мене, його і нашого сина?” В решті, не витримуючи навали абсолютно безкорисної, як їй здавалось, інформації, жінка перебивала Василя і починала говорити сама, як то кажуть, по суті справи: наскільки піднялись ціни на продукти харчування, де сьогодні у їхнього сина вискочив прищик і скільки разів він пукнув, попоївши горохового супу.
У Василя з’явилось таке відчуття, що їхній подружній тандем вичерпав свій ресурс, а обмін інформацією втратив будь-який сенс.
По мірі того, як дружина набирала вагу, прикрашаючи своє, в недалекому минулому, пружне і звабливе тіло целюлітом, вони все рідше разом вибирались “ у люди”. Чоловік почав соромитись того, що його друга половинка така неприваблива нечупара, бо поряд з нею виглядав “лохом” і невдахою.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Магнетизм жінки (уривок з роману ч.4.)"
• Перейти на сторінку •
"Паросток кохання (уривок з роману ч.2)"
• Перейти на сторінку •
"Паросток кохання (уривок з роману ч.2)"
Про публікацію