Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.01
16:33
Не в кожного, мабуть, гуманне серце.
Байдужі є без співчуття й емоцій.
Їх не хвилює, як кому живеться.
Черстві, бездушні у людськім потоці.
Коли утратили уважність люди?
Куди і як пропала чуйність їхня?
Іде війна, тепер лиш Бог розсудить.
Байдужі є без співчуття й емоцій.
Їх не хвилює, як кому живеться.
Черстві, бездушні у людськім потоці.
Коли утратили уважність люди?
Куди і як пропала чуйність їхня?
Іде війна, тепер лиш Бог розсудить.
2026.02.01
13:03
колись в мене в школі була учілка
учілка що очі носила як дві апельсинки
учілка що в неї не рот а справжня каністра
учілка що в ній голова як літаюча тарілка
така ця учілка окаста була і зубаста
що і могла би раптом когось та куснуть
в особливості
учілка що очі носила як дві апельсинки
учілка що в неї не рот а справжня каністра
учілка що в ній голова як літаюча тарілка
така ця учілка окаста була і зубаста
що і могла би раптом когось та куснуть
в особливості
2026.02.01
12:19
Старий козак Степан, нарешті помирав.
Смерть вже давно до нього, видно, придивлялась,
Життя козацьке обірвати сподівалась.
Та його ангел-охоронець рятував.
Але тоді було у нього вдосталь сил
Аби від Смерті тої клятої відбитись.
Тепер же тільки залиш
Смерть вже давно до нього, видно, придивлялась,
Життя козацьке обірвати сподівалась.
Та його ангел-охоронець рятував.
Але тоді було у нього вдосталь сил
Аби від Смерті тої клятої відбитись.
Тепер же тільки залиш
2026.02.01
11:43
Знову вітер холодний сніг тремтливий мете.
знову спокій дрімотний на душу впаде,
огорне ніжно ковдрою - зимною, теплою,
і приспить колисковою - мрійною, легкою.
І тремтітиме довго на віях сльозинка,
і співатиме кволо у грудях крижинка.
Буде жаліти
знову спокій дрімотний на душу впаде,
огорне ніжно ковдрою - зимною, теплою,
і приспить колисковою - мрійною, легкою.
І тремтітиме довго на віях сльозинка,
і співатиме кволо у грудях крижинка.
Буде жаліти
2026.02.01
11:29
Я хочу, щоб розверзлася долина,
Щоб світ явив свій потаємний смисл,
Слова постали на незрушній глині,
Відкривши мудрість логосу і числ.
Я хочу, щоб розверзлась серцевина
Усіх страждань і болів нелюдських,
Мов споконвічна неземна провина,
Щоб світ явив свій потаємний смисл,
Слова постали на незрушній глині,
Відкривши мудрість логосу і числ.
Я хочу, щоб розверзлась серцевина
Усіх страждань і болів нелюдських,
Мов споконвічна неземна провина,
2026.02.01
08:16
Не можна без світла й опалення
у одноманітності плину.
Гаптує душиця із марення
тонку льодяну павутину.
Що далі, тікати у безлих*
думок чи укритися пледом?
Вілляти вина повний келих,
у одноманітності плину.
Гаптує душиця із марення
тонку льодяну павутину.
Що далі, тікати у безлих*
думок чи укритися пледом?
Вілляти вина повний келих,
2026.01.31
16:05
Із Леоніда Сергєєва
Дійові особи та виконавці:
• Анатолій Карпов – ліричний тенор
• Претендент – драматичний баритон
• Михайло Таль – баритон
• Петра Ліуверік – мецо-сопрано
• Суддя матчу – бас-кантанте
Дійові особи та виконавці:
• Анатолій Карпов – ліричний тенор
• Претендент – драматичний баритон
• Михайло Таль – баритон
• Петра Ліуверік – мецо-сопрано
• Суддя матчу – бас-кантанте
2026.01.31
14:26
Я на старому цвинтарі заритий,
Під пам'ятником з чорного граніту.
Читаю, що написано... О, небо!
"Тримайся! Все попереду ще в тебе!"
Під пам'ятником з чорного граніту.
Читаю, що написано... О, небо!
"Тримайся! Все попереду ще в тебе!"
2026.01.31
12:07
Ця вічна сирена просвердлює мозок
І спокою, певно, ніколи не дасть.
Ця вічна сирена, як згущений морок.
І попіл століть опадає на нас.
У ній ми впізнаємо сутність століття.
Освенцим, Дахау, доносів рої.
Її віспувате обличчя столике.
І спокою, певно, ніколи не дасть.
Ця вічна сирена, як згущений морок.
І попіл століть опадає на нас.
У ній ми впізнаємо сутність століття.
Освенцим, Дахау, доносів рої.
Її віспувате обличчя столике.
2026.01.30
23:35
Недосить обрати вірний напрямок, важливо не збитися з курсу.
Меншовартість занадто вартує.
Якщо люди метають ікру, лососі відпочивають.
Хто править бал, тому правила зайві.
У кожного історика свої історичні паралелі і своя паралельна історія.
2026.01.30
21:35
Найбільше бійсь фанатиків і вбивць,
різниця поміж ними невелика:
і там, і там ідея перед очима мерехтить,
але немає й гадки про живого чоловіка.
О, скільки ж їх, богобоязних і безбожних…
Всевишньому це споконвік не в новину,
та Він карає їх тоді, як
різниця поміж ними невелика:
і там, і там ідея перед очима мерехтить,
але немає й гадки про живого чоловіка.
О, скільки ж їх, богобоязних і безбожних…
Всевишньому це споконвік не в новину,
та Він карає їх тоді, як
2026.01.30
21:03
Сердечний, що далі, та як
ми будемо дійсність ділити?
Тобі в чорнім морі маяк,
мені незабудки у житі?
А їй, що дістанеться — даль
і смуток у пелені днини?
Не ділиться, як не гадай,
ми будемо дійсність ділити?
Тобі в чорнім морі маяк,
мені незабудки у житі?
А їй, що дістанеться — даль
і смуток у пелені днини?
Не ділиться, як не гадай,
2026.01.30
16:17
Доводити - немає часу,
Доносити - бракує сил.
Давно роздав усі прикраси
Надійний мій душевний тил.
Захмарна тупість ходить світом.
О, горе щирим та відкритим!
Тепла промінчик не знайти,
Доносити - бракує сил.
Давно роздав усі прикраси
Надійний мій душевний тил.
Захмарна тупість ходить світом.
О, горе щирим та відкритим!
Тепла промінчик не знайти,
2026.01.30
15:28
Згораю я у пломені жаги,
Палаю стосом, серце спопеляю.
Крилом вогню домотую круги
Між брамами пекельними і раєм.
Поріг блаженства – щастя береги.
Табун шаленства зупинити мушу
Над урвищем, де пристрасті боги
Палаю стосом, серце спопеляю.
Крилом вогню домотую круги
Між брамами пекельними і раєм.
Поріг блаженства – щастя береги.
Табун шаленства зупинити мушу
Над урвищем, де пристрасті боги
2026.01.30
13:38
Розплетемо рондельний магістрал
Й напишемо малий вінок ронделів.
Щоб не шукати воду у пустелі,
Влаштуємо в оазі справжній бал!
Спочатку хай співає генерал,
А потім рядові, мов менестрелі.
Розплетемо рондельний магістрал
Й напишемо малий вінок ронделів.
Щоб не шукати воду у пустелі,
Влаштуємо в оазі справжній бал!
Спочатку хай співає генерал,
А потім рядові, мов менестрелі.
Розплетемо рондельний магістрал
2026.01.30
10:48
О часе, не спіши, не мчи удаль стрілою,
Що пробива серця в невдалій метушні,
Що залишається марою і маною,
Тим світом, що розвіявся вві сні.
Що хочеш забирай, та серце не розколюй,
Минуле і майбутнє не діли
І спогади, мов яструб, не розорюй,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Що пробива серця в невдалій метушні,
Що залишається марою і маною,
Тим світом, що розвіявся вві сні.
Що хочеш забирай, та серце не розколюй,
Минуле і майбутнє не діли
І спогади, мов яструб, не розорюй,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Лариса Чаєчка (1970) /
Проза
Прелюд
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Прелюд
Намагаюсь згадати свої перші асоціації з дитинства… Залите сонцем подвір’я, а я з подругами – у квітнику… Це квіткове різнобарв’я нас дуже вабило, і ми із щирим дитячим ентузіазмом зривали суцвіття флоксів, щоб спробувати солодкий нектар із кожної квітки. Інші квіти – орлики, ромашки, рудбекії, космеї, мальви використовували для виготовлення чепурних спідничок наших саморобних ляльок. Зробити їх було просто: на сірничок нанизувалась квіткова спідничка, а на голівку – делікатніша, «цвітка дрібная» (корона). Цей квітковий бал нас зачаровував і ми бавились доти, поки хтось із дорослих не кликав додому.
Дорослі… Вони були завжди чимось заклопотані. У будні, кожен із батьків, пильнував роботу, діти – школу. Та в неділю і на свята вся сім’я сідала разом до столу, і це була одна із важливих сімейних традицій.
Другий яскравий спогад із дитинства – фортеп’янна музика, яка лунала із радіоприймача на кухні… Сьогодні я знаю, що це були твори Фрідеріка Шопена (його Ноктюрни й Полонези). А тоді, для мене не мало значення, хто композитор, я просто слухала і не могла наслухатись… Якоїсь миті – зрозуміла: хочу сама заграти на фортеп’яно, щоб почути ці Божественні звуки, що «витікатимуть» з-під моїх пальців…
І ось він – третій спогад… Великий клас у музичній школі, маленький рояль на чільному місці, а коло нього вона, Цариця звуків – вчителька фортеп’яно. Я старалась виконати усі поставлені завдання, однак мені здалося, що – не вдало. Вийшовши за двері, мене розібрали плачі, щирі дитячі сльози… Ціле літо (а прослуховування вступників у музичні школи відбуваються традиційно у травні) я згадувала свій перший іспит і з нетерпінням чекала 1-го вересня. Коли тато взяв мене за руку і знову привів у музичну школу, я думала лише про неї – вчительку за роялем. Отож, батько відкрив двері фортеп’янного класу, і – до мене усміхнулась моя Мрія! Потім були роки наполегливої, але надзвичайно цікавої праці за інструментом, знайомство із чарівним світом музики зблизька. Академи, конкурси, концерти… Квіти у квітнику, каштани, що цвіли в травні, жовте листя кленів у парку, засніжені вулиці і катання на ковзанах до несхочу…
Минули роки… Зайшовши в дитинстві у відчинені навстіж Двері прекрасного світу музичного мистецтва, мені захотілося йти далі, не зупиняючись.
Не знаю, які емоції виникають у моїх майбутніх учнів, які приходять до мене на прослуховування, адже тепер я й сама вчитель, однак маю сподівання, що ці діти не випадково заглянули до класу. Вірю, що їх на музичну стежку поманили чисті і яскраві звуки мого фортеп’яно…
3. 04. 2012
Дорослі… Вони були завжди чимось заклопотані. У будні, кожен із батьків, пильнував роботу, діти – школу. Та в неділю і на свята вся сім’я сідала разом до столу, і це була одна із важливих сімейних традицій.
Другий яскравий спогад із дитинства – фортеп’янна музика, яка лунала із радіоприймача на кухні… Сьогодні я знаю, що це були твори Фрідеріка Шопена (його Ноктюрни й Полонези). А тоді, для мене не мало значення, хто композитор, я просто слухала і не могла наслухатись… Якоїсь миті – зрозуміла: хочу сама заграти на фортеп’яно, щоб почути ці Божественні звуки, що «витікатимуть» з-під моїх пальців…
І ось він – третій спогад… Великий клас у музичній школі, маленький рояль на чільному місці, а коло нього вона, Цариця звуків – вчителька фортеп’яно. Я старалась виконати усі поставлені завдання, однак мені здалося, що – не вдало. Вийшовши за двері, мене розібрали плачі, щирі дитячі сльози… Ціле літо (а прослуховування вступників у музичні школи відбуваються традиційно у травні) я згадувала свій перший іспит і з нетерпінням чекала 1-го вересня. Коли тато взяв мене за руку і знову привів у музичну школу, я думала лише про неї – вчительку за роялем. Отож, батько відкрив двері фортеп’янного класу, і – до мене усміхнулась моя Мрія! Потім були роки наполегливої, але надзвичайно цікавої праці за інструментом, знайомство із чарівним світом музики зблизька. Академи, конкурси, концерти… Квіти у квітнику, каштани, що цвіли в травні, жовте листя кленів у парку, засніжені вулиці і катання на ковзанах до несхочу…
Минули роки… Зайшовши в дитинстві у відчинені навстіж Двері прекрасного світу музичного мистецтва, мені захотілося йти далі, не зупиняючись.
Не знаю, які емоції виникають у моїх майбутніх учнів, які приходять до мене на прослуховування, адже тепер я й сама вчитель, однак маю сподівання, що ці діти не випадково заглянули до класу. Вірю, що їх на музичну стежку поманили чисті і яскраві звуки мого фортеп’яно…
3. 04. 2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
