
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.10
21:23
Отже, 9 жовтня Шведська академія оголосила ім‘я лавреата Нобелівської премії з літератури 2025 року. Володарем цієї найпрестижнішої нагороди «за переконливу та пророчу творчість, що серед апокаліптичного терору підтверджує силу мистецтва", став 71-річний
2025.10.10
19:21
Плаксивий Жовтень… що тут вдієш?
У нього стрес, йому видніше…
А ти не жнеш, ще тільки сієш.
Сказав би ЩО, як би не вірші…
І спокій твій давно не спокій.
Ти як шахед, і зліт щоночі
В уяві, в снах… їх безліч поки
І голос: — О, (між ними) Отче…
У нього стрес, йому видніше…
А ти не жнеш, ще тільки сієш.
Сказав би ЩО, як би не вірші…
І спокій твій давно не спокій.
Ти як шахед, і зліт щоночі
В уяві, в снах… їх безліч поки
І голос: — О, (між ними) Отче…
2025.10.10
18:58
Під завалами, що на «львівщині»,
Схороню свої душі залишки.
Передбачення, снами віщими,
Не торкатимусь, зайві заклики…
І лежатиму під завалами
Сотні, тисячі років скривджених
Своїм побутом, хай віддаленим
Але ж вибритим і остриженим…
Схороню свої душі залишки.
Передбачення, снами віщими,
Не торкатимусь, зайві заклики…
І лежатиму під завалами
Сотні, тисячі років скривджених
Своїм побутом, хай віддаленим
Але ж вибритим і остриженим…
2025.10.10
17:14
Танцює дощ легенький знов,
Плете із неба холоди.
А я дивлюсь німе кіно,
Де зранку всі спішать кудись.
2.І дощ біжить, немов літа.
А під дощем стоїть дівча.
Чи жде когось, чи просто так.
Плете із неба холоди.
А я дивлюсь німе кіно,
Де зранку всі спішать кудись.
2.І дощ біжить, немов літа.
А під дощем стоїть дівча.
Чи жде когось, чи просто так.
2025.10.10
15:36
Потік бажаного тепла
Тече по всьому тілу
Не лиш тому, що не дотла
Осінні дні згоріли.
Горить нестримано вогонь
Дерев різномаїтих,
А я теплом твоїх долонь
Все більш і більш зігрітий.
Тече по всьому тілу
Не лиш тому, що не дотла
Осінні дні згоріли.
Горить нестримано вогонь
Дерев різномаїтих,
А я теплом твоїх долонь
Все більш і більш зігрітий.
2025.10.10
15:20
За вікном моїм – сумний краєвид.
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу
2025.10.10
15:18
За вікном моїм – сумний краєвид.
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу
2025.10.10
15:18
За вікном моїм – сумний краєвид.
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу
2025.10.09
22:26
Чи є сенс шукати дівчину
на базарі, на торжищі,
де все купується і продається?
Ти загубив дівчину
за масками повсякденного
життя, у хаосі століть,
а тепер шукаєш її,
як єдино потрібний маяк,
на базарі, на торжищі,
де все купується і продається?
Ти загубив дівчину
за масками повсякденного
життя, у хаосі століть,
а тепер шукаєш її,
як єдино потрібний маяк,
2025.10.09
21:47
Той, хто по смерті захоче розшукать мене,
серед мурашок поспішних хай шукає
або ж серед кошлатих бджілок.
Змалку трудитись звик, як і вони,
тож залюбки до них прилину…
…Люблю пісні ще з повоєнної пори,
коли дівчата з хлопцями на колодках
козацький
серед мурашок поспішних хай шукає
або ж серед кошлатих бджілок.
Змалку трудитись звик, як і вони,
тож залюбки до них прилину…
…Люблю пісні ще з повоєнної пори,
коли дівчата з хлопцями на колодках
козацький
2025.10.09
20:59
Закричав болотяний бугай
І шаманка вдарила у бубон...
Я хотів інакше, але знай:
Що було – ніколи вже не буде.
Гай дубовий листям шелестить,
Кидає багаття в небо іскри...
Ти продовж оцю останню мить
І шаманка вдарила у бубон...
Я хотів інакше, але знай:
Що було – ніколи вже не буде.
Гай дубовий листям шелестить,
Кидає багаття в небо іскри...
Ти продовж оцю останню мить
2025.10.09
20:04
Хан не встигне іще й чхнути у Бахчисараї,
А козаки запорозькі уже про то знають.
Тож не встиг він ще подумать у похід рушати
На Угорщину – не прямо, а через Карпати,
Тобто через Україну – вже козаки взнали
І ту вістку королеві одразу й послали.
Нач
А козаки запорозькі уже про то знають.
Тож не встиг він ще подумать у похід рушати
На Угорщину – не прямо, а через Карпати,
Тобто через Україну – вже козаки взнали
І ту вістку королеві одразу й послали.
Нач
2025.10.09
15:56
КУЛЯ, ЯКА ПОЧИНАЄ ГРУ.
ДЕМОС РУСОС, ЯКИЙ не НЕ.
УЯВА ПОГОРБЛЕНА.
ПРИЗВОЛЯЩЕ дівчинки під назвою НАДІЯ.
У КИЄВІ усі КИЇ.
ТИ теж КИЙ, який ганяє КУЛЬКУ,
коли довкіл роздирливо зіпає:
ДЕМОС РУСОС, ЯКИЙ не НЕ.
УЯВА ПОГОРБЛЕНА.
ПРИЗВОЛЯЩЕ дівчинки під назвою НАДІЯ.
У КИЄВІ усі КИЇ.
ТИ теж КИЙ, який ганяє КУЛЬКУ,
коли довкіл роздирливо зіпає:
2025.10.09
13:39
Я шпарку заб’ю, через неї дощить
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
Заклею ці тріщини в дверях атож
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
Заклею ці тріщини в дверях атож
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
2025.10.09
12:49
Яскравими фарбами осінь
Забарвлює стихлі гаї
І міцно бере верболози
В холодні обійми свої.
Дощем затяжним умиває
Від пилу дороги пусті,
А потім тумани безкраї
Лаштує на кожній путі.
Забарвлює стихлі гаї
І міцно бере верболози
В холодні обійми свої.
Дощем затяжним умиває
Від пилу дороги пусті,
А потім тумани безкраї
Лаштує на кожній путі.
2025.10.09
12:18
Ти вмієш слухати мене роками поспіль.
Ти вмієш слухати мовчання навіть дужче.
Ми можем намовчатись разом вдосталь,
Допоки спілкуватимуться душі.
Юнацьких, ми позбавлені ілюзій,
І зайвої поспішності у рухах.
Ласуєм почуттям, неначе смузі
І обираєм
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ти вмієш слухати мовчання навіть дужче.
Ми можем намовчатись разом вдосталь,
Допоки спілкуватимуться душі.
Юнацьких, ми позбавлені ілюзій,
І зайвої поспішності у рухах.
Ласуєм почуттям, неначе смузі
І обираєм
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Лариса Чаєчка (1970) /
Проза
Історії з життя (1)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Історії з життя (1)
Дві сусідки, як завше, здибалися коло плоту.
– Йой, Маруню, до Паски стіко роботи, а мій Іван ніц то ся не гризе!
Розмови про чоловіків були улюбленою темою до розмови. Потім йшла мова про дітей, сусідів та про інше: вариво, ґосподарка, поля, бульби-жуки і тому подібне.
– Йой, Маруню, – продовжувала Йванка, чорнява пишна молодичка, – який файний рецепт пляцка я дістала! Ще-м такого не куштувала!
Маруня аж здуміла* – як то сусідка щось швидше взнала за неї…
– І що то за пляцок? – ліниво розтягуючи слова, спитала вона.
– А-а, то тре’ й-но штири яйця, трохи воливи, муки капіцюнцю (далі йшов перелік продуктів, які неймовірним чином мали сполучитись між собою і, в результаті, – дати витвір кулінарного мистецтва). Рецепт був просто фантастичний, чи правильніше сказати мало схожий на правдивий, але Маруня й на мить не засумнівалась у його достовірності. Швидко попрощавшись із сусідкою, чимдуж побігла до хати – готувати сей шедевр! Про себе щасливо посміхалась: «от прийдуть діти зі школи, і вона почастує їх солоденьким!»
Маруня швидко заторохтіла баняками, поспішаючи збила ненароком два яйця, розсипала білосніжною стрічечкою борошно вищого ґатунку, вихлюпнула кисляку на стіл (теж один зі складників), тоді дещо заспокоївшись, стала те все змішувати, не забувши додати й інші компоненти, які, будучи у стані спокою й розважливості, ніколи б не додала до тіста. Все файненько заколотивши, влила у бритванку**. Поки пляцок випікався, по хаті розносився приємний запах домашньої випічки, та коли Маруня витягла своє творіння із духової шафки, була вражена його виглядом – і не «виріс», і кольором не вийшов… Ледь дочекалася, поки трохи підстиг, щоб скуштувати. Врізала шматочок на пробу – у роті розтягнувся неприємний смак чогось гірко-солодко-содового та ще якогось занадто масного… Вона з огидою відсунула тарілку і тут же побігла до телефону.
– Йванка, чи ти здуріла?! Що за рецепт ти мені підсунула?! Я через тебе згаїла стілько часу і продуктів?!
– А ти нащо, мене дурну, слухала? – усміхнулась сусідка у відповідь :)
*здуміла (з пол., наголос припадає на другий склад) – здивувалась;
**бритванка – ємність із легкого металу для випікання борошняних виробів.
6. 03. 2013
– Йой, Маруню, до Паски стіко роботи, а мій Іван ніц то ся не гризе!
Розмови про чоловіків були улюбленою темою до розмови. Потім йшла мова про дітей, сусідів та про інше: вариво, ґосподарка, поля, бульби-жуки і тому подібне.
– Йой, Маруню, – продовжувала Йванка, чорнява пишна молодичка, – який файний рецепт пляцка я дістала! Ще-м такого не куштувала!
Маруня аж здуміла* – як то сусідка щось швидше взнала за неї…
– І що то за пляцок? – ліниво розтягуючи слова, спитала вона.
– А-а, то тре’ й-но штири яйця, трохи воливи, муки капіцюнцю (далі йшов перелік продуктів, які неймовірним чином мали сполучитись між собою і, в результаті, – дати витвір кулінарного мистецтва). Рецепт був просто фантастичний, чи правильніше сказати мало схожий на правдивий, але Маруня й на мить не засумнівалась у його достовірності. Швидко попрощавшись із сусідкою, чимдуж побігла до хати – готувати сей шедевр! Про себе щасливо посміхалась: «от прийдуть діти зі школи, і вона почастує їх солоденьким!»
Маруня швидко заторохтіла баняками, поспішаючи збила ненароком два яйця, розсипала білосніжною стрічечкою борошно вищого ґатунку, вихлюпнула кисляку на стіл (теж один зі складників), тоді дещо заспокоївшись, стала те все змішувати, не забувши додати й інші компоненти, які, будучи у стані спокою й розважливості, ніколи б не додала до тіста. Все файненько заколотивши, влила у бритванку**. Поки пляцок випікався, по хаті розносився приємний запах домашньої випічки, та коли Маруня витягла своє творіння із духової шафки, була вражена його виглядом – і не «виріс», і кольором не вийшов… Ледь дочекалася, поки трохи підстиг, щоб скуштувати. Врізала шматочок на пробу – у роті розтягнувся неприємний смак чогось гірко-солодко-содового та ще якогось занадто масного… Вона з огидою відсунула тарілку і тут же побігла до телефону.
– Йванка, чи ти здуріла?! Що за рецепт ти мені підсунула?! Я через тебе згаїла стілько часу і продуктів?!
– А ти нащо, мене дурну, слухала? – усміхнулась сусідка у відповідь :)
*здуміла (з пол., наголос припадає на другий склад) – здивувалась;
**бритванка – ємність із легкого металу для випікання борошняних виробів.
6. 03. 2013
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію