ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.06.01
00:17
Прошу тебе! Не помирай!" -
Слова відверті та безцінні,
Коли здається, що каміння
Востаннє вкрило небокрай.
Красива рятівна надіє,
Прошу тебе! Не помирай!
І не потрібен вогнеграй -
Слова відверті та безцінні,
Коли здається, що каміння
Востаннє вкрило небокрай.
Красива рятівна надіє,
Прошу тебе! Не помирай!
І не потрібен вогнеграй -
2024.06.01
00:04
Формула щастя в теперішнім світі проста.
Гроші-товар… І з коханням щось схоже, як звісно.
Так, особистого ніц, але це не біда.
Бізнес, дівчатка і хлопчики, все тільки бізнес.
В щире кохання повірять хіба в дитсадку.
То є казки, актуальні, можливо, в
Гроші-товар… І з коханням щось схоже, як звісно.
Так, особистого ніц, але це не біда.
Бізнес, дівчатка і хлопчики, все тільки бізнес.
В щире кохання повірять хіба в дитсадку.
То є казки, актуальні, можливо, в
2024.05.31
18:18
губи всихають
рельєфом скелястих гір
на шкірі рожевій
подих сплітається
з рухами грудної клітини
сльози-кришталь
стікають у море
мандрівниця в тісноті
рельєфом скелястих гір
на шкірі рожевій
подих сплітається
з рухами грудної клітини
сльози-кришталь
стікають у море
мандрівниця в тісноті
2024.05.31
10:49
Червня полуничний смак цілує сонце,
Ллються пахощі меліси, м*яти.
І малини аромати у долонях,
Трави поглядом небес прим*яті.
Подих літа із спекотної Трезени,
І думки у нас тепер синхронні,
Бо закоханість ураз біжить по венах,
Ллються пахощі меліси, м*яти.
І малини аромати у долонях,
Трави поглядом небес прим*яті.
Подих літа із спекотної Трезени,
І думки у нас тепер синхронні,
Бо закоханість ураз біжить по венах,
2024.05.31
09:13
Обмовитись словом; не більше рукостискань.
Найкраще не знати, ні хто він, ні звідки, ні пристань
З якої відправилось слово у море зітхань
Піднявши вітрило з малюнком сліпучого сонця.
Найкраще не знати яким він насправді був.
Найкраще не знати, ні хто він, ні звідки, ні пристань
З якої відправилось слово у море зітхань
Піднявши вітрило з малюнком сліпучого сонця.
Найкраще не знати яким він насправді був.
2024.05.31
05:53
Коли я чую: великий русский язык,
то розумію, які ми неповноцінні,
хтось просто, до болю, вторинним бути звик
і тягне у ярмо прийдешні покоління,
нате, їжте Єсеніна, Блока натще,
або ковтайте Бодрова збочені фільми.
Цікаво, що треба суспільству дати
то розумію, які ми неповноцінні,
хтось просто, до болю, вторинним бути звик
і тягне у ярмо прийдешні покоління,
нате, їжте Єсеніна, Блока натще,
або ковтайте Бодрова збочені фільми.
Цікаво, що треба суспільству дати
2024.05.31
05:24
Красу весни в обіймах літа
Уже не видно так, як слід,
Хоча продовжує жаріти
З останніх сил весняний цвіт.
Він ще повсюди погляд гріє
І трохи пахне на зорі,
Але менш зроджуються мрії
Біля цвітінь цих у дворі.
Уже не видно так, як слід,
Хоча продовжує жаріти
З останніх сил весняний цвіт.
Він ще повсюди погляд гріє
І трохи пахне на зорі,
Але менш зроджуються мрії
Біля цвітінь цих у дворі.
2024.05.31
00:10
Софійка. Шість років. Чернігів.
Сьогодні з'явилась нова
Сторінка злочинної книги,
Яку написала москва.
Софійка. Чернігів. Шість років.
Ракетний удар. Тільки мить.
Вивчати багато уроків
Сьогодні з'явилась нова
Сторінка злочинної книги,
Яку написала москва.
Софійка. Чернігів. Шість років.
Ракетний удар. Тільки мить.
Вивчати багато уроків
2024.05.31
00:04
Він інший. Він - мачо. А я – звичайнісінький хлопець.
Він впорає бізнес; розкрутить занедбаний блог.
З ним точно не в'яжуться «дурість» або «вузьколобість».
А в мене життя – послідовність дурних помилок.
У нього душа - наче Оз, там суцільні смарагд
Він впорає бізнес; розкрутить занедбаний блог.
З ним точно не в'яжуться «дурість» або «вузьколобість».
А в мене життя – послідовність дурних помилок.
У нього душа - наче Оз, там суцільні смарагд
2024.05.30
20:32
Зимова ніч спустилася на ліс.
Сніг припинився, але що від того?
Усе біліло навкруги від нього,
Лежав на гіллі сосен і беріз.
У верховіттях вітер завивав,
Дарма старався між дерев сховатись.
Ліс не збирався вниз його пускати.
Тож він сердито голос п
Сніг припинився, але що від того?
Усе біліло навкруги від нього,
Лежав на гіллі сосен і беріз.
У верховіттях вітер завивав,
Дарма старався між дерев сховатись.
Ліс не збирався вниз його пускати.
Тож він сердито голос п
2024.05.30
14:08
Струмки шукають виходу із ринв,
збігаються до склепу річки Либідь,
не чує небо молитовних злив,
якщо не чує, певно, і не треба.
Почайна обернулася на Стікс,
ріка Монашка всохла у скорботі,
скоро й Дніпро поверне не в той бік,
стає тісніше і душі у
збігаються до склепу річки Либідь,
не чує небо молитовних злив,
якщо не чує, певно, і не треба.
Почайна обернулася на Стікс,
ріка Монашка всохла у скорботі,
скоро й Дніпро поверне не в той бік,
стає тісніше і душі у
2024.05.30
09:40
Вам тут сподобається. На вибір багато міст.
Безліч вулиць, кафе, філософських концепцій, танців.
До пари – поети, злочинці, верховні правителі,
Посадовці із міністерств,
Чи хтось із демократичної більшості.
Безліч вулиць, кафе, філософських концепцій, танців.
До пари – поети, злочинці, верховні правителі,
Посадовці із міністерств,
Чи хтось із демократичної більшості.
2024.05.30
08:50
Відтоді, як Україна стала
Лиш чеканням стрічі,
Де б не довелося бути,
Шукаю гору, на яку зійти спроможен.
З літами нижча вона й нижча,
Але незмінно одна й та ж – Чернеча.
І коли сходжу на ту гору,
Дозбирую думки про Україну,
Лиш чеканням стрічі,
Де б не довелося бути,
Шукаю гору, на яку зійти спроможен.
З літами нижча вона й нижча,
Але незмінно одна й та ж – Чернеча.
І коли сходжу на ту гору,
Дозбирую думки про Україну,
2024.05.30
05:00
Хоч мав безліч інших справ, –
Лікувальний душ прийняв,
Адже мав надію,
Що волосся відросте
Кучеряве та густе,
Й чорне, як на віях.
Потім дощик – кап-кап-кап
На відкритий мій пікап
Лікувальний душ прийняв,
Адже мав надію,
Що волосся відросте
Кучеряве та густе,
Й чорне, як на віях.
Потім дощик – кап-кап-кап
На відкритий мій пікап
2024.05.30
02:13
Моє терпіння стегнами її,
Здається, спокушає сам диявол.
Спокійна зовні, хоч веде бої
З собою без пощади та без правил.
Де битий шлях в нікуди з усіма,
Їй ближче одиноке бездоріжжя.
Яскраве світло, затишна пітьма…
Здається, спокушає сам диявол.
Спокійна зовні, хоч веде бої
З собою без пощади та без правил.
Де битий шлях в нікуди з усіма,
Їй ближче одиноке бездоріжжя.
Яскраве світло, затишна пітьма…
2024.05.30
00:37
Зелений оксамит... Він міг би стати
Обкладинкою, сутністю та змістом,
Настільки неспаплюженим та чистим,
Що налякав би злодія чи ката.
Нав'язливий, оманливий туман
Перемогла б нечувана прозорість,
Коханням міг завершитись роман.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Обкладинкою, сутністю та змістом,
Настільки неспаплюженим та чистим,
Що налякав би злодія чи ката.
Нав'язливий, оманливий туман
Перемогла б нечувана прозорість,
Коханням міг завершитись роман.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Лариса Чаєчка (1970) /
Проза
«Ой червоно сонце сходить, червоно заходить…»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«Ой червоно сонце сходить, червоно заходить…»
День був похмурим і наче застиглим… Здавалося, що все в природі очікує того вітру, який має розрухати дерева, розігнати в їхніх стовбурах-гілках життєдайні соки. Глянувши через вікно, Гринь зрозумів, що вдома йому не всидіти. Вирішив піти й подивитись на поле, чи попустило вже землю після йорданських морозів. Швидко йшов дорогою попід ліс, глибоко вдихаючи повітря, що вже пахло весною. Відчував, як у грудях розливається приємне тепло…
Він був із великої заможної родини. Скільки пам’ятав, його батьки важко працювали, складаючи крейцер до крейцера, щоб прикупити кілька чергових моргів поля – їхні землі займали величезні території навколо села. І всі ті маєтки тре’ було обійти, до усього подивитись, дати лад… Розминаючи в руках чорну глевку землю, Гринь вкотре згадав про війну, з якої нещодавно повернувся. Йому хотілося про все забути, та пам’ять щораз навертала сумні спогади. Отак, стоячи край поля, почав подумки перебирати імена знайомих дівчат та пригадувати як кожна з них виглядає. А що в часі війни довго не був удома, то в пам’яті зринали лише давні спогади залицянь на вечорницях. Нічого путнього не пригадавши, дав собі на спокій. Минуло декілька днів. .. За вечерею мати почала бесіду про свою родину із сусіднього села, і тут Гриневі наче явилося – усміхнені очі лавриківської Марусі, аж рука й‘му затремтіла… Цілу ніч по-тому крутився – не міг заснути. Зморило його аж над ранком. Прийнявши для себе важливе рішення, не став зволікати. Того ж дня, одразу по обіді, поки мати з батьком були в хаті – озвучив їм своє бажання. Звісно, що батьки йому не перечили. Маючи шестеро синів, хотіли ще й доньки. Та й що казати, Гриневі вже давно був час женитись, он вже на двадцять восьму весну завернуло. А Маруня була дуже вродлива, та ще й вертка, мов білка. Така була б не лише підмогою у великому господарстві, а й чудовою дружиною. Гринь не звик відкладати важливі справи, тому одразу після посту заслав до Марині сватів… Сватання відбулось традиційно – з рушниками та могоричем. Марійка була привітна, але посміхалась до Гриня якимсь чудним усміхом. Що то мало значити, зрозумів наступного дня, коли Мариня повернула йому кошт*. Він не сподівався, що будучи таким бравим козарлюгою, отакого спіймає облизня! Якийсь час ходив наче причмелений. Але не для того живим із війни повернувся, щоб здатись у такій поважній справі, як одруження. Гринь вирішив засватати Марусину сестрінку – Тетянку, яка була така ж вродлива, але вдачу мала геть іншу! Причиною, мабуть, було те, що Тетяна зростала без матері й батька – вони рано відійшли у вічність. Мала співочу дзвінку натуру, але дещо зажурений погляд. Їй і на гадку не спадало, як інші дівчата, жартувати з хлопцями чи пускати їм бісики очима. Більше того – Тетяна мало не стала монашкою! О, то була цікава історія… Коли Тетяна залишилась без батьків, нею заопікувався старший брат. А що мав, крім молодшої сестри, ще п’ятеро ротів, то мусив віддати її на виховання та науку до місцевого пароха – у нього була такого ж віку донька. Тетяні подобалось жити у священничій родині. Особливо любила Оксану – доньку отця Михайла. Разом вишивали, читали й бігали зеленими левадами. Так здружились, що не могли одна без другої й хвилини провести. Отож, коли задумав о. Михайло Тетянку віддати в монастир на чернечий постриг, Оксана заголосила! Вона такий зчинила ґвалт у хаті, що домашні не знали, як її заспокоїти. Кричала, що й сама піде у монашки. Ніякі умовляння і переконання, що для Тетяни так буде краще, не допомагали: Оксана вперлася і – край! Якраз в часі такої несподіваної хатньої війни, прийшли свати до Тетяни. Таки мала стати невістою!
Весілля відіграли гучне. Як годиться, спочатку в рідному селі молодої, а потім – у молодого. Гостей було багато, бо родина велика. Як не як, а женили Іванці свого старшого сина. Столи аж вгинались від наїдків, музики вигравали так, що танцюристи мало не падали від утоми. Старші ґаздині поміж себе переглядались, кожна думала, чи зможе своїй дитині справити таке велике і багате весілля. А Тетяна була щаслива – нарешті її життя зміниться. Скільки вона про це думала-мріяла і ось – збулося.
По весіллю потекли будні щоденної праці. Гринь порався по господарству, а Тетяна – все більш у хаті. Ох і не солодко їй доводилось: свекруха мов той хижий птах пантрувала над невісткою. Щоб Тетяна не зробила, їй одразу було вимовлено. А як тільки пробувала щось заперечити, чула: «невістка – чужа кістка». Боляче ставало на душі… «Невже у цьому домі я не стану своєю?» – навідувалась гірка думка. Втім, мала люблячого чоловіка, тож усі негаразди забувала із його приходом додому. Тоді – літала мов пташка по світлиці, ставлячи на стіл наїдки. Свекруху це дуже дратувало, вона трохи ревнувала свого старшого сина до невістки. Втім, мала п’ятеро синів, крім Гриня: Йванка, Петрика, Стефка, Василика та Олександра (Олексу), і ще чекала на одну дитину. Не минуло й року, як у господі Іванців народилося аж двоє дітей: хлопчик, якого нарекли Яцком, у старших Іванців – Івана й Ганни та дівчинка Гануня у молодших – Гриня й Тетяни. Отак і висіло дві колиски під бальком**.
*кошт – сума коштів, витрачених на сватання;
**бальок – поперечна балка під стелею, на якій тримається конструкція даху.
2013
Він був із великої заможної родини. Скільки пам’ятав, його батьки важко працювали, складаючи крейцер до крейцера, щоб прикупити кілька чергових моргів поля – їхні землі займали величезні території навколо села. І всі ті маєтки тре’ було обійти, до усього подивитись, дати лад… Розминаючи в руках чорну глевку землю, Гринь вкотре згадав про війну, з якої нещодавно повернувся. Йому хотілося про все забути, та пам’ять щораз навертала сумні спогади. Отак, стоячи край поля, почав подумки перебирати імена знайомих дівчат та пригадувати як кожна з них виглядає. А що в часі війни довго не був удома, то в пам’яті зринали лише давні спогади залицянь на вечорницях. Нічого путнього не пригадавши, дав собі на спокій. Минуло декілька днів. .. За вечерею мати почала бесіду про свою родину із сусіднього села, і тут Гриневі наче явилося – усміхнені очі лавриківської Марусі, аж рука й‘му затремтіла… Цілу ніч по-тому крутився – не міг заснути. Зморило його аж над ранком. Прийнявши для себе важливе рішення, не став зволікати. Того ж дня, одразу по обіді, поки мати з батьком були в хаті – озвучив їм своє бажання. Звісно, що батьки йому не перечили. Маючи шестеро синів, хотіли ще й доньки. Та й що казати, Гриневі вже давно був час женитись, он вже на двадцять восьму весну завернуло. А Маруня була дуже вродлива, та ще й вертка, мов білка. Така була б не лише підмогою у великому господарстві, а й чудовою дружиною. Гринь не звик відкладати важливі справи, тому одразу після посту заслав до Марині сватів… Сватання відбулось традиційно – з рушниками та могоричем. Марійка була привітна, але посміхалась до Гриня якимсь чудним усміхом. Що то мало значити, зрозумів наступного дня, коли Мариня повернула йому кошт*. Він не сподівався, що будучи таким бравим козарлюгою, отакого спіймає облизня! Якийсь час ходив наче причмелений. Але не для того живим із війни повернувся, щоб здатись у такій поважній справі, як одруження. Гринь вирішив засватати Марусину сестрінку – Тетянку, яка була така ж вродлива, але вдачу мала геть іншу! Причиною, мабуть, було те, що Тетяна зростала без матері й батька – вони рано відійшли у вічність. Мала співочу дзвінку натуру, але дещо зажурений погляд. Їй і на гадку не спадало, як інші дівчата, жартувати з хлопцями чи пускати їм бісики очима. Більше того – Тетяна мало не стала монашкою! О, то була цікава історія… Коли Тетяна залишилась без батьків, нею заопікувався старший брат. А що мав, крім молодшої сестри, ще п’ятеро ротів, то мусив віддати її на виховання та науку до місцевого пароха – у нього була такого ж віку донька. Тетяні подобалось жити у священничій родині. Особливо любила Оксану – доньку отця Михайла. Разом вишивали, читали й бігали зеленими левадами. Так здружились, що не могли одна без другої й хвилини провести. Отож, коли задумав о. Михайло Тетянку віддати в монастир на чернечий постриг, Оксана заголосила! Вона такий зчинила ґвалт у хаті, що домашні не знали, як її заспокоїти. Кричала, що й сама піде у монашки. Ніякі умовляння і переконання, що для Тетяни так буде краще, не допомагали: Оксана вперлася і – край! Якраз в часі такої несподіваної хатньої війни, прийшли свати до Тетяни. Таки мала стати невістою!
Весілля відіграли гучне. Як годиться, спочатку в рідному селі молодої, а потім – у молодого. Гостей було багато, бо родина велика. Як не як, а женили Іванці свого старшого сина. Столи аж вгинались від наїдків, музики вигравали так, що танцюристи мало не падали від утоми. Старші ґаздині поміж себе переглядались, кожна думала, чи зможе своїй дитині справити таке велике і багате весілля. А Тетяна була щаслива – нарешті її життя зміниться. Скільки вона про це думала-мріяла і ось – збулося.
По весіллю потекли будні щоденної праці. Гринь порався по господарству, а Тетяна – все більш у хаті. Ох і не солодко їй доводилось: свекруха мов той хижий птах пантрувала над невісткою. Щоб Тетяна не зробила, їй одразу було вимовлено. А як тільки пробувала щось заперечити, чула: «невістка – чужа кістка». Боляче ставало на душі… «Невже у цьому домі я не стану своєю?» – навідувалась гірка думка. Втім, мала люблячого чоловіка, тож усі негаразди забувала із його приходом додому. Тоді – літала мов пташка по світлиці, ставлячи на стіл наїдки. Свекруху це дуже дратувало, вона трохи ревнувала свого старшого сина до невістки. Втім, мала п’ятеро синів, крім Гриня: Йванка, Петрика, Стефка, Василика та Олександра (Олексу), і ще чекала на одну дитину. Не минуло й року, як у господі Іванців народилося аж двоє дітей: хлопчик, якого нарекли Яцком, у старших Іванців – Івана й Ганни та дівчинка Гануня у молодших – Гриня й Тетяни. Отак і висіло дві колиски під бальком**.
*кошт – сума коштів, витрачених на сватання;
**бальок – поперечна балка під стелею, на якій тримається конструкція даху.
2013
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію