Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.24
23:14
національна незалежність
народні танці рідний спів
ще поки на правобережжі
живеш одвертий всім усім
природна мов буденна річ
на місці вірнім і почеснім
у радощах або журбі
цей спіх автівок і причепів
народні танці рідний спів
ще поки на правобережжі
живеш одвертий всім усім
природна мов буденна річ
на місці вірнім і почеснім
у радощах або журбі
цей спіх автівок і причепів
2026.08.24
20:56
Випадають з обойми живих.
Наче кулі, свистять імена
І лягають на серце болем.
Нам з тим болем судилось ходить,
Доки безбіль не стане і нашою долею.
Якщо хтось там і грався в життя,
То не ми це були, друже,
І не тому, що відти нема вороття.
Наче кулі, свистять імена
І лягають на серце болем.
Нам з тим болем судилось ходить,
Доки безбіль не стане і нашою долею.
Якщо хтось там і грався в життя,
То не ми це були, друже,
І не тому, що відти нема вороття.
2026.08.24
18:10
Матуся" іспанською буде "mamita"...
З Тобою так хочеться поговорити!
Закреслити відчай, хворобу, розлуку
Та поцілувати Твою ніжну руку.
У тиші глухій я плачу долі мито.
"Матуся" іспанською буде "mamita".
Від згубного сну я повільно відходжу
З Тобою так хочеться поговорити!
Закреслити відчай, хворобу, розлуку
Та поцілувати Твою ніжну руку.
У тиші глухій я плачу долі мито.
"Матуся" іспанською буде "mamita".
Від згубного сну я повільно відходжу
2026.08.24
14:59
Все за звичаєм у Феодосії,
Навіть море там Чорне і досі є.
Та якби з тих країв
Дідько взяв москалів,
Як би гарно було в Феодосії.
Партизани в горах Дагестану
У капкан упіймали шайтана.
Навіть море там Чорне і досі є.
Та якби з тих країв
Дідько взяв москалів,
Як би гарно було в Феодосії.
Партизани в горах Дагестану
У капкан упіймали шайтана.
2026.08.24
13:14
Ніщо не є важливішим за кокон! -
Щось раптом виникає і зоріє,
Та крок ніяк не зробиш у ефірі
Бо сили всі вже витратив на мрії...
Кінець всьому вночі можливий тільки,
А день до того, мов кімвал дзвенячий,
Де мудрість непомітного Сатурну
Щось раптом виникає і зоріє,
Та крок ніяк не зробиш у ефірі
Бо сили всі вже витратив на мрії...
Кінець всьому вночі можливий тільки,
А день до того, мов кімвал дзвенячий,
Де мудрість непомітного Сатурну
2026.08.24
12:45
Про що розмови в нас? Про часовиння
Про сенси існувань, невідворотного,
Про роздуми, що проростають з тім’я,
Про світло, темноту, про необхідність
Любові.
Але здається, що в цій явності,
Ті ж самі вигуки і пошуки,
І розірветься мить заслоною
Про сенси існувань, невідворотного,
Про роздуми, що проростають з тім’я,
Про світло, темноту, про необхідність
Любові.
Але здається, що в цій явності,
Ті ж самі вигуки і пошуки,
І розірветься мить заслоною
2026.08.24
12:33
Фінал. Останній крок Лагіди
«Історія запам'ятає її як коханку Риму.
Мені ж вона залишить право
бути його єдиним незавойованим ворогом».
З уст царівни Єгипту Арсіної, наймолодшої з Лагідів
Римський офіцер стоїть на відстані удару меча.
2026.08.24
12:14
Не заганяй себе у кут
чи розпачу, чи безнадії.
Доцільніш тупцювання тут —
ну хоч би крок, хоч спроба дії.
Нерідко помилка — урок.
Його засвоїш — рухайсь далі
на вищий досвіду виток
чи розпачу, чи безнадії.
Доцільніш тупцювання тут —
ну хоч би крок, хоч спроба дії.
Нерідко помилка — урок.
Його засвоїш — рухайсь далі
на вищий досвіду виток
2026.08.24
11:28
То дощ холодний, то нервовий сніг.
Спектакль природи чи її тортури.
Ти до мети крізь вічність швидко біг,
Крізь творчість пробирався до натури.
Біжить крізь сніг стрімкий єдиноріг.
Стоять застигло крижані скульптури.
Природа іспит приготує нам.
Спектакль природи чи її тортури.
Ти до мети крізь вічність швидко біг,
Крізь творчість пробирався до натури.
Біжить крізь сніг стрімкий єдиноріг.
Стоять застигло крижані скульптури.
Природа іспит приготує нам.
2026.08.24
07:32
Металися бурі, згори гримкотіло,
Ще голод додався до різних всіх бід,
Але не розпалася ти, не зотліла,
Не зникла, як спалах комети чи слід.
Ти глибоко дуже пустила коріння
І стала сильніше давно від трави, -
Найкраща країна, - моя Україно,
Заради с
Ще голод додався до різних всіх бід,
Але не розпалася ти, не зотліла,
Не зникла, як спалах комети чи слід.
Ти глибоко дуже пустила коріння
І стала сильніше давно від трави, -
Найкраща країна, - моя Україно,
Заради с
2026.08.23
22:31
Трава волоссям, а ти левиця на осонні
Неспокій твій, уста зволожиш язиком
Вино ллючи, твій згляд зустрів мій, сяючи
Твого лиця торкаюсь пальцем, знаючи
Для мене ти – Вода, яка танцює
Неспокій твій, уста зволожиш язиком
Вино ллючи, твій згляд зустрів мій, сяючи
Твого лиця торкаюсь пальцем, знаючи
Для мене ти – Вода, яка танцює
2026.08.23
21:17
на що мені сумнівних істин
проблем закреслено потреб
я радше обираю відстань
і незавершений портрет
кидаючи в простий горнець
відомі всім інгредієнти
додам іще насамкінець
дещицю прянощів секретних
проблем закреслено потреб
я радше обираю відстань
і незавершений портрет
кидаючи в простий горнець
відомі всім інгредієнти
додам іще насамкінець
дещицю прянощів секретних
2026.08.23
19:37
Чи ми трипільці, чи скіфи, сармати…
Йдемо вперед попри війни і втрати…
Ми - українці, від славних - нащадки
І за плечима про давніх є згадки -
Не клич в минуле, знання - настанови
Як жити далі і жити знову,
Як не творити для себе кумирів,
Йдемо вперед попри війни і втрати…
Ми - українці, від славних - нащадки
І за плечима про давніх є згадки -
Не клич в минуле, знання - настанови
Як жити далі і жити знову,
Як не творити для себе кумирів,
2026.08.23
18:45
Героїне мого роману!
Незабаром - глуха зима.
Усвідомлюю: ти - омана,
Розумію: тебе нема.
А проте, відчуваю ніжний,
Теплий дотик твоїх долонь.
Вже у віці моїм "колишні"
Незабаром - глуха зима.
Усвідомлюю: ти - омана,
Розумію: тебе нема.
А проте, відчуваю ніжний,
Теплий дотик твоїх долонь.
Вже у віці моїм "колишні"
2026.08.23
15:06
Я купляю в атебе
Плавлений сирок-
І тому я точно знаю:
З ним все буде ок!
Не купляю я сирки
Десь поза атебе,
Бо всюди хочуть наї.. обдурити
Плавлений сирок-
І тому я точно знаю:
З ним все буде ок!
Не купляю я сирки
Десь поза атебе,
Бо всюди хочуть наї.. обдурити
2026.08.23
14:05
Московіти завжди були нахабні й підступні.
Як не збрешуть, то і кроку, напевно не ступлять.
Хоч що хоч наобіцяють та будуть клянутись.
І ножа у спину встромлять, варто відвернутись
І вони такими були, мабуть ще одвіку.
Давні літописні зводи тому гарн
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Як не збрешуть, то і кроку, напевно не ступлять.
Хоч що хоч наобіцяють та будуть клянутись.
І ножа у спину встромлять, варто відвернутись
І вони такими були, мабуть ще одвіку.
Давні літописні зводи тому гарн
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Лариса Чаєчка (1970) /
Проза
Казка на ніч...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Казка на ніч...
Хлопченя із цікавістю розглядало високу вазу, що стояла на вітрині магазину. Здавалося б нічого особливого – ваза як ваза, але не для маляти: його зачарували намальовані на шклі гарненькі біло-блакитні будиночки із червоними дахами…
Уява перенесла малюка в це незнайоме місто. Було тепло, тож деякі вікна цих чепурних будинків були відчинені. Пахло мушкателями, що рясно цвіли на підвіконнях та свіжовипеченим хлібом. Аж тепер Гюнтер відчув, що хоче їсти та раптом усвідомив, що перебуває у незнайомому місці і йому захотілось плакати. З-за рогу неквапом вийшла біла пухнаста кішка: «Хто це тут рюмсає?» – запитала вона. Дитина зі здивування замовкла. Гюнтер ще ніколи не чув, щоб ці тваринки розмовляли. Спіймавши допитливий погляд, киця зітхнула: «Я також здивована, але тим, що ти мене розумієш. А гайда ловити мишей?» Гюнтер аж остовпів від такої пропозиції: «Я ж не вмію» – боязко промовив він. Та киця його вже не слухала, а гордо піднявши пухнастого хвоста, почимчикувала вулицею. Гюнтер не мав часу на роздуми (!). Зрештою, киця – єдина істота, з якою він познайомився у цьому місті. Не встигли вони пройти й кільканадцять метрів, як назустріч вибіг скуйовджений та брудний, бандюкуватого вигляду вуличний котяра на прізвисько Мурло (колись, щоправда, був Мурчиком, але це було так давно…). Киця одразу стривожилась – вона добре знала зухвалу поведінку цього бродяжки. Та він, на диво, цього разу не звернув на неї уваги – його цікавила людська істота, яка здивовано роздивлялась навколо. «Цікаво, хто це й звідки. Щось раніше я цього малого тут не бачив» – подумав Мурчик, чи то пак – Мурло.
– Хто ти? – спитав облізлий кіт.
– Мене звати Гюнтер – несміло відповів хлопчина.
– Не зачіпай його, бо очі видряпаю, – засичала киця.
«Вона може» – подумав кіт, і тут же солоденько замуркотів – киця йому подобалась, навіть дуже. Та хіба вона звернула б коли на нього увагу? Вона така краля, біла й пухнаста, лише на носику – чорна цятка, що так додає привабливості. Тож він вирішив із нею не сваритись.
– Та я що, я нічо, – муркотів вуличний бандюга.
– В такому разі, йдемо з нами ловити миші, – запропонувала киця. І компанія втрьох рушила далі. Попереду йшли коти («ти, ти – два коти»), а позаду – плентався Гюнтер, який начебто вже й забув, що він у незнайомому місті із біло-блакитними будинками із червоними дахами. Вуличка вивела трійко зацікавлених у полюванні на широкий луг. П’янкі пахощі зелених трав, дзвоників, ромашок та лугових анемон, збивались у повітрі ледь вловимими хмарками, які різнобарвні метелики: блакитні, жовті, біло-лимонні, розганяли у повітрі. «Чарівне місце» – подумав кіт, – «якби я мав більш привабливий вигляд, можна було б запросити кицю сюди на побачення». Котуся, натомість, і подумати не могла, які думки чигають в голові цього задерикуватого рудого волоцюги. Вона з ентузіазмом стала принюхуватись, та пахощі квітів щораз перешкоджали їй налаштуватись на робочий настрій. Гюнтер, натомість, утомлений присів на траву і почав роздивлятись метеликів і джмелів, що в неймовірній кількості працювали на цьому полі медового достатку. О, Мурчик (а йому хотілось бути саме Мурчиком) вирішив показати клас, тож швидко вирахував мишачу нірку і вполював маленьку вертку сіромашку. Щоб похизуватись перед кицею, спочатку прибив мишку злегка лапою, а коли вона трішки отямилась, відбіг, начебто вона його більше не цікавить, а сам, сховавшись у траві, почав пильнувати за нею. Тільки мишка спробувала втекти, як Мурчик одним стрибком опинився коло неї. Гюнтеру було ніяково спостерігати за цими ловами, та реакція кота його вражала – він би так ніколи не зумів, це точно! Отже, вдосталь набавившись грою в «кота-мишки», Мурчик вхопив бідолаху в зуби і приніс киці під ноги (чи то пак – лапи). Киця вдячним поглядом подивилась на нього – він був щасливий. А що Гюнтер? Поки котяче товариство мило муркало одне до другого, хлопча заснуло… І снились йому біло-блакитні будинки із червоними дахами… Добраніч!
1. 03. 2013
Уява перенесла малюка в це незнайоме місто. Було тепло, тож деякі вікна цих чепурних будинків були відчинені. Пахло мушкателями, що рясно цвіли на підвіконнях та свіжовипеченим хлібом. Аж тепер Гюнтер відчув, що хоче їсти та раптом усвідомив, що перебуває у незнайомому місці і йому захотілось плакати. З-за рогу неквапом вийшла біла пухнаста кішка: «Хто це тут рюмсає?» – запитала вона. Дитина зі здивування замовкла. Гюнтер ще ніколи не чув, щоб ці тваринки розмовляли. Спіймавши допитливий погляд, киця зітхнула: «Я також здивована, але тим, що ти мене розумієш. А гайда ловити мишей?» Гюнтер аж остовпів від такої пропозиції: «Я ж не вмію» – боязко промовив він. Та киця його вже не слухала, а гордо піднявши пухнастого хвоста, почимчикувала вулицею. Гюнтер не мав часу на роздуми (!). Зрештою, киця – єдина істота, з якою він познайомився у цьому місті. Не встигли вони пройти й кільканадцять метрів, як назустріч вибіг скуйовджений та брудний, бандюкуватого вигляду вуличний котяра на прізвисько Мурло (колись, щоправда, був Мурчиком, але це було так давно…). Киця одразу стривожилась – вона добре знала зухвалу поведінку цього бродяжки. Та він, на диво, цього разу не звернув на неї уваги – його цікавила людська істота, яка здивовано роздивлялась навколо. «Цікаво, хто це й звідки. Щось раніше я цього малого тут не бачив» – подумав Мурчик, чи то пак – Мурло.
– Хто ти? – спитав облізлий кіт.
– Мене звати Гюнтер – несміло відповів хлопчина.
– Не зачіпай його, бо очі видряпаю, – засичала киця.
«Вона може» – подумав кіт, і тут же солоденько замуркотів – киця йому подобалась, навіть дуже. Та хіба вона звернула б коли на нього увагу? Вона така краля, біла й пухнаста, лише на носику – чорна цятка, що так додає привабливості. Тож він вирішив із нею не сваритись.
– Та я що, я нічо, – муркотів вуличний бандюга.
– В такому разі, йдемо з нами ловити миші, – запропонувала киця. І компанія втрьох рушила далі. Попереду йшли коти («ти, ти – два коти»), а позаду – плентався Гюнтер, який начебто вже й забув, що він у незнайомому місті із біло-блакитними будинками із червоними дахами. Вуличка вивела трійко зацікавлених у полюванні на широкий луг. П’янкі пахощі зелених трав, дзвоників, ромашок та лугових анемон, збивались у повітрі ледь вловимими хмарками, які різнобарвні метелики: блакитні, жовті, біло-лимонні, розганяли у повітрі. «Чарівне місце» – подумав кіт, – «якби я мав більш привабливий вигляд, можна було б запросити кицю сюди на побачення». Котуся, натомість, і подумати не могла, які думки чигають в голові цього задерикуватого рудого волоцюги. Вона з ентузіазмом стала принюхуватись, та пахощі квітів щораз перешкоджали їй налаштуватись на робочий настрій. Гюнтер, натомість, утомлений присів на траву і почав роздивлятись метеликів і джмелів, що в неймовірній кількості працювали на цьому полі медового достатку. О, Мурчик (а йому хотілось бути саме Мурчиком) вирішив показати клас, тож швидко вирахував мишачу нірку і вполював маленьку вертку сіромашку. Щоб похизуватись перед кицею, спочатку прибив мишку злегка лапою, а коли вона трішки отямилась, відбіг, начебто вона його більше не цікавить, а сам, сховавшись у траві, почав пильнувати за нею. Тільки мишка спробувала втекти, як Мурчик одним стрибком опинився коло неї. Гюнтеру було ніяково спостерігати за цими ловами, та реакція кота його вражала – він би так ніколи не зумів, це точно! Отже, вдосталь набавившись грою в «кота-мишки», Мурчик вхопив бідолаху в зуби і приніс киці під ноги (чи то пак – лапи). Киця вдячним поглядом подивилась на нього – він був щасливий. А що Гюнтер? Поки котяче товариство мило муркало одне до другого, хлопча заснуло… І снились йому біло-блакитні будинки із червоними дахами… Добраніч!
1. 03. 2013
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"«Ой червоно сонце сходить, червоно заходить…»"
• Перейти на сторінку •
"Співність як основна риса Шевченкової поезії"
• Перейти на сторінку •
"Співність як основна риса Шевченкової поезії"
Про публікацію
