Хлопець обережно підвівся з ліжка. Тихо, щоб не розбудити своєї дівчини. Нахилився до підлоги за джинсами, вліз в них.
Обернувся до дзеркала, що висіло на стіні. Дзеркало було велике, в повний зріст. Хлопець усміхнувся, не без гордості напружив м’язи. Сказав пошепки, цитуючи Подерев’янського:
– Тєло, блять, я їбу. Кожа як у бога.
Дістав з кишені мобільного, глянув на годинник.
– Холера, я ж сьогодні…
– …такий живий, – закінчило за нього його відображення в дзеркалі. Хлопець від несподіванки здригнувся, глянув на свого дзеркального двійника…
Той йому підморгнув.
Все ще не вірячи, хлопець торкнувся поверхні дзеркала двома пальцями – вказівним і середнім. Пальці пройшли наскрізь, наче через крижану воду. Раптом його відображення схопило пальці своїми, мертвими пальцями. Схопило міцно, наче лещатами, жадібно… спрагло. Хлопець з недовірою дивився на дзеркало. Він розумів, що так не буває, і…
В грудях похололо. Одразу чорною ковдрою вкрила сонливість. Рука, котра вгрузла в дзеркало, була гарячою – на відміну від решти всього тіла.
Він хотів скрикнути, але не встиг. Провалився в чорну безодню небуття…
Стук тіла об підлогу розбудив дівчину. Вона не бачила, як відображення хлопця задоволено усміхнулось і лягло на підлогу, копіюючи його позу.
Дівчина підняла голову:
– Коханий? – сонним голосом покликала вона.
Відповіді не було.
І тут вона помітила його тіло на підлозі. Одним стрибком вона опинилась біля нього. Страшне передчуття одразу зігнало сон. Вона притиснула руку до його грудей…
Серце не билося.
Паніка. Вона страшно закричала, обіймаючи його так швидко охололе тіло.
Її відображення в дзеркалі підняло голову і заспокійливо усміхнулось.
– Це все не справжнє, – сказало воно.