ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.22
19:35
«…Liberte, Fraternite, Egalite …»-
На істини прості тебе, Європо, Я наупомив нарешті,
Щоб ти жила , як споконвіку Тора Моя велить.
І що ж? Цього тобі видалось замало?
Як у пастви Мойсея м’ясо, демократія із носа лізе?
І ти силкуєшся прищепить її
На істини прості тебе, Європо, Я наупомив нарешті,
Щоб ти жила , як споконвіку Тора Моя велить.
І що ж? Цього тобі видалось замало?
Як у пастви Мойсея м’ясо, демократія із носа лізе?
І ти силкуєшся прищепить її
2024.11.22
12:01
Я без тебе не стану кращим,
І вічність з тобою безмірно в цім світі мала,
Холодком по душі суне хмарами безконечність,
І сміється над часом, якого постійно нема.
08.02.2019
І вічність з тобою безмірно в цім світі мала,
Холодком по душі суне хмарами безконечність,
І сміється над часом, якого постійно нема.
08.02.2019
2024.11.22
09:46
Ось тут диригент зупинився і змовкли литаври,
Оркестр продовжував далі без грому литавр,
Диригент зупинився і арфи, і туби пропали,
І далі для скрипки та альтів диригував.
А потім замовкли і альти, і стишились скрипки,
Пропали гобої, кларнети, валто
Оркестр продовжував далі без грому литавр,
Диригент зупинився і арфи, і туби пропали,
І далі для скрипки та альтів диригував.
А потім замовкли і альти, і стишились скрипки,
Пропали гобої, кларнети, валто
2024.11.22
09:04
Нещодавно йшли дощі
Славно, строєм, жваві
І зайшли чомусь в кущі,
Кажуть, що по справі
Що за справа? хто довів? —
Я вже не дізнаюсь…
Краще бігти від дощів —
А про це подбаю…
Славно, строєм, жваві
І зайшли чомусь в кущі,
Кажуть, що по справі
Що за справа? хто довів? —
Я вже не дізнаюсь…
Краще бігти від дощів —
А про це подбаю…
2024.11.22
08:12
Аби вернути зір сліпим,
горбатим випрямити спини,
з омани змити правди грим
і зняти з підлості личини.
Ще – оминути влади бруд,
не лицемірити без міри,
не красти, спекатись іуд,
у чесність повернути віру!
горбатим випрямити спини,
з омани змити правди грим
і зняти з підлості личини.
Ще – оминути влади бруд,
не лицемірити без міри,
не красти, спекатись іуд,
у чесність повернути віру!
2024.11.22
05:55
І тільки камінь на душі
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?
2024.11.22
04:59
Одною міркою не міряй
І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.
І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.
2024.11.21
23:09
Замість післямови до книги «Холодне Сонце»)
Мої тексти осінні – я цього не приховую. Приховувати щось від читача непростимий гріх. Я цього ніколи не робив і борони мене Будда таке колись вчинити. Поганої мені тоді карми і злої реінкарнації. Сторінки мо
2024.11.21
22:17
Мов скуштував солодкий плід,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
2024.11.21
20:17
Минуле не багате на сонети.
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
2024.11.21
19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
2024.11.21
18:25
І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
2024.11.21
18:18
Ми розучились цінувати слово,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
2024.11.21
17:53
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2024.11.21
13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.10.17
2024.08.04
2024.07.02
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Наталя Криловець (1985) /
Проза
Безодня
Куди не глянь – всюди поле: попереду синіє льон, ліворуч достигає жито, пшениця, праворуч піднімає до неба своє зелене листячко цариця-кукурудза; а обернешся назад: зеленіють бурячки, картопля, – і все це так приємно милує око і радує душу, що мимоволі переносишся в інший світ, світ фантазій, мрій. І здається, що ти вже стоїш не на землі, а в раю, де все так тихо, спокійно, і зараз до тебе спустяться ангели – і все довкола сповниться Божою благодаттю.
Та посеред цих казкових краєвидів, що зачаровують серця, є й пустир, густо вкритий заростями бур’янів, – там безодня. Кажуть, що там прокляте місце, і кожен, хто знає про нього, боїться навіть близько туди підходити. Проте у жнива, коли надворі нестерпна спека, з безодні беруть воду, щоб втамувати спрагу. Вода там хороша, її можна пити. Однак те місце викликає не зовсім приємні враження, воно сповнене якоюсь негативною аурою. Та й легенди про ту безодню розповідають не зовсім добрі.
Колись давно тут ще не було безодні, та люди чомусь не любили цього місця, вважали його проклятим. Тому там ніхто нічого не робив: не сіяв, не садив, не орав, навіть ходити там боялися – так і заросло те поле бур’янами. Чому ж люди так боялися цього місця? Причина була відома: кожен чув жахливу розповідь про той пустир.
Давним-давно молода жінка з маленьким дитятком понесла в поле своєму чоловіку обід. Однак не дійшла до нього, а заблукала. Довго вона блукала полями, то туди, то сюди, наче щось її там водило по колу, а дороги таки й не знайшла.
Цілий тиждень шукав їх бідолашний чоловік і врешті-решт знайшов: обоє були мертвими. З горя чоловік прокляв те місце, де загинули його рідні. З тих пір поле вважалося проклятим. Ніхто навіть і близько не хотів наближатися до того місця, всі його обминали десятою дорогою.
Минуло вже багато років. Одному чоловіку наміряли землі, і якраз той пустир межував з його полем. Кожного року бур’ян обсипався на Семенів город, що господар ніяк не міг його вивести. Чаша терпіння врешті-решт переповнилася, і Семен вирішив виорати той пустир. Люди відраювали його від цього задуму, говорячи, що то погане місце, не варто його зачіпати. Однак чоловік не передумав, мовляв, що вже таке станеться, якщо він виоре той бур’ян.
Рано-вранці запріг Семен воли та й поїхав орати пустир. Приїхавши на поле, перехрестився та й почав орати. Вже був майже полудень, половину поля було виорано. Раптом ні з того ні з сього провалився Семен разом з волами під землю. Не встиг чоловік навіть ойкнути, як його не стало. Таке враження, що земля розсунулася і забрала чоловіка до себе. В людей, які неподалік працювали, від побаченого аж волосся дибом стало. Чоловіки кинулися туди, надіючись врятувати Семена. Та, на жаль, вже нічого не змогли зробити: на тому місці, де провалився чоловік, тепер була безодня. З жаху в людей аж мову відібрало. Трохи оговтавшись, найсміливіші чоловіки, десь знайшовши довгі палиці, намагалися щось намацати на дні, та безодні не було ні кінця ні краю.
Ще довго потім говорили про ту жахливу подію. Та минав час, і люди потроху стали заспокоюватися. Хоча кожного разу людину, яка тільки неподалік знаходилася від того жахливого місця, відразу охоплював жах.
Боялися люди тієї безодні, навіть говорили, що в тиху погоду можна почути, як хтось поганяє волів під землею. Та й зараз люди з якоюсь пересторогою ставляться до того місця.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Безодня
Куди не глянь – всюди поле: попереду синіє льон, ліворуч достигає жито, пшениця, праворуч піднімає до неба своє зелене листячко цариця-кукурудза; а обернешся назад: зеленіють бурячки, картопля, – і все це так приємно милує око і радує душу, що мимоволі переносишся в інший світ, світ фантазій, мрій. І здається, що ти вже стоїш не на землі, а в раю, де все так тихо, спокійно, і зараз до тебе спустяться ангели – і все довкола сповниться Божою благодаттю.
Та посеред цих казкових краєвидів, що зачаровують серця, є й пустир, густо вкритий заростями бур’янів, – там безодня. Кажуть, що там прокляте місце, і кожен, хто знає про нього, боїться навіть близько туди підходити. Проте у жнива, коли надворі нестерпна спека, з безодні беруть воду, щоб втамувати спрагу. Вода там хороша, її можна пити. Однак те місце викликає не зовсім приємні враження, воно сповнене якоюсь негативною аурою. Та й легенди про ту безодню розповідають не зовсім добрі.
Колись давно тут ще не було безодні, та люди чомусь не любили цього місця, вважали його проклятим. Тому там ніхто нічого не робив: не сіяв, не садив, не орав, навіть ходити там боялися – так і заросло те поле бур’янами. Чому ж люди так боялися цього місця? Причина була відома: кожен чув жахливу розповідь про той пустир.
Давним-давно молода жінка з маленьким дитятком понесла в поле своєму чоловіку обід. Однак не дійшла до нього, а заблукала. Довго вона блукала полями, то туди, то сюди, наче щось її там водило по колу, а дороги таки й не знайшла.
Цілий тиждень шукав їх бідолашний чоловік і врешті-решт знайшов: обоє були мертвими. З горя чоловік прокляв те місце, де загинули його рідні. З тих пір поле вважалося проклятим. Ніхто навіть і близько не хотів наближатися до того місця, всі його обминали десятою дорогою.
Минуло вже багато років. Одному чоловіку наміряли землі, і якраз той пустир межував з його полем. Кожного року бур’ян обсипався на Семенів город, що господар ніяк не міг його вивести. Чаша терпіння врешті-решт переповнилася, і Семен вирішив виорати той пустир. Люди відраювали його від цього задуму, говорячи, що то погане місце, не варто його зачіпати. Однак чоловік не передумав, мовляв, що вже таке станеться, якщо він виоре той бур’ян.
Рано-вранці запріг Семен воли та й поїхав орати пустир. Приїхавши на поле, перехрестився та й почав орати. Вже був майже полудень, половину поля було виорано. Раптом ні з того ні з сього провалився Семен разом з волами під землю. Не встиг чоловік навіть ойкнути, як його не стало. Таке враження, що земля розсунулася і забрала чоловіка до себе. В людей, які неподалік працювали, від побаченого аж волосся дибом стало. Чоловіки кинулися туди, надіючись врятувати Семена. Та, на жаль, вже нічого не змогли зробити: на тому місці, де провалився чоловік, тепер була безодня. З жаху в людей аж мову відібрало. Трохи оговтавшись, найсміливіші чоловіки, десь знайшовши довгі палиці, намагалися щось намацати на дні, та безодні не було ні кінця ні краю.
Ще довго потім говорили про ту жахливу подію. Та минав час, і люди потроху стали заспокоюватися. Хоча кожного разу людину, яка тільки неподалік знаходилася від того жахливого місця, відразу охоплював жах.
Боялися люди тієї безодні, навіть говорили, що в тиху погоду можна почути, як хтось поганяє волів під землею. Та й зараз люди з якоюсь пересторогою ставляться до того місця.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію