
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.23
10:29
Хімія змін – променем лазера –
Твій бурштиновий стоп-сигнал
Збуди тпло
Дай побачити як ти переходиш
Із усмішкою – до кімнати
І поселяєшся мені у думках
О забагато тебе
Твій бурштиновий стоп-сигнал
Збуди тпло
Дай побачити як ти переходиш
Із усмішкою – до кімнати
І поселяєшся мені у думках
О забагато тебе
2025.10.23
10:20
П’ять відсотків позитиву…
Ну а ті, що у повітрі,
Переродяться на ксиву
І пірнуть у харакірій?!
П’ять відсотків… а де решта,
У якій вони одежі?
Може знов змінили мешти,
Щоб піти за світла межі?
Ну а ті, що у повітрі,
Переродяться на ксиву
І пірнуть у харакірій?!
П’ять відсотків… а де решта,
У якій вони одежі?
Може знов змінили мешти,
Щоб піти за світла межі?
2025.10.23
09:26
Не сумнівався в унікальності своїй,
Немов вулкан розлись гавайський спритний,
Ти лавою по тілу до тендітних вій,
І очі видавали ненаситність.
А чи спроможна вирватись з гарячих пут,
Коли вогнем пашіло сильно тіло.
- Хіба мені навішаєш раби хомут?
Немов вулкан розлись гавайський спритний,
Ти лавою по тілу до тендітних вій,
І очі видавали ненаситність.
А чи спроможна вирватись з гарячих пут,
Коли вогнем пашіло сильно тіло.
- Хіба мені навішаєш раби хомут?
2025.10.23
06:14
Призабулися дати, події, місця,
В темноті забуття розчинилось минуле, -
Лиш надіям на краще немає кінця
І вуста сьогодення нічим не замкнуло.
Непривітно стрічає світання мене,
Синє небо ясниться в промінні й щезає, -
То димами пропахчений вітер вій
В темноті забуття розчинилось минуле, -
Лиш надіям на краще немає кінця
І вуста сьогодення нічим не замкнуло.
Непривітно стрічає світання мене,
Синє небо ясниться в промінні й щезає, -
То димами пропахчений вітер вій
2025.10.22
22:21
Світ спускає собак,
старість дихає в спину.
Ти без мене ніяк,
я без тебе загину.
Кажуть, що лиходій
на чуже зазіхає,
та мені лиш одній
старість дихає в спину.
Ти без мене ніяк,
я без тебе загину.
Кажуть, що лиходій
на чуже зазіхає,
та мені лиш одній
2025.10.22
21:52
Свідомість розпадається
на частинки. Вона
анігілюється. Свідомість
стає окремими свідомостями,
окремими світами,
відіованими один від одного.
Так розпадається
особистість, так розпадається
на частинки. Вона
анігілюється. Свідомість
стає окремими свідомостями,
окремими світами,
відіованими один від одного.
Так розпадається
особистість, так розпадається
2025.10.22
17:22
Наші вільні козацькі дрони –
Це і шаблі, і наші очі.
Захищають життя й кордони
Від до наших скарбів охочих.
Їм не схибити при потребі.
Наші вільні козацькі дрони
Під землею, у морі, в небі
Це і шаблі, і наші очі.
Захищають життя й кордони
Від до наших скарбів охочих.
Їм не схибити при потребі.
Наші вільні козацькі дрони
Під землею, у морі, в небі
2025.10.22
15:49
Так я пам’ятав:
Падолист-спудей
Мандрує в кам’яну Сорбонну
Битою стежкою чорних вагантів:
Замість богемської лютні
У нього в хатині-келії
Платанова дошка
(Приємно до неї тулитися –
Падолист-спудей
Мандрує в кам’яну Сорбонну
Битою стежкою чорних вагантів:
Замість богемської лютні
У нього в хатині-келії
Платанова дошка
(Приємно до неї тулитися –
2025.10.22
13:09
Голова.
Багатокутник відображень.
Утроба релігій
і символ
якоїсь причетності.
Намалюю античну голову,
і чи я знатиму, що в ній?
було
Багатокутник відображень.
Утроба релігій
і символ
якоїсь причетності.
Намалюю античну голову,
і чи я знатиму, що в ній?
було
2025.10.22
12:10
Ну як перекричать тисячоліття?
Яким гінцем переказать Орфею,
Що Еврідіка – тільки пам”ять?
Та перша ніч, ніч на подружнім ложі,
Ті сплетені тіла, ті губи-нерозрив,
Той скрик в нічному безгомінні,
Де слово – подув, а не смисл,-
Теж тільки пам”ять.
Яким гінцем переказать Орфею,
Що Еврідіка – тільки пам”ять?
Та перша ніч, ніч на подружнім ложі,
Ті сплетені тіла, ті губи-нерозрив,
Той скрик в нічному безгомінні,
Де слово – подув, а не смисл,-
Теж тільки пам”ять.
2025.10.22
09:35
Замовкло все поволі і повсюди, -
І згусла темінь оповила двір,
Немов сорочка незасмаглі груди,
Або туман глибокий шумний бір.
Посохлим листям протяги пропахлі
Тягнулися від вікон до дверей,
І десь у сінях тихнули та чахли,
Лиш прілості лишався дов
І згусла темінь оповила двір,
Немов сорочка незасмаглі груди,
Або туман глибокий шумний бір.
Посохлим листям протяги пропахлі
Тягнулися від вікон до дверей,
І десь у сінях тихнули та чахли,
Лиш прілості лишався дов
2025.10.21
22:02
Наш вигнанець поїхав в далеку дорогу,
Подолавши свою вікову німоту,
Подолавши спокуту, долаючи втому
І ковтнувши цикуту прощання в саду.
У далеку Словенію привиди гнали,
Гнали люті Малюти із давніх часів.
Вони мозок згубили і пам'ять приспал
Подолавши свою вікову німоту,
Подолавши спокуту, долаючи втому
І ковтнувши цикуту прощання в саду.
У далеку Словенію привиди гнали,
Гнали люті Малюти із давніх часів.
Вони мозок згубили і пам'ять приспал
2025.10.21
21:58
Те, що в рядок упало
все важче й важче.
Там, де плелась мережка,
там діри, діри.
Ниток міцних шовкових
не стало, а чи
Висохли фарби, струни
провисли в ліри?
все важче й важче.
Там, де плелась мережка,
там діри, діри.
Ниток міцних шовкових
не стало, а чи
Висохли фарби, струни
провисли в ліри?
2025.10.21
21:37
Страждає небо, згадуючи літо,
Ховаючи в імлу скорботний абрис.
Не в змозі незворотнє зрозуміти –
Не здатне зараз.
Я згоден з ним, ми з небом однодумці.
У краплях з неба потопають мрії,
У рими не шикуються по струнці –
Ховаючи в імлу скорботний абрис.
Не в змозі незворотнє зрозуміти –
Не здатне зараз.
Я згоден з ним, ми з небом однодумці.
У краплях з неба потопають мрії,
У рими не шикуються по струнці –
2025.10.21
21:01
Сценка із життя
(Гола сцена. Біля правої куліси стирчить прапорець для гольфу з прапором США.
Поряд – приміряється клюшкою до удару (у бік залу) Великий Американський Президент. Він у туфлях, костюмі, сорочці та краватці.
З лівої куліси виходить Верх
(Гола сцена. Біля правої куліси стирчить прапорець для гольфу з прапором США.
Поряд – приміряється клюшкою до удару (у бік залу) Великий Американський Президент. Він у туфлях, костюмі, сорочці та краватці.
З лівої куліси виходить Верх
2025.10.21
19:36
Не знаю чому? —
Здогадуюсь,
що любить пітьму
і райдугу,
старенький трамвай
на милицях,
смарагдовий рай
у китицях.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Здогадуюсь,
що любить пітьму
і райдугу,
старенький трамвай
на милицях,
смарагдовий рай
у китицях.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Наталя Криловець (1985) /
Проза
Безодня
Куди не глянь – всюди поле: попереду синіє льон, ліворуч достигає жито, пшениця, праворуч піднімає до неба своє зелене листячко цариця-кукурудза; а обернешся назад: зеленіють бурячки, картопля, – і все це так приємно милує око і радує душу, що мимоволі переносишся в інший світ, світ фантазій, мрій. І здається, що ти вже стоїш не на землі, а в раю, де все так тихо, спокійно, і зараз до тебе спустяться ангели – і все довкола сповниться Божою благодаттю.
Та посеред цих казкових краєвидів, що зачаровують серця, є й пустир, густо вкритий заростями бур’янів, – там безодня. Кажуть, що там прокляте місце, і кожен, хто знає про нього, боїться навіть близько туди підходити. Проте у жнива, коли надворі нестерпна спека, з безодні беруть воду, щоб втамувати спрагу. Вода там хороша, її можна пити. Однак те місце викликає не зовсім приємні враження, воно сповнене якоюсь негативною аурою. Та й легенди про ту безодню розповідають не зовсім добрі.
Колись давно тут ще не було безодні, та люди чомусь не любили цього місця, вважали його проклятим. Тому там ніхто нічого не робив: не сіяв, не садив, не орав, навіть ходити там боялися – так і заросло те поле бур’янами. Чому ж люди так боялися цього місця? Причина була відома: кожен чув жахливу розповідь про той пустир.
Давним-давно молода жінка з маленьким дитятком понесла в поле своєму чоловіку обід. Однак не дійшла до нього, а заблукала. Довго вона блукала полями, то туди, то сюди, наче щось її там водило по колу, а дороги таки й не знайшла.
Цілий тиждень шукав їх бідолашний чоловік і врешті-решт знайшов: обоє були мертвими. З горя чоловік прокляв те місце, де загинули його рідні. З тих пір поле вважалося проклятим. Ніхто навіть і близько не хотів наближатися до того місця, всі його обминали десятою дорогою.
Минуло вже багато років. Одному чоловіку наміряли землі, і якраз той пустир межував з його полем. Кожного року бур’ян обсипався на Семенів город, що господар ніяк не міг його вивести. Чаша терпіння врешті-решт переповнилася, і Семен вирішив виорати той пустир. Люди відраювали його від цього задуму, говорячи, що то погане місце, не варто його зачіпати. Однак чоловік не передумав, мовляв, що вже таке станеться, якщо він виоре той бур’ян.
Рано-вранці запріг Семен воли та й поїхав орати пустир. Приїхавши на поле, перехрестився та й почав орати. Вже був майже полудень, половину поля було виорано. Раптом ні з того ні з сього провалився Семен разом з волами під землю. Не встиг чоловік навіть ойкнути, як його не стало. Таке враження, що земля розсунулася і забрала чоловіка до себе. В людей, які неподалік працювали, від побаченого аж волосся дибом стало. Чоловіки кинулися туди, надіючись врятувати Семена. Та, на жаль, вже нічого не змогли зробити: на тому місці, де провалився чоловік, тепер була безодня. З жаху в людей аж мову відібрало. Трохи оговтавшись, найсміливіші чоловіки, десь знайшовши довгі палиці, намагалися щось намацати на дні, та безодні не було ні кінця ні краю.
Ще довго потім говорили про ту жахливу подію. Та минав час, і люди потроху стали заспокоюватися. Хоча кожного разу людину, яка тільки неподалік знаходилася від того жахливого місця, відразу охоплював жах.
Боялися люди тієї безодні, навіть говорили, що в тиху погоду можна почути, як хтось поганяє волів під землею. Та й зараз люди з якоюсь пересторогою ставляться до того місця.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Безодня
Куди не глянь – всюди поле: попереду синіє льон, ліворуч достигає жито, пшениця, праворуч піднімає до неба своє зелене листячко цариця-кукурудза; а обернешся назад: зеленіють бурячки, картопля, – і все це так приємно милує око і радує душу, що мимоволі переносишся в інший світ, світ фантазій, мрій. І здається, що ти вже стоїш не на землі, а в раю, де все так тихо, спокійно, і зараз до тебе спустяться ангели – і все довкола сповниться Божою благодаттю.
Та посеред цих казкових краєвидів, що зачаровують серця, є й пустир, густо вкритий заростями бур’янів, – там безодня. Кажуть, що там прокляте місце, і кожен, хто знає про нього, боїться навіть близько туди підходити. Проте у жнива, коли надворі нестерпна спека, з безодні беруть воду, щоб втамувати спрагу. Вода там хороша, її можна пити. Однак те місце викликає не зовсім приємні враження, воно сповнене якоюсь негативною аурою. Та й легенди про ту безодню розповідають не зовсім добрі.
Колись давно тут ще не було безодні, та люди чомусь не любили цього місця, вважали його проклятим. Тому там ніхто нічого не робив: не сіяв, не садив, не орав, навіть ходити там боялися – так і заросло те поле бур’янами. Чому ж люди так боялися цього місця? Причина була відома: кожен чув жахливу розповідь про той пустир.
Давним-давно молода жінка з маленьким дитятком понесла в поле своєму чоловіку обід. Однак не дійшла до нього, а заблукала. Довго вона блукала полями, то туди, то сюди, наче щось її там водило по колу, а дороги таки й не знайшла.
Цілий тиждень шукав їх бідолашний чоловік і врешті-решт знайшов: обоє були мертвими. З горя чоловік прокляв те місце, де загинули його рідні. З тих пір поле вважалося проклятим. Ніхто навіть і близько не хотів наближатися до того місця, всі його обминали десятою дорогою.
Минуло вже багато років. Одному чоловіку наміряли землі, і якраз той пустир межував з його полем. Кожного року бур’ян обсипався на Семенів город, що господар ніяк не міг його вивести. Чаша терпіння врешті-решт переповнилася, і Семен вирішив виорати той пустир. Люди відраювали його від цього задуму, говорячи, що то погане місце, не варто його зачіпати. Однак чоловік не передумав, мовляв, що вже таке станеться, якщо він виоре той бур’ян.
Рано-вранці запріг Семен воли та й поїхав орати пустир. Приїхавши на поле, перехрестився та й почав орати. Вже був майже полудень, половину поля було виорано. Раптом ні з того ні з сього провалився Семен разом з волами під землю. Не встиг чоловік навіть ойкнути, як його не стало. Таке враження, що земля розсунулася і забрала чоловіка до себе. В людей, які неподалік працювали, від побаченого аж волосся дибом стало. Чоловіки кинулися туди, надіючись врятувати Семена. Та, на жаль, вже нічого не змогли зробити: на тому місці, де провалився чоловік, тепер була безодня. З жаху в людей аж мову відібрало. Трохи оговтавшись, найсміливіші чоловіки, десь знайшовши довгі палиці, намагалися щось намацати на дні, та безодні не було ні кінця ні краю.
Ще довго потім говорили про ту жахливу подію. Та минав час, і люди потроху стали заспокоюватися. Хоча кожного разу людину, яка тільки неподалік знаходилася від того жахливого місця, відразу охоплював жах.
Боялися люди тієї безодні, навіть говорили, що в тиху погоду можна почути, як хтось поганяє волів під землею. Та й зараз люди з якоюсь пересторогою ставляться до того місця.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію