Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.30
14:26
Сидять діди попід тином сиві та сивіші,
Розмовами про минуле зранку себе тішать.
Хоч укотре уже чули, слухають уважно,
Не якісь там пустобрехи, а люди ж поважні.
Розповідь ведуть неспішно – куди поспішати,
Все одно лиш до обіду вернуться до хати.
Си
Розмовами про минуле зранку себе тішать.
Хоч укотре уже чули, слухають уважно,
Не якісь там пустобрехи, а люди ж поважні.
Розповідь ведуть неспішно – куди поспішати,
Все одно лиш до обіду вернуться до хати.
Си
2026.04.30
14:06
Витоки свідомості — вони джерела,
які і напувають, які й біжать
мелодією думок а капела,
розмиваючи тиху благодать
западин лагідного смиренства.
Мряка безсонячних просторів ущелин,
сходи минулих лавин і водоспадів,
які і напувають, які й біжать
мелодією думок а капела,
розмиваючи тиху благодать
западин лагідного смиренства.
Мряка безсонячних просторів ущелин,
сходи минулих лавин і водоспадів,
2026.04.30
11:17
березня 1968 року героїчно загинув мій друг, космонавт Юрій Гагарін. Але перед тим, як загинути, він мені сказав: "Жоро, будь у літературі першим! Як я - у космосі!" З того моменту я зрозумів, що в моїй поезії і прозі ідіотизм має бути суто космічного м
2026.04.30
11:15
Нескінченні дощі заливають свідомість.
І ковчег для рятунку уже потонув.
Хто ж допише печальну і змучену повість,
У якій за лаштунками Бог підморгнув?
Хто допише дощі на картині стозвучній
Там, де пензель упав у провалля віків?
Хто допише туман, б
І ковчег для рятунку уже потонув.
Хто ж допише печальну і змучену повість,
У якій за лаштунками Бог підморгнув?
Хто допише дощі на картині стозвучній
Там, де пензель упав у провалля віків?
Хто допише туман, б
2026.04.30
09:39
Вітер увірвавсь на ганок,
ходором вся хата.
Не буди мене так рано,
я ще хочу спати.
Додивитись сни рожеві,
дочекатись зливи
і плекати світ у мреві
срібної оливи.
ходором вся хата.
Не буди мене так рано,
я ще хочу спати.
Додивитись сни рожеві,
дочекатись зливи
і плекати світ у мреві
срібної оливи.
2026.04.30
05:47
Зоряниці марніють тоді,
Коли жаром займається обрій,
А розбуджений звуками дім
Переповнюють світло і добрість.
Погасають, як іскри, рої
Зоряниць на блідім небосхилі,
Коли родяться вірші мої
І показують крила та силу.
Коли жаром займається обрій,
А розбуджений звуками дім
Переповнюють світло і добрість.
Погасають, як іскри, рої
Зоряниць на блідім небосхилі,
Коли родяться вірші мої
І показують крила та силу.
2026.04.29
23:51
Небесна синь така безмежна.
Не можу погляд зупинить.
Бо неповторна зникне мить.
А ми від Всесвіту залежні.
Думки бувають протилежні
тому, що коїться навколо.
Навколо скільки горя, зла.
Ось так і я в собі несла,
Не можу погляд зупинить.
Бо неповторна зникне мить.
А ми від Всесвіту залежні.
Думки бувають протилежні
тому, що коїться навколо.
Навколо скільки горя, зла.
Ось так і я в собі несла,
2026.04.29
22:02
ми переважно сумні
віриш у це чи ні
нас переважно не пре
ні депардьйо ні маре
і гороскопи не суть
хай вони інших несуть
рифами сірих діб
де заробляють на хліб
віриш у це чи ні
нас переважно не пре
ні депардьйо ні маре
і гороскопи не суть
хай вони інших несуть
рифами сірих діб
де заробляють на хліб
2026.04.29
21:39
О, шматяр колує справно
По вулиці вниз і вгору
Я спитав би, у чому справа
Але знаю, він не говорить
І пані до мене лагідні
І пов’яжуть бантики
Але глибоко у серці
Я знаю, не втекти
По вулиці вниз і вгору
Я спитав би, у чому справа
Але знаю, він не говорить
І пані до мене лагідні
І пов’яжуть бантики
Але глибоко у серці
Я знаю, не втекти
2026.04.29
20:34
Земля здригалась доокіл,
палало місто у кварталах.
В повітрі – дим з вогнем навпіл,
і люд нажаханий в підвалах.
За залпом залп в імлу цупку
гатили «Гради» неупинно,
а біля церкви нашвидку
палало місто у кварталах.
В повітрі – дим з вогнем навпіл,
і люд нажаханий в підвалах.
За залпом залп в імлу цупку
гатили «Гради» неупинно,
а біля церкви нашвидку
2026.04.29
20:28
«Ти плачеш, Йоно? І за чим?
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мене
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мене
2026.04.29
19:31
Випльовує новатор гасло
сонети ж до яких не звик
на нього діють мов на чорта
часник
***
Дивлюсь у вибране, зітхаю...
сонети ж до яких не звик
на нього діють мов на чорта
часник
***
Дивлюсь у вибране, зітхаю...
2026.04.29
12:33
Знову снилися мертві. Снилося, що я мушу бути на якійсь конференції по кубофутуризму. Заходжу в якийсь бароковий будинок: анфілади, мармурові сходи, скульптури Геракла в левовій шкурі, Гекати, Діани Вічноцнотливої, двері, що більш нагадують врата, потім з
2026.04.29
11:27
Не хочу в дзеркало дивитись,
Бо я себе не впізнаю.
Лиш хмара зяє, ніби витязь,
Мов усміх янгола в раю.
Я пізнаю свої глибини
У морі в штормах громових,
Коли торкається людини
Бо я себе не впізнаю.
Лиш хмара зяє, ніби витязь,
Мов усміх янгола в раю.
Я пізнаю свої глибини
У морі в штормах громових,
Коли торкається людини
2026.04.29
10:34
Апельсинний Кратін*
Долучи до життя богомаза -
Фосфоричний коктейль,
Ніби збитий тертям цвіркунів,
В мармурових шпаринах
Достатньо мистецького сказу,
Апельсинний Кратін -
Драматург, що часу заяснів.
Долучи до життя богомаза -
Фосфоричний коктейль,
Ніби збитий тертям цвіркунів,
В мармурових шпаринах
Достатньо мистецького сказу,
Апельсинний Кратін -
Драматург, що часу заяснів.
2026.04.29
10:08
Не дозволяй мені себе винити,
Я більше за життя його люблю!
Як небеса — отави соковиті,
І чуйну пісню з присмаком жалю.
Я так його кохаю, Боже! Нащо
Ти дав мені жагу земного щастя,
Аби міняла волю на кайдани?
Його любити я не перестану.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Я більше за життя його люблю!
Як небеса — отави соковиті,
І чуйну пісню з присмаком жалю.
Я так його кохаю, Боже! Нащо
Ти дав мені жагу земного щастя,
Аби міняла волю на кайдани?
Його любити я не перестану.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.23
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Наталя Криловець (1985) /
Проза
Безодня
Куди не глянь – всюди поле: попереду синіє льон, ліворуч достигає жито, пшениця, праворуч піднімає до неба своє зелене листячко цариця-кукурудза; а обернешся назад: зеленіють бурячки, картопля, – і все це так приємно милує око і радує душу, що мимоволі переносишся в інший світ, світ фантазій, мрій. І здається, що ти вже стоїш не на землі, а в раю, де все так тихо, спокійно, і зараз до тебе спустяться ангели – і все довкола сповниться Божою благодаттю.
Та посеред цих казкових краєвидів, що зачаровують серця, є й пустир, густо вкритий заростями бур’янів, – там безодня. Кажуть, що там прокляте місце, і кожен, хто знає про нього, боїться навіть близько туди підходити. Проте у жнива, коли надворі нестерпна спека, з безодні беруть воду, щоб втамувати спрагу. Вода там хороша, її можна пити. Однак те місце викликає не зовсім приємні враження, воно сповнене якоюсь негативною аурою. Та й легенди про ту безодню розповідають не зовсім добрі.
Колись давно тут ще не було безодні, та люди чомусь не любили цього місця, вважали його проклятим. Тому там ніхто нічого не робив: не сіяв, не садив, не орав, навіть ходити там боялися – так і заросло те поле бур’янами. Чому ж люди так боялися цього місця? Причина була відома: кожен чув жахливу розповідь про той пустир.
Давним-давно молода жінка з маленьким дитятком понесла в поле своєму чоловіку обід. Однак не дійшла до нього, а заблукала. Довго вона блукала полями, то туди, то сюди, наче щось її там водило по колу, а дороги таки й не знайшла.
Цілий тиждень шукав їх бідолашний чоловік і врешті-решт знайшов: обоє були мертвими. З горя чоловік прокляв те місце, де загинули його рідні. З тих пір поле вважалося проклятим. Ніхто навіть і близько не хотів наближатися до того місця, всі його обминали десятою дорогою.
Минуло вже багато років. Одному чоловіку наміряли землі, і якраз той пустир межував з його полем. Кожного року бур’ян обсипався на Семенів город, що господар ніяк не міг його вивести. Чаша терпіння врешті-решт переповнилася, і Семен вирішив виорати той пустир. Люди відраювали його від цього задуму, говорячи, що то погане місце, не варто його зачіпати. Однак чоловік не передумав, мовляв, що вже таке станеться, якщо він виоре той бур’ян.
Рано-вранці запріг Семен воли та й поїхав орати пустир. Приїхавши на поле, перехрестився та й почав орати. Вже був майже полудень, половину поля було виорано. Раптом ні з того ні з сього провалився Семен разом з волами під землю. Не встиг чоловік навіть ойкнути, як його не стало. Таке враження, що земля розсунулася і забрала чоловіка до себе. В людей, які неподалік працювали, від побаченого аж волосся дибом стало. Чоловіки кинулися туди, надіючись врятувати Семена. Та, на жаль, вже нічого не змогли зробити: на тому місці, де провалився чоловік, тепер була безодня. З жаху в людей аж мову відібрало. Трохи оговтавшись, найсміливіші чоловіки, десь знайшовши довгі палиці, намагалися щось намацати на дні, та безодні не було ні кінця ні краю.
Ще довго потім говорили про ту жахливу подію. Та минав час, і люди потроху стали заспокоюватися. Хоча кожного разу людину, яка тільки неподалік знаходилася від того жахливого місця, відразу охоплював жах.
Боялися люди тієї безодні, навіть говорили, що в тиху погоду можна почути, як хтось поганяє волів під землею. Та й зараз люди з якоюсь пересторогою ставляться до того місця.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Безодня
Куди не глянь – всюди поле: попереду синіє льон, ліворуч достигає жито, пшениця, праворуч піднімає до неба своє зелене листячко цариця-кукурудза; а обернешся назад: зеленіють бурячки, картопля, – і все це так приємно милує око і радує душу, що мимоволі переносишся в інший світ, світ фантазій, мрій. І здається, що ти вже стоїш не на землі, а в раю, де все так тихо, спокійно, і зараз до тебе спустяться ангели – і все довкола сповниться Божою благодаттю.
Та посеред цих казкових краєвидів, що зачаровують серця, є й пустир, густо вкритий заростями бур’янів, – там безодня. Кажуть, що там прокляте місце, і кожен, хто знає про нього, боїться навіть близько туди підходити. Проте у жнива, коли надворі нестерпна спека, з безодні беруть воду, щоб втамувати спрагу. Вода там хороша, її можна пити. Однак те місце викликає не зовсім приємні враження, воно сповнене якоюсь негативною аурою. Та й легенди про ту безодню розповідають не зовсім добрі.
Колись давно тут ще не було безодні, та люди чомусь не любили цього місця, вважали його проклятим. Тому там ніхто нічого не робив: не сіяв, не садив, не орав, навіть ходити там боялися – так і заросло те поле бур’янами. Чому ж люди так боялися цього місця? Причина була відома: кожен чув жахливу розповідь про той пустир.
Давним-давно молода жінка з маленьким дитятком понесла в поле своєму чоловіку обід. Однак не дійшла до нього, а заблукала. Довго вона блукала полями, то туди, то сюди, наче щось її там водило по колу, а дороги таки й не знайшла.
Цілий тиждень шукав їх бідолашний чоловік і врешті-решт знайшов: обоє були мертвими. З горя чоловік прокляв те місце, де загинули його рідні. З тих пір поле вважалося проклятим. Ніхто навіть і близько не хотів наближатися до того місця, всі його обминали десятою дорогою.
Минуло вже багато років. Одному чоловіку наміряли землі, і якраз той пустир межував з його полем. Кожного року бур’ян обсипався на Семенів город, що господар ніяк не міг його вивести. Чаша терпіння врешті-решт переповнилася, і Семен вирішив виорати той пустир. Люди відраювали його від цього задуму, говорячи, що то погане місце, не варто його зачіпати. Однак чоловік не передумав, мовляв, що вже таке станеться, якщо він виоре той бур’ян.
Рано-вранці запріг Семен воли та й поїхав орати пустир. Приїхавши на поле, перехрестився та й почав орати. Вже був майже полудень, половину поля було виорано. Раптом ні з того ні з сього провалився Семен разом з волами під землю. Не встиг чоловік навіть ойкнути, як його не стало. Таке враження, що земля розсунулася і забрала чоловіка до себе. В людей, які неподалік працювали, від побаченого аж волосся дибом стало. Чоловіки кинулися туди, надіючись врятувати Семена. Та, на жаль, вже нічого не змогли зробити: на тому місці, де провалився чоловік, тепер була безодня. З жаху в людей аж мову відібрало. Трохи оговтавшись, найсміливіші чоловіки, десь знайшовши довгі палиці, намагалися щось намацати на дні, та безодні не було ні кінця ні краю.
Ще довго потім говорили про ту жахливу подію. Та минав час, і люди потроху стали заспокоюватися. Хоча кожного разу людину, яка тільки неподалік знаходилася від того жахливого місця, відразу охоплював жах.
Боялися люди тієї безодні, навіть говорили, що в тиху погоду можна почути, як хтось поганяє волів під землею. Та й зараз люди з якоюсь пересторогою ставляться до того місця.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
