* * *
Ось обличчя моє -- мов прекрасний тюльпан;
Ось стрункий, наче у кипариса, мій стан.
Та для чого це все, якщо Скульптором скоро
Перетворений буду у глиняний дзбан?

* * *
Ми прийшли, щоб страждать -- і наш відчай без меж;
Як мільйони до нас, в Лету канемо теж.
Скільки душ полум'яних безслідно згоріли!
Де ж той дим? Де ж та ціль? Виправдання те -- де ж?

* * *
Чи є в світі жорстокіше, зліше створіння,
Ніж земля і над нею небесне склепіння?
Розпороть би землі ненаситну утробу:
Скільки в ній заблищить золотого каміння!

* * *
Якщо всім нам життя тимчасово лиш дане,
То чи все так у нім безпросвітне й погане?
Чи ж є смисл якийсь в'язню в тюрмі горювати,
Що явивсь туди пізно й піде звідти рано?

* * *
Хай підкориш держави великі й малі
Й цілуватимуть капця твого королі --
Ти не станеш, великий владико, безсмертним:
Твій здобуток малий -- три аршини землі.

* * *
Скоро свято велике -- Аллаху хвала!
Скоро стадо усе це проп'ється дотла:
Вже вуздечку утримання й пута намазу
Світле свято господнє знімає з осла.

* * *
Ти із зігнутим в світ цей явився хребтом
Й хоч, щоб душу спасти, себе мучив постом --
Став ослом: твої нігті зрослись у копита,
Борода твоя ззаду вже й стала хвостом.

* * *
Смутком й радістю я із Тобою ділюся,
Дні і ночі до Тебе в любові молюся;
Із любов'ю до Тебе, як тліном візьмуся --
Я й тоді, з праху вже, до Тебе піднімуся!

* * *
І я, сивобородий, в сильце попавсь любові;
Й знов келих у руці, де іскри пурпурові.
Зшив розум терпеливий мені халат заслуг --
Й порвали в клоччя доля із фатумом у змові.

* * *
Прощалась крапля з морем -- сльози й біль.
Сміялось море -- сяйво й радість хвиль:
"Злітай на небо чи на землю падай --
Вернешся знов до мене звідусіль!"