* * *
Друже мій, не печальсь, довіряючись долі,
Що врожай твій малий на життєвому полі;
Як життя вже зносилась і рветься каба --
Несуттєво, лани колосяться чи голі.

* * *
Де сонми тих, хто тут пройшов до нас:
Грішив, постився, здійснював намаз?
Спіши, ще поки плоть не стала прахом,
Як прах цей плоттю був раніш не раз.

* * *
Слав ти радість у дар і тому, хто не ждав;
Ти втишав біль у серці того, хто страждав.
Й коли щастя не дав мені -- не нарікаю:
Скільки тих є, що їм і надій Ти не дав!

* * *
Знов звуть із долею до двобою ночі і дні,
Та не панують хай над тобою ночі і дні;
Пий і співай, не знайсь із журбою ночі і дні;
Мимо нехай проходять юрбою ночі і дні.

* * *
Дивлюсь на її вроду -- до чарів ще не звик:
Сказать багато хочу -- та занімів язик.
Це неймовірно, боже! Від спраги знемагаю,
Хоч поряд із водою холодною арик!

* * *
Ми, покинувши храм, в харабат забрели,
Де нам замість молитви вина налили:
В медресе і в мечеті життя ми згубили --
Й ось тепер у корчмі знову ми ожили.

* * *
Хто не раз бородою корчму підмітав
Й кухля міцно в руці, поки міг ще, тримав --
Хай зіткнуться світи і обвалиться небо --
Вже йому все одно: п'яний, він задрімав...

* * *
Про вельможного скажуть презирливо: "Знать!"
Й у святому всі грішника прагнуть впізнать.
Було б добре прожить невідомим нікому;
Було б добре й самому нікого не знать.

* * *
Життя своє на вітер, мов дурник той, пустив,
Але що не безсмертний, того не припустив;
Розрахував події вперед на двісті років
Й не поцікавивсь, скільки йому бог відпустив.

* * *
Вино володарює над юрбою,
Дарує радість воно й нам з тобою:
Ти не дивись, як кухлем володію --
Поглянь, як володію сам собою!