Не нудьгує в обласному центрі Илько – чей же це не в горах нєньові дрива рубати та моржину сокотити. Набідувався з цим для своїх двадцяти п’яти до боле. Весь час вимальовував собі файне майбуттє, коли се виб’є в люди. Ось нині і вибився. Той шо з того шо на співанках і фіглєх, якшо це все фист сє людєм любить – вони слухають, регочуть, плескають і платє добрі гроші. Тай харизма вже починає брати своє – шановані співаки радо кличуть Илька на розігрів – хоч цес не співає під фанеру…
Телефонний дзвінок збудив Илька у найманій квартирі чи то від задуми, чи від дрімоти. Була восьма. «Ще не пізно», – майнула випадкова мисля і Илько потєгсє за самсунгом, який відтворював цимбаловий сейшн. На сенсорному світилася все ще Кицюля, з яков останнім часом у Илька не складалося. «Чого?» – інша вже не випадкова мисля буравила і мозок, і серце – «і в сексі ніби все файно, і не напрягаємо один одного життєвими клопотами».
– Слухаю, – чомусь студенево вирвалося в молодика.
– Ти вдома? Зараз зайду. Треба серйозно поговорити. Що питимеш?
– Як завжди – п’ю все, що горить. Маю в хаті пів плящини коньяку.
Поки Наталка підходила, Илько на автоматі, але відчував, що без бажання, зачав марафетитися. За короткий час у місті він скоро збагнув, що мужський облик грає не меншу роль, а подекуди і більшу, ніж жіночі принади. Тому йому була незнаною відсутність любасок чи хоча б подруги на ніч. Лише з Наталков він підтримував уже тривалі відносини, але перестав з нев їздити до її батьків – послідні вже на третю зустріч після знайомства затягли байку про те, що дівчині, якій вже двадцять вісім ось-ось, слід вити вже своє справжнє сімейне щастя. І хоч Наталка з цього приводу ніяк не висловлювалася, Илькові ставало важко після привітання з її родиною, вгадуючи, що вони очікують від нього «Благословіть, тату, благословіть мамо…»
– Так за шо віп’ємо, – насмішкувато кинув хлопець цій вродливій і чортівськи спокусливій кралі, – за нас?
– За нас, за нас, – вторила йому якось затяжно Наталка і не чоркаючись перехилила п’янкий трунок «Гербового».
Відроджений бренд потішав – паленості і сліду не було, навпаки букет був дуже багатим і терпким, «як і наше кохання» – так раніше шепотіла виснажена пристрастю Наталочка, сховавши сором’язливість в бурхливі оргазми.
Пляшка швидко порожніла за беззмістовними розмовами, наближаючи, здавалося, такий вже звичну і незворотну близькість.
– Кажи ще шось, моє пітєтко, – глянув в зеленкуваті очі красуні Илько і кров хлинула йому до інструменту кохання.
– Я прийшла тобі, Іллятку, інше сказати, – затримуючи погляд на карих очах, від яких вона хмеліла і без міцних напоїв, в той час як її коліно вже обволікувалося теплом від долоні коханого. – Я виходжу заміж. За три тижні. В тому місяці, дванадцятого.
– І що вже, даже музиків замовили? – якось невпопад вихопилося в Илька, хоча він бізівно хотів зіронізувати, але по наступній мовчанці Наталки зрозумів, що так, замовили.
– Я для тебе робила все і підтримувала тебе у всьому. Але мені не хотілося отримати тебе лише через те, що я буцімто від тебе залетіла. Я дуже хотіла, аби це була твоя свобідна воля – бути зі мною.
Обоє розуміли, що розмову Наталка завела лише для того, аби почути: «Гаразд, я готовий на тобі одружитися. Ти ж мене любиш, а не того остолопа!» «Так! Так! Тебе!.. І за тебе!»
Але він мовчав, і вона мовчала.
– Мене на гуляння хоч запросиш?
Похитала головою – замало місця на одному весіллю для двох її чоловіків.
– Ти не хвилюйся, я скандалити не буду. Ми з ним подружимося і я подарую йому класний подарунок?
– Який? – для того, щоб хоч щось спитати, промовила пригнічена Наталя.
– Роги. Оленячі. Семірку, ні, восьмірку. Шикарні. На різьбленій підставці, мало в кого такі є.
– Навіщо?
– В хазяйстві все знадобиться…
– Вже підеш? Посліднє, що хочу тебе запитати. А чого це ти все мені казала і при цьому випила мій коньяк?

2013 р.