Онук Матвія Коловорота звісно ж пішов доріжкою родової династії…
– Лейтенанте, Вам три дні на приймання посади. Сьогодні середа – в п’ятницю увечері акти приймання мені на стіл!
– Зрозумів.
Лейтенант Орест Коловорот вже втретє взявся за перерахунок майна згідно відомості – обидва попередні рази завершилися тим, що голова ставала затуманеною і марилося враження, що на себе вже начепив купу віртуального майна.
Капітан Замаруй вдавався до смачного та відповідного місцю, як йому здавалося, радянського мату. Але що поробиш – від цього жовтодзьобого летьохи зараз залежало чи зі спокійним серцем і належною пізніше серед старшинського товариства в курилці констатацією факту найобу він зробить черговий крок у своєму щабельному зростанні. Останнє дійсно припадало до душі капітанові – головне, тримайся служби, вислуга відкриє перед тобою і нові посади, і нові звання – не треба ніяких унікальних знань і здібностей, лише не бути на поганому рахунку серед категорії тих, з якими ділив курсантську лавку.
А Коловорот вже втретє зміг «в останній раз» перенести термін кінцевого подання актів…
– Лейтенанте, у Вашому взводі шість машин і всі за своїм станом не можуть виділятися на марш, чому? Що ти на це скажеш?
– Так я ж в акті написав, що гальмівні циліндри відсутні.
– І що з того, що написав? Невже ти думаєш, що з цих причин наші підрозділи не візьмуть участі у бригадному навчанні? А, не думаєш так, добре. Забезпеч тоді придбання цих циліндрів на ринку, а-а-а, Анатоліч, як мислиш, на Хоробрівці можна до його ЗІЛів купити ці циліндри? Так? Ну, я про це і кажу. Так що їдеш завтра на Хоробрівку, можеш із собою прапора якогось взяти, і купуєш до кожної машини гальмівні циліндри. І не думай, що це безвозмєздно – одразу, як тільки розблокують рахунки і підуть кошти, я тобі гроші поверну, слово офіцера…
– Лейтенанте, яка ад’юнктура? Побійся Бога! В тебе машини не заводяться, в казармі дах протікає, солдат Машталір читати не вміє, та й ти ще порохів полігонних добре не нанюхався, а вже, бач, ученим стати захотів. Я теж багато чого хочу, але Вітчизна визначила мені тут моє місце і я по совісті служу, виправдовую довіру. А твоя де совість, що жовторотим паркетної служби захотілося?...
– Анатоліч, там по цьому Коловороту мені руки ламають – я змушений йому документи підписати. Але він у мене до того часу попляше. Ти постав його в наряди за інтенсивним графіком, а також перевір, як летьоха справився з регламентними роботами. Нєхуй йому соплі жувати, уявляючи себе на тій, як її, де нас вчили, ну, ти знаєш, ага, кафедрі…
– Товаріщ лейтенант, там нарада.
– Перепрошую, що я перериваю, товариші офіцери. Товаришу підполковнику, скажіть, а де мої триста гривнів?
– Я-я-я-кі триста гривнів, про що Ви?
– Та ті, що за гальмівні колодки – Ви ж слово офіцера давали, що як тільки, то компенсуєте витрати… Але не хвилюйтеся, мені цих грошей не треба, хай вам залишиться, хоча б на ремонт вашого даху. Я просто хотів зафікcувати ціну слова офіцера.

2013