Вже перший день опрісноків хилився долу,
вечірню тишу пив Єрусалим,
коли Учитель з учнями сідав до столу:
вина і хліба уділити всім.

Уважно всіх уряд пронизували вічі,
і з уст пророчі витекли слова:
—Один сьогодні зрадить… — аж пригасли свічі,
і тиша сколихнулася німа.

І запитання кожному в очах горіло:
— О Господи, чи це не я? Скажи!
Лиш одному раптово серце скам’яніло,
не витримавши власної олжі.

А Він узяв, благословивши, хліб - любов’ю
не обділив нікого за столом:
— Прийміть і їжте — тіло це моє… — промовив,
хвалу воздав над чашею з вином:

—Із неї пийте всі: це кров моя — Завіту,
що ллється на відпущення гріхів…
На себе брав ураз гріхи усього світу
та клав життя на шальки терезів…

Мутився розум від фатальності пророцтва
і до небес тягнулася рука.
Отця небесного, за всі людські юродства,
упавши ниць, прощення Він благав:

—Жало гріхів земних ятрить мені щоденно,
взиваю у мольбі Твоє ім’я,
о Отче мій! Цю чашу відверни від мене,
але вчини, як хочеш Ти — не я!

Зловіща ніч висить над Гетсиманським садом,
а відповіді із небес нема…
Страшна невідворотність підповзає гадом —
цю чашу треба випити до дна.

Піднявся із колін і повернув до учнів:
вони безжурно спали, сопучи…
Якби їм знать, що перед ними мученик,
кого зречуться тричі уночі.

— Прокиньтеся! Ходім! З очей зніміть полуду…
Вже зрадник тут… Облизує уста…
Ісус пішов назустріч… Наближався Юда…
Щоби цілунком зрадити Христа…

2004 (2013)