Спасибі, Ляночко, за такі слова!
Тато справді дуже любив життя...

Вистояти б тільки, не зламатися,
До весни дожити, до роси,
За корисні справи завше братися,
Прагнути первісної краси,
Як було це в юності.

Так хочеться
Жити повноцінно
Й відчувать,
Як зайчатко сонячне лоскочеться,
Прагнучи в уста поцілувать.

Вийшовши з лікарні, озираюся,
Чи ніхто, бува, не підгляда,
Як зі смертю в піжмурки я граюся,
Посміхаюсь в очі їй згорда.

Вдома ждуть мене собачки й котики,
Обцілують радісно мене,
Їхніх лапок зцілюючі дотики
Запевняють: лихо промине!

Спасибі, Володю, що завжди читаєте різні за жанром вірші тата!

ІРОНІЧНЕ, РАНКОВЕ

Донька – на службу,
Дружина – до ринку.
Зранку і я вже пописую віршики.

В доньки – платня.
На свіженьку шкоринку
Жінка вторгує.
Я ж соплі розвішаю
Патріотичні й дощемно-ліричні…

Зарібки в кожного з нас –
Ідентичні.

Світланко, дякую за таку реакцію!
Дозвольте ще такий відвертий іронічний віршик:

О, "секондхенд" – жива легенда
В нужденнім нашому житті!
Щоб я робив без "секондхенда"
В своїй босоті-наготі?!
В костюмах Єви і Адама
В земнім "раю" не ходять вже:
Згорить на сонці ніжна дама
(Тож буде драма!) в негліже;
А на хрещенському морозі
Богорожденний джентльмен
Навік зганьбиться при курйозі
Занапастить священний член.

що б я робив )))

Щиро дякую! У нас сьогодні - вечір сімейних читань творів І.Низового.

Дякую за Ваші емоції, Мирославе!!!

Здрастуй, сонце, будь ласкаве,
Запромінь мою квартиру…
Зварим зараз разом кави,
Завулканим люльку миру;
Заговорим всі хвороби,
Залікуємо всі рани;
Загадаєм зранку, щоби
Знов здійснились добрі плани!

Зранку – настрій березневий –
Значить, знов "зрадію" змінам,
Запровадженим Кабміном,
Завізованим "гарантом"…

Анатолію, я в захваті від Вашої реакції!))))))))))
Щиро вдячна!

БЕЗ ІРОНІЇ, ПІДНЕСЕНО-ГОРДО

Центр області – в Новоайдарі,
Що значить майже пуп землі.
Чутки, мов тісто на опарі,
Ростуть, і в кожному селі
Подробицями обростають,
Неначеб реп’яхами пес,
І ширяться, і викликають
Сентиментальний інтерес.

А там, де Вись тече і Тясмин, –
Центр України: звідтіля
І починається всеясність
Майбутності, й навкругаля
Розходиться за колом коло
І на норд-ост, і на зюйд-вест,
І котиться, мов покотьоло,
Захоплюючи світ увесь.

А в Тячеві, на Закарпатті –
Вже й центр Європи, вісь тонка
Материка… Там в кожній хаті
Свідома гордість виника
За європейство: ми центральні,
Ми найцентральніші з усіх
Земних народів, ідеальні
Обранці долі – для утіх!

Так, ми воістину центристи
На перелогах зим і літ,
Ми фігуристи-танцюристи,
Нас тренував азійський лід,
І триста літ ми готувались
До сьогочасної пори,
Щоб на Говерлі розвивались
Блакитно-жовті прапори!

Богдане, я буду щасливою, якщо поезія Низового хоч якоюсь мірою сприятиме підняттю духу небайдужих людей... Кращого визнання поета не існує...
Спасибі Вам велике за такий відгук!!!

"...Не скоро ще скажу: "Я вас любив!",
А нині всім скажу: "Люблю вас, люди!
Хоч скрізь мене мотало і повсюди –
Підкову щастя я не загубив".
Насамкінець "До зустрічі!" скажу,
А не "Прощайте...". Любі мої, милі,
Вертатимусь, допоки ще на силі,
На спільний наш рубіж, на цю межу..."

"...Я ще не здав позицій – поживу
розкуто й вільно в рідному народі
не в мареннях і снах, а – наяву!..."

Пане Василю, спасибі, рідненький, за теплоту!

Дозвольте ось такий іронічний вірш Низового:

Зголив стерню на худорбі
свого пожнивного обличчя
й скептично мовив сам собі:
"Скромнішим будь, не возвеличся!".

Не возвеличуюсь – хіба
я вихвалявся до нестями
тим, що косив свої хліба
і розживався сухарями?

Хіба ж кричав я, що живу
в другому вимірі, і звірі,
й птахи ві сні і наяву
були мені по вищій мірі
братами й сестрами?!

Я знав,
що теж помру,
й наївні вірші
порвав,
вінок лавровий зняв,
аби не заздрили всі інші.

Лаврове листя на борщі
пішло... Щасливий я – погляньте:
в моїм кущі живуть хрущі,
і на моїм кущі дощі
дзвінкі розвішують гірлянди!

Але й не всім і тих бантиків вистачає :)
Дякую, Людочко! Ось тобі віршик, щоби на хвилинку відволікти від думок про рідну владу:

СУМСЬКА КАВ’ЯРНЯ

Маєш зайві три гривні,
Значить, будеш при каві,
І три дівочки дивні,
Примітивно-лукаві,
Приласкавлять помалу
Хоч до самої ночі –
До твого капіталу,
Шельми, вельми охочі…

По три гривні за чашку
Хто ж не буде платити
І палити взатяжку
І «Мерсі» говорити,
І ловити в кишені
По три гривні ізнову –
За палкі теревені,
За інтимну розмову?!

Ох, напився я кави
В унісон перебріху,
Аж дівчата ікали
Від невтримного сміху.
Чималенько потратив
Із наявної суми –
Недарма ж бо потрапив
Я в улюблені Суми!

Дурень той, хто скупиться,
Бувши в рідному місті,
Й не бажає напиться
Кави гривень на двісті!
Перебільшую, може,
Задля власної слави,
Тільки й справді негоже
Не напитися кави
В моїх Сумах чудових
На Соборній
В кав’ярні
В амазонок бідових,
Що й воістину – гарні?!
Обійшлось і без чарки –
Так взаємно старались:
Незнайомі спочатку,
Мило так родичались,
І прощались ласкаво,
Й обіцяли зустрітись,
Щоби знову при каві
Задушевно погрітись!

ех, за три гривні вже хліба не купиш, яка там кава...! але, все"дно, дякую за вірш... Дуже цікаво про Суми з уст Івана Даниловича!