ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.12.09
07:11
Ходитиму небом — зустрінь.
Відкриєш очі, пізнаєш.
І будуть сльози — хмарна тінь —
Це все що маєм…
Зупинились після всього…
Ой не плач вже… Не спіши ти
Я ж до тебе як до Бога…
Відкриєш очі, пізнаєш.
І будуть сльози — хмарна тінь —
Це все що маєм…
Зупинились після всього…
Ой не плач вже… Не спіши ти
Я ж до тебе як до Бога…
2024.12.09
04:23
Кіт шукає виходу зі скрути,
роздирає ніч протяжне: нь-н-я-в!
За кварталів п’ять підлюку чути,
шлюбний місяць у котів настав.
Я тулюся дупою до любки.
За котом на вулицю? – Ні-ні!
Йде тепло оселею від грубки
гарно так і затишно мені.
роздирає ніч протяжне: нь-н-я-в!
За кварталів п’ять підлюку чути,
шлюбний місяць у котів настав.
Я тулюся дупою до любки.
За котом на вулицю? – Ні-ні!
Йде тепло оселею від грубки
гарно так і затишно мені.
2024.12.08
20:49
Сказав я: «Обережний буду на шляху своїм,
Стерегтиму вуста,
Допоки злочинець передо мною.
Заціпенів я, принишк, замовк від добра.
Та біль мій нараз збаламутивсь.
Розпалилося серце, палахкотить роздумом,
Заговорив я своєю мовою:
«Повідом мені, Бо
Стерегтиму вуста,
Допоки злочинець передо мною.
Заціпенів я, принишк, замовк від добра.
Та біль мій нараз збаламутивсь.
Розпалилося серце, палахкотить роздумом,
Заговорив я своєю мовою:
«Повідом мені, Бо
2024.12.08
20:49
Кому і як, коли і скільки
Це щось нове дізнаюсь взимку
Як тільки но розбуджу скрипку
Для суперечки, не для бійки…
Деталі випхнемо в мережі
Переконання, що дрібниці,
Склюють горобчики й синиці
Коли залишимо одежі…
Це щось нове дізнаюсь взимку
Як тільки но розбуджу скрипку
Для суперечки, не для бійки…
Деталі випхнемо в мережі
Переконання, що дрібниці,
Склюють горобчики й синиці
Коли залишимо одежі…
2024.12.08
19:58
Сльота думок, сльота людського духу.
В багнюці перемішано усе.
Порушення в природі ритму й слуху
Розлами невідступні принесе.
В сльоті змішалися людські надії,
І збляклі, збанкрутілі прапори,
І вижовклі у забутті події
В багнюці перемішано усе.
Порушення в природі ритму й слуху
Розлами невідступні принесе.
В сльоті змішалися людські надії,
І збляклі, збанкрутілі прапори,
І вижовклі у забутті події
2024.12.08
14:18
Хлопці на толоці грали у футбол.
І Василька також грати запросили.
За м’ячем по полю він ганяв щосили,
Хоча й не спромігся ще забити гол.
Ще й перечепився і на землю впав.
А там залізяка із землі стирчала.
Вона йому руку до крові зідрала.
Тож він д
І Василька також грати запросили.
За м’ячем по полю він ганяв щосили,
Хоча й не спромігся ще забити гол.
Ще й перечепився і на землю впав.
А там залізяка із землі стирчала.
Вона йому руку до крові зідрала.
Тож він д
2024.12.08
13:48
А мир за території – облуда,
але на це готові... зокрема,
і лизоблюди,
з’їхавші із глузду,
і гонорове горе без ума.
***
А до непіду першого повільно
але на це готові... зокрема,
і лизоблюди,
з’їхавші із глузду,
і гонорове горе без ума.
***
А до непіду першого повільно
2024.12.08
05:22
Уже я ніколи, напевно, не зможу
На мить загубитись в юрбі перехожих,
Бо, мов за весільним святковим кортежем,
Повсюди за мною уважно хтось стежить,
І навіть у сховках колись потаємних
Хильнути небаченим – справа даремна.
Уже неможливо котрусь поко
На мить загубитись в юрбі перехожих,
Бо, мов за весільним святковим кортежем,
Повсюди за мною уважно хтось стежить,
І навіть у сховках колись потаємних
Хильнути небаченим – справа даремна.
Уже неможливо котрусь поко
2024.12.08
05:15
Стоїть корчма, за рогом церква
і тут і там шукають втіх.
Моя зламалась табакерка,
хоча курити, кажуть, – гріх,
налляй вина по самі вінця,
я Дике Поле скрізь пройшов.
Несу з країв тих зґарду жінці
за її віддану любов.
і тут і там шукають втіх.
Моя зламалась табакерка,
хоча курити, кажуть, – гріх,
налляй вина по самі вінця,
я Дике Поле скрізь пройшов.
Несу з країв тих зґарду жінці
за її віддану любов.
2024.12.07
22:14
Судячи з того, що я вже дідусь
І гожий до кожних обставин
Лякай не лякай — я не боюсь
А ні камІнь, а ні заграви…
Судячи з того, що поруч «Амінь»
Чекає на згоду розправи
Каменем вляжусь поміж камінь
Тільки б ковток мірної кави…
І гожий до кожних обставин
Лякай не лякай — я не боюсь
А ні камІнь, а ні заграви…
Судячи з того, що поруч «Амінь»
Чекає на згоду розправи
Каменем вляжусь поміж камінь
Тільки б ковток мірної кави…
2024.12.07
20:08
Час стікає по крапельці
і йде війною.
Він невідчутний,
але здатний руйнувати замки.
Час тече тихим струмком,
але залишає по собі руїни.
Пісок часу залітає
у найменші шпарини,
і йде війною.
Він невідчутний,
але здатний руйнувати замки.
Час тече тихим струмком,
але залишає по собі руїни.
Пісок часу залітає
у найменші шпарини,
2024.12.07
17:40
Про що ж він думав? Той, що уславився розбоєм,
Кому б на шибениці буть, та цар, розбійний сам,
Минуле все простив, благословивши на нові розбої.
***
Хропуть побіля Єрмака поплічники його,
Хто, як і він, сокирою й хрестом
На дружбу спокушав далекі од
Кому б на шибениці буть, та цар, розбійний сам,
Минуле все простив, благословивши на нові розбої.
***
Хропуть побіля Єрмака поплічники його,
Хто, як і він, сокирою й хрестом
На дружбу спокушав далекі од
2024.12.07
12:01
Шматок сальця до первачка
Із огірочком, житнім хлібом
І в дружній ролі дивачка
Я заспокївся вже ніби
Та щось шкребе хитає більш
Як було змовлено до цього
У тому, де рождався вірш
Посеред вистрибом в дорогу…
Із огірочком, житнім хлібом
І в дружній ролі дивачка
Я заспокївся вже ніби
Та щось шкребе хитає більш
Як було змовлено до цього
У тому, де рождався вірш
Посеред вистрибом в дорогу…
2024.12.07
11:44
Живучи у театрі,
де сцена гортає героїв,
де волосся і грим
насувають на образ печать,
я люблю перевтілитись
в те, що не зветься – собою,
і не можу від імені тих
не звучать.
де сцена гортає героїв,
де волосся і грим
насувають на образ печать,
я люблю перевтілитись
в те, що не зветься – собою,
і не можу від імені тих
не звучать.
2024.12.07
07:43
Хижий ворон крумкнув хрипко
І побачилось мені,
Як знялись мерщій куріпки
З придорожніх бур’янів.
Не вдалось поласувати
Зграї зернами, адже
Корм пташиний ворон-тато
Воронятам стереже.
І побачилось мені,
Як знялись мерщій куріпки
З придорожніх бур’янів.
Не вдалось поласувати
Зграї зернами, адже
Корм пташиний ворон-тато
Воронятам стереже.
2024.12.07
04:32
Зорі крізь сито просію
дрібненькі, крупнішенькі, ці.
Маю останню надію,
спечуться на ранок млинці.
Будуть. Дитині на втіху.
Молімося Богу натще.
Хай від дитячого сміху
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...дрібненькі, крупнішенькі, ці.
Маю останню надію,
спечуться на ранок млинці.
Будуть. Дитині на втіху.
Молімося Богу натще.
Хай від дитячого сміху
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2024.05.20
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анонім Я Саландяк (1955) /
Рецензії
Мандри в космосі 50. Мала антологія ночі.(вибрані тексти Поетичних Майстерень).
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Мандри в космосі 50. Мала антологія ночі.(вибрані тексти Поетичних Майстерень).
(спроба абсурдної аналітики)
Я Анонім
Аналогії…
…щось колись подібне, те саме… відчував, переживав… писав-малював…
Аналогія – один із стовпів світобудови, відправна точка процесу пізнання, а логічний аналіз будується за принципом подібності зовнішньої … відтак і внутрішньої…
Подібні слова складаються в подібні речення, і ми думаємо, що аналогічні переживання колись відчував поет… Але ця ілюзія інколи виливається в непорозуміння, і… здавалось би, тлумачення очевидної реальності кількома людьми є кардинально різними, але ж скільки й абсурду завдяки принципу аналогії, який веде до того непорозуміння, та, здавалось би, як мало треба для гармонії…
Усвідомлюючи можливість такого нестикування, починаю аналіз простору «ночі» в Поетичних Майстернях за принципом аналогії…
Іван Низовий «Триптих». Однієї цьогорічної зимової ночі він навів на думку зробити такий аналіз. Ось:
Іван Низовий (1942 - 2011)
Триптих
1
Снігів неміряні полотна
Зима вибілює. Крайнебо
Рожевіє, неначе лиштва.
2
У пухкій кучугурі постелі
Сховались кімнатні собачки.
А я сигаретою гріюсь.
3
Настільна лампа – соняшник нічний.
Мої думки – над соняшником бджоли.
Зимове літко у моїй оселі.
2001
І снігу за вікном… кімнатні собачата скавучали (насправді жалібно нявчали котенята…) – хотіли кави, не давали забутись сном (минуло лиш півночі) і чекати, коли зашаріє “крайнебо” - все одно, що скавуліти в унісон… іду зігрітись кавою, як Іван “сигаретою” … щоб поставити свідомість на місце і вкласти спати своїх котенят (собачат) і… заховавшись в літо фотошопу…
Але Іванові собачата, хоча й тихо, і там, в фотошопі, не давали спокою: чи то тих “собачок” Іван мав на увазі, що я перетворив на котенят? А мо, це ті, що їх має на увазі Галина Фітель. Ось:
Галина Фітель (1965)
Собака на сіні
Маленька собака на сіні
живе у великій людині.
Сидить, не куса і не гавка,
лиш тихо скавчить ця собака.
Не просить ні їсти, ні спати.
Щоночі приходить під хату
і вперто шепоче на вухо:
не дам, не дозволю, не слухай.
Не хочу, не будеш, не пущу
нічого ні в серце, ні в душу.
Де взяти би кішечку сіру,
щоб вигнати песика й сіно.
2010
І на кішку теж переводить розмову:
…Де взяти би кішечку сіру,
щоб вигнати песика й сіно.
Як і я (коти все ж ближчі моїй свідомості), тому що вона (і я) не хочемо бути, як собака на сіні, а про кішок навіть сіреньких так не кажуть… хоч березневими ночами вони (коти) лементують… куди тій собаці, що в Галини Фітель:
… Сидить, не куса і не гавка,
лиш тихо скавчить ця собака.
Ще може бути, що Іванові собачата це ті пси, що їх має на увазі Олег Завадський. Ось :
Олег Завадський (1968)
* * *
Мов пси на місяць, виють по ночах
Булькатих жаб зелені легіони.
Либонь, їм теж чогось не вистача, –
Завжди в усьому є свої резони.
Торішнє сіно пахне полином,
І злий комар настирливо дзизкоче.
Я розібрався б з ним уже давно,
Але нехай ще нерви полоскоче.
Його сопрано тішить самоту,
Без нього ніч позбавилася б змісту.
Він допоможе спекатися дум,
Що вже стомили пошуками істин.
До того ж говорив колись Платон:
Усі думки – лиш тіні та відлуння...
Далекі зорі викрали мій сон
Крізь ветхий дах занедбаної клуні.
1999
Вони …на “місяць виють по ночах” (Олег Завадський), а Іван пустив їх у, ” у пухку кучугуру постелі” … і Олегу не завадить більше оптимізму, а то його:
…Далекі зорі викрали мій сон
Крізь ветхий дах занедбаної клуні
звучить якось наче в унісон, подібно тому, як його ж “…пси на місяць виють по ночах” …
Але, може, Іван Низовий мав на увазі справжніх, живих “собачок” … І я знаю, для прикладу, одного такого
розумненького песика Тобіка, що сідає на стільці поруч своїх господарів, немов людина, і передні лапи ставить на стіл… Мені чомусь здається - інколи й спить у ліжку разом із тими людьми…
Наступна ніч вписується в аналоговий ряд кольором та смаком:
Сливи
у кольорі
як чорнувато-сині… (Людмила Калиновська)
І якщо з Іваном Низовим (хай десь там, в світах інших) я ще сподіваюсь на порозуміння, то Людмила, здається, мене не зрозуміє… хоч ніч (і певне, солодка) у її «Сливах» присутня, бо вона продовжує:
Знаєш…
а мені потрібна
варена кава…
ніч-бо така,
що і дня не стане…
але смаком наші сливи-ночі інші (а ночі, може, й не дуже). Ось:
Людмила Калиновська (1968)
СЛИВИ
Сливи
у кольорі
як чорнувато-сині
присмак
гіркучий
і як на лихо
посеред літа
глянуть дими
невинними
що зарано
чекають на втіху…
Ранки приємні
ніжаться у простирадлах
і любов
як сльоза на обличчі...
як освідчення
що у конверті приватні
із різницею
до класичного…
наче розмова –
чужа
кардинально-інша
в сором уже
розповісти ночі…
я – закохалась
конвалією і віршем
що розкажуть
усе для охочих...
Знаєш…
а мені потрібна
варена кава…
ніч-бо така,
що і дня не стане…
я остання із літа
лишилася мавка...
А зоря…
хай іще
почекає…
серпень 2012
А мої… Ось: Сливи сині сливе* ніч, темні зверху, в нутрі – мед… тугі перса, ледь-ледь зрілі, і уста пругкі й солодкі, наче сливи перезрілі…
І зранку:
– Чого хочеш на обід , любий?!
– Вареничків, кохана, із сливами (і на умі сметана)!
* сливЕ … - донедавна це слово у моїй свідомості ідентифікувалось як дієслово (як і у мові російській), аналог слова, видається, має славу … Але сли, слива і сливе поряд у Великому тлумачному словнику, і я для себе «відкрив Америку», сливе - це прислівник, який означає: те саме, що майже. Отже: сливи сині майже ніч… а в моїй свідомості уже склався усталений стереотип (видаються, мають славу…) солодкої літньої ночі кохання… Хай щоб там казала Людмила Калиновська, – якщо сливи – на умі у мене завжди сливові вареники у сметані…
Раніше сказав би, що Іван Гентош сливе пародистом… тепер знаю, що слід казати … сливе пародист, але бачу – не сливе, а таки справді є пародистом, а сли (якщо) пародія це аналогія, хоч і іронічна… і сли йдеться (в даному випадку) про ніч - то це те, що мені треба… В пошуках нічної аналогії зустрів подвійну аналогію… а ще реальна ніч за вікном…
Василь Кузан у своїй “Шоста тридцять...” будиться роздвоєним… І мені так часто буває: той я хоче назад у сон в сливову ніч, а інший - хоче кави, кави, кави! Щоб усвідомити, що, що ти далеко… і, і я хочу того ж, що і він, - зробитись одним я і при тому безконечно любити тебе (її)… Сюжет насправді абсурдний… абсурдний через Василеве небажання (і моє – ще кави не пив) навести логічний порядок своїй ранковій дійсності. Ось:
Іван Гентош (1957)
« Не пів на шосту! » пародія
Василь Кузан
поезія “Шоста тридцять...”
"Спочатку прокидається мій друг.
Він устає, потягуючись, і одразу
Починає настійливо вимагати тебе.
Його непереборне бажання проганяє сон.
Я прокидаюся, але встати не можу –
Мушу заспокоїти друга, бо інакше
Він стоятиме над душею цілий день
І заважатиме працювати.
Звичайні слова на нього не діють.
Він ніяк не хоче розуміти того,
Що ти далеко…
І лише переконливі аргументи про те,
Що ми скоро побачимося,
Бо і я хочу того ж, що і він,
Змушують його заспокоїтися.
І лише тоді
З ліжка встаю я.
На годиннику шоста тридцять."
Але ось, не вникнувши (зрозумівши, що 1+1=2 та не усвідомивши, що два мінус один дорівнює нуль, бо один додати один дорівнює …один…) в абсурдну логіку Василя Кузана, що о шоста тридцять позбувався власного спросоння… Іван Гентош, очевидно, любитель арифметично-логічного порядку (певне і у снах), не дрімає. Ось:
Відкрию очі – тихо… І молю,
Щоб друг не чув – бо спíзню на роботу.
А він такий цінитель стилю “лю”!
Він має час, здоров’я і “охоту”…
А я – катмá! Голитися і душ,
Все по секундах – бутерброд і кава…
Як встати з ліжка? Дзуськи – кроком руш!
Така щоранку невесела справа…
А ти далеко. Як йому вдовблю?
Не хоче й чути бéстія проклята,
Ні совісті не має, ні жалю –
Такий невтомний, як солдат на чáтах.
Яких я тільки не знаходив слів,
І аргументів – ледь не виліз з шкіри!
Таке йому про вечір я наплів…
Та заспокоїв – схоже, що повірив.
А в мене цілий день – нелегкий труд,
Кручусь як білка – план, проблеми росту…
Прокинувсь… Шоста тридцять! Вері гуд!
І слава Богу, що не пів на шосту!
26.10.2011
І очевидно Іван ніколи такого абсурду не переживав, бо іронізує: “а я – катмá! Голитися і душ”, та ще “ а в мене цілий день – нелегкий труд “ … Якщо ж все розуміє (Іван), то все ж таки не усвідомлює, коли іронізує…
Не знаючи, чи то жаліти Івана, чи радіти за Василя, бо моя логіка вималювала ще абсурднішу логічну схему, в якій Василь, читаючи Іванову пародію, жаліє Івана (що той такого не переживав) , а Іван підсвідомо (насправді) знову ж таки жаліє себе самого (Ґемінгвей (словами Джона Донна) сказав: “…не питай по кому подзвін, він по тобі”, а маючи на увазі себе самого, додам - навіть і тоді, коли то ти дзвониш сам…), бо:
Прокинувсь… Шоста тридцять! Вері гуд!
І слава Богу, що не пів на шосту! (Іван)
І ніяких тобі глюків… А що то за поет без галюцинацій? Так - пародист…
А що, вже досить непорозуміння, аби текст вважався “спробою абсурдної аналітики”, чи ні? – Мало! Продовжимо далі… Про Анатолія Криловця впевнено кажу : Анатолій сливе пародист (випливає хоча б з того, що він свій твір пародією не називає)… узявши у Василя Кузана дев’ять рядочків як епіграф, написав. Ось:
Анатолій Криловець (1961)
***
Намалюй хоч лівою рукою
Нашу зустріч, літо і зірки.
І щоб гомоніли десь далеко
Бузьки... А у спокою дірки.
… Якби
Ти була далекою, чужою
Я б тебе так віддано любив…
Я уклав би молодість на спину
І кохав на сіні без упину.
Василь Кузан
Як розпише ніч небес узори,
В голові лівіють враз думки.
І мені здається: то не зорі –
А звабливі молоді дірки,
І руді, й колючі, ніби сіно,
П’янко пахнуть небом й молоком.
Почергово клав би їх на спину
І кохав би довго отако…
«Місьйонере, – в сміх лелеки мудрі, –
Вершниця ж є, тачка, пантероз…
Прочитай, поете, Камасутру,
Знайдеш там багато інших поз».
А поет у відповідь лукаво,
Кладучи любасок на межі:
«Пози – то пусте. Мені цікаво
З тими, що далекі і чужі».
І додав, стріпнувши буйним чубом
(Сивина десь перша узялась):
«Мабуть, я вродився однолюбом,
Бо усіх люблю один лиш раз!»
30 грудня 2011 р.
І розвинув Василеву ніч без кохання, але не без жалю за ним (коханням)… “Якби… Я б тебе так віддано любив…” (Василь) у власний текст не без кохання, але… і сарказму також:
«…Прочитай, поете, Камасутру,
Знайдеш там багато інших поз» .
Не скажу, щоб Анатолій не знався на коханні… та на ночі. Ось:
Ніч п’янко пахла цвітом лип.
З кущів бузкових при обочі
Доносився дівочий схлип,
Переростаючи в жіночий.
1992
Але ж очевидно, що Василь Кузан, шкодуючи, що жіночий схлип уже неспроможний перерости в зворотньому напрямку у дівочий (любасок на межі дівочого та жіночого схлипу) і написав:
Я уклав би молодість на спину
І кохав на сіні без упину,
що Анатолій Криловець потрактував так:
Мабуть, я вродився однолюбом,
Бо усіх люблю один лиш раз!
Начебто йдеться про любителя неторканих дівчат, чи про такого собі специфічного ловеласа… Але ж текст Василя іменників у множині не містить (окрім зірки, дірки, бузьки), отже, на мій погляд, ідеться про апеляцію до однієї жінки (ті неоднозначного змісту дірки знаходяться або у космосі, або у свідомості) – так? А “Я уклав би молодість на спину…” (Василь) - ідеться про молодість однієї і тієї самої жінки… - “Сливи сині сливе ніч, темні зверху, в нутрі – мед…” - я так зрозумів (відчув, пережив…)…
Та поки хлопці чубляться через дівчат посеред ночі, то дівчата… Ксенія Озерна не то кокетує, не то іронізує… але як тонко та дотепно. Ось:
Ксенія Озерна (1969)
***
Нічна прогулянка з Михайлом Бобиковим
Непролазна ніч.
Я згубив обличчя
необачно зором.
Все одно не зич
ранок у доби ще,
ти знайдешся скоро.
Хай там що - як сич,
я тебе вполюю,
не моргнувши доти.
Непролазна ніч.
Я уже цілую:
ти знайшлася...
- Хто ти?
Опівнічна згуба,
китичка полинна,
доранкова гава,
не цілуй,
невинна...
Рокітливе серце,
миготливі зорі,
окуляри ночі -
вогники
історій.
Одяганка лісу,
Зорова приправа,
Заховаюсь, любий,
у холодних
травах.
Незагасна свічка,
Неуловна хвиля,
я – твоя утома,
я - твоє
безсилля.
Опівнічна згуба,
китичка полинна,
доранкова гава,
не шукай,
невинна...
2012
Михайло –
Хай там що - як сич,
я тебе вполюю,
Ксенія –
Заховаюсь, любий,
у холодних
травах.
і переводячи мову на матерії ще тонші (ледь уловиму іронію)… наче й справжнє співчуття продовжує:
Незагасна свічка,
Неуловна хвиля,
я – твоя утома,
я - твоє
безсилля.
Уявляю, що би написав я, слідуючи грубій чоловічій логіці (поставивши себе не місце Івана Гентоша) на текст (як я зрозумів) Михайла Бобикова:
Непролазна ніч.
Я згубив обличчя
необачно зором…
Приблизно щось таке:
Спам’ятався серед ночі…
до чортів допився,
інші гублять совісь, гроші,
ну а я… обличчя…
Але перейшовши (перед тим) на жіночу логіку, буду їй слідувати надалі, взявши за зразок одну з ночей Тетяни Мілевської (а їх у неї чи не найбільше на сторінці), тим паче, що, перегукуючись із попередньою нічкою, вона стверджує:
…що вночі
Не одні блищать сичі….
Попередньо запитавши: “хто мене кохати буде”? Ось:
Тетяна Мілєвська (2011)
* * *
Парасольку ніч розкрила,
Посміхнулася щасливо:
- Хто мене кохати буде?
Щезнув день. Йому не люба
Темряви краса космічна.
Засміялася, бо звично
Скількись там уже віків
Все ганяється за ним -
Мріє - світлого коханця.
Парасольку вкрала в танці
У нічного чародія.
І тепер щосили діє:
Вже ввімкнула ясні зорі,
Пригостила вихром море,
Тільки день тікає й вабить.
Чим ми можемо зарадить?
Він не зрадив, він не клявся,
Просто раз колись, зізнався,
Весь світанок, ранок,днину
Вдвох були. Чому? Причини
Не відомі і донині!
Тільки спогад, що вночі
Не одні блищать сичі….
23.09. 2012
Якщо Тетяна
Парасольку вкрала в танці
У нічного чародія…
то, можливо, Богдан Манюк знається з тим чародієм, бо
ти вихоплюєш ніч,
як хустину факір.
Але далі
… мовить мені:
наймилішій не вір… (Богдан)
Та зрештою, судіть самі. Ось:
Богдан Манюк (1965)
*****
Ти вихоплюєш ніч,
як хустину факір.
Літописець ліхтар
у чеканні фієсти.
Світло мовить мені:
наймилішій не вір!
І нашіптує тінь:
обманися зумисне!
Легким порухом рук
дістаєш голубів,
ох, не тих, за якими
хотіли у вічне.
Ілюзорні круги
ще вдаються тобі,
ще виходить усе
на снігах
на торішніх,
а сьогоднішній нам
невимовно чужий -
хижі відблиски кличуть
розлуки холодні.
Чаклування – пусте,
бо ніколи не жив
білий заїнька твій
на моїй
на долоні.
2013р.
Чи “кохати буде?” – запитує Тетяна, а Богдан відповідає: - Ні!
…розлуки холодні.
Чаклування – пусте,
хоч
І нашіптує тінь:
обманися зумисне!
бо жаль тих …голубів… “за якими хотіли у вічне” ( Богдан). А вона (Тетяна):
Вже ввімкнула ясні зорі,
Пригостила вихром море,
але він (Богдан) мов відрубав:
… бо ніколи не жив
білий заїнька твій
на моїй
на долоні.
І можливо, хтось вловить іронічну нотку у цій аналогії… Але я цього не хотів би. За словесними асоціаціями (Тетяни і Богдана) ховається душа, якій болить і біль живий, мов ріжуть серце…
Але нехай той біль трохи погамує наступна ніч. Ось:
Олеся Овчар (1977) Для маленьких сонечок
Люляй
Є на світі (так і знай)
Хлопченя з ім’ям Люляй.
Кучерявий, в білій льолі,
Знає він казок доволі,
Має крилечка на спинці,
Сам не більший за мізинця.
Як тобі чомусь не спиться,
То Люляйко знадобиться.
Гарно очка закривай
І шепни: «Ходи, Люляй!»
Він прилине в хату нишком,
Прилаштується край ліжка
Та й зачне в’язати казку.
Ти прислухайся, будь ласка, –
Слово зá слово зав’яже
І такого нарозкаже,
Що казок для тебе стане
До самісінького рана.
2012
І до хлопчика Люляя прийде дівчинка Люляйка годувати голубів. Парасолькою у танці закриватимуться вранці… А Олеся Овчар “для маленьких сонечок” має ще багато ніжності у своєму серці, а Галина Михайлик - таємницю фіолетової ночі. Ось:
Галина Михайлик (1969)
Фіалки
Фіолетова ніч
Розсипає зірниці.
Фіолетовий сум –
Я із ним наодинці.
Фіолетові квіти –
Фіалки маленькі:
Весни подарунок,
Мов усмішка неньки…
1998 (2013)
Фіолетовий колір (як і сірий) має властивість заспокоювати, байдужіти… якщо сірий (чорно-білий) освітлює ніч без варіантів, то сірий-фіолетовий завжди залишає за собою тепліший вибір…
Уже не 2012 року.
худ. Я Саландяк – композиція на тему… (фотошоп)
Я Анонім
Аналогії…
…щось колись подібне, те саме… відчував, переживав… писав-малював…
Аналогія – один із стовпів світобудови, відправна точка процесу пізнання, а логічний аналіз будується за принципом подібності зовнішньої … відтак і внутрішньої…
Подібні слова складаються в подібні речення, і ми думаємо, що аналогічні переживання колись відчував поет… Але ця ілюзія інколи виливається в непорозуміння, і… здавалось би, тлумачення очевидної реальності кількома людьми є кардинально різними, але ж скільки й абсурду завдяки принципу аналогії, який веде до того непорозуміння, та, здавалось би, як мало треба для гармонії…
Усвідомлюючи можливість такого нестикування, починаю аналіз простору «ночі» в Поетичних Майстернях за принципом аналогії…
Іван Низовий «Триптих». Однієї цьогорічної зимової ночі він навів на думку зробити такий аналіз. Ось:
Іван Низовий (1942 - 2011)
Триптих
1
Снігів неміряні полотна
Зима вибілює. Крайнебо
Рожевіє, неначе лиштва.
2
У пухкій кучугурі постелі
Сховались кімнатні собачки.
А я сигаретою гріюсь.
3
Настільна лампа – соняшник нічний.
Мої думки – над соняшником бджоли.
Зимове літко у моїй оселі.
2001
І снігу за вікном… кімнатні собачата скавучали (насправді жалібно нявчали котенята…) – хотіли кави, не давали забутись сном (минуло лиш півночі) і чекати, коли зашаріє “крайнебо” - все одно, що скавуліти в унісон… іду зігрітись кавою, як Іван “сигаретою” … щоб поставити свідомість на місце і вкласти спати своїх котенят (собачат) і… заховавшись в літо фотошопу…
Але Іванові собачата, хоча й тихо, і там, в фотошопі, не давали спокою: чи то тих “собачок” Іван мав на увазі, що я перетворив на котенят? А мо, це ті, що їх має на увазі Галина Фітель. Ось:
Галина Фітель (1965)
Собака на сіні
Маленька собака на сіні
живе у великій людині.
Сидить, не куса і не гавка,
лиш тихо скавчить ця собака.
Не просить ні їсти, ні спати.
Щоночі приходить під хату
і вперто шепоче на вухо:
не дам, не дозволю, не слухай.
Не хочу, не будеш, не пущу
нічого ні в серце, ні в душу.
Де взяти би кішечку сіру,
щоб вигнати песика й сіно.
2010
І на кішку теж переводить розмову:
…Де взяти би кішечку сіру,
щоб вигнати песика й сіно.
Як і я (коти все ж ближчі моїй свідомості), тому що вона (і я) не хочемо бути, як собака на сіні, а про кішок навіть сіреньких так не кажуть… хоч березневими ночами вони (коти) лементують… куди тій собаці, що в Галини Фітель:
… Сидить, не куса і не гавка,
лиш тихо скавчить ця собака.
Ще може бути, що Іванові собачата це ті пси, що їх має на увазі Олег Завадський. Ось :
Олег Завадський (1968)
* * *
Мов пси на місяць, виють по ночах
Булькатих жаб зелені легіони.
Либонь, їм теж чогось не вистача, –
Завжди в усьому є свої резони.
Торішнє сіно пахне полином,
І злий комар настирливо дзизкоче.
Я розібрався б з ним уже давно,
Але нехай ще нерви полоскоче.
Його сопрано тішить самоту,
Без нього ніч позбавилася б змісту.
Він допоможе спекатися дум,
Що вже стомили пошуками істин.
До того ж говорив колись Платон:
Усі думки – лиш тіні та відлуння...
Далекі зорі викрали мій сон
Крізь ветхий дах занедбаної клуні.
1999
Вони …на “місяць виють по ночах” (Олег Завадський), а Іван пустив їх у, ” у пухку кучугуру постелі” … і Олегу не завадить більше оптимізму, а то його:
…Далекі зорі викрали мій сон
Крізь ветхий дах занедбаної клуні
звучить якось наче в унісон, подібно тому, як його ж “…пси на місяць виють по ночах” …
Але, може, Іван Низовий мав на увазі справжніх, живих “собачок” … І я знаю, для прикладу, одного такого
розумненького песика Тобіка, що сідає на стільці поруч своїх господарів, немов людина, і передні лапи ставить на стіл… Мені чомусь здається - інколи й спить у ліжку разом із тими людьми…
Наступна ніч вписується в аналоговий ряд кольором та смаком:
Сливи
у кольорі
як чорнувато-сині… (Людмила Калиновська)
І якщо з Іваном Низовим (хай десь там, в світах інших) я ще сподіваюсь на порозуміння, то Людмила, здається, мене не зрозуміє… хоч ніч (і певне, солодка) у її «Сливах» присутня, бо вона продовжує:
Знаєш…
а мені потрібна
варена кава…
ніч-бо така,
що і дня не стане…
але смаком наші сливи-ночі інші (а ночі, може, й не дуже). Ось:
Людмила Калиновська (1968)
СЛИВИ
Сливи
у кольорі
як чорнувато-сині
присмак
гіркучий
і як на лихо
посеред літа
глянуть дими
невинними
що зарано
чекають на втіху…
Ранки приємні
ніжаться у простирадлах
і любов
як сльоза на обличчі...
як освідчення
що у конверті приватні
із різницею
до класичного…
наче розмова –
чужа
кардинально-інша
в сором уже
розповісти ночі…
я – закохалась
конвалією і віршем
що розкажуть
усе для охочих...
Знаєш…
а мені потрібна
варена кава…
ніч-бо така,
що і дня не стане…
я остання із літа
лишилася мавка...
А зоря…
хай іще
почекає…
серпень 2012
А мої… Ось: Сливи сині сливе* ніч, темні зверху, в нутрі – мед… тугі перса, ледь-ледь зрілі, і уста пругкі й солодкі, наче сливи перезрілі…
І зранку:
– Чого хочеш на обід , любий?!
– Вареничків, кохана, із сливами (і на умі сметана)!
* сливЕ … - донедавна це слово у моїй свідомості ідентифікувалось як дієслово (як і у мові російській), аналог слова, видається, має славу … Але сли, слива і сливе поряд у Великому тлумачному словнику, і я для себе «відкрив Америку», сливе - це прислівник, який означає: те саме, що майже. Отже: сливи сині майже ніч… а в моїй свідомості уже склався усталений стереотип (видаються, мають славу…) солодкої літньої ночі кохання… Хай щоб там казала Людмила Калиновська, – якщо сливи – на умі у мене завжди сливові вареники у сметані…
Раніше сказав би, що Іван Гентош сливе пародистом… тепер знаю, що слід казати … сливе пародист, але бачу – не сливе, а таки справді є пародистом, а сли (якщо) пародія це аналогія, хоч і іронічна… і сли йдеться (в даному випадку) про ніч - то це те, що мені треба… В пошуках нічної аналогії зустрів подвійну аналогію… а ще реальна ніч за вікном…
Василь Кузан у своїй “Шоста тридцять...” будиться роздвоєним… І мені так часто буває: той я хоче назад у сон в сливову ніч, а інший - хоче кави, кави, кави! Щоб усвідомити, що, що ти далеко… і, і я хочу того ж, що і він, - зробитись одним я і при тому безконечно любити тебе (її)… Сюжет насправді абсурдний… абсурдний через Василеве небажання (і моє – ще кави не пив) навести логічний порядок своїй ранковій дійсності. Ось:
Іван Гентош (1957)
« Не пів на шосту! » пародія
Василь Кузан
поезія “Шоста тридцять...”
"Спочатку прокидається мій друг.
Він устає, потягуючись, і одразу
Починає настійливо вимагати тебе.
Його непереборне бажання проганяє сон.
Я прокидаюся, але встати не можу –
Мушу заспокоїти друга, бо інакше
Він стоятиме над душею цілий день
І заважатиме працювати.
Звичайні слова на нього не діють.
Він ніяк не хоче розуміти того,
Що ти далеко…
І лише переконливі аргументи про те,
Що ми скоро побачимося,
Бо і я хочу того ж, що і він,
Змушують його заспокоїтися.
І лише тоді
З ліжка встаю я.
На годиннику шоста тридцять."
Але ось, не вникнувши (зрозумівши, що 1+1=2 та не усвідомивши, що два мінус один дорівнює нуль, бо один додати один дорівнює …один…) в абсурдну логіку Василя Кузана, що о шоста тридцять позбувався власного спросоння… Іван Гентош, очевидно, любитель арифметично-логічного порядку (певне і у снах), не дрімає. Ось:
Відкрию очі – тихо… І молю,
Щоб друг не чув – бо спíзню на роботу.
А він такий цінитель стилю “лю”!
Він має час, здоров’я і “охоту”…
А я – катмá! Голитися і душ,
Все по секундах – бутерброд і кава…
Як встати з ліжка? Дзуськи – кроком руш!
Така щоранку невесела справа…
А ти далеко. Як йому вдовблю?
Не хоче й чути бéстія проклята,
Ні совісті не має, ні жалю –
Такий невтомний, як солдат на чáтах.
Яких я тільки не знаходив слів,
І аргументів – ледь не виліз з шкіри!
Таке йому про вечір я наплів…
Та заспокоїв – схоже, що повірив.
А в мене цілий день – нелегкий труд,
Кручусь як білка – план, проблеми росту…
Прокинувсь… Шоста тридцять! Вері гуд!
І слава Богу, що не пів на шосту!
26.10.2011
І очевидно Іван ніколи такого абсурду не переживав, бо іронізує: “а я – катмá! Голитися і душ”, та ще “ а в мене цілий день – нелегкий труд “ … Якщо ж все розуміє (Іван), то все ж таки не усвідомлює, коли іронізує…
Не знаючи, чи то жаліти Івана, чи радіти за Василя, бо моя логіка вималювала ще абсурднішу логічну схему, в якій Василь, читаючи Іванову пародію, жаліє Івана (що той такого не переживав) , а Іван підсвідомо (насправді) знову ж таки жаліє себе самого (Ґемінгвей (словами Джона Донна) сказав: “…не питай по кому подзвін, він по тобі”, а маючи на увазі себе самого, додам - навіть і тоді, коли то ти дзвониш сам…), бо:
Прокинувсь… Шоста тридцять! Вері гуд!
І слава Богу, що не пів на шосту! (Іван)
І ніяких тобі глюків… А що то за поет без галюцинацій? Так - пародист…
А що, вже досить непорозуміння, аби текст вважався “спробою абсурдної аналітики”, чи ні? – Мало! Продовжимо далі… Про Анатолія Криловця впевнено кажу : Анатолій сливе пародист (випливає хоча б з того, що він свій твір пародією не називає)… узявши у Василя Кузана дев’ять рядочків як епіграф, написав. Ось:
Анатолій Криловець (1961)
***
Намалюй хоч лівою рукою
Нашу зустріч, літо і зірки.
І щоб гомоніли десь далеко
Бузьки... А у спокою дірки.
… Якби
Ти була далекою, чужою
Я б тебе так віддано любив…
Я уклав би молодість на спину
І кохав на сіні без упину.
Василь Кузан
Як розпише ніч небес узори,
В голові лівіють враз думки.
І мені здається: то не зорі –
А звабливі молоді дірки,
І руді, й колючі, ніби сіно,
П’янко пахнуть небом й молоком.
Почергово клав би їх на спину
І кохав би довго отако…
«Місьйонере, – в сміх лелеки мудрі, –
Вершниця ж є, тачка, пантероз…
Прочитай, поете, Камасутру,
Знайдеш там багато інших поз».
А поет у відповідь лукаво,
Кладучи любасок на межі:
«Пози – то пусте. Мені цікаво
З тими, що далекі і чужі».
І додав, стріпнувши буйним чубом
(Сивина десь перша узялась):
«Мабуть, я вродився однолюбом,
Бо усіх люблю один лиш раз!»
30 грудня 2011 р.
І розвинув Василеву ніч без кохання, але не без жалю за ним (коханням)… “Якби… Я б тебе так віддано любив…” (Василь) у власний текст не без кохання, але… і сарказму також:
«…Прочитай, поете, Камасутру,
Знайдеш там багато інших поз» .
Не скажу, щоб Анатолій не знався на коханні… та на ночі. Ось:
Ніч п’янко пахла цвітом лип.
З кущів бузкових при обочі
Доносився дівочий схлип,
Переростаючи в жіночий.
1992
Але ж очевидно, що Василь Кузан, шкодуючи, що жіночий схлип уже неспроможний перерости в зворотньому напрямку у дівочий (любасок на межі дівочого та жіночого схлипу) і написав:
Я уклав би молодість на спину
І кохав на сіні без упину,
що Анатолій Криловець потрактував так:
Мабуть, я вродився однолюбом,
Бо усіх люблю один лиш раз!
Начебто йдеться про любителя неторканих дівчат, чи про такого собі специфічного ловеласа… Але ж текст Василя іменників у множині не містить (окрім зірки, дірки, бузьки), отже, на мій погляд, ідеться про апеляцію до однієї жінки (ті неоднозначного змісту дірки знаходяться або у космосі, або у свідомості) – так? А “Я уклав би молодість на спину…” (Василь) - ідеться про молодість однієї і тієї самої жінки… - “Сливи сині сливе ніч, темні зверху, в нутрі – мед…” - я так зрозумів (відчув, пережив…)…
Та поки хлопці чубляться через дівчат посеред ночі, то дівчата… Ксенія Озерна не то кокетує, не то іронізує… але як тонко та дотепно. Ось:
Ксенія Озерна (1969)
***
Нічна прогулянка з Михайлом Бобиковим
Непролазна ніч.
Я згубив обличчя
необачно зором.
Все одно не зич
ранок у доби ще,
ти знайдешся скоро.
Хай там що - як сич,
я тебе вполюю,
не моргнувши доти.
Непролазна ніч.
Я уже цілую:
ти знайшлася...
- Хто ти?
Опівнічна згуба,
китичка полинна,
доранкова гава,
не цілуй,
невинна...
Рокітливе серце,
миготливі зорі,
окуляри ночі -
вогники
історій.
Одяганка лісу,
Зорова приправа,
Заховаюсь, любий,
у холодних
травах.
Незагасна свічка,
Неуловна хвиля,
я – твоя утома,
я - твоє
безсилля.
Опівнічна згуба,
китичка полинна,
доранкова гава,
не шукай,
невинна...
2012
Михайло –
Хай там що - як сич,
я тебе вполюю,
Ксенія –
Заховаюсь, любий,
у холодних
травах.
і переводячи мову на матерії ще тонші (ледь уловиму іронію)… наче й справжнє співчуття продовжує:
Незагасна свічка,
Неуловна хвиля,
я – твоя утома,
я - твоє
безсилля.
Уявляю, що би написав я, слідуючи грубій чоловічій логіці (поставивши себе не місце Івана Гентоша) на текст (як я зрозумів) Михайла Бобикова:
Непролазна ніч.
Я згубив обличчя
необачно зором…
Приблизно щось таке:
Спам’ятався серед ночі…
до чортів допився,
інші гублять совісь, гроші,
ну а я… обличчя…
Але перейшовши (перед тим) на жіночу логіку, буду їй слідувати надалі, взявши за зразок одну з ночей Тетяни Мілевської (а їх у неї чи не найбільше на сторінці), тим паче, що, перегукуючись із попередньою нічкою, вона стверджує:
…що вночі
Не одні блищать сичі….
Попередньо запитавши: “хто мене кохати буде”? Ось:
Тетяна Мілєвська (2011)
* * *
Парасольку ніч розкрила,
Посміхнулася щасливо:
- Хто мене кохати буде?
Щезнув день. Йому не люба
Темряви краса космічна.
Засміялася, бо звично
Скількись там уже віків
Все ганяється за ним -
Мріє - світлого коханця.
Парасольку вкрала в танці
У нічного чародія.
І тепер щосили діє:
Вже ввімкнула ясні зорі,
Пригостила вихром море,
Тільки день тікає й вабить.
Чим ми можемо зарадить?
Він не зрадив, він не клявся,
Просто раз колись, зізнався,
Весь світанок, ранок,днину
Вдвох були. Чому? Причини
Не відомі і донині!
Тільки спогад, що вночі
Не одні блищать сичі….
23.09. 2012
Якщо Тетяна
Парасольку вкрала в танці
У нічного чародія…
то, можливо, Богдан Манюк знається з тим чародієм, бо
ти вихоплюєш ніч,
як хустину факір.
Але далі
… мовить мені:
наймилішій не вір… (Богдан)
Та зрештою, судіть самі. Ось:
Богдан Манюк (1965)
*****
Ти вихоплюєш ніч,
як хустину факір.
Літописець ліхтар
у чеканні фієсти.
Світло мовить мені:
наймилішій не вір!
І нашіптує тінь:
обманися зумисне!
Легким порухом рук
дістаєш голубів,
ох, не тих, за якими
хотіли у вічне.
Ілюзорні круги
ще вдаються тобі,
ще виходить усе
на снігах
на торішніх,
а сьогоднішній нам
невимовно чужий -
хижі відблиски кличуть
розлуки холодні.
Чаклування – пусте,
бо ніколи не жив
білий заїнька твій
на моїй
на долоні.
2013р.
Чи “кохати буде?” – запитує Тетяна, а Богдан відповідає: - Ні!
…розлуки холодні.
Чаклування – пусте,
хоч
І нашіптує тінь:
обманися зумисне!
бо жаль тих …голубів… “за якими хотіли у вічне” ( Богдан). А вона (Тетяна):
Вже ввімкнула ясні зорі,
Пригостила вихром море,
але він (Богдан) мов відрубав:
… бо ніколи не жив
білий заїнька твій
на моїй
на долоні.
І можливо, хтось вловить іронічну нотку у цій аналогії… Але я цього не хотів би. За словесними асоціаціями (Тетяни і Богдана) ховається душа, якій болить і біль живий, мов ріжуть серце…
Але нехай той біль трохи погамує наступна ніч. Ось:
Олеся Овчар (1977) Для маленьких сонечок
Люляй
Є на світі (так і знай)
Хлопченя з ім’ям Люляй.
Кучерявий, в білій льолі,
Знає він казок доволі,
Має крилечка на спинці,
Сам не більший за мізинця.
Як тобі чомусь не спиться,
То Люляйко знадобиться.
Гарно очка закривай
І шепни: «Ходи, Люляй!»
Він прилине в хату нишком,
Прилаштується край ліжка
Та й зачне в’язати казку.
Ти прислухайся, будь ласка, –
Слово зá слово зав’яже
І такого нарозкаже,
Що казок для тебе стане
До самісінького рана.
2012
І до хлопчика Люляя прийде дівчинка Люляйка годувати голубів. Парасолькою у танці закриватимуться вранці… А Олеся Овчар “для маленьких сонечок” має ще багато ніжності у своєму серці, а Галина Михайлик - таємницю фіолетової ночі. Ось:
Галина Михайлик (1969)
Фіалки
Фіолетова ніч
Розсипає зірниці.
Фіолетовий сум –
Я із ним наодинці.
Фіолетові квіти –
Фіалки маленькі:
Весни подарунок,
Мов усмішка неньки…
1998 (2013)
Фіолетовий колір (як і сірий) має властивість заспокоювати, байдужіти… якщо сірий (чорно-білий) освітлює ніч без варіантів, то сірий-фіолетовий завжди залишає за собою тепліший вибір…
Уже не 2012 року.
худ. Я Саландяк – композиція на тему… (фотошоп)
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Контекст : http://storinka-m.kiev.ua/product.php?p_id=11100Дивитись першу версію.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію