Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.27
23:18
про що було воно тоді
коли життя світліш одверте
із відчуттями холодів
ставало загадково стерпним
відбитком на віконній шибці
у місті наче іншим ледь
з його скарбами у крамницях
в очах доросліших дітей
коли життя світліш одверте
із відчуттями холодів
ставало загадково стерпним
відбитком на віконній шибці
у місті наче іншим ледь
з його скарбами у крамницях
в очах доросліших дітей
2026.10.27
21:29
Шарудить ще...знеможене листя кленове,
Хоч ввібрало у собі іржавість буття.
Лиш почути б твоє сокровенності слово,
Що дозріє глибинно з саков почуття.
Певно, тихо з дощем над оголеним кленом,
Де розхристана правда бентежних років,
Віднайдеш для св
Хоч ввібрало у собі іржавість буття.
Лиш почути б твоє сокровенності слово,
Що дозріє глибинно з саков почуття.
Певно, тихо з дощем над оголеним кленом,
Де розхристана правда бентежних років,
Віднайдеш для св
2026.10.27
17:19
Сни стрімкі, недавні, полохливі,
Степові, між вогкого піску, —
Баби вапнякові пустотливі,
Коники руді на колоску.
Кураю вирують перші квіти,
Ночви начиняють для добра,
Погляди грайливі, ніби діти,
Степові, між вогкого піску, —
Баби вапнякові пустотливі,
Коники руді на колоску.
Кураю вирують перші квіти,
Ночви начиняють для добра,
Погляди грайливі, ніби діти,
2026.10.27
15:53
Кебеті можна дорікнути
не раз на нашому віку,
що важко ув’язати сутні
причини й наслідки майбутні,
«та ясно, навіть, їжаку» –
організатори кориди
це «їхні воші й наші гниди»
у божевільному краю,
не раз на нашому віку,
що важко ув’язати сутні
причини й наслідки майбутні,
«та ясно, навіть, їжаку» –
організатори кориди
це «їхні воші й наші гниди»
у божевільному краю,
2026.10.27
13:24
Самотня вишня край паркану
Цвіте, та цвіт її новий.
Мов наречену з-за туману,
Її украв неситий змій.
Краса беззахисна, могутня
І пробиває мур тюрми.
Самі криваві, люті гуни
Цвіте, та цвіт її новий.
Мов наречену з-за туману,
Її украв неситий змій.
Краса беззахисна, могутня
І пробиває мур тюрми.
Самі криваві, люті гуни
2026.10.27
06:09
Прибоєм днів утомлені роки
В минулому осіли, наче в мулі
Піску дрібні крупини затонулі
Чи в голові старі якісь думки.
Завжди шліфує грані самоти
Ріка життя, яка не знає спину
І вимиває кожної хвилини
Усе, що зміг чомусь уберегти.
В минулому осіли, наче в мулі
Піску дрібні крупини затонулі
Чи в голові старі якісь думки.
Завжди шліфує грані самоти
Ріка життя, яка не знає спину
І вимиває кожної хвилини
Усе, що зміг чомусь уберегти.
2026.10.26
23:08
Ніщо не намарне.
Я здогадався про це,
Але мовчав,
Бо осінь надто відверта,
Бо бронзовий ніж жовтня
Розтинає хлібину парадоксів,
Шал теплих днів
Холоне скипілим чайником
Я здогадався про це,
Але мовчав,
Бо осінь надто відверта,
Бо бронзовий ніж жовтня
Розтинає хлібину парадоксів,
Шал теплих днів
Холоне скипілим чайником
2026.10.26
19:16
Як плинуть сльози, хустинкою їх витирають,
Як кров тече, з губками поспішають,
Але як дух сочиться під тиском,
Не біжать одразу з рукою щирою,
Допоки Господь сам не витре
Блискавки блиском.
-Тоді лиш допіру.
Як кров тече, з губками поспішають,
Але як дух сочиться під тиском,
Не біжать одразу з рукою щирою,
Допоки Господь сам не витре
Блискавки блиском.
-Тоді лиш допіру.
2026.10.26
19:13
що ви читаєте
мій принце
слова слова слова
а зрештою чому би
не читати
звичайніші
чи зовсім непрості
пригоди слів
мій принце
слова слова слова
а зрештою чому би
не читати
звичайніші
чи зовсім непрості
пригоди слів
2026.10.26
18:21
Коли поїду я із цих країв,
Залишу три сльозини в чистім полі,
Залишу смуток луків і роїв,
Рубці і шрами довгої неволі.
Поїду в невідомість назавжди.
Від спогадів розірвані валізи.
Поїду від руйновища, біди,
Від жесту неповторної маркізи.
Залишу три сльозини в чистім полі,
Залишу смуток луків і роїв,
Рубці і шрами довгої неволі.
Поїду в невідомість назавжди.
Від спогадів розірвані валізи.
Поїду від руйновища, біди,
Від жесту неповторної маркізи.
2026.10.26
16:51
Перетвори мій вірш на попіл чорний,
Розвій рядки над містом кам'яним.
Нехай і далі резонують горни
Зі скрипками тонкими. Псевдонім
Здається недоречним і потворним
У порівнянні з іменем моїм.
Плювати на часи важкі, буремні!
Розвій рядки над містом кам'яним.
Нехай і далі резонують горни
Зі скрипками тонкими. Псевдонім
Здається недоречним і потворним
У порівнянні з іменем моїм.
Плювати на часи важкі, буремні!
2026.10.26
13:45
Лягаючи о третій ночі,
Уже не виспишся ніяк,
Вдивляючись у сни пророчі,
Шукаючи чужий маяк.
Подивишся у лик безсоння,
В його пропечене чоло,
Шукаючи в гаю осоння
Уже не виспишся ніяк,
Вдивляючись у сни пророчі,
Шукаючи чужий маяк.
Подивишся у лик безсоння,
В його пропечене чоло,
Шукаючи в гаю осоння
2026.10.26
08:57
Коли народ очолюють балбеси,
то владі і народу гріш ціна,
не буде ні зростання, ні прогресу
і не питай-те, – а чия вина...
а згадуй-те, що «раяв сатана
на лісапеті» і віщала преса,
яким баригам вигідна війна.
А в кого меркантильні інтерес
то владі і народу гріш ціна,
не буде ні зростання, ні прогресу
і не питай-те, – а чия вина...
а згадуй-те, що «раяв сатана
на лісапеті» і віщала преса,
яким баригам вигідна війна.
А в кого меркантильні інтерес
2026.10.26
06:35
Мете по вулиці безлюдній
Опале листя вітровій,
А те лише шурхоче нудно,
В сумній покірності своїй.
І так від рання до смеркання
Кружляє, шурхає, мигтить, -
Не рветься в сутінках туманних
Осіннього прощання мить.
Опале листя вітровій,
А те лише шурхоче нудно,
В сумній покірності своїй.
І так від рання до смеркання
Кружляє, шурхає, мигтить, -
Не рветься в сутінках туманних
Осіннього прощання мить.
2026.10.25
23:51
У російському місті Коврові
Є фанати сергія лаврова.
Там виводять щодня
В сквер сумного коня
І корову у місті Коврові.
Монумент спорудили в Ростові,
Президенту московському вові.
Є фанати сергія лаврова.
Там виводять щодня
В сквер сумного коня
І корову у місті Коврові.
Монумент спорудили в Ростові,
Президенту московському вові.
2026.10.25
23:05
Хапає знов мене дорога, наче здобич.
Кудись штовхає час - думок сліпий погонич.
Хоч вороння пророчить нині зимну днину,
Ховаю острах, наче спійману рибину.
Ялин зелені дзвони сум хитають в серці,
А шлях, як сильна течія, мов нервів скерцо.
Гойдає не
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Кудись штовхає час - думок сліпий погонич.
Хоч вороння пророчить нині зимну днину,
Ховаю острах, наче спійману рибину.
Ялин зелені дзвони сум хитають в серці,
А шлях, як сильна течія, мов нервів скерцо.
Гойдає не
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Наталя Криловець (1985) /
Проза
Середа і П’ятниця
Одна жінка поверталася додому із заробітків. Дорога була далека, а надворі вже починало темніти. Вирішила жінка попроситися до когось на ніч. Зайшла вона в першу-ліпшу хату, яка трапилася їй по дорозі. А в тій хатинці жили чоловік з жінкою. Не зовсім добра слава про них ходила. Та звідки жінці було знати про це?
– Добрий вечір вам, люди добрі! – зайшовши в хату, привіталася Уляна. – Чи дозволите мені у вас переночувати?
Господарі, переглянувшись, відповіли в один голос:
– Дозволимо!
– Не стійте в порозі, а проходьте, сідайте! – додала господиня і показала рукою на лавку, що стояла в куточку.
Жінка подякувала за гостинність і тихесенько присіла на лавку.
– А Ви йдете, мабуть, здалека? – з цікавістю запитав господар Уляну.
– Так, – тихенько відповіла Уляна. – Повертаюся додому із заробітків.
Чоловік з жінкою знову переглянулися, але вже більше Уляну ні про що не розпитували. Через півгодини повечеряли, і господиня простелила гості на землі. Подякувавши, Уляна лягла спочивати, бо дуже вже була стомленою. Однак вона ніяк не могла заснути, якась дивна тривога закралася їй в серце.
А господарі тим часом, вийшовши на двір, домовлялися, що, як тільки-но гостя засне, то вони її задушать, а гроші заберуть. Ну, а мертве тіло викинуть вночі в річку. Бідолашна жінка навіть не здогадувалася, яке нещастя чекає на неї.
Нарешті господарі лягли спати, але лампу не погасили, щоб було краще видно, коли жінка засне. Уляні було дивно, що лампа й досі горить, однак вона не посміла нічого в господарів питати.
Раптом хтось постукав в двері. Бідолашну Уляну охопив жах, її серце так почало швидко битися, що здавалося, ось-ось вискочить з грудей. “Це, напевно, по мене прийшли якісь розбишаки”, – з жахом подумала перелякана жінка.
– Відчиніть двері! Не бійтеся, ми нічого нікому не заподіємо! Нам потрібна Уляна. Ми її друзі, – почувся голос із-за дверей.
Господарі не знали, що робити, і врешті-решт вирішили відчинити двері. Господар тремтячою рукою відсунув засув – в хату зайшло двоє чоловіків.
А Уляна в цей час не знала, на якому вона світі! В бідолашної жінки від страху розривалося серце. Накрившися з головою, Уляна завмерла в очікуванні найстрашнішого – своєї смерті. Їй здавалося, що ось зараз до неї прийдуть ці люди і прикінчать її. Жінка чула, як хтось підходить все ближче й ближче, і врешті-решт вона не витримала й щосили закричала: “Господи, прости і помилуй!” Запанувала тиша...
Коли жінка розплющила очі, то побачила над собою двох незнайомих чоловіків. Незнайомці лагідно посміхалися, й один з них тихо мовив Уляні:
– Уляно, не бійтеся нас! Ми нічого Вам не заподіємо! Ходімо з нами! – і незнайомець подав руку.
Уляна зі страху нічого не бачила й не чула, вона автоматично простягнула руку. Чоловіки, взявши її під руки, вивели з хати. Здивовані господарі з подиву аж роти пороззявляли – так і стояли, навіть жодного слова не сказавши.
Вийшовши на двір, Уляна заплющила очі, чекаючи останньої миті.
– Уляно, не бійтеся нас! – знову мовив до жінки незнайомець.
Нарешті Уляна розплющила очі і почала роздивлятися незнайомців. На мить їй здалося, що від цих двох чоловіків ніби випромінюється якесь дивовижне світло. “Мабуть, я вже божеволію!” – подумала жінка.
– Не божеволієте! – промовив до Уляни той самий чоловік, ніби читаючи її думки. – Ми послані Богом, щоб Вас врятувати від смерті. Я – Середа, а він – П’ятниця! Ми Вас проведемо додому!
В Уляни ніби якийсь тягар впав з плечей, на душі стало легко-легко, аж сльози заблищали на очах. Тепер їй не було страшно, вона спокійно почала розглядати своїх рятівників. Нарешті обізвався й другий чоловік, той, що був П’ятницею:
– Ви хороша людина, Уляно! Постійно молитеся, ходите до церкви, намагаєтеся не грішити, постите не лише в піст, а й кожної середи і п’ятниці – тому ми й послані, щоб Вас врятувати від загибелі і цілою й неушкодженою провести додому.
Середа взяв Уляну за руку і також тихо мовив:
– Не бійтеся з нами нічого – ми Вас доведемо до самої хати. А тут Вас чекала нагла смерть: ці нечестиві господарі хотіли Вас вбити й забрати гроші, та тепер усе позаду!
– Ходімо! – додав П’ятниця, і, взявши жінку під руки, вони рушили далі.
Уляна вже нічого не боялася, вона почувалася захищеною, ніби за сімома замками. Хоч надворі було й темно, але жінці було видно, як вдень. Це так її рятівники освітлювали собою дорогу. Навіть незчулася Уляна, як вже стояла перед своєю хатою.
– Ось Ви і вдома! – лагідно усміхаючись, мовив Середа.
– Дякую вам! – щиро подякувала жінка своїм рятівникам.
– Не нам дякуйте – Богу! – промовив П’ятниця. І раптом святі посланці зникли, немовби розтанули в повітрі.
Ще деякий час Уляна стояла, немов зачарована, а потім хутенько забігла до хати. Тільки-но зайшовши, жінка кинулася на коліна перед образами й почала ревно молитися Богу і всім святим угодникам Божим. Вона, ридаючи, дякувала святим за те, що врятували її, не дозволили загинути наглою смертю.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Середа і П’ятниця
Одна жінка поверталася додому із заробітків. Дорога була далека, а надворі вже починало темніти. Вирішила жінка попроситися до когось на ніч. Зайшла вона в першу-ліпшу хату, яка трапилася їй по дорозі. А в тій хатинці жили чоловік з жінкою. Не зовсім добра слава про них ходила. Та звідки жінці було знати про це?
– Добрий вечір вам, люди добрі! – зайшовши в хату, привіталася Уляна. – Чи дозволите мені у вас переночувати?
Господарі, переглянувшись, відповіли в один голос:
– Дозволимо!
– Не стійте в порозі, а проходьте, сідайте! – додала господиня і показала рукою на лавку, що стояла в куточку.
Жінка подякувала за гостинність і тихесенько присіла на лавку.
– А Ви йдете, мабуть, здалека? – з цікавістю запитав господар Уляну.
– Так, – тихенько відповіла Уляна. – Повертаюся додому із заробітків.
Чоловік з жінкою знову переглянулися, але вже більше Уляну ні про що не розпитували. Через півгодини повечеряли, і господиня простелила гості на землі. Подякувавши, Уляна лягла спочивати, бо дуже вже була стомленою. Однак вона ніяк не могла заснути, якась дивна тривога закралася їй в серце.
А господарі тим часом, вийшовши на двір, домовлялися, що, як тільки-но гостя засне, то вони її задушать, а гроші заберуть. Ну, а мертве тіло викинуть вночі в річку. Бідолашна жінка навіть не здогадувалася, яке нещастя чекає на неї.
Нарешті господарі лягли спати, але лампу не погасили, щоб було краще видно, коли жінка засне. Уляні було дивно, що лампа й досі горить, однак вона не посміла нічого в господарів питати.
Раптом хтось постукав в двері. Бідолашну Уляну охопив жах, її серце так почало швидко битися, що здавалося, ось-ось вискочить з грудей. “Це, напевно, по мене прийшли якісь розбишаки”, – з жахом подумала перелякана жінка.
– Відчиніть двері! Не бійтеся, ми нічого нікому не заподіємо! Нам потрібна Уляна. Ми її друзі, – почувся голос із-за дверей.
Господарі не знали, що робити, і врешті-решт вирішили відчинити двері. Господар тремтячою рукою відсунув засув – в хату зайшло двоє чоловіків.
А Уляна в цей час не знала, на якому вона світі! В бідолашної жінки від страху розривалося серце. Накрившися з головою, Уляна завмерла в очікуванні найстрашнішого – своєї смерті. Їй здавалося, що ось зараз до неї прийдуть ці люди і прикінчать її. Жінка чула, як хтось підходить все ближче й ближче, і врешті-решт вона не витримала й щосили закричала: “Господи, прости і помилуй!” Запанувала тиша...
Коли жінка розплющила очі, то побачила над собою двох незнайомих чоловіків. Незнайомці лагідно посміхалися, й один з них тихо мовив Уляні:
– Уляно, не бійтеся нас! Ми нічого Вам не заподіємо! Ходімо з нами! – і незнайомець подав руку.
Уляна зі страху нічого не бачила й не чула, вона автоматично простягнула руку. Чоловіки, взявши її під руки, вивели з хати. Здивовані господарі з подиву аж роти пороззявляли – так і стояли, навіть жодного слова не сказавши.
Вийшовши на двір, Уляна заплющила очі, чекаючи останньої миті.
– Уляно, не бійтеся нас! – знову мовив до жінки незнайомець.
Нарешті Уляна розплющила очі і почала роздивлятися незнайомців. На мить їй здалося, що від цих двох чоловіків ніби випромінюється якесь дивовижне світло. “Мабуть, я вже божеволію!” – подумала жінка.
– Не божеволієте! – промовив до Уляни той самий чоловік, ніби читаючи її думки. – Ми послані Богом, щоб Вас врятувати від смерті. Я – Середа, а він – П’ятниця! Ми Вас проведемо додому!
В Уляни ніби якийсь тягар впав з плечей, на душі стало легко-легко, аж сльози заблищали на очах. Тепер їй не було страшно, вона спокійно почала розглядати своїх рятівників. Нарешті обізвався й другий чоловік, той, що був П’ятницею:
– Ви хороша людина, Уляно! Постійно молитеся, ходите до церкви, намагаєтеся не грішити, постите не лише в піст, а й кожної середи і п’ятниці – тому ми й послані, щоб Вас врятувати від загибелі і цілою й неушкодженою провести додому.
Середа взяв Уляну за руку і також тихо мовив:
– Не бійтеся з нами нічого – ми Вас доведемо до самої хати. А тут Вас чекала нагла смерть: ці нечестиві господарі хотіли Вас вбити й забрати гроші, та тепер усе позаду!
– Ходімо! – додав П’ятниця, і, взявши жінку під руки, вони рушили далі.
Уляна вже нічого не боялася, вона почувалася захищеною, ніби за сімома замками. Хоч надворі було й темно, але жінці було видно, як вдень. Це так її рятівники освітлювали собою дорогу. Навіть незчулася Уляна, як вже стояла перед своєю хатою.
– Ось Ви і вдома! – лагідно усміхаючись, мовив Середа.
– Дякую вам! – щиро подякувала жінка своїм рятівникам.
– Не нам дякуйте – Богу! – промовив П’ятниця. І раптом святі посланці зникли, немовби розтанули в повітрі.
Ще деякий час Уляна стояла, немов зачарована, а потім хутенько забігла до хати. Тільки-но зайшовши, жінка кинулася на коліна перед образами й почала ревно молитися Богу і всім святим угодникам Божим. Вона, ридаючи, дякувала святим за те, що врятували її, не дозволили загинути наглою смертю.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
