Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.10
22:41
Гадаю, що байка про Зайця й Ведмедя багатьом відома. Оповім її тим, хто ще не чув.
Якось стрілись віч-на-віч наші герої. Привітались. А потім Заєць каже Ведмедю: «Хочеш у морду?»
«Од тебе?»- питає з глуздом ошелешений Ведмідь.
«Ні! Там, за рогом, усім
2025.12.10
20:55
Не сховаєшся уже у нішах.
Лише ти і голизна світів.
Ти стоїш, немов самотній інок,
У краю зруйнованих мостів.
Не сховаєшся за ті ідеї,
Що зітліли і упали в прах.
Не сховаєшся в краю Медеї,
Лише ти і голизна світів.
Ти стоїш, немов самотній інок,
У краю зруйнованих мостів.
Не сховаєшся за ті ідеї,
Що зітліли і упали в прах.
Не сховаєшся в краю Медеї,
2025.12.10
16:42
Парашутистко приземлись на мене
Парашутистко приземлись на мене
Я вхоплю Нью Орлеан
І Керолайна має сенс
Парашутистко зі мною ти лети
Парашутистко зі мною ти лети
Я робитиму гру в Далласі
Парашутистко приземлись на мене
Я вхоплю Нью Орлеан
І Керолайна має сенс
Парашутистко зі мною ти лети
Парашутистко зі мною ти лети
Я робитиму гру в Далласі
2025.12.10
15:07
Життя цікава повість.
Від весен до зими
то засуха, то повінь,
а то гучні громи.
Жертовна у любові —
за радістю сльоза.
Бог згарди калинові
Від весен до зими
то засуха, то повінь,
а то гучні громи.
Жертовна у любові —
за радістю сльоза.
Бог згарди калинові
2025.12.10
14:29
Якби я знав дванадцять мов,
То був би мов Франко немов.
Всіма руками і ногами
Я лезом лізу між світами,
Шукаю істини горіх
Щоби спокутувать свій гріх.
Не хочу знати навіть де ти?
Не простягай свої лабети!
2025.12.10
14:05
Едвард:
Сон – це тканина з овечої шерсті,
В яку загорнули сувій з портоланом.
І що тоді лишиться лелекам-апостолам
Що летять на озера кольору Сонця?
Філіппа:
Зафарбуй оксамит сьогодення
Сон – це тканина з овечої шерсті,
В яку загорнули сувій з портоланом.
І що тоді лишиться лелекам-апостолам
Що летять на озера кольору Сонця?
Філіппа:
Зафарбуй оксамит сьогодення
2025.12.10
13:00
Нагороди
З уст народу
Визнавав і визнаю, -
А ось інші
Геть не тішать
Душу праведну мою.
Бо донині
В Україні
З уст народу
Визнавав і визнаю, -
А ось інші
Геть не тішать
Душу праведну мою.
Бо донині
В Україні
2025.12.10
04:17
Якщо можна написати 1 вірш, можна про це ж саме написати і 2-й.
Про те ж саме тими самими словами (майже). Від цього виникає посилення.
Можна писати про те саме далі. Якщо один вірш це - випадок, 2 - вже замір, 3 - навмисне, 4 - тенденція, 5 - манера
2025.12.09
22:11
Все одно, панотче, не спитаєш
Те, про що б хотів розповісти.
Сам, напевне, достеменно знаєш:
Грішний – я, та праведний – не ти!
Моя сповідь – що вона для тебе?
Якщо хочеш, не відповідай –
Знаю сам: лише церковна треба.
Те, про що б хотів розповісти.
Сам, напевне, достеменно знаєш:
Грішний – я, та праведний – не ти!
Моя сповідь – що вона для тебе?
Якщо хочеш, не відповідай –
Знаю сам: лише церковна треба.
2025.12.09
18:01
Знову відчай рве душу сьогодні --
Самота, самота, самота.
Наче око жахливе безодні --
Безнадією все огорта.
Де ж ті душі чутливі і чулі,
Що розрадять і лік принесуть?
І відіб'ють невидимі кулі,
Самота, самота, самота.
Наче око жахливе безодні --
Безнадією все огорта.
Де ж ті душі чутливі і чулі,
Що розрадять і лік принесуть?
І відіб'ють невидимі кулі,
2025.12.09
17:57
Замовкло дев'ятнадцяте сторіччя,
Цинічне двадцять перше на зв'язку.
Романтика нікому тут не личить.
Знайти надію? Хто би знав, яку?
Сумний митець ховатиме обличчя
І серце у крамольному рядку.
Життя йому дає лише узбіччя,
Цинічне двадцять перше на зв'язку.
Романтика нікому тут не личить.
Знайти надію? Хто би знав, яку?
Сумний митець ховатиме обличчя
І серце у крамольному рядку.
Життя йому дає лише узбіччя,
2025.12.09
17:04
Для інших, ніби то, своя,
та не збагну ще й досі?
На тебе не дивлюся я,
а ти на мене зовсім.
Ми різні палуби, авжеж? —
залізні та бетонні.
Мовчить мій телефон, твій теж
та не збагну ще й досі?
На тебе не дивлюся я,
а ти на мене зовсім.
Ми різні палуби, авжеж? —
залізні та бетонні.
Мовчить мій телефон, твій теж
2025.12.09
15:07
В моїм мезозої
є зорі від Зої до зойків.
Вони на світанні
щоразу зникали востаннє,
лишаючи тільки
хвощів захаращені хащі,
де сплять динозаври,
роззявивши пастково пащі…
є зорі від Зої до зойків.
Вони на світанні
щоразу зникали востаннє,
лишаючи тільки
хвощів захаращені хащі,
де сплять динозаври,
роззявивши пастково пащі…
2025.12.09
12:47
Кішка, яка приблудилася
і так само раптово
утекла. Дружба виявилася
нетривалою. Що хотіла
сказати доля цією кішкою?
Що означала її раптова поява?
Кішка як таємнича подруга,
яка нічого не залишила
і так само раптово
утекла. Дружба виявилася
нетривалою. Що хотіла
сказати доля цією кішкою?
Що означала її раптова поява?
Кішка як таємнича подруга,
яка нічого не залишила
2025.12.09
09:12
Явився грудень-плакса в поволоці.
Де втратив білосніжність хмурень?
Спадають крапель сірі монологи
І кам'яні мокріють мури.
Брудні дороги лізуть зі сльотою,
А грудень не спішить нікуди.
Застряг на місці разом з темнотою.
Де втратив білосніжність хмурень?
Спадають крапель сірі монологи
І кам'яні мокріють мури.
Брудні дороги лізуть зі сльотою,
А грудень не спішить нікуди.
Застряг на місці разом з темнотою.
2025.12.09
06:23
Вечоріє рано і скупіє
Сонце нині більше на тепло, -
Заростає мулом безнадії
Нещодавніх прагнень джерело.
Обміліла сподівань криниця,
Сохнуть краплі залишків бажань, -
Мов життю вже радить зупиниться
Сутінню насичена межа...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Сонце нині більше на тепло, -
Заростає мулом безнадії
Нещодавніх прагнень джерело.
Обміліла сподівань криниця,
Сохнуть краплі залишків бажань, -
Мов життю вже радить зупиниться
Сутінню насичена межа...
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Наталя Криловець (1985) /
Проза
Середа і П’ятниця
Одна жінка поверталася додому із заробітків. Дорога була далека, а надворі вже починало темніти. Вирішила жінка попроситися до когось на ніч. Зайшла вона в першу-ліпшу хату, яка трапилася їй по дорозі. А в тій хатинці жили чоловік з жінкою. Не зовсім добра слава про них ходила. Та звідки жінці було знати про це?
– Добрий вечір вам, люди добрі! – зайшовши в хату, привіталася Уляна. – Чи дозволите мені у вас переночувати?
Господарі, переглянувшись, відповіли в один голос:
– Дозволимо!
– Не стійте в порозі, а проходьте, сідайте! – додала господиня і показала рукою на лавку, що стояла в куточку.
Жінка подякувала за гостинність і тихесенько присіла на лавку.
– А Ви йдете, мабуть, здалека? – з цікавістю запитав господар Уляну.
– Так, – тихенько відповіла Уляна. – Повертаюся додому із заробітків.
Чоловік з жінкою знову переглянулися, але вже більше Уляну ні про що не розпитували. Через півгодини повечеряли, і господиня простелила гості на землі. Подякувавши, Уляна лягла спочивати, бо дуже вже була стомленою. Однак вона ніяк не могла заснути, якась дивна тривога закралася їй в серце.
А господарі тим часом, вийшовши на двір, домовлялися, що, як тільки-но гостя засне, то вони її задушать, а гроші заберуть. Ну, а мертве тіло викинуть вночі в річку. Бідолашна жінка навіть не здогадувалася, яке нещастя чекає на неї.
Нарешті господарі лягли спати, але лампу не погасили, щоб було краще видно, коли жінка засне. Уляні було дивно, що лампа й досі горить, однак вона не посміла нічого в господарів питати.
Раптом хтось постукав в двері. Бідолашну Уляну охопив жах, її серце так почало швидко битися, що здавалося, ось-ось вискочить з грудей. “Це, напевно, по мене прийшли якісь розбишаки”, – з жахом подумала перелякана жінка.
– Відчиніть двері! Не бійтеся, ми нічого нікому не заподіємо! Нам потрібна Уляна. Ми її друзі, – почувся голос із-за дверей.
Господарі не знали, що робити, і врешті-решт вирішили відчинити двері. Господар тремтячою рукою відсунув засув – в хату зайшло двоє чоловіків.
А Уляна в цей час не знала, на якому вона світі! В бідолашної жінки від страху розривалося серце. Накрившися з головою, Уляна завмерла в очікуванні найстрашнішого – своєї смерті. Їй здавалося, що ось зараз до неї прийдуть ці люди і прикінчать її. Жінка чула, як хтось підходить все ближче й ближче, і врешті-решт вона не витримала й щосили закричала: “Господи, прости і помилуй!” Запанувала тиша...
Коли жінка розплющила очі, то побачила над собою двох незнайомих чоловіків. Незнайомці лагідно посміхалися, й один з них тихо мовив Уляні:
– Уляно, не бійтеся нас! Ми нічого Вам не заподіємо! Ходімо з нами! – і незнайомець подав руку.
Уляна зі страху нічого не бачила й не чула, вона автоматично простягнула руку. Чоловіки, взявши її під руки, вивели з хати. Здивовані господарі з подиву аж роти пороззявляли – так і стояли, навіть жодного слова не сказавши.
Вийшовши на двір, Уляна заплющила очі, чекаючи останньої миті.
– Уляно, не бійтеся нас! – знову мовив до жінки незнайомець.
Нарешті Уляна розплющила очі і почала роздивлятися незнайомців. На мить їй здалося, що від цих двох чоловіків ніби випромінюється якесь дивовижне світло. “Мабуть, я вже божеволію!” – подумала жінка.
– Не божеволієте! – промовив до Уляни той самий чоловік, ніби читаючи її думки. – Ми послані Богом, щоб Вас врятувати від смерті. Я – Середа, а він – П’ятниця! Ми Вас проведемо додому!
В Уляни ніби якийсь тягар впав з плечей, на душі стало легко-легко, аж сльози заблищали на очах. Тепер їй не було страшно, вона спокійно почала розглядати своїх рятівників. Нарешті обізвався й другий чоловік, той, що був П’ятницею:
– Ви хороша людина, Уляно! Постійно молитеся, ходите до церкви, намагаєтеся не грішити, постите не лише в піст, а й кожної середи і п’ятниці – тому ми й послані, щоб Вас врятувати від загибелі і цілою й неушкодженою провести додому.
Середа взяв Уляну за руку і також тихо мовив:
– Не бійтеся з нами нічого – ми Вас доведемо до самої хати. А тут Вас чекала нагла смерть: ці нечестиві господарі хотіли Вас вбити й забрати гроші, та тепер усе позаду!
– Ходімо! – додав П’ятниця, і, взявши жінку під руки, вони рушили далі.
Уляна вже нічого не боялася, вона почувалася захищеною, ніби за сімома замками. Хоч надворі було й темно, але жінці було видно, як вдень. Це так її рятівники освітлювали собою дорогу. Навіть незчулася Уляна, як вже стояла перед своєю хатою.
– Ось Ви і вдома! – лагідно усміхаючись, мовив Середа.
– Дякую вам! – щиро подякувала жінка своїм рятівникам.
– Не нам дякуйте – Богу! – промовив П’ятниця. І раптом святі посланці зникли, немовби розтанули в повітрі.
Ще деякий час Уляна стояла, немов зачарована, а потім хутенько забігла до хати. Тільки-но зайшовши, жінка кинулася на коліна перед образами й почала ревно молитися Богу і всім святим угодникам Божим. Вона, ридаючи, дякувала святим за те, що врятували її, не дозволили загинути наглою смертю.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Середа і П’ятниця
Одна жінка поверталася додому із заробітків. Дорога була далека, а надворі вже починало темніти. Вирішила жінка попроситися до когось на ніч. Зайшла вона в першу-ліпшу хату, яка трапилася їй по дорозі. А в тій хатинці жили чоловік з жінкою. Не зовсім добра слава про них ходила. Та звідки жінці було знати про це?
– Добрий вечір вам, люди добрі! – зайшовши в хату, привіталася Уляна. – Чи дозволите мені у вас переночувати?
Господарі, переглянувшись, відповіли в один голос:
– Дозволимо!
– Не стійте в порозі, а проходьте, сідайте! – додала господиня і показала рукою на лавку, що стояла в куточку.
Жінка подякувала за гостинність і тихесенько присіла на лавку.
– А Ви йдете, мабуть, здалека? – з цікавістю запитав господар Уляну.
– Так, – тихенько відповіла Уляна. – Повертаюся додому із заробітків.
Чоловік з жінкою знову переглянулися, але вже більше Уляну ні про що не розпитували. Через півгодини повечеряли, і господиня простелила гості на землі. Подякувавши, Уляна лягла спочивати, бо дуже вже була стомленою. Однак вона ніяк не могла заснути, якась дивна тривога закралася їй в серце.
А господарі тим часом, вийшовши на двір, домовлялися, що, як тільки-но гостя засне, то вони її задушать, а гроші заберуть. Ну, а мертве тіло викинуть вночі в річку. Бідолашна жінка навіть не здогадувалася, яке нещастя чекає на неї.
Нарешті господарі лягли спати, але лампу не погасили, щоб було краще видно, коли жінка засне. Уляні було дивно, що лампа й досі горить, однак вона не посміла нічого в господарів питати.
Раптом хтось постукав в двері. Бідолашну Уляну охопив жах, її серце так почало швидко битися, що здавалося, ось-ось вискочить з грудей. “Це, напевно, по мене прийшли якісь розбишаки”, – з жахом подумала перелякана жінка.
– Відчиніть двері! Не бійтеся, ми нічого нікому не заподіємо! Нам потрібна Уляна. Ми її друзі, – почувся голос із-за дверей.
Господарі не знали, що робити, і врешті-решт вирішили відчинити двері. Господар тремтячою рукою відсунув засув – в хату зайшло двоє чоловіків.
А Уляна в цей час не знала, на якому вона світі! В бідолашної жінки від страху розривалося серце. Накрившися з головою, Уляна завмерла в очікуванні найстрашнішого – своєї смерті. Їй здавалося, що ось зараз до неї прийдуть ці люди і прикінчать її. Жінка чула, як хтось підходить все ближче й ближче, і врешті-решт вона не витримала й щосили закричала: “Господи, прости і помилуй!” Запанувала тиша...
Коли жінка розплющила очі, то побачила над собою двох незнайомих чоловіків. Незнайомці лагідно посміхалися, й один з них тихо мовив Уляні:
– Уляно, не бійтеся нас! Ми нічого Вам не заподіємо! Ходімо з нами! – і незнайомець подав руку.
Уляна зі страху нічого не бачила й не чула, вона автоматично простягнула руку. Чоловіки, взявши її під руки, вивели з хати. Здивовані господарі з подиву аж роти пороззявляли – так і стояли, навіть жодного слова не сказавши.
Вийшовши на двір, Уляна заплющила очі, чекаючи останньої миті.
– Уляно, не бійтеся нас! – знову мовив до жінки незнайомець.
Нарешті Уляна розплющила очі і почала роздивлятися незнайомців. На мить їй здалося, що від цих двох чоловіків ніби випромінюється якесь дивовижне світло. “Мабуть, я вже божеволію!” – подумала жінка.
– Не божеволієте! – промовив до Уляни той самий чоловік, ніби читаючи її думки. – Ми послані Богом, щоб Вас врятувати від смерті. Я – Середа, а він – П’ятниця! Ми Вас проведемо додому!
В Уляни ніби якийсь тягар впав з плечей, на душі стало легко-легко, аж сльози заблищали на очах. Тепер їй не було страшно, вона спокійно почала розглядати своїх рятівників. Нарешті обізвався й другий чоловік, той, що був П’ятницею:
– Ви хороша людина, Уляно! Постійно молитеся, ходите до церкви, намагаєтеся не грішити, постите не лише в піст, а й кожної середи і п’ятниці – тому ми й послані, щоб Вас врятувати від загибелі і цілою й неушкодженою провести додому.
Середа взяв Уляну за руку і також тихо мовив:
– Не бійтеся з нами нічого – ми Вас доведемо до самої хати. А тут Вас чекала нагла смерть: ці нечестиві господарі хотіли Вас вбити й забрати гроші, та тепер усе позаду!
– Ходімо! – додав П’ятниця, і, взявши жінку під руки, вони рушили далі.
Уляна вже нічого не боялася, вона почувалася захищеною, ніби за сімома замками. Хоч надворі було й темно, але жінці було видно, як вдень. Це так її рятівники освітлювали собою дорогу. Навіть незчулася Уляна, як вже стояла перед своєю хатою.
– Ось Ви і вдома! – лагідно усміхаючись, мовив Середа.
– Дякую вам! – щиро подякувала жінка своїм рятівникам.
– Не нам дякуйте – Богу! – промовив П’ятниця. І раптом святі посланці зникли, немовби розтанули в повітрі.
Ще деякий час Уляна стояла, немов зачарована, а потім хутенько забігла до хати. Тільки-но зайшовши, жінка кинулася на коліна перед образами й почала ревно молитися Богу і всім святим угодникам Божим. Вона, ридаючи, дякувала святим за те, що врятували її, не дозволили загинути наглою смертю.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
