* * *
Світ не збагнуть, хоч думай цілий вік;
Тайн більш відкриє змиг один повік.
Пий! -- бо кінець сумний в життєвій книзі,
Вином скрась сторінок печальний лік.

* * *
Любив добро все, зло все зневажав,
Пив з дзбанів всіх, усіх жінок бажав.
Чого ж чекать? На сонці сніг розтанув --
Вже й сліду не знайти, де він лежав.

* * *
Ніч зоряна. Тремчу в ній, сам не свій,
Загублений в безодні світовій.
А зорі наді мною в вічнім русі
Несуться мимо прямо й по кривій.

* * *
Де, друзі, ви? Ще вчора для пиття
Збирались ми й шукали забуття
Від розпачу й скорботи. Де ж ви нині?
Заснули вже, сп'янівши від життя.

* * *
Де в розкоші купавсь колись Бахрам,
Там ящірки, і лев полює там;
А цар могутній і мисливець знаний
Вже сам впіймався у найглибшу з ям.

* * *
Кінь білий Дня, кінь Ночі вороний
Летять крізь вічність в простір неземний.
Хоч марили ми дня веселим блиском --
Та морок ночі бачим лиш сумний.

* * *
Будь колючка на площі міській хоч одна,
Найбіднішому в ногу вп'ялася б вона.
Найточніші взять ваги -- й там шальку схиляє
Не калитка чеснот, а пороків мошна.

* * *
Спочинь, Хайяме, -- близько тлін і прах:
Життя все наше -- з прірви в прірву шлях.
І хоч про першу вже забувся страх,
Та скоро друга -- й щораз більший жах.

* * *
Не смерть страшна -- страшне життя буває,
Коли останні соки випиває,
В якім єдина радість для жильця:
Що дні свої останні доживає.

* * *
В цім світі мені, Боже, ти вибір дав малий:
Навкруг одні спокуси, та звідать їх не смій.
Вже краще налий келих по вінця і звелій:
"Ти нахили його й ні краплі не розлий!"