* * *
Не заплямований Ти неба чистотою;
Ти не збезчещений безгрішністю святою.
Всі сотні тисяч сонць -- пил на Твоїй дорозі;
Всі сотні тисяч лиць -- прах в Тебе під стопою!

* * *
Як Ти і передбачив, явивсь я у свій строк.
Про Віру і Любов був перший мій урок.
Я зранив серце все -- й Ключа зробив Ти з нього
І з таємниць Скарбниці дозволив знять замок.

* * *
Любов'ю скорбною щодня палати серцю
І норовистого коня сідлати -- серцю.
Де, як не в серці, звить гніздо любові?
І що, як не любов, благословляти серцю?

* * *
Наук химери в істину звели
Й, здалось, рай тут вже, на землі, знайшли.
Та як спаде з очей наших полуда,
Вжахнемося: куди ж ми забрели?!

* * *
В День судний Ти вернеш тіла святим,
Мов вершникам коней, так звичні їм.
Я ж в савані, що став від сліз багряним,
Явлюсь тюльпаном під вікном Твоїм.

* * *
І юний, і старий пройти цю мають путь:
Із мороку в пітьму один за одним йдуть.
Хоч дехто намір мав тут царювати вічно --
Пішли. І ми підем. Ще прийдуть. І підуть!

* * *
Веселим будь! Напій із солі й перцю
Прийдеться випить -- й не уникнуть герцю
Із смертю. Небо-колесо не знає:
Проїхать повз чи по твоєму серцю.

* * *
Красуню упіймать -- капканом золотим;
До себе прив'язать -- арканом золотим.
До сонця тягнеться як, глянь, росток нарциса!
Спішить обзавестись каптаном золотим.

* * *
В тобі гнів і любов явить зумів Творець,
Колишні пекло й рай прийнявши за взірець.
В твоєму раї втіх я хочу -- і хто ж винен,
Що рай, який на небі, звела ти нанівець!

* * *
Скоріше! Хай рубін заграє в кришталі;
Хай з'явиться наш друг душевний на столі:
Розвіє вітер в пил от-от світобудову --
То ж випить встигни, тут ще ми поки, на землі!