* * *
О, як же богословські ти визубрив вершки!
Ось і заплутавсь в них: де Бог, а де божки?
Почнеш молитись -- лобом міцніш об землю трахни,
Щоб витрясти усю полову із башки!

* * *
Тюльпан у лузі смутком переймався --
Дощ пелюсток на нього осипався:
"О, не мені знімать чадру із рози!
Шкода -- до цноти вітерець підкрався."

* * *
Смиренно й ревно я весь піст поклони бив
І для спасіння все, що тільки міг, робив.
Вітри пустивши, раз молитву я споганив;
Й ось зараз довгий піст ковтком вина згубив.

* * *
Тебе й нас порівнять -- служитиме взірцем
Нам циркуль: ніжка в центрі, інша -- з олівцем.
Спочатку часу плин розводить нас по колу,
Та все ж зустрінемось колись в лице лицем!

* * *
Життя коротке в нас, тому спіши любить
Й божественне вино у колі друзів пить.
Спасибі продавцю!.. Та дивно все ж: ну що
Прекрасніше вина задумав він купить?!

* * *
Будь каменем твердим я -- шліфувать почнуть;
Будь, наче віск, м'яким -- в ту ж мить в руках зімнуть:
Будь луком зігнутим -- стриножать тятивою;
Будь, мов стріла, прямим -- зламають чи зігнуть!

* * *
Вуста і поряд родимка -- які чудовні,
Що ними вже давно душа і серце повні!
Невже настільки коло губ мале,
Що центр його знаходиться вже зовні?

* * *
О, серце, не страждай -- яка в цьому потреба!
Осталось мить лишень терпіть байдужість неба.
І ми, і світ -- ніщо; і плач, і сміх -- ніщо;
Й це добре: за 'Ніщо' й платить нічим не треба!

* * *
Вже доля нам з тобою й вина спожить не дасть;
Ні, вже не розцілує, скоріше -- жить не дасть.
"Покайся! -- мені кажуть. -- Пора уже надходить."
В чім каятись? Господь вже і згрішить не дасть!

* * *
Є час, щоб веселитись, і час, щоб горювать;
Час в покриви нас кутать і час, щоб їх зривать.
Коли мудрець ти -- все приймаєш, як належне, --
То виявляється, що легко і вмирать.