* * *
Вночі сьогодні знов про тебе мріять став;
Років колишніх вкотре сторінки гортав.
Спасибі пам'яті: я знову грав на лютні,
Й співав я, і любив, і губи цілував!

* * *
На пошуки того, що їсти, що вдягать,
Звичайно ж, сил душевних дещицю потрать;
А жмуток інших благ і погляду не вартий.
А вже віддать життя їм?!.. Це ж життя віддать!

* * *
Було так, є і буде так завжди:
Вино візьми й красуню в сад веди.
Сьогодні щойно випав з лона жінки,
А завтра -- глянь -- знов проситься туди!

* * *
Чи ж такий щедрий вже Всемогутній Творець?
Скільки в світі розбив Він щасливих сердець!
Губ рубінових, мускусних кучерів скільки
Він сховав, наче скнара, в бездонний горнець!

* * *
Красунею якою зліпив тебе Гончар!
З тобою поряд й місяць вже не додав би чар.
Готуючись до свята, хай чепуряться інші,
Ти ж -- прикрашать собою і свято маєш дар!

* * *
Якщо власником ринків, палаців і лазень
Легко так стає дурень, негідник і блазень,
А достойний з-за хліба куска в кабалі --
То, Всевишній, вже й Ти -- їх заручник і в'язень!

* * *
Лиць не бачу, вітань їх не чую вже звуку;
Лиш вино одне скрашує з ними розлуку.
То ж від ручки у дзбана руки не відсмикуй,
Якщо в старості тиснуть вже нікому руку.

* * *
Один Телець високо в небесах;
Тримає знизу інший землі прах!
А поміж ними -- гляньте! -- скільки вигнав
Телиць й ослів на випас наш аллах!

* * *
То грішу, то молюсь: сміх гамую сльозами;
На шляху, що ні крок, каменюки і ями.
Нудно буть початківцем незграбним в мечеті --
Краще будь в харабаті умільцем, Хайяме!

* * *
Жасминам -- щовесни цвітінням тішить очі;
Закоханим -- зорю Алькор шукать щоночі.
Присядьмо й вип'єм тут -- цьому ось моріжку
Віками слухать тих, що до розмов охочі.