Юхим і Мотря Мельничуки мали двох синів – Сидора й Сергія. Хороші були хлопці: розумні, красиві, працьовиті, талановиті. Сидір гарно малював, а от Сергій то був вроджений співак, мав такий прекрасний голос, що й соловейко позаздрив би. Обидва хлопці були добрими, слухняними синами. Однак різнилися між собою характерами й зовнішністю. Сергій мав м’яку вдачу, всього йому було жаль, навіть мухи не міг вбити, з дитинства любив мріяти. А от Сидір був зовсім іншим. Характер мав різкіший, ніж у Сергія, та й на речі дивився реальніше.
Обидва були красивими. Сидір, високий, русявий, з голубими, як небо, батьківськими очима, ще змалку любив малювати. А як виріс, то вступив у художню школу, згодом пішов працювати вчителем.
А Сергій був схожим на матір: чорнявий, кучерявий, з карими очима, з чорними бровами і дуже добрим серцем. Мав він нахил до музики, однак батьки не віддали його в музичну школу. Тому хлопець не зміг себе зреалізувати, як співак. Однак Сергій ходив співати в церковний хор, його там всі любили й поважали, та й самому парубкові це дуже подобалося.
Коли повиростали сини, стали батьки думати про те, як би їх поодружувати, та хлопці не поспішали, говорячи, що таке щастя ще встигнуть захопити. І ось, коли Сидору стукнуло 28, а Сергію – 27, хлопці нарешті стали замислюватися, що вже пора було б створювати свої сім’ї. Та й Юхим не раз їм про це говорив:
– Діти мої, про що ви думаєте? Чи ви вважаєте, що хтось піде за вас, коли постарієте? Ми з матір’ю вже старі, не сьогодні-завтра помремо, а нам ще хотілося б онуків побачити.
Та й Мотря собі бідкалася:
– А що ж буде з вами, коли я вже не зможу працювати? Хто ж про вас дбатиме, синочки? Знайдіть собі дружин, поки ще не пізно.
Хлопці заспокоїли батьків, пообіцявши, що обов’язково найближчим часом знайдуть собі дружин. Та не так все швидко робиться, як говориться. Ніяк не могли знайти хлопці таких дівчат, щоб припали їм до душі.
Якось поїхав Сидір у сусіднє село на базар та й зустрів там одну дівчину – Катерину. Ото тільки побачив хлопець таку кралю, то відразу ж закохався до нестями. Приїхавши додому, щасливий парубок відразу ж похвастався батькам. А ті не знали, на якому світі від радощів. Так уже раділи старенькі цій новині, що, аби не гаяти часу, відразу ж заслали сватів. Через місяць відгуляли весілля, і привів Сидір свою молоду дружину додому.
Спочатку все було добре, а потім між свекрухою і невісткою почали виникати непорозуміння. Катерина була єдиною дитиною в сім’ї, тому батьки годили вже їй, як могли. А от коли вийшла заміж, то все те їй увірвалося. Спочатку Мотря й собі здмухувала з невістки пилинки. Ні до чого її не заставляла, не будила ранесенько, мовляв, нехай поспить, бо ще ж дитина. Та потім побачила, що невістка й не збирається працювати, їй краще поспати до обіду, біля дзеркала посидіти. Зрозуміла Мотря, що, якщо отак мовчатиме, то Катерина ніколи не зміниться на краще. Але й сказати щось свекруха боялася, бо не хотіла образити невістки. Ще розгнівається та й додому піде, а за нею й Сидір. Та якось треба ж було пояснити Катерині, що вона вже не дитина, а заміжня жінка. Ото зважившись, Мотря делікатно почала повчати невістку:
– Дочко, не можна ж так нічого не робити. В тебе є чоловік, дасть Бог, скоро дітки будуть, треба ж буде про них якось дбати. Я ж не залізна, не можу сама все переробити, треба й тобі потроху пробувати.
– А то я сама не знаю! – ображено буркнула невістка. – Хіба не можна було без цього дорікання обійтися? Взагалі підіть на село і всім розтеревеньте, що у Вас невістка лінива!
– Я ж не хотіла тебе образити, – почала було виправдовуватися Мотря.
Та невістка навіть слухати не захотіла свекруху, надулася й вийшла з хати. З тих пір почалися непорозуміння в сім’ї. Що Мотря не скаже, то невістка перекрутить і нападе на свекруху, що тій мало не покажеться.
Отак рік минув. Надумав і Сергій одружитися. Знайшов собі дівчину до вподоби, Галю. Одружили батьки й меншого сина. Тепер у хаті ще на одну людину стало більше. Галя була дуже тихенька, спокійна, однак дуже юна, тому не зовсім до ладу в неї виходило щось зробити. Мотря навчала молоду невістку, як потрібно правильно робити. А от Катерині це страх як не подобалося, вона постійно бурчала:
– Он як! Ця невісточка краща, ніж я! Така нездара, що не вміє навіть їсти наварити, та Ви їй нічого не кажете, а мене постійно гризете!
– А до тебе ж не можна обізватися як до людини. Ти ж можеш горло перегризти од люті! – сердилася свекруха, їй дуже не подобалося, що старша невістка постійно виявляє характер.
Вона ж до неї з добром, а ця, невдячна, постійно чимось дорікає.
А Катерина, як ота заводійка, постійно починала сварку. То Галі намеле всяких дурниць, то свекруху зачепить за живе. А як Галя вступиться за Мотрю, то так перекрутить її слова, що ще й та винною зробить. Отак постійно з ранку до вечора тривали сварки. Як тільки не намагалися хлопці помирити своїх жінок – все марно: кожного разу знаходилася якась нова причина, аби знову розпочати сварку. Старий Юхим із синами не міг уже терпіти того щоденного пекла. Тому, тільки-но розвиднялося, батько казав синам:
– Ходімо, хлопці, звідси, з цього Содому й Гоморри, а то може голова опухнути від цього крику. Ще поглухнемо від цих дурнуватих баб. Може, якраз одна одній горла поперегризають.
Коли чоловіки виходили з хати, то жінки знову починали робити судний день. Отак сварилися між собою, аж поки врешті-решт перестали одна з одною говорити. Тепер у хаті було тихо, однак неприємна атмосфера все одно гнала хлопців з дому .
Одного разу встала Мотря раненько та й заходилася сніданок готувати. Наготувала горщик каші, поставила на плиту та й пішла корів доїти.
Встала й Галя, нічого не спитавши в свекрухи, стала їжу доварювати. Не посмакувавши, яка та каша, чи приправлена, чи ні, насипала солі й пішла хату замітати.
Нарешті й Катерина прокинулася. Теж нікого не спитавши, посолила й собі кашу.
Посідали чоловіки снідати. Тільки-но скуштував Юхим каші, відразу ж виплюнув назад. Кинувши на землю миску з кашею, розлючений батько закричав:
– Тьфу! А щоб вас собаки заїли! Не їжа, а ропа якась! Котра-то солі не пошкодувала?
До столу підійшла Мотря.
– Що вже, старий, зовсім здурів? Що ти виробляєш?
– Радій, що на голову не вивернув цієї миски!
У Мотрі заблищали очі, вона ледве стримувала себе, щоб не заголосити на всю хату. Важко зітхнувши, жінка крізь зуби промовила:
– Домучить мене, непотребе, хочеш? Чого тобі?
– Хто їсти варив? – сердито запитав Юхим.
– Я! Я варила! А що? Недобре – не їж! У рот ніхто не кладе! А кричати будь-який дурень може! – обурилася жінка.
– А хто таке їсти буде? На! Скуштуй! – промовив Юхим і протягнув Мотрі ложку каші.
– Ой! Яка гидота! – скрикнула Мотря, скуштувавши їжу. – Якась ропа! Що це за наказання таке, я ж до смаку посолила!
– То такий уже в тебе смак! – глузував з дружини Юхим.
Бідна жінка ледве стояла. Вона вперше в житті не знала, що сказати. Їй хотілося плакати. Галі стало жаль свекрухи, підійшовши до розгубленої Мотрі, невістка промовила тихим голосом:
– Я не знала, що мати солили, то й собі ще посолила.
– Ну, і я посолила! – обізвалася Катерина.
– А щоб вам язики повідсихали! – кричав розлючений батько. – Чи то не можна було вже одній в одної запитати? Дурні язикаті хвеськи! Як не треба, то роти не закриваються, а як треба, то ні пари з уст! Пора вже вам порозумнішати! Але хіба є в баб розум? Може, в казках, і то…
– Тату! Та вже вистачить з них! Бачте, вони порозумнішали: кожна ж визнала свою провину, – перебив батька Сидір.
– Вибачмо їм, що було раніше. І все в нас буде добре! – додав Сергій.
Жінки тільки знизали плечима. Вони зрозуміли, що, справді, своїми сварками, непорозуміннями перетворили дім на пекло! І цьому потрібно покласти край, адже вони – одна сім’я.
З тих пір стали вони між собою говорити. А найголовніше – сварок більше не було. Мельничуки зажили дружно, мирно. Тепер тільки спокій та злагода панували в хаті.