Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.17
00:42
Я більше не почую голос Ваш,
Дотепний анекдот по телефону.
Зі спогадів малюється колаж,
Уся надія в безнадії тоне.
Чого вартує надскладний пасаж,
Написаний байдужим фанфароном?
Освітлювався творчий мій багаж
Дотепний анекдот по телефону.
Зі спогадів малюється колаж,
Уся надія в безнадії тоне.
Чого вартує надскладний пасаж,
Написаний байдужим фанфароном?
Освітлювався творчий мій багаж
2026.05.16
18:41
Дійові особи:
ЖУРНАЛІСТ - 75 років
ПОЕТ - 45 років
ФІЛОСОФ - хто його знає, скільки років
АКТ 1 (і останній)
ЖУРНАЛІСТ: Гав!
ЖУРНАЛІСТ - 75 років
ПОЕТ - 45 років
ФІЛОСОФ - хто його знає, скільки років
АКТ 1 (і останній)
ЖУРНАЛІСТ: Гав!
2026.05.16
18:30
Наше життя - темна мить. Залишається тільки
Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить…
(З останніх надходжень)
Бачу вже, як за хвилину знервовані пальці автора цієї стр
Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить…
(З останніх надходжень)
Бачу вже, як за хвилину знервовані пальці автора цієї стр
2026.05.16
15:31
Наше життя - темна мить. Залишається тільки
Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить.
Світе мій милий! В яку порожнечу пішов ти?
Як повернути найкращі твої голоси?
Ніжн
Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить.
Світе мій милий! В яку порожнечу пішов ти?
Як повернути найкращі твої голоси?
Ніжн
2026.05.16
13:25
Про "мудрий вкраїнський нарід"
Давно позабути вже слід.
І про "древню націю" теж-
Бо вже їдуть сюди з Бангладеш,
Із Індії, із Пакистану-
Їсти нашу сметану,
Жерти наш хліб і сало,
Давно позабути вже слід.
І про "древню націю" теж-
Бо вже їдуть сюди з Бангладеш,
Із Індії, із Пакистану-
Їсти нашу сметану,
Жерти наш хліб і сало,
2026.05.16
11:28
було нам добре під зірками
були ідеї під парами
і вистачало мелодрами
реально
весна тендітна пелюстками
кохав і я тебе оксано
ми бавились в аероплана
часами
були ідеї під парами
і вистачало мелодрами
реально
весна тендітна пелюстками
кохав і я тебе оксано
ми бавились в аероплана
часами
2026.05.16
11:25
Спливала ніч жарка й загайна,
я додивлявсь останні сни,
аж тут явилась звістка файна:
вернувсь товариш із війни.
Часи тягнулися марудні,
тримали справи клопіткі,
та все ж ми стрілись пополудні
я додивлявсь останні сни,
аж тут явилась звістка файна:
вернувсь товариш із війни.
Часи тягнулися марудні,
тримали справи клопіткі,
та все ж ми стрілись пополудні
2026.05.16
10:55
Як прикро те, що рік минає,
Що час зміта все навкруги
Шаленим штормом небокраю,
Змішавши води й береги.
Летять епохи серпантином,
Немовби мить, за роком рік.
І бачить чоловік дитинно
Юрбу самотніх і калік.
Що час зміта все навкруги
Шаленим штормом небокраю,
Змішавши води й береги.
Летять епохи серпантином,
Немовби мить, за роком рік.
І бачить чоловік дитинно
Юрбу самотніх і калік.
2026.05.16
10:49
НЕЖДАНА: СМЕРТЬ ПІД КУПОЛАМИ
Поки законні діти князя вчили латину та готувалися до європейських королівств, маленька Неждана бігала босоніж по піску Десни і наливалася красою як дика рожа. Вона була тінню утраченого кохання Ярославової юності, про яку
2026.05.16
09:25
скажи! – приречені чи ще!?-
голодні, без одежі, босі,
але з надією на Досі,
як Іов в притчі із нічим,
долають відчуття буття
і , ремствуючи на пророче,
як черви, що пролізли в очі,
голодні, без одежі, босі,
але з надією на Досі,
як Іов в притчі із нічим,
долають відчуття буття
і , ремствуючи на пророче,
як черви, що пролізли в очі,
2026.05.16
09:10
Здавалося, не стрінемось з тобою,
хоч вий білугою від болю та наруги.
Моя печаль горою кам'яною,
бентежним океаном — хвиля туги.
Приходиш уві сні в сорочці білій.
Хоча за спиною лелечі крила,
я добре знаю, що осиротіли
хоч вий білугою від болю та наруги.
Моя печаль горою кам'яною,
бентежним океаном — хвиля туги.
Приходиш уві сні в сорочці білій.
Хоча за спиною лелечі крила,
я добре знаю, що осиротіли
2026.05.16
07:37
По той бік стін
Ледь чутний дзвін
Без перемін
Звучить: Дзінь... Дзінь...
Буває, грім,
Злякавши дім,
Стихає в нім
Німім, живім.
Ледь чутний дзвін
Без перемін
Звучить: Дзінь... Дзінь...
Буває, грім,
Злякавши дім,
Стихає в нім
Німім, живім.
2026.05.15
19:24
Під союзом, що укладали юдеї з Богом,
Першим поставив свій підпис
Нехем’я-Тіршата, син Хахаліт та Цідкіягу .
...Вдивлявсь Нехем’я в рукотворне диво -
Відбудований Єрусалим із Храмом -
І промайнули перед ним два з лишком роки.
Той день, коли почув о
Першим поставив свій підпис
Нехем’я-Тіршата, син Хахаліт та Цідкіягу .
...Вдивлявсь Нехем’я в рукотворне диво -
Відбудований Єрусалим із Храмом -
І промайнули перед ним два з лишком роки.
Той день, коли почув о
2026.05.15
17:00
тут бував
прадавній ліс
повен радості
і сліз
небо лоскотав
верхів'ям
потопав
у птахоспів'ї
прадавній ліс
повен радості
і сліз
небо лоскотав
верхів'ям
потопав
у птахоспів'ї
2026.05.15
15:44
її знайшли
всього опісля
повішаною
десь на вишні
недалік
чому на вишні
ми не зрозуміли
я вішався би сам
всього опісля
повішаною
десь на вишні
недалік
чому на вишні
ми не зрозуміли
я вішався би сам
2026.05.15
13:13
Шкіра чобіт і колонська вода
Свічадо ~ вікно де жила самота
Довкола неї саду квіт
Пурпур кармін фіолет і блакить
Прийшла мертвою далі у безвість пішла
Сад зачинився квіт поїла іржа
На стіні того саду легенда вістить
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Свічадо ~ вікно де жила самота
Довкола неї саду квіт
Пурпур кармін фіолет і блакить
Прийшла мертвою далі у безвість пішла
Сад зачинився квіт поїла іржа
На стіні того саду легенда вістить
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Наталя Криловець (1985) /
Проза
Фатальна зустріч
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Фатальна зустріч
Дехто говорить, що нечистої сили немає. Що це просто якісь казки або страшилки, щоб дітей лякати. Однак є люди, які в своєму житті стикалися з нечистою силою. Вже до кінця днів своїх їм буде згадуватися та фатальна зустріч.
Колись не було клубів, дискобарів, де зараз розважаються молоді люди, однак парубки і дівчата також по-своєму веселилися. Як правило, всі – і хлопці, і дівчата – збиралися разом у когось в хаті і весело проводили час.
От якось зібралися парубки разом та й вирішили піти в сусіднє село до дівчат. Було вже далеко за північ, а йти треба було лугом біля річки, десь кілометрів п’ять. Та хлопці ж не такі полохливі, як дівки, що, як побачать мишу, то зразу в крик. І то так кричать, що аж у всіх селах і присілках чути. Рада в раду – і пішли хлопці в дорогу. Було їх семеро. Йшли собі, жартували, сміялися – все було нормально. От вже й половину дороги пройшли. Аж раптом одному парубкові, Василеві Гнатовому, захотілося потребу справити. Каже він хлопцям:
– Ви йдіть, а я тут швиденько – і вас дожену.
– Добре! – хлопці погодились і помалу пішли собі далі.
А Василь відійшов трохи від дороги та й зупинився. Справивши потребу, хотів було вже товаришів доганяти, аж тут якийсь незнайомець поруч стоїть.
– Куритимеш? – пошепки мовив незнайомець.
Василь також відповів тихим голосом:
– У мене немає тютюну!
– Бери! – подав незнайомець хлопцеві тютюн.
Василь подякував. Поклав тютюн в кисет та й хотів вже йти, бо ж хлопці далеко зайдуть, поки він тут стоятиме. Однак незнайомець перепинив хлопця, було видно, що не хоче Василя відпускати.
– Ну, я піду вже, бо мене чекають друзі, – непевним голосом мовив хлопець.
– Іди! – ледве чутно прошепотів незнайомець.
Василь рушив, а незнайомець – за ним. І чим далі вони йшли, то все більше і більше віддалялися від дороги і наближалися до річки. Василь намагався повернути назад, до дороги, але незнайомець все одно направляв його в інший бік, до річки.
Ось уже заблищала вода. Вже берег. Ще крок – і Василь упаде з кручі у воду. А незнайомець усе направляє й направляє хлопця туди, до води. Василь злякався, зрозумів, що тут щось не так. Під серце закрався якийсь холодок. Парубок впав і щосили закричав:
– Хлопці! Рятуйте!
Незабаром хлопці були вже біля Василя, який лежав, притулившись до землі, на краю кручі – і весь тремтів, мов сухий лист на вітрі.
– Що трапилось, Василю? Чого це тебе сюди занесло? – питали друга стурбовані товариші.
– Де він? – прошепотів наляканий хлопець.
– Хто він? Тут нікого немає, – відповіли здивовані парубки.
– О Боже милосердний! Ходімо звідси швидше! – закричав Василь, вставши на ноги. – Ви не повірите, але я щойно тут з нечистим зустрівся! Слава Богу, живим лишився!
Хлопець розповів товаришам про свою дивну пригоду. Вислухавши розповідь товариша, хлопці знову рушили в путь. Дорогою Василь був сам не свій: весь тремтів, аж зуби цокотіли, як у мороз лютий. Якими тільки способами хлопці не намагалися хоча б трішки розрадити друга, однак все марно: парубкові було не до жартів.
Нарешті прийшли до села. Коли Василь зайшов у хату, то всі аж ахнули: молодий чорнявий хлопець посивів. Волосся стало білим, як сніг. Бідолашний парубок розповів людям про дивовижу, що трапилася з ним в дорозі. Всім було жаль бідолаху.
– Ще й тютюном мене пригостив, – мовив хлопець, дістаючи з кишені кисет. Але там замість тютюну був кінський послід. У Василя знов пішов мороз поза шкірою, він тремтячою рукою перехрестився і, впавши перед іконою на коліна, став ревно молитися.
Людям було лячно, адже кожен розумів, з ким довелося бідолашному хлопцеві зустрітися. А Василеві було найгірше, бо саме йому довелося дізнатися по чім ківш лиха.
З тих пір люди намагалися нікуди не ходити в таку пізню пору. Кажуть, що з півночі до третьої – недобра пора, тому краще сидіти вдома, щоб не довелося потім, як Василеві, пережити такої страшної пригоди.
Сам же Василь до кінця своїх днів пам’ятав ту фатальну зустріч, яка змінила його життя. І коли знову на чиєсь прохання він розповідав про ту давно пережиту подію, то кожного разу йому стискалося в грудях серце і не вистачало повітря.
Колись не було клубів, дискобарів, де зараз розважаються молоді люди, однак парубки і дівчата також по-своєму веселилися. Як правило, всі – і хлопці, і дівчата – збиралися разом у когось в хаті і весело проводили час.
От якось зібралися парубки разом та й вирішили піти в сусіднє село до дівчат. Було вже далеко за північ, а йти треба було лугом біля річки, десь кілометрів п’ять. Та хлопці ж не такі полохливі, як дівки, що, як побачать мишу, то зразу в крик. І то так кричать, що аж у всіх селах і присілках чути. Рада в раду – і пішли хлопці в дорогу. Було їх семеро. Йшли собі, жартували, сміялися – все було нормально. От вже й половину дороги пройшли. Аж раптом одному парубкові, Василеві Гнатовому, захотілося потребу справити. Каже він хлопцям:
– Ви йдіть, а я тут швиденько – і вас дожену.
– Добре! – хлопці погодились і помалу пішли собі далі.
А Василь відійшов трохи від дороги та й зупинився. Справивши потребу, хотів було вже товаришів доганяти, аж тут якийсь незнайомець поруч стоїть.
– Куритимеш? – пошепки мовив незнайомець.
Василь також відповів тихим голосом:
– У мене немає тютюну!
– Бери! – подав незнайомець хлопцеві тютюн.
Василь подякував. Поклав тютюн в кисет та й хотів вже йти, бо ж хлопці далеко зайдуть, поки він тут стоятиме. Однак незнайомець перепинив хлопця, було видно, що не хоче Василя відпускати.
– Ну, я піду вже, бо мене чекають друзі, – непевним голосом мовив хлопець.
– Іди! – ледве чутно прошепотів незнайомець.
Василь рушив, а незнайомець – за ним. І чим далі вони йшли, то все більше і більше віддалялися від дороги і наближалися до річки. Василь намагався повернути назад, до дороги, але незнайомець все одно направляв його в інший бік, до річки.
Ось уже заблищала вода. Вже берег. Ще крок – і Василь упаде з кручі у воду. А незнайомець усе направляє й направляє хлопця туди, до води. Василь злякався, зрозумів, що тут щось не так. Під серце закрався якийсь холодок. Парубок впав і щосили закричав:
– Хлопці! Рятуйте!
Незабаром хлопці були вже біля Василя, який лежав, притулившись до землі, на краю кручі – і весь тремтів, мов сухий лист на вітрі.
– Що трапилось, Василю? Чого це тебе сюди занесло? – питали друга стурбовані товариші.
– Де він? – прошепотів наляканий хлопець.
– Хто він? Тут нікого немає, – відповіли здивовані парубки.
– О Боже милосердний! Ходімо звідси швидше! – закричав Василь, вставши на ноги. – Ви не повірите, але я щойно тут з нечистим зустрівся! Слава Богу, живим лишився!
Хлопець розповів товаришам про свою дивну пригоду. Вислухавши розповідь товариша, хлопці знову рушили в путь. Дорогою Василь був сам не свій: весь тремтів, аж зуби цокотіли, як у мороз лютий. Якими тільки способами хлопці не намагалися хоча б трішки розрадити друга, однак все марно: парубкові було не до жартів.
Нарешті прийшли до села. Коли Василь зайшов у хату, то всі аж ахнули: молодий чорнявий хлопець посивів. Волосся стало білим, як сніг. Бідолашний парубок розповів людям про дивовижу, що трапилася з ним в дорозі. Всім було жаль бідолаху.
– Ще й тютюном мене пригостив, – мовив хлопець, дістаючи з кишені кисет. Але там замість тютюну був кінський послід. У Василя знов пішов мороз поза шкірою, він тремтячою рукою перехрестився і, впавши перед іконою на коліна, став ревно молитися.
Людям було лячно, адже кожен розумів, з ким довелося бідолашному хлопцеві зустрітися. А Василеві було найгірше, бо саме йому довелося дізнатися по чім ківш лиха.
З тих пір люди намагалися нікуди не ходити в таку пізню пору. Кажуть, що з півночі до третьої – недобра пора, тому краще сидіти вдома, щоб не довелося потім, як Василеві, пережити такої страшної пригоди.
Сам же Василь до кінця своїх днів пам’ятав ту фатальну зустріч, яка змінила його життя. І коли знову на чиєсь прохання він розповідав про ту давно пережиту подію, то кожного разу йому стискалося в грудях серце і не вистачало повітря.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
