Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.01
16:33
Не в кожного, мабуть, гуманне серце.
Байдужі є без співчуття й емоцій.
Їх не хвилює, як кому живеться.
Черстві, бездушні у людськім потоці.
Коли утратили уважність люди?
Куди і як пропала чуйність їхня?
Іде війна, тепер лиш Бог розсудить.
Байдужі є без співчуття й емоцій.
Їх не хвилює, як кому живеться.
Черстві, бездушні у людськім потоці.
Коли утратили уважність люди?
Куди і як пропала чуйність їхня?
Іде війна, тепер лиш Бог розсудить.
2026.02.01
13:03
колись в мене в школі була учілка
учілка що очі носила як дві апельсинки
учілка що в неї не рот а справжня каністра
учілка що в ній голова як літаюча тарілка
така ця учілка окаста була і зубаста
що і могла би раптом когось та куснуть
в особливості
учілка що очі носила як дві апельсинки
учілка що в неї не рот а справжня каністра
учілка що в ній голова як літаюча тарілка
така ця учілка окаста була і зубаста
що і могла би раптом когось та куснуть
в особливості
2026.02.01
12:19
Старий козак Степан, нарешті помирав.
Смерть вже давно до нього, видно, придивлялась,
Життя козацьке обірвати сподівалась.
Та його ангел-охоронець рятував.
Але тоді було у нього вдосталь сил
Аби від Смерті тої клятої відбитись.
Тепер же тільки залиш
Смерть вже давно до нього, видно, придивлялась,
Життя козацьке обірвати сподівалась.
Та його ангел-охоронець рятував.
Але тоді було у нього вдосталь сил
Аби від Смерті тої клятої відбитись.
Тепер же тільки залиш
2026.02.01
11:43
Знову вітер холодний сніг тремтливий мете.
знову спокій дрімотний на душу впаде,
огорне ніжно ковдрою - зимною, теплою,
і приспить колисковою - мрійною, легкою.
І тремтітиме довго на віях сльозинка,
і співатиме кволо у грудях крижинка.
Буде жаліти
знову спокій дрімотний на душу впаде,
огорне ніжно ковдрою - зимною, теплою,
і приспить колисковою - мрійною, легкою.
І тремтітиме довго на віях сльозинка,
і співатиме кволо у грудях крижинка.
Буде жаліти
2026.02.01
11:29
Я хочу, щоб розверзлася долина,
Щоб світ явив свій потаємний смисл,
Слова постали на незрушній глині,
Відкривши мудрість логосу і числ.
Я хочу, щоб розверзлась серцевина
Усіх страждань і болів нелюдських,
Мов споконвічна неземна провина,
Щоб світ явив свій потаємний смисл,
Слова постали на незрушній глині,
Відкривши мудрість логосу і числ.
Я хочу, щоб розверзлась серцевина
Усіх страждань і болів нелюдських,
Мов споконвічна неземна провина,
2026.02.01
08:16
Не можна без світла й опалення
у одноманітності плину.
Гаптує душиця із марення
тонку льодяну павутину.
Що далі, тікати у безлих*
думок чи укритися пледом?
Вілляти вина повний келих,
у одноманітності плину.
Гаптує душиця із марення
тонку льодяну павутину.
Що далі, тікати у безлих*
думок чи укритися пледом?
Вілляти вина повний келих,
2026.01.31
16:05
Із Леоніда Сергєєва
Дійові особи та виконавці:
• Анатолій Карпов – ліричний тенор
• Претендент – драматичний баритон
• Михайло Таль – баритон
• Петра Ліуверік – мецо-сопрано
• Суддя матчу – бас-кантанте
Дійові особи та виконавці:
• Анатолій Карпов – ліричний тенор
• Претендент – драматичний баритон
• Михайло Таль – баритон
• Петра Ліуверік – мецо-сопрано
• Суддя матчу – бас-кантанте
2026.01.31
14:26
Я на старому цвинтарі заритий,
Під пам'ятником з чорного граніту.
Читаю, що написано... О, небо!
"Тримайся! Все попереду ще в тебе!"
Під пам'ятником з чорного граніту.
Читаю, що написано... О, небо!
"Тримайся! Все попереду ще в тебе!"
2026.01.31
12:07
Ця вічна сирена просвердлює мозок
І спокою, певно, ніколи не дасть.
Ця вічна сирена, як згущений морок.
І попіл століть опадає на нас.
У ній ми впізнаємо сутність століття.
Освенцим, Дахау, доносів рої.
Її віспувате обличчя столике.
І спокою, певно, ніколи не дасть.
Ця вічна сирена, як згущений морок.
І попіл століть опадає на нас.
У ній ми впізнаємо сутність століття.
Освенцим, Дахау, доносів рої.
Її віспувате обличчя столике.
2026.01.30
23:35
Недосить обрати вірний напрямок, важливо не збитися з курсу.
Меншовартість занадто вартує.
Якщо люди метають ікру, лососі відпочивають.
Хто править бал, тому правила зайві.
У кожного історика свої історичні паралелі і своя паралельна історія.
2026.01.30
21:35
Найбільше бійсь фанатиків і вбивць,
різниця поміж ними невелика:
і там, і там ідея перед очима мерехтить,
але немає й гадки про живого чоловіка.
О, скільки ж їх, богобоязних і безбожних…
Всевишньому це споконвік не в новину,
та Він карає їх тоді, як
різниця поміж ними невелика:
і там, і там ідея перед очима мерехтить,
але немає й гадки про живого чоловіка.
О, скільки ж їх, богобоязних і безбожних…
Всевишньому це споконвік не в новину,
та Він карає їх тоді, як
2026.01.30
21:03
Сердечний, що далі, та як
ми будемо дійсність ділити?
Тобі в чорнім морі маяк,
мені незабудки у житі?
А їй, що дістанеться — даль
і смуток у пелені днини?
Не ділиться, як не гадай,
ми будемо дійсність ділити?
Тобі в чорнім морі маяк,
мені незабудки у житі?
А їй, що дістанеться — даль
і смуток у пелені днини?
Не ділиться, як не гадай,
2026.01.30
16:17
Доводити - немає часу,
Доносити - бракує сил.
Давно роздав усі прикраси
Надійний мій душевний тил.
Захмарна тупість ходить світом.
О, горе щирим та відкритим!
Тепла промінчик не знайти,
Доносити - бракує сил.
Давно роздав усі прикраси
Надійний мій душевний тил.
Захмарна тупість ходить світом.
О, горе щирим та відкритим!
Тепла промінчик не знайти,
2026.01.30
15:28
Згораю я у пломені жаги,
Палаю стосом, серце спопеляю.
Крилом вогню домотую круги
Між брамами пекельними і раєм.
Поріг блаженства – щастя береги.
Табун шаленства зупинити мушу
Над урвищем, де пристрасті боги
Палаю стосом, серце спопеляю.
Крилом вогню домотую круги
Між брамами пекельними і раєм.
Поріг блаженства – щастя береги.
Табун шаленства зупинити мушу
Над урвищем, де пристрасті боги
2026.01.30
13:38
Розплетемо рондельний магістрал
Й напишемо малий вінок ронделів.
Щоб не шукати воду у пустелі,
Влаштуємо в оазі справжній бал!
Спочатку хай співає генерал,
А потім рядові, мов менестрелі.
Розплетемо рондельний магістрал
Й напишемо малий вінок ронделів.
Щоб не шукати воду у пустелі,
Влаштуємо в оазі справжній бал!
Спочатку хай співає генерал,
А потім рядові, мов менестрелі.
Розплетемо рондельний магістрал
2026.01.30
10:48
О часе, не спіши, не мчи удаль стрілою,
Що пробива серця в невдалій метушні,
Що залишається марою і маною,
Тим світом, що розвіявся вві сні.
Що хочеш забирай, та серце не розколюй,
Минуле і майбутнє не діли
І спогади, мов яструб, не розорюй,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Що пробива серця в невдалій метушні,
Що залишається марою і маною,
Тим світом, що розвіявся вві сні.
Що хочеш забирай, та серце не розколюй,
Минуле і майбутнє не діли
І спогади, мов яструб, не розорюй,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Наталя Криловець (1985) /
Проза
Фатальна зустріч
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Фатальна зустріч
Дехто говорить, що нечистої сили немає. Що це просто якісь казки або страшилки, щоб дітей лякати. Однак є люди, які в своєму житті стикалися з нечистою силою. Вже до кінця днів своїх їм буде згадуватися та фатальна зустріч.
Колись не було клубів, дискобарів, де зараз розважаються молоді люди, однак парубки і дівчата також по-своєму веселилися. Як правило, всі – і хлопці, і дівчата – збиралися разом у когось в хаті і весело проводили час.
От якось зібралися парубки разом та й вирішили піти в сусіднє село до дівчат. Було вже далеко за північ, а йти треба було лугом біля річки, десь кілометрів п’ять. Та хлопці ж не такі полохливі, як дівки, що, як побачать мишу, то зразу в крик. І то так кричать, що аж у всіх селах і присілках чути. Рада в раду – і пішли хлопці в дорогу. Було їх семеро. Йшли собі, жартували, сміялися – все було нормально. От вже й половину дороги пройшли. Аж раптом одному парубкові, Василеві Гнатовому, захотілося потребу справити. Каже він хлопцям:
– Ви йдіть, а я тут швиденько – і вас дожену.
– Добре! – хлопці погодились і помалу пішли собі далі.
А Василь відійшов трохи від дороги та й зупинився. Справивши потребу, хотів було вже товаришів доганяти, аж тут якийсь незнайомець поруч стоїть.
– Куритимеш? – пошепки мовив незнайомець.
Василь також відповів тихим голосом:
– У мене немає тютюну!
– Бери! – подав незнайомець хлопцеві тютюн.
Василь подякував. Поклав тютюн в кисет та й хотів вже йти, бо ж хлопці далеко зайдуть, поки він тут стоятиме. Однак незнайомець перепинив хлопця, було видно, що не хоче Василя відпускати.
– Ну, я піду вже, бо мене чекають друзі, – непевним голосом мовив хлопець.
– Іди! – ледве чутно прошепотів незнайомець.
Василь рушив, а незнайомець – за ним. І чим далі вони йшли, то все більше і більше віддалялися від дороги і наближалися до річки. Василь намагався повернути назад, до дороги, але незнайомець все одно направляв його в інший бік, до річки.
Ось уже заблищала вода. Вже берег. Ще крок – і Василь упаде з кручі у воду. А незнайомець усе направляє й направляє хлопця туди, до води. Василь злякався, зрозумів, що тут щось не так. Під серце закрався якийсь холодок. Парубок впав і щосили закричав:
– Хлопці! Рятуйте!
Незабаром хлопці були вже біля Василя, який лежав, притулившись до землі, на краю кручі – і весь тремтів, мов сухий лист на вітрі.
– Що трапилось, Василю? Чого це тебе сюди занесло? – питали друга стурбовані товариші.
– Де він? – прошепотів наляканий хлопець.
– Хто він? Тут нікого немає, – відповіли здивовані парубки.
– О Боже милосердний! Ходімо звідси швидше! – закричав Василь, вставши на ноги. – Ви не повірите, але я щойно тут з нечистим зустрівся! Слава Богу, живим лишився!
Хлопець розповів товаришам про свою дивну пригоду. Вислухавши розповідь товариша, хлопці знову рушили в путь. Дорогою Василь був сам не свій: весь тремтів, аж зуби цокотіли, як у мороз лютий. Якими тільки способами хлопці не намагалися хоча б трішки розрадити друга, однак все марно: парубкові було не до жартів.
Нарешті прийшли до села. Коли Василь зайшов у хату, то всі аж ахнули: молодий чорнявий хлопець посивів. Волосся стало білим, як сніг. Бідолашний парубок розповів людям про дивовижу, що трапилася з ним в дорозі. Всім було жаль бідолаху.
– Ще й тютюном мене пригостив, – мовив хлопець, дістаючи з кишені кисет. Але там замість тютюну був кінський послід. У Василя знов пішов мороз поза шкірою, він тремтячою рукою перехрестився і, впавши перед іконою на коліна, став ревно молитися.
Людям було лячно, адже кожен розумів, з ким довелося бідолашному хлопцеві зустрітися. А Василеві було найгірше, бо саме йому довелося дізнатися по чім ківш лиха.
З тих пір люди намагалися нікуди не ходити в таку пізню пору. Кажуть, що з півночі до третьої – недобра пора, тому краще сидіти вдома, щоб не довелося потім, як Василеві, пережити такої страшної пригоди.
Сам же Василь до кінця своїх днів пам’ятав ту фатальну зустріч, яка змінила його життя. І коли знову на чиєсь прохання він розповідав про ту давно пережиту подію, то кожного разу йому стискалося в грудях серце і не вистачало повітря.
Колись не було клубів, дискобарів, де зараз розважаються молоді люди, однак парубки і дівчата також по-своєму веселилися. Як правило, всі – і хлопці, і дівчата – збиралися разом у когось в хаті і весело проводили час.
От якось зібралися парубки разом та й вирішили піти в сусіднє село до дівчат. Було вже далеко за північ, а йти треба було лугом біля річки, десь кілометрів п’ять. Та хлопці ж не такі полохливі, як дівки, що, як побачать мишу, то зразу в крик. І то так кричать, що аж у всіх селах і присілках чути. Рада в раду – і пішли хлопці в дорогу. Було їх семеро. Йшли собі, жартували, сміялися – все було нормально. От вже й половину дороги пройшли. Аж раптом одному парубкові, Василеві Гнатовому, захотілося потребу справити. Каже він хлопцям:
– Ви йдіть, а я тут швиденько – і вас дожену.
– Добре! – хлопці погодились і помалу пішли собі далі.
А Василь відійшов трохи від дороги та й зупинився. Справивши потребу, хотів було вже товаришів доганяти, аж тут якийсь незнайомець поруч стоїть.
– Куритимеш? – пошепки мовив незнайомець.
Василь також відповів тихим голосом:
– У мене немає тютюну!
– Бери! – подав незнайомець хлопцеві тютюн.
Василь подякував. Поклав тютюн в кисет та й хотів вже йти, бо ж хлопці далеко зайдуть, поки він тут стоятиме. Однак незнайомець перепинив хлопця, було видно, що не хоче Василя відпускати.
– Ну, я піду вже, бо мене чекають друзі, – непевним голосом мовив хлопець.
– Іди! – ледве чутно прошепотів незнайомець.
Василь рушив, а незнайомець – за ним. І чим далі вони йшли, то все більше і більше віддалялися від дороги і наближалися до річки. Василь намагався повернути назад, до дороги, але незнайомець все одно направляв його в інший бік, до річки.
Ось уже заблищала вода. Вже берег. Ще крок – і Василь упаде з кручі у воду. А незнайомець усе направляє й направляє хлопця туди, до води. Василь злякався, зрозумів, що тут щось не так. Під серце закрався якийсь холодок. Парубок впав і щосили закричав:
– Хлопці! Рятуйте!
Незабаром хлопці були вже біля Василя, який лежав, притулившись до землі, на краю кручі – і весь тремтів, мов сухий лист на вітрі.
– Що трапилось, Василю? Чого це тебе сюди занесло? – питали друга стурбовані товариші.
– Де він? – прошепотів наляканий хлопець.
– Хто він? Тут нікого немає, – відповіли здивовані парубки.
– О Боже милосердний! Ходімо звідси швидше! – закричав Василь, вставши на ноги. – Ви не повірите, але я щойно тут з нечистим зустрівся! Слава Богу, живим лишився!
Хлопець розповів товаришам про свою дивну пригоду. Вислухавши розповідь товариша, хлопці знову рушили в путь. Дорогою Василь був сам не свій: весь тремтів, аж зуби цокотіли, як у мороз лютий. Якими тільки способами хлопці не намагалися хоча б трішки розрадити друга, однак все марно: парубкові було не до жартів.
Нарешті прийшли до села. Коли Василь зайшов у хату, то всі аж ахнули: молодий чорнявий хлопець посивів. Волосся стало білим, як сніг. Бідолашний парубок розповів людям про дивовижу, що трапилася з ним в дорозі. Всім було жаль бідолаху.
– Ще й тютюном мене пригостив, – мовив хлопець, дістаючи з кишені кисет. Але там замість тютюну був кінський послід. У Василя знов пішов мороз поза шкірою, він тремтячою рукою перехрестився і, впавши перед іконою на коліна, став ревно молитися.
Людям було лячно, адже кожен розумів, з ким довелося бідолашному хлопцеві зустрітися. А Василеві було найгірше, бо саме йому довелося дізнатися по чім ківш лиха.
З тих пір люди намагалися нікуди не ходити в таку пізню пору. Кажуть, що з півночі до третьої – недобра пора, тому краще сидіти вдома, щоб не довелося потім, як Василеві, пережити такої страшної пригоди.
Сам же Василь до кінця своїх днів пам’ятав ту фатальну зустріч, яка змінила його життя. І коли знову на чиєсь прохання він розповідав про ту давно пережиту подію, то кожного разу йому стискалося в грудях серце і не вистачало повітря.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
