Дехто говорить, що нечистої сили немає. Що це просто якісь казки або страшилки, щоб дітей лякати. Однак є люди, які в своєму житті стикалися з нечистою силою. Вже до кінця днів своїх їм буде згадуватися та фатальна зустріч.
Колись не було клубів, дискобарів, де зараз розважаються молоді люди, однак парубки і дівчата також по-своєму веселилися. Як правило, всі – і хлопці, і дівчата – збиралися разом у когось в хаті і весело проводили час.
От якось зібралися парубки разом та й вирішили піти в сусіднє село до дівчат. Було вже далеко за північ, а йти треба було лугом біля річки, десь кілометрів п’ять. Та хлопці ж не такі полохливі, як дівки, що, як побачать мишу, то зразу в крик. І то так кричать, що аж у всіх селах і присілках чути. Рада в раду – і пішли хлопці в дорогу. Було їх семеро. Йшли собі, жартували, сміялися – все було нормально. От вже й половину дороги пройшли. Аж раптом одному парубкові, Василеві Гнатовому, захотілося потребу справити. Каже він хлопцям:
– Ви йдіть, а я тут швиденько – і вас дожену.
– Добре! – хлопці погодились і помалу пішли собі далі.
А Василь відійшов трохи від дороги та й зупинився. Справивши потребу, хотів було вже товаришів доганяти, аж тут якийсь незнайомець поруч стоїть.
– Куритимеш? – пошепки мовив незнайомець.
Василь також відповів тихим голосом:
– У мене немає тютюну!
– Бери! – подав незнайомець хлопцеві тютюн.
Василь подякував. Поклав тютюн в кисет та й хотів вже йти, бо ж хлопці далеко зайдуть, поки він тут стоятиме. Однак незнайомець перепинив хлопця, було видно, що не хоче Василя відпускати.
– Ну, я піду вже, бо мене чекають друзі, – непевним голосом мовив хлопець.
– Іди! – ледве чутно прошепотів незнайомець.
Василь рушив, а незнайомець – за ним. І чим далі вони йшли, то все більше і більше віддалялися від дороги і наближалися до річки. Василь намагався повернути назад, до дороги, але незнайомець все одно направляв його в інший бік, до річки.
Ось уже заблищала вода. Вже берег. Ще крок – і Василь упаде з кручі у воду. А незнайомець усе направляє й направляє хлопця туди, до води. Василь злякався, зрозумів, що тут щось не так. Під серце закрався якийсь холодок. Парубок впав і щосили закричав:
– Хлопці! Рятуйте!
Незабаром хлопці були вже біля Василя, який лежав, притулившись до землі, на краю кручі – і весь тремтів, мов сухий лист на вітрі.
– Що трапилось, Василю? Чого це тебе сюди занесло? – питали друга стурбовані товариші.
– Де він? – прошепотів наляканий хлопець.
– Хто він? Тут нікого немає, – відповіли здивовані парубки.
– О Боже милосердний! Ходімо звідси швидше! – закричав Василь, вставши на ноги. – Ви не повірите, але я щойно тут з нечистим зустрівся! Слава Богу, живим лишився!
Хлопець розповів товаришам про свою дивну пригоду. Вислухавши розповідь товариша, хлопці знову рушили в путь. Дорогою Василь був сам не свій: весь тремтів, аж зуби цокотіли, як у мороз лютий. Якими тільки способами хлопці не намагалися хоча б трішки розрадити друга, однак все марно: парубкові було не до жартів.
Нарешті прийшли до села. Коли Василь зайшов у хату, то всі аж ахнули: молодий чорнявий хлопець посивів. Волосся стало білим, як сніг. Бідолашний парубок розповів людям про дивовижу, що трапилася з ним в дорозі. Всім було жаль бідолаху.
– Ще й тютюном мене пригостив, – мовив хлопець, дістаючи з кишені кисет. Але там замість тютюну був кінський послід. У Василя знов пішов мороз поза шкірою, він тремтячою рукою перехрестився і, впавши перед іконою на коліна, став ревно молитися.
Людям було лячно, адже кожен розумів, з ким довелося бідолашному хлопцеві зустрітися. А Василеві було найгірше, бо саме йому довелося дізнатися по чім ківш лиха.
З тих пір люди намагалися нікуди не ходити в таку пізню пору. Кажуть, що з півночі до третьої – недобра пора, тому краще сидіти вдома, щоб не довелося потім, як Василеві, пережити такої страшної пригоди.
Сам же Василь до кінця своїх днів пам’ятав ту фатальну зустріч, яка змінила його життя. І коли знову на чиєсь прохання він розповідав про ту давно пережиту подію, то кожного разу йому стискалося в грудях серце і не вистачало повітря.