Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.10
22:41
Гадаю, що байка про Зайця й Ведмедя багатьом відома. Оповім її тим, хто ще не чув.
Якось стрілись віч-на-віч наші герої. Привітались. А потім Заєць каже Ведмедю: «Хочеш у морду?»
«Од тебе?»- питає з глуздом ошелешений Ведмідь.
«Ні! Там, за рогом, усім
2025.12.10
20:55
Не сховаєшся уже у нішах.
Лише ти і голизна світів.
Ти стоїш, немов самотній інок,
У краю зруйнованих мостів.
Не сховаєшся за ті ідеї,
Що зітліли і упали в прах.
Не сховаєшся в краю Медеї,
Лише ти і голизна світів.
Ти стоїш, немов самотній інок,
У краю зруйнованих мостів.
Не сховаєшся за ті ідеї,
Що зітліли і упали в прах.
Не сховаєшся в краю Медеї,
2025.12.10
16:42
Парашутистко приземлись на мене
Парашутистко приземлись на мене
Я вхоплю Нью Орлеан
І Керолайна має сенс
Парашутистко зі мною ти лети
Парашутистко зі мною ти лети
Я робитиму гру в Далласі
Парашутистко приземлись на мене
Я вхоплю Нью Орлеан
І Керолайна має сенс
Парашутистко зі мною ти лети
Парашутистко зі мною ти лети
Я робитиму гру в Далласі
2025.12.10
15:07
Життя цікава повість.
Від весен до зими
то засуха, то повінь,
а то гучні громи.
Жертовна у любові —
за радістю сльоза.
Бог згарди калинові
Від весен до зими
то засуха, то повінь,
а то гучні громи.
Жертовна у любові —
за радістю сльоза.
Бог згарди калинові
2025.12.10
14:29
Якби я знав дванадцять мов,
То був би мов Франко немов.
Всіма руками і ногами
Я лезом лізу між світами,
Шукаю істини горіх
Щоби спокутувать свій гріх.
Не хочу знати навіть де ти?
Не простягай свої лабети!
2025.12.10
14:05
Едвард:
Сон – це тканина з овечої шерсті,
В яку загорнули сувій з портоланом.
І що тоді лишиться лелекам-апостолам
Що летять на озера кольору Сонця?
Філіппа:
Зафарбуй оксамит сьогодення
Сон – це тканина з овечої шерсті,
В яку загорнули сувій з портоланом.
І що тоді лишиться лелекам-апостолам
Що летять на озера кольору Сонця?
Філіппа:
Зафарбуй оксамит сьогодення
2025.12.10
13:00
Нагороди
З уст народу
Визнавав і визнаю, -
А ось інші
Геть не тішать
Душу праведну мою.
Бо донині
В Україні
З уст народу
Визнавав і визнаю, -
А ось інші
Геть не тішать
Душу праведну мою.
Бо донині
В Україні
2025.12.10
04:17
Якщо можна написати 1 вірш, можна про це ж саме написати і 2-й.
Про те ж саме тими самими словами (майже). Від цього виникає посилення.
Можна писати про те саме далі. Якщо один вірш це - випадок, 2 - вже замір, 3 - навмисне, 4 - тенденція, 5 - манера
2025.12.09
22:11
Все одно, панотче, не спитаєш
Те, про що б хотів розповісти.
Сам, напевне, достеменно знаєш:
Грішний – я, та праведний – не ти!
Моя сповідь – що вона для тебе?
Якщо хочеш, не відповідай –
Знаю сам: лише церковна треба.
Те, про що б хотів розповісти.
Сам, напевне, достеменно знаєш:
Грішний – я, та праведний – не ти!
Моя сповідь – що вона для тебе?
Якщо хочеш, не відповідай –
Знаю сам: лише церковна треба.
2025.12.09
18:01
Знову відчай рве душу сьогодні --
Самота, самота, самота.
Наче око жахливе безодні --
Безнадією все огорта.
Де ж ті душі чутливі і чулі,
Що розрадять і лік принесуть?
І відіб'ють невидимі кулі,
Самота, самота, самота.
Наче око жахливе безодні --
Безнадією все огорта.
Де ж ті душі чутливі і чулі,
Що розрадять і лік принесуть?
І відіб'ють невидимі кулі,
2025.12.09
17:57
Замовкло дев'ятнадцяте сторіччя,
Цинічне двадцять перше на зв'язку.
Романтика нікому тут не личить.
Знайти надію? Хто би знав, яку?
Сумний митець ховатиме обличчя
І серце у крамольному рядку.
Життя йому дає лише узбіччя,
Цинічне двадцять перше на зв'язку.
Романтика нікому тут не личить.
Знайти надію? Хто би знав, яку?
Сумний митець ховатиме обличчя
І серце у крамольному рядку.
Життя йому дає лише узбіччя,
2025.12.09
17:04
Для інших, ніби то, своя,
та не збагну ще й досі?
На тебе не дивлюся я,
а ти на мене зовсім.
Ми різні палуби, авжеж? —
залізні та бетонні.
Мовчить мій телефон, твій теж
та не збагну ще й досі?
На тебе не дивлюся я,
а ти на мене зовсім.
Ми різні палуби, авжеж? —
залізні та бетонні.
Мовчить мій телефон, твій теж
2025.12.09
15:07
В моїм мезозої
є зорі від Зої до зойків.
Вони на світанні
щоразу зникали востаннє,
лишаючи тільки
хвощів захаращені хащі,
де сплять динозаври,
роззявивши пастково пащі…
є зорі від Зої до зойків.
Вони на світанні
щоразу зникали востаннє,
лишаючи тільки
хвощів захаращені хащі,
де сплять динозаври,
роззявивши пастково пащі…
2025.12.09
12:47
Кішка, яка приблудилася
і так само раптово
утекла. Дружба виявилася
нетривалою. Що хотіла
сказати доля цією кішкою?
Що означала її раптова поява?
Кішка як таємнича подруга,
яка нічого не залишила
і так само раптово
утекла. Дружба виявилася
нетривалою. Що хотіла
сказати доля цією кішкою?
Що означала її раптова поява?
Кішка як таємнича подруга,
яка нічого не залишила
2025.12.09
09:12
Явився грудень-плакса в поволоці.
Де втратив білосніжність хмурень?
Спадають крапель сірі монологи
І кам'яні мокріють мури.
Брудні дороги лізуть зі сльотою,
А грудень не спішить нікуди.
Застряг на місці разом з темнотою.
Де втратив білосніжність хмурень?
Спадають крапель сірі монологи
І кам'яні мокріють мури.
Брудні дороги лізуть зі сльотою,
А грудень не спішить нікуди.
Застряг на місці разом з темнотою.
2025.12.09
06:23
Вечоріє рано і скупіє
Сонце нині більше на тепло, -
Заростає мулом безнадії
Нещодавніх прагнень джерело.
Обміліла сподівань криниця,
Сохнуть краплі залишків бажань, -
Мов життю вже радить зупиниться
Сутінню насичена межа...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Сонце нині більше на тепло, -
Заростає мулом безнадії
Нещодавніх прагнень джерело.
Обміліла сподівань криниця,
Сохнуть краплі залишків бажань, -
Мов життю вже радить зупиниться
Сутінню насичена межа...
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Наталя Криловець (1985) /
Проза
Фатальна зустріч
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Фатальна зустріч
Дехто говорить, що нечистої сили немає. Що це просто якісь казки або страшилки, щоб дітей лякати. Однак є люди, які в своєму житті стикалися з нечистою силою. Вже до кінця днів своїх їм буде згадуватися та фатальна зустріч.
Колись не було клубів, дискобарів, де зараз розважаються молоді люди, однак парубки і дівчата також по-своєму веселилися. Як правило, всі – і хлопці, і дівчата – збиралися разом у когось в хаті і весело проводили час.
От якось зібралися парубки разом та й вирішили піти в сусіднє село до дівчат. Було вже далеко за північ, а йти треба було лугом біля річки, десь кілометрів п’ять. Та хлопці ж не такі полохливі, як дівки, що, як побачать мишу, то зразу в крик. І то так кричать, що аж у всіх селах і присілках чути. Рада в раду – і пішли хлопці в дорогу. Було їх семеро. Йшли собі, жартували, сміялися – все було нормально. От вже й половину дороги пройшли. Аж раптом одному парубкові, Василеві Гнатовому, захотілося потребу справити. Каже він хлопцям:
– Ви йдіть, а я тут швиденько – і вас дожену.
– Добре! – хлопці погодились і помалу пішли собі далі.
А Василь відійшов трохи від дороги та й зупинився. Справивши потребу, хотів було вже товаришів доганяти, аж тут якийсь незнайомець поруч стоїть.
– Куритимеш? – пошепки мовив незнайомець.
Василь також відповів тихим голосом:
– У мене немає тютюну!
– Бери! – подав незнайомець хлопцеві тютюн.
Василь подякував. Поклав тютюн в кисет та й хотів вже йти, бо ж хлопці далеко зайдуть, поки він тут стоятиме. Однак незнайомець перепинив хлопця, було видно, що не хоче Василя відпускати.
– Ну, я піду вже, бо мене чекають друзі, – непевним голосом мовив хлопець.
– Іди! – ледве чутно прошепотів незнайомець.
Василь рушив, а незнайомець – за ним. І чим далі вони йшли, то все більше і більше віддалялися від дороги і наближалися до річки. Василь намагався повернути назад, до дороги, але незнайомець все одно направляв його в інший бік, до річки.
Ось уже заблищала вода. Вже берег. Ще крок – і Василь упаде з кручі у воду. А незнайомець усе направляє й направляє хлопця туди, до води. Василь злякався, зрозумів, що тут щось не так. Під серце закрався якийсь холодок. Парубок впав і щосили закричав:
– Хлопці! Рятуйте!
Незабаром хлопці були вже біля Василя, який лежав, притулившись до землі, на краю кручі – і весь тремтів, мов сухий лист на вітрі.
– Що трапилось, Василю? Чого це тебе сюди занесло? – питали друга стурбовані товариші.
– Де він? – прошепотів наляканий хлопець.
– Хто він? Тут нікого немає, – відповіли здивовані парубки.
– О Боже милосердний! Ходімо звідси швидше! – закричав Василь, вставши на ноги. – Ви не повірите, але я щойно тут з нечистим зустрівся! Слава Богу, живим лишився!
Хлопець розповів товаришам про свою дивну пригоду. Вислухавши розповідь товариша, хлопці знову рушили в путь. Дорогою Василь був сам не свій: весь тремтів, аж зуби цокотіли, як у мороз лютий. Якими тільки способами хлопці не намагалися хоча б трішки розрадити друга, однак все марно: парубкові було не до жартів.
Нарешті прийшли до села. Коли Василь зайшов у хату, то всі аж ахнули: молодий чорнявий хлопець посивів. Волосся стало білим, як сніг. Бідолашний парубок розповів людям про дивовижу, що трапилася з ним в дорозі. Всім було жаль бідолаху.
– Ще й тютюном мене пригостив, – мовив хлопець, дістаючи з кишені кисет. Але там замість тютюну був кінський послід. У Василя знов пішов мороз поза шкірою, він тремтячою рукою перехрестився і, впавши перед іконою на коліна, став ревно молитися.
Людям було лячно, адже кожен розумів, з ким довелося бідолашному хлопцеві зустрітися. А Василеві було найгірше, бо саме йому довелося дізнатися по чім ківш лиха.
З тих пір люди намагалися нікуди не ходити в таку пізню пору. Кажуть, що з півночі до третьої – недобра пора, тому краще сидіти вдома, щоб не довелося потім, як Василеві, пережити такої страшної пригоди.
Сам же Василь до кінця своїх днів пам’ятав ту фатальну зустріч, яка змінила його життя. І коли знову на чиєсь прохання він розповідав про ту давно пережиту подію, то кожного разу йому стискалося в грудях серце і не вистачало повітря.
Колись не було клубів, дискобарів, де зараз розважаються молоді люди, однак парубки і дівчата також по-своєму веселилися. Як правило, всі – і хлопці, і дівчата – збиралися разом у когось в хаті і весело проводили час.
От якось зібралися парубки разом та й вирішили піти в сусіднє село до дівчат. Було вже далеко за північ, а йти треба було лугом біля річки, десь кілометрів п’ять. Та хлопці ж не такі полохливі, як дівки, що, як побачать мишу, то зразу в крик. І то так кричать, що аж у всіх селах і присілках чути. Рада в раду – і пішли хлопці в дорогу. Було їх семеро. Йшли собі, жартували, сміялися – все було нормально. От вже й половину дороги пройшли. Аж раптом одному парубкові, Василеві Гнатовому, захотілося потребу справити. Каже він хлопцям:
– Ви йдіть, а я тут швиденько – і вас дожену.
– Добре! – хлопці погодились і помалу пішли собі далі.
А Василь відійшов трохи від дороги та й зупинився. Справивши потребу, хотів було вже товаришів доганяти, аж тут якийсь незнайомець поруч стоїть.
– Куритимеш? – пошепки мовив незнайомець.
Василь також відповів тихим голосом:
– У мене немає тютюну!
– Бери! – подав незнайомець хлопцеві тютюн.
Василь подякував. Поклав тютюн в кисет та й хотів вже йти, бо ж хлопці далеко зайдуть, поки він тут стоятиме. Однак незнайомець перепинив хлопця, було видно, що не хоче Василя відпускати.
– Ну, я піду вже, бо мене чекають друзі, – непевним голосом мовив хлопець.
– Іди! – ледве чутно прошепотів незнайомець.
Василь рушив, а незнайомець – за ним. І чим далі вони йшли, то все більше і більше віддалялися від дороги і наближалися до річки. Василь намагався повернути назад, до дороги, але незнайомець все одно направляв його в інший бік, до річки.
Ось уже заблищала вода. Вже берег. Ще крок – і Василь упаде з кручі у воду. А незнайомець усе направляє й направляє хлопця туди, до води. Василь злякався, зрозумів, що тут щось не так. Під серце закрався якийсь холодок. Парубок впав і щосили закричав:
– Хлопці! Рятуйте!
Незабаром хлопці були вже біля Василя, який лежав, притулившись до землі, на краю кручі – і весь тремтів, мов сухий лист на вітрі.
– Що трапилось, Василю? Чого це тебе сюди занесло? – питали друга стурбовані товариші.
– Де він? – прошепотів наляканий хлопець.
– Хто він? Тут нікого немає, – відповіли здивовані парубки.
– О Боже милосердний! Ходімо звідси швидше! – закричав Василь, вставши на ноги. – Ви не повірите, але я щойно тут з нечистим зустрівся! Слава Богу, живим лишився!
Хлопець розповів товаришам про свою дивну пригоду. Вислухавши розповідь товариша, хлопці знову рушили в путь. Дорогою Василь був сам не свій: весь тремтів, аж зуби цокотіли, як у мороз лютий. Якими тільки способами хлопці не намагалися хоча б трішки розрадити друга, однак все марно: парубкові було не до жартів.
Нарешті прийшли до села. Коли Василь зайшов у хату, то всі аж ахнули: молодий чорнявий хлопець посивів. Волосся стало білим, як сніг. Бідолашний парубок розповів людям про дивовижу, що трапилася з ним в дорозі. Всім було жаль бідолаху.
– Ще й тютюном мене пригостив, – мовив хлопець, дістаючи з кишені кисет. Але там замість тютюну був кінський послід. У Василя знов пішов мороз поза шкірою, він тремтячою рукою перехрестився і, впавши перед іконою на коліна, став ревно молитися.
Людям було лячно, адже кожен розумів, з ким довелося бідолашному хлопцеві зустрітися. А Василеві було найгірше, бо саме йому довелося дізнатися по чім ківш лиха.
З тих пір люди намагалися нікуди не ходити в таку пізню пору. Кажуть, що з півночі до третьої – недобра пора, тому краще сидіти вдома, щоб не довелося потім, як Василеві, пережити такої страшної пригоди.
Сам же Василь до кінця своїх днів пам’ятав ту фатальну зустріч, яка змінила його життя. І коли знову на чиєсь прохання він розповідав про ту давно пережиту подію, то кожного разу йому стискалося в грудях серце і не вистачало повітря.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
